П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 липня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/3898/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року, прийняте у складі суду судді Тарасишиної О.М. в місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та рішення про відмову в перетині державного кордону,-
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 , в якому позивач, з урахування уточнення позовних вимог (а.с. 61), просив суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення №560 про відмову в перетині державного кордону України від 26.01.2024 року, ОСОБА_1 , видане Державною прикордонною службою України НОМЕР_1 прикордонного загону, в/ч НОМЕР_2 ;
- визнати протиправними дії Державної прикордонної служби України НОМЕР_1 прикордонного загону, в/ч НОМЕР_2 до ОСОБА_1 , щодо вимоги про надання довідки про відстрочку від призову під час мобілізації для перетину державного кордону України на підставі Закону України «Про порядок виїзду з України та виїзду в Україну громадян України», Прави перетинання Державного кордону громадянами України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення №560 про відмову в перетині державного кордону України від 26.01.2024 року, ОСОБА_1 , видане Державною прикордонною службою України НОМЕР_1 прикордонного загону, в/ч НОМЕР_2 . В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій посилається на те, що при винесенні оскаржуваного рішення судом неповно з'ясовано обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому просить скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення, яким у позовній заяві відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що суд не звернув уваги на те, що позивач перебуває на військовому обліку як призовник, на якого поширюються вимоги законодавства щодо військового обліку на час дії воєнного стану, зокрема відповідно до частини 4 статті 37 Закону №2232-XII у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника). Апелянт вказує, що про такий дозвіл позивач у позові не вказував, доказів наявності дозволу у матеріалах справи відсутні. На думку апелянта, позивач помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов'язує наявність права на перетин кордону тільки з тим, що здійснює догляд за ОСОБА_2 на підставі договору про утримання. Крім того, апелянт вважає, що оскаржуване рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.01.2024 року о 7:00 ранку, Позивач разом з супроводжувальною особою ОСОБА_2 , прибули до пункту Маяки Одеської області, де їх зупинили з метою перевірки документів для прийняття рішення щодо подальшого пропуску до міжнародного пункту пропуску (пункту контролю через Державний кордон України) для автомобільного сполучення «Старокозаче-Тудора», з метою перетину державного кордону України за вимогою посадових осіб, Позивачем надані наступні документи:
Паспорт громадянина України на ім'я ОСОБА_1 ;
Закордонний паспорт на ім'я ОСОБА_1 ;
Довідку ВПО №5106-7001842464 на ім'я ОСОБА_1 ;
Посвідчення про приписку до призовної дільниці, з поставленням на облік від 28.07.2023 року;
Висновок ЛКК №3985 на ім'я ОСОБА_2 про наявність порушень функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі;
Акт №50 встановлення факту здійснення догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 ;
Паспорт громадянки України на ім'я ОСОБА_2 ;
Закордонний паспорт на ім'я ОСОБА_2 ;
Довідка ВПО №5106-7001824576 від 30.06.2023 року на ім'я ОСОБА_2 ;
Свідоцтво про народження.
Так, при перевірці документів, посадові особи додатково запросили документи, щодо стану здоров'я ОСОБА_2 , про родинні зв'язки, та відповідь з ТРЦК та СП на їх вимогу, додатково були надані:
Консультативний висновок психіатра про стан ОСОБА_2 ;
Консультативний висновок судинного хірургу про стан ОСОБА_2 ;
Консультативний висновок кардіолога про стан ОСОБА_2 з вказанням необхідності оперативного втручання;
Консультативний висновок невролога про стан ОСОБА_2 ;
Висновок від 30.01.2023 року з Чеської Республіки про те, що застрахована пацієнтка ОСОБА_2 , потребує постійного догляду за станом здоров'я (переклад зроблено у встановленому законом порядку для відповідних документів);
Відповідь на запит про можливість перетину державного кордону з адміністрації Державної прикордонної служби України;
Договір між внуком та бабою про утримання;
Відповідь з ІНФОРМАЦІЯ_1 вих. №480 від 19.01.2024 року про те, що неможливо наразі надати призовникові довідку про відстрочку на підставі того, що призовники не призиваються під час мобілізації, відповідно не створюються призовні комісії, які приймають рішення про відстрочку.
26.01.2024 року уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону, старший інспектор, ОСОБА_3 (ДПСУ, «Старокозаче», НОМЕР_1 прикордонний загін, в/ч № НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ), надав Рішення №560 про відмову в перетині державного кордону України, визначивши причину відмови: «На підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», Правил перетинання ДК громадянами України, затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995 року».
Вважаючи протиправним зазначене рішення про відмову в перетині державного кордону, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходив з того, що в оскаржуваному рішенні та у відзиві на позов відповідач не надав інформації, які ще документи потрібні були позивачу для отримання ним права на перетинання державного кордону в умовах воєнного стану, при цьому суд не погодився із позицією відповідача про не підтвердження позивачем достатніми доказами при перетинанні кордону 26.01.2024р. відповідної можливості, тому дійшов висновку, що за вказаної обставини позивачу неправомірно відмовлено у перетинанні державного кордону України.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 33 Конституції України визначено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Наведене кореспондується також з положеннями статті 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 №3857-XII (далі Закон №3857-XII). При цьому вказаною статтею також передбачено, що на громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки.
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.
Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII (далі Закон №389-VIII) - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (стаття 2 Закону №389-VIII).
Приписами частини 1 статті 8 Закону №389-VIII передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану: встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів (пункт 6 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII); забороняти громадянам, які перебувають на військовому або спеціальному обліку у Міністерстві оборони України, Службі безпеки України чи Службі зовнішньої розвідки України, змінювати місце проживання (місце перебування) без дозволу військового комісара або керівника відповідного органу Служби безпеки України чи Служби зовнішньої розвідки України; обмежувати проходження альтернативної (невійськової) служби (пункт 16 частини 1 статті 8 Закону №389-VIII).
Отже, право особи на вільний перетин державного кордону України, згідно з положеннями Конституції України та законодавчих норм, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Згідно пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (далі Указ №64/2022) в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, який у подальшому був продовжений Указами Президента України і діє на даний час.
Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу № 64/2022 військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Пунктом 3 вказаного вище Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 - 34, 38, 39, 41 - 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».
Одночасно із введенням воєнного стану Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року №2105-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації продовжено надалі іншими Указами який діє і до сьогоднішнього дня).
Із вищевказаного слідує, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію.
У відповідності до вимог Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (а редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення), на військову службу за призовом під час мобілізації можуть бути призвані громадяни призовного віку від 18 років та громадяни, які не досягли граничного віку перебування на військовій службі, тобто до 60 років (статті 15, 22).
Згідно із пунктом 8 Порядку встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2021 № 1455 (в редакції станом на час виникнення спірних відносин), перетинання державного кордону в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю на території, де введено воєнний стан, здійснюється з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.
Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року № 3543-ХІІ (тут і далі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин, Закон № 3543-ХІІ) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Згідно з частинами 1, 2 статті 2 Закону України «Про прикордонний контроль» від 05.11.2009 № 1710-VI (далі - Закон № 1710) прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.
Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.
Відповідно до абзацу 1 частини 3 статті 6 Закону № 1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.
Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону № 1710).
Частиною 1 статті 14 Закону № 1710 передбачено, що іноземцю або особі без громадянства, які не відповідають одній чи кільком умовам перетинання державного кордону на в'їзд в Україну або на виїзд з України, зазначеним у частинах першій, третій статті 8 цього Закону, а також громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.
Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право оскаржити відповідне рішення згідно із Законом України «Про звернення громадян» або до суду. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії. Оскаржене рішення може бути скасовано чи змінено начальником органу охорони державного кордону або скасовано та визнано нечинним судом.
Відповідно до частин 1-2 статті 1 Закону № 3857-ХІІ громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну. На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності. Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Згідно із статтею 2 Закону № 3857-ХІІ документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в'їзд в Україну, є: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в'їзд в Україну). У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в'їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.
У силу приписів частини 1 статті 3 Закону № 3857-ХІІ перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред'явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 3857-ХІІ право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (частина 3 статті 6 Закону № 3857-ХІІ).
Згідно із частиною 2 статті 3 Закону № 3857-ХІІ правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.
Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Правила № 57).
Пунктами 2 та 12 Правил № 57 передбачено, що у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи. У ході перевірки документів під час виїзду з України з'ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.
Згідно з пунктом 2-6 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 21 та 22 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
У свою чергу, відповідно до пункту 2-1 Правил № 57 у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану перетинати державний кордон мають право, зокрема:
особи, які потребують постійного догляду, - у супроводі одного із членів сім'ї першого ступеня споріднення (у значенні, наведеному у підпункті 14.1.263 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України) за наявності документів, що підтверджують родинні зв'язки, та висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді або у супроводі особи, яка здійснює постійний догляд за зазначеними особами, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді та акта встановлення факту здійснення догляду. Акт встановлення факту здійснення догляду за іншою особою, яка потребує постійного догляду, складається на підставі звернення особи, яка здійснює догляд, до районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради із заявою про здійснення особою такого догляду. У випадку, якщо особа, яка потребує постійного догляду, є взятою на облік внутрішньо переміщеною особою, звернення із заявою про здійснення догляду подається за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи. На підставі такого звернення особи, яка здійснює догляд, районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом сільської, селищної, міської ради не пізніше ніж протягом п'яти робочих днів після надходження заяви складається акт встановлення факту здійснення догляду в довільній формі. Зазначений акт надсилається заявнику або видається особисто за його бажанням;
Виїзд за межі України громадян України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначених в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 22 цих Правил, може здійснюватися самостійно без осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 22 цих Правил, на підставі довідки про перебування таких осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 22 цих Правил, на консульському обліку, документів (їх нотаріально засвідчених копій), що дають право на виїзд, які передбачені відповідно в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту та пункті 22 цих Правил, та документів, зазначених у пункті 2 цих Правил.
Громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років, зазначені в абзацах третьому - сьомому, дев'ятому і десятому цього пункту, які супроводжували осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, осіб, які потребують постійного догляду, чи дітей, визначених пунктом 22 цих Правил, для виїзду за межі України, зобов'язані повернутися в Україну не пізніше повернення на територію України осіб, яких вони супроводжували.
Згідно п. 2-6 Правил, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов'язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому і третьому частини третьої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а також пункті 2-14 цих Правил.
З системного аналізу зазначених норм права колегією суддів вбачається, що особи, які здійснюють постійний догляд, мають право на перетин кордону у супроводі особи, за якою вони доглядають за наявності, зокрема, паспорта громадянина України для виїзду за кордон, за наявності документів (посвідчення, довідки) про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд або висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я про потребу у постійному сторонньому догляді та акта встановлення факту здійснення догляду. Жодних інших документів, зокрема військово-облікових, а також наявність статусу особи, яка не підлягає призову на військову службу під час мобілізації для осіб, зазначених у пункту 2-1 Правил № 57, нормами чинного законодавства не передбачено.
З матеріалів справи вбачається, що позивач прибувши 26.01.2024 року до пункту перетину державного кордону України, надав всі необхідні документи, зокрема Висновок ЛКК №3985 від 05.12.2023 року та Акт №50 від 19.12.2023 року про встановлення факту здійснення догляду ОСОБА_1 за ОСОБА_2 .
Водночас, оскаржуваним рішенням було відмовлено позивачу у перетині державного кордону України із мотивуванням «На підставі ЗУ «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України», Правил перетинання ДК громадянами України, затверджених ПКМУ №57 від 27.01.1995 року».
Апеляційний суд зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Цей критерій відображає принцип обґрунтованості рішення або дії. Він вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, висновки експертів тощо. Суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
У цьому контексті колегія суддів також звертає увагу, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб'єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб'єктом владних повноважень для доведення правомірності свого рішення.
Разом з тим, щодо посилань апелянта на положення частини 4 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно яких у воєнний час забороняється виїзд призовників, військовозобов'язаних та резервістів з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України - без дозволу відповідного керівника), колегія суддів зазначає, що апелянт помилково тлумачить норми законодавства, що регулюють порядок перетинання державного кордону громадянами України, і помилково пов'язує наявність права на перетин кордону з питанням дотримання правил військового обліку.
Так, у контексті законодавчого врегулювання спірних правовідносин, виїзд з місця проживання без дозволу керівника відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки міг бути підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 210 КУпАП, однак оскільки вказаний дозвіл жодним нормативним документом не передбачений в якості обов'язкового документа для перетину кордону, відмова у перетині кордону з цієї підстави є неправомірною.
Колегія суддів також відхиляє посилання апелянта на те, що оскаржуване рішення відповідача має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, оскільки частиною 1 статті 14 Закону № 1710 прямо передбачено можливість оскарження вказаного рішення як в адміністративному порядку, так і в судовому порядку.
Враховуючи викладене, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до положень статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26 квітня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та рішення про відмову в перетині державного кордону - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко