"04" жовтня 2010 р.Справа № 9/53-1271
Господарський суд Тернопільської області
у складі
Розглянув справу
за позовом Закритого акціонерного товариства "Західпиво", вул. 1-го Травня, 33, смт. Квасилів, Рівненський район, Рівненська область, 35350
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
про cтягнення заборгованості в сумі 60 966 грн. 43 коп., з яких : 57 946 грн. 19 коп. - основний борг, 2 784 грн. 24 коп. - штрафні санкції.
За участю представників сторін:
позивача: Бабенко Л.В. -доручення №15 від 25.08.2010р.
відповідача: ОСОБА_1 -паспорт НОМЕР_2 від 05.11.1997р.
Представникам позивача та відповідача роз'яснено права та обов'язки учасників судового процесу у відповідності до приписів ст.ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
Судом в порядку ст. 81-1 ГПК України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання сторін.
Суть справи: Позивач - Закрите акціонерне товариство "Західпиво", вул. 1-го Травня, 33, смт. Квасилів, Рівненський район, Рівненська область звернувся до господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1 про стягнення заборгованості в сумі 60 966 грн. 43 коп., з яких : 57 946 грн. 19 коп. основний борг, 2 784 грн. 24 коп. штрафні санкції.
Позов обґрунтовується належним чином завіреними копіями: Договору №25 від 09.03.2010р., Акту звірки взаємних розрахунків від 23.07.2010р., Акту звірки взаємних розрахунків від 26.05.2010р., вимоги №28 від 28.05.2010р. на суму 45895,18 гри. з копією фіскального чека, претензії про сплату заборгованості за товар, отриманий за Договором поставки №25 від 09.03.2010р., розрахунку пені по відгрузкам за 2010р., іншими матеріалами.
Ухвалою господарською суду від 29.07.2010 р. порушено провадження у даній справі та її розгляд призначено вперше на 03.09.2010 р. Судове засідання відкладалося в порядку ст. 77 ГПК України на 14.09.2010р. та на 28.09.2010р. у зв'язку з неявкою представника відповідача та через неподання сторонами необхідних для розгляду справи документів та оголошувалась перерва до 04.10.2010р. для надання можливості сторонам ознайомитись з поданими суду документами.
Крім того, враховуючи клопотання Відповідача від 14.09.2010р. про продовження строку розгляду спору, особливості розгляду спору, керуючись ч. 3 ст. 69 ГПК України, господарський суд Тернопільської області ухвалою від 14.09.2010р. № 9/53-1271 продовжив строк вирішення спору по даній справі на 15 (п'ятнадцять днів) до 12.10.2010р.
В процесі розгляду справи позивач надав суду заяву про зменшення суми позову, у відповідності до якої просить стягнути з відповідача 48946,19 грн. основного боргу з врахуванням часткової сплати ФОП ОСОБА_1 на рахунок ЗАТ "Західпиво" заборгованості в сумі 9000 грн.
Суд, розглянувши подану позивачем заяву про зменшення суми позову, приймає її як таку, що подана в порядку ст.22 ГПК України.
В разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт зменшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом, в описовій частині рішення зі справи. При цьому будь-які підстави для припинення провадження у справі в частині зменшення позовних вимог господарського суду відсутні (п. 6. інф. л. ВГСУ від 13.08.2008 № 01-8/482. п. 17 інф. л. ВГСУ від 20.10.2006р. №01-8/2351).
Одночасно, позивачем надано уточнений розрахунок заявленої в судовому засіданні до стягнення пені, відповідно до якого Фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1, смт. Товсте нараховано пеню в сумі 1809,35 грн. замість первинно заявленої в позовній заяві пені в сумі 2784 грн. 24 коп.
Проте, подаючи вказані розрахунки, позивачем позовні вимоги в цій частині залишено без змін, зокрема, будь-яких заяв чи клопотань щодо зміни позовних вимог в частині стягнення пені до суду не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частина 4 статті 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача.
Пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення (п.14 л. ВГСУ від 11.04.2005р.).
Господарський суд не вправі на власний розсуд змінювати позовні вимоги у справі, в тому числі збільшувати чи зменшувати їх розмір, і т.ін. (п. 11 л. ВГСУ від 29.06.2010р.).
Враховуючи зазначене, беручи до уваги заяву про зменшення позовних вимог, у справі має місце нова ціна позову і позовні вимоги про стягнення заборгованості в сумі 51 730 грн. 43 коп. із них: 48946 грн. 19 коп. - основний борг та 2784 грн. 24 коп. - пеня.
Представник позивача в судових засіданнях позовні вимоги підтримав з підстав, наведених в позовній заяві та подав суду Акт звірки розрахунків за І квартал 2010 року за підписом представників позивача та відповідача.
Відповідач в судовому засіданні та у відзиві на позов (від 13.09.2010р.) позовні вимоги визнає частково, в сумі 946 грн. 19 коп., оскільки стверджує, що 28.05.2010р. зі складу ФОП ОСОБА_1, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2, було забрано: електрокару 1 (одну) шт. вартістю 45 000 грн., рохлі 3 (три) шт. вартістю 3 000 грн. в рахунок заборгованості ФОП ОСОБА_1 перед ЗАТ "Західпиво". Окрім того, зазначив, що 16.08.2010р. на рахунок позивача перераховано 9 000 грн.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представника позивача, заперечення представника відповідача, оцінивши представлені докази в сукупності, господарський суд встановив наступне.
Статтею 1 ГПК України передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Відповідно до ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема підприємств і організацій, які звертаються до суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.
За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема юридичні особи, фізичні особи - підприємці, а суд шляхом вчинення провадження у справі здійснює захист осіб, права та охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України та п. 2 ст. 20 Господарського кодексу України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.
За загальними положеннями цивільного законодавства зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є також дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Із змістом зазначеної норми кореспондуються і приписи статті 174 ГК України.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами виникло господарське зобов'язання, а спір виник внаслідок неналежного виконання умов зобов'язання щодо поставки та оплати товару, які виникли із укладеного між сторонами договору поставки товару.
Зокрема, як стверджує позивач та підтверджується матеріалами справи, 09 березня 2010р. між Закритим акціонерним товариством "Західпиво" (як Продавцем), Позивачем у справі, та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (як Покупцем), Відповідачем у справі, було укладено Договір поставки товару № 25. (далі по тексту - Договір).
Із змісту ч.1ст. 712 ЦК України, ст. 265 ГК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За умовами укладеного між сторонами Договору, зокрема п.1.1., Продавець, Позивач у справі, зобов'язувався, поставити і передати у власність Покупця, Відповідача у справі, безалкогольні напої ТМ "'КАП-КАП'", ТМ "Еколайн" (далі - товар), а Покупець зобов'язувався прийняти і оплатити товар на умовах та в порядку визначених цим Договором. Відповідно до п. 3 Договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється за кожну поставлену партію протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця в безготівковому порядку. При цьому, згідно п.2.4. прийомка товару по кількості і якості здійснюється Покупцем на підставі накладної та у відповідності до Сертифікату відповідності та якісного посвідчення.
Згідно з п.3.1. Договору постачальник зобов'язується поставляти товари за цінами, зазначеними у Специфікаціях затверджених Сторонами (Додаток №1). Ціна поставленого товару міститься у видаткових накладних, які надаються Постачальником Покупцеві для проведення оплати.
Термін дії договору визначено з моменту підписання і до повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань.
Як стверджує Позивач та зазначене підтверджується матеріалами справи, він свої зобов'язання за Договорами виконав належним чином, а саме, в період з 09.03.2010р. по 12.05.2010р. передав у власність Відповідача, як Покупця, товар на загальну суму 119 656,93 грн.
Зазначений факт, зокрема, підтверджується наданими суду видатковими накладними: №000000111 від 12.05.2010р. на суму 11 879.27грн., № 000000096 від 05.05.2010р. на суму 5982,48грн., № 000000074 від 12.04.2010р. на суму 5670,01 грн., № 000000060 від 01.04.2010р. на суму 5821,20 грн., № 000000032 від 09.03.2010р. на суму 5489.10 грн., № 000000085 від 19.04.2010р. на суму 20692.80грн., № 000000038 від 15.03.2010р. па суму 5821.20грн., № 000000050 від 25.03.2010р. на суму 5478,96 грн., № 000000041 від 17.03.2010р. на суму 11376,00 грн., №000000052 від 29.03.2010р. на суму 20156.41 грн. (знаходяться в матеріалах справи).
При цьому, як вбачається із зазначених видаткових накладних вони завірені печаткою та підписами представника Відповідача в графі про отримання товару від Позивача.
У відповідності до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до вимог ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання, що виникають з договору або з інших підстав, визначених ст. 11 ЦК України, повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).
Разом з цим, як стверджує Позивач Відповідач свої зобов'язання за договором виконав неналежним чином частково повернувши товар, а також провівши частково розрахунки за поставлений товар.
Зокрема, Позивач надав докази того, що Відповідачем повернено частину товару, зокрема ФОП ОСОБА_1 передано представникам позивача непродані залишки товару на загальну суму 4 910,74 грн. В підтвердження зазначеного надав суду накладну №ІП 0000007 від 28.05.2010р. на повернення товару підписану обома сторонами. Відповідач у судовому засіданні зазначений факт повернення залишків товару згідно вказаної накладної підтвердив.
Таким чином, з врахуванням часткової сплати та повернутих залишків товару, основна заборгованість Відповідача, станом на 23.07.2010р. склала 57946 грн. 19 коп.
Вказану суму заборгованості сторони підтвердили шляхом проведення акту звірки взаємних розрахунків та складення акту звірку станом на 23.07.2010р., Зокрема як вбачається і з поданого суду акту останній підписаний сторонами без заперечень.
Також, в процесі розгляду справи Позивач надав суду докази сплати Відповідачем частини основного боргу в сумі 9000,00 грн., що не заперечене і Відповідачем, який у відзиві на позовну заяву (від 13.09.2010р.) підтвердив, що ним 16 серпня 2010р. на рахунок ЗАТ "Західпиво" було перераховано двома квитанціями (№39801000725891281970619 від 16.08.2010р. на суму 63,00 грн., №39801000725891281970618 від 16.08.2010р. на суму 8937,00 грн.) 9000,00 грн. Копії квитанцій долучено до матеріалів справи.
При цьому, Позивачем, враховуючи, що оплата заборгованості здійснена відповідачем після звернення ним з позовною заявою до суду 16.08.2010р., уточнено свої позовні вимоги, зокрема, подано суду заяву про зменшення позовних вимог від 07.09.2010р. відповідно до якої ним зменшено вимоги в частині стягнення основного боргу, зокрема, він просить стягнути з відповідача 48 946 грн. 19 коп. основного боргу. Зазначена заява прийнята судом, як така що подана належним чином.
Згідно з ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
З метою досудового врегулювання спору Позивачем направлялись на адресу ПП ОСОБА_1 Вимога №20 від 25.05.2010р. про негайну сплату заборгованості за отриманий товар в сумі 45895,18 грн. та Претензія №28 від 28.05.201 0р. з вимогою сплатити прострочену за договором від 09.03.2010р. №25 заборгованість в сумі 63756,93 грн., проте Відповідачем вони були залишені без відповіді та задоволення.
Враховуючи вищезазначене, суд, розглянувши матеріали справи, вважає зазначену Позивачем суму основного боргу у розмірі 48946,19грн. правомірно заявленою та документально обґрунтованою.
Щодо стягнення пені то суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором, або законом.
Згідно ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) визнається, визначена договором або актом цивільного законодавства, грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Договором поставки сторони передбачили порядок передачі товару та порядок розрахунків, а також відповідальність за порушення п.3.3. умов Договору у вигляді пені від несплаченої суми за кожен день прострочення (п.8.2 Договору), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який стягується пеня.
За змістом ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
У позовній заяві позивачем заявлено до стягнення пеню в сумі 2 784,24, при цьому до позову додано розрахунок з якого вбачається, що пеня обрахована позивачем у відповідності до вимог статті 232 ГК України в частині того, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з цим як вбачається із поданого розрахунку останній не відповідає умовам Договору укладеного між сторонами, а саме п. 3.3. в частині обрахунку періоду протягом якого зобов'язання з оплати товару за Договором повинно бути виконано, а саме 30-ти календарних днів з моменту отримання Покупцем товару. Зокрема, враховуючи подані Позивачем докази, які підтверджують дати поставки (накладні) товару за договором Позивачем в обрахунок пені включено і період, у який у Відповідача -Покупця за Договором, ще не виникло обов'язку оплатити поставлений товар.
Разом з цим, в подальшому, Позивачем відповідно до клопотання від 04.10.2010р. вх. № 17607(н) подано суду інший розрахунок пені, відповідно до якого зазначений розрахунок приведено у відповідність до умов Договору та зменшено пеню на 974,89 грн. Відповідно до розрахунку пеню обраховано в сумі 1809,35 грн. замість первинно заявленої в позовній заяві пені в сумі 2784 грн. 24 коп.
При цьому, у судовому засіданні представник позивача заявив, що дана сума була надмірно нарахована, оскільки при нарахуванні пені бухгалтером товариства до уваги помилково взято неправильні періоди прострочки платежів.
Проте, подаючи вказані розрахунки, позивачем позовні вимоги в цій частині залишено без змін, зокрема, будь-яких заяв чи клопотань щодо зміни позовних вимог в частині стягнення пені до суду не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частина 4 статті 22 ГПК визначає зміну підстави або предмета позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог виключно як право, а не обов'язок позивача. Пунктом 2 статті 83 ГПК передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення (п.14 л. ВГСУ від 11.04.2005р.).
Господарський суд не вправі на власний розсуд змінювати позовні вимоги у справі, в тому числі збільшувати чи зменшувати їх розмір, і т.ін. (п. 11 л. ВГСУ від 29.06.2010р.).
Враховуючи зазначене, суд відмовляє в задоволенні нарахованої пені в сумі 974,89 грн.
В свою чергу відповідно до ст. 193. ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань'' суд вважає, що позивачем за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання відповідачу правомірно нарахована пеня в сумі 1 809,35 грн.
Одночасно розглянувши заперечення позивача по суті позовних вимог, суд відхиляє їх з огляду на наступне.
Відповідач, позовні вимоги визнає лише в сумі 946 грн. 19 коп., зазначаючи при цьому, що 28.05.2010р. зі складу ФОП ОСОБА_1, що знаходиться за адресою вул. Гайова, 28. м. Тернопіль, було забрано: електрокару 1 (одну) шт. вартістю 45 000 грн., рохлі 3 (три) шт. вартістю 3 000 гри. в рахунок заборгованості ФОП ОСОБА_1 перед ЗАТ "Західпиво".
Зазначене Відповідач підтверджує копіями розписок: бухгалтера - ОСОБА_3, працівника - ОСОБА_4, комірника складу гуртівні - ОСОБА_5, які зазначають у розписках, що 28.05.2010р. логістом ОСОБА_6 та менеджером ОСОБА_9 зі складу Приватного підприємця ОСОБА_1 було забрано в рахунок заборгованості залишок товару газованих напоїв ТМ "КАП-КАП", три рохлі та одну електрокару.
Розглянувши зазначені копії розписок, суд критично оцінює з огляду на наступне.
Статтею 4 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, а в силу приписів частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
В свою чергу, відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Як вбачається подані розписки видані від імені ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5. При цьому, у них вказано, що останні працювали у Відповідача на посадах бухгалтера, працівника та комірника відповідно. Разом з цим, до зазначених розписок суду з боку Відповідача не надано належних доказів, які б свідчили, що зазначені особи дійсно є відповідальними посадовими особами -представниками Відповідача, як то виписка з трудової книги, договір, контракт, довіреність, тощо. Зазначені розписки містять тільки незавірені підписи фізичних осіб, правовий статус яких відповідно до правил ГПК України господарським судом самостійно визначений бути не може.
Крім того, у зазначених розписках вказано на те, що зі складу приватного підприємця ОСОБА_1 було забрано залишок товару газованих напоїв ТМ "КАП-КАП" три рохлі та одну електрокару в рахунок погашення заборгованості, проте, не вказано чи ця заборгованість виникла саме за Договором поставки, який є предметом розгляду у справі. Будь-яких доказів щодо цього, суду з боку Відповідача не надано.
При цьому, суд має за необхідне зазначити, що ГПК України не передбачено як виду доказу - показу свідків. А в силу ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як уже зазначалось судом, відповідно до п. 3 Договору сторони погодили, що оплата товару здійснюється за кожну поставлену партію протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок Продавця в безготівковому порядку.
Проте, суду з боку відповідача не надано будь -
яких належних доказів, які б свідчили про повне погашення заборгованості як то платіжне доручення, виписку з банку, тощо. Також, не представлено суду доказів того, що відбувся розрахунок шляхом передачі товару, а саме, акт прийому -передачі товару, накладна, тощо.
Слід, також, зазначити, що Позивач в судових засіданнях заперечив проти твердження Відповідача щодо отримання працівниками ЗАТ "Західпиво" рохлі в кількості 3 шт. та електрокари в кількості 1 шт. в рахунок погашення заборгованості за Договором.
Разом з цим, з представленого Позивачем клопотання про зменшення суми позову (№87 від, 07.09.2010р.) а також поданого суду акту звірки розрахунків підписаного представниками сторін без заперечення вбачається, що жодних взаємозаліків між сторонами не проводилось і заявлена до стягнення сума основного боргу, станом на час розгляду справи, становить 48 946 грн. 19 коп.
Критично суд оцінює і посилання відповідача, як на доказ на подану ним заяву до Тернопільського МВ УМВС України в Тернопільській області підполковнику міліції ОСОБА_7 з проханням притягнути до відповідальності посадових осіб ЗАТ "Західпиво" в особі директора ОСОБА_8, які обманним шляхом заволоділи майном ОСОБА_1 на суму 48 000,00 грн.
Так, із змісту ч.3 ст.35 ГПК України вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені. Проте, з боку відповідача суду не надано такого, як і інших належних доказів того, що подана ним заява стала підставою для порушення кримінальної справи і проведення розслідування відповідних фактів.
Крім того, із змісту заяви, на яку посилається відповідач не вбачається, що зазначене майно передавалось у погашення заборгованості за Договором, а також, яким саме майном заволоділи посадові особи, і що це майно передано у погашення заборгованості за Договором, що є предметом розгляду.
Відхиляє суд і посилання відповідача на важке фінансове становище як на причину невиконання взятих на себе зобов'язань, так як не вважає зазначену обставину підставою для звільнення від відповідальності за невиконання зобов'язання.
Так, згідно із ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. В свою чергу ч. 7 даної статті закріплено правило про те, що не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Також, із змісту ч. 2 статті 218 ГК України у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
При цьому, суд має за необхідне відмітити, що відповідно до статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Одним із принципів підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик (ч. 1 ст. 44 ГК України).
Враховуючи вищезазначене, оцінивши докази у їх сукупності, розглянувши усі обставини справи, суд вважає позовні вимоги - Закритого акціонерного товариства "Західпиво", смт. Квасилів, Рівненський район, Рівненська область про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, смт. Товсте, Заліщицького району, Тернопільської області 48946,19 грн. основного боргу та 1809,35 грн. пені обґрунтованими, підтвердженими документально та такими, що підлягають до задоволення. В частині стягнення 974,89 грн. пені, суд в задоволенні позову відмовляє.
Згідно ч. 1 ст. 49 ГПК України державне мито покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В свою чергу із змісту, ч. 5. ст. 49 ПІК України суми, які підлягають сплаті за витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову па обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
А тому, згідно зазначених пунктів ст. 49 ГПК України враховуючи часткове задоволення позову, державне мито у розмірі 599,91 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 232,22 грн. в даній справі суд покладає на Відповідача у справі. Відповідно, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 3 грн. 78 коп. та державне мито в сумі 9 грн. 75 коп. покладаються на Позивача у справі.
Приймаючи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 16, 509, 526, 625, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 12, 33, 34, 43, 44, 49, 80, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд ,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1), р/р 26008055100932 в ТФ КБ ЗАТ "Приватбанк" м.Тернопіль, МФО 338783, на користь Закритого акціонерного товариства "Західпиво", вул. 1-го Травня, 33, смт. Квасилів, Рівненський район, Рівненська область (код ЄДРПОУ 301328517120), р/р №26005177559701 в АКІБ "УкрСиббанк", МФО 351005 -48946 (сорок вісім тисяч дев'ятсот сорок шість) грн. 19 коп. боргу, 1809 (одну тисячу вісімсот дев'ять) грн. 35 коп. пені, 599 (п'ятсот дев'яносто дев'ять) грн. 91 коп. державного мита та 232 (двісті тридцять дві) грн. 22 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В частині стягнення 974 грн. 89 коп. пені, 3 грн. 78 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, 9 грн. 75 коп. державного мита, відмовити.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
На рішення суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор - апеляційне подання, протягом десяти днів з дня підписання рішення 11 жовтня 2010 року, через місцевий господарський суд.
Суддя