05 липня 2024 року Справа № 160/11296/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1
про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії,
30.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними відмову командування військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення ОСОБА_1 , з військової служби на підставі абзацу тринадцятого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення (наказ) про звільнення ОСОБА_1 , з військової служби на підставі абзацу тринадцятого підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходить військову службу у відповідача та звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку із перебуванням на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років, при цьому відповідачем відмовлено у звільненні позивача зі служби, оскільки недостатньо доказів щодо підтвердження здійснення утримання неповнолітніх дітей віком до 18 років. Позивач вважає вказану відмову відповідача протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивачем надано достатні та допустимі докази на підтвердження утримання ним дітей. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
02.05.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
15.05.2024 від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що військовослужбовець звертається з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», у зв'язку із перебуванням на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років, при цьому відповідачем відмовлено у звільненні позивача зі служби, оскільки недостатньо доказів щодо підтвердження здійснення утримання неповнолітніх дітей віком до 18 років. З огляду на вказане відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
28.05.2024 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів по справі, та витребувано у позивача та у відповідача додаткові докази по справі.
13.06.2024 року та 01.07.2024 року від сторін надійшли витребувані судом докази.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
03.03.2024 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у зв'язку із перебуванням на утриманні позивача трьох дітей віком до 18 років.
До рапорту долучено: - копія паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_2 ; -копія витягу з реєстру територіальної громади на ім'я ОСОБА_2 ; - копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ; - копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 НОМЕР_3 ; - копія свідоцтва про народження ОСОБА_4 НОМЕР_4 ; - копія свідоцтва про народження ОСОБА_5 НОМЕР_5 ; - рішення Інгулецького районного суду від 28 березня 2019 року (про розірвання шлюбу); - рішення Інгулецького районного еуду від 28 серпня 2023 року (про розірвання шлюбу); - рішення Інгулецького районного суду від 19 січня 2012 року (стягнення аліментів); - рішення Інгулецького районного суду від 16 січня 2015 року (стягнення аліментів); - рішення Інгулецького районного суду від 09 квітня 2020 року (стягнення аліментів); - довідка ОСББ "Інгулець-Сонячна 19" № 74 від 20.12.2023 р.; - акт ОСББ "Інгулець-Сонячна 19" на фактичне проживання № 75 від 20.12.2023 р.; - копія посвідчення батьків багатодітної сім'ї НОМЕР_6 від 26 грудня 2023р.; - акт обстеження умов проживання від 02.01.2024 р.; - копія клопотання ОСОБА_2 до начальника служби у справах дітей; - розрахунок заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_6 на ОСОБА_4 ВИ № НОМЕР_10; - постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_10; - копія виконавчого листа Інгулецького районного суду від 16 січня 2015 року; - розрахунок заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_6 на ОСОБА_3 . ВП № НОМЕР_11; - постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_11; - копія виконавчого листа Інгулецького районного суду від 19 січня 2012 року; - витяг про надходження коштів на карту/рахунок ОСОБА_2 ; - довідка-розрахунок про сплату аліментів на утримання ОСОБА_5
Військовою частиною НОМЕР_1 розглянуто рапорт позивача вх.№879-р від 03.03.2024 року та листом №796-р від 30.03.2024 року повідомлено позивача, що позивачем не надано доказів про опікунство або усиновлення неповнолітніх дітей, а саме: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позивач вважає вказану відмову відповідача у звільненні позивача з військової служби протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина п'ята статті 1 Закону №2232-ХІІ).
З 24.02.2022 року відповідно до Закону України від 12.05.2015 р. №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час розгляду справи судом.
Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону №2232-ХІІ, підпунктом "г" пункту 2 частини четвертої якої встановлено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з вихованням дитини з інвалідністю віком до 18 років;
у зв'язку з вихованням дитини, хворої на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитини, яка отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, що підтверджується документом, виданим лікарсько-консультативною комісією закладу охорони здоров'я в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я, але якій не встановлено інвалідність;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд;
військовослужбовці-жінки - у зв'язку з вагітністю;
військовослужбовці-жінки, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а також якщо дитина потребує домашнього догляду тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку;
один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають дитину (дітей) віком до 18 років;
військовослужбовці, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років;
перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Виходячи з вищезазначених норм, підставою для звільнення з військової служби під час воєнного стану є, зокрема, перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
Отже, предметом доказування в цій справі є доведеність факту перебування на утриманні позивача трьох і більше дітей віком до 18 років та, як наслідок, наявність підстав для звільнення його з військової служби під час воєнного стану.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 21.11.2023 року одружився із ОСОБА_7 (прізвище після державної реєстрації ОСОБА_7 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 .
ОСОБА_2 є матір'ю трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 ), ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ) та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ).
Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 у графі батько вказано ОСОБА_9 , у свідоцтві про народження ОСОБА_4 у графі батько вказано ОСОБА_9 , у свідоцтві про народження ОСОБА_5 у графі батько вказано ОСОБА_1 .
Разом з тим, позивач стверджує, що на його утриманні перебувають діти ОСОБА_2 та на підтвердження вказаних обставин надані копії свідоцтва про народження ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , - копія паспорту громадянина України на ім'я ОСОБА_2 ; -копія витягу з реєстру територіальної громади на ім'я ОСОБА_2 ; - копія свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ; - рішення Інгулецького районного суду від 28 березня 2019 року (про розірвання шлюбу); - рішення Інгулецького районного еуду від 28 серпня 2023 року (про розірвання шлюбу); - рішення Інгулецького районного суду від 19 січня 2012 року (стягнення аліментів); - рішення Інгулецького районного суду від 16 січня 2015 року (стягнення аліментів); - рішення Інгулецького районного суду від 09 квітня 2020 року (стягнення аліментів); - довідка ОСББ "Інгулець-Сонячна 19" № 74 від 20.12.2023 р.; - акт ОСББ "Інгулець-Сонячна 19" на фактичне проживання № 75 від 20.12.2023 р.; - копія посвідчення батьків багатодітної сім'ї НОМЕР_6 від 26 грудня 2023р.; - акт обстеження умов проживання від 02.01.2024 р.; - копія клопотання ОСОБА_2 до начальника служби у справах дітей; - розрахунок заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_6 на ОСОБА_4 ВИ № НОМЕР_10; - постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_10; - копія виконавчого листа Інгулецького районного суду від 16 січня 2015 року; - розрахунок заборгованості зі сплати аліментів боржника ОСОБА_6 на ОСОБА_3 . ВП № НОМЕР_11; - постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_11; - копія виконавчого листа Інгулецького районного суду від 19 січня 2012 року; - витяг про надходження коштів на карту/рахунок ОСОБА_2 ; - довідка-розрахунок про сплату аліментів на утримання ОСОБА_5
Щодо тверджень позивача про те, що на його утриманні перебувають неповнолітні діти його дружини та ним надано достатньо підтверджуючих доказів, суд зазначає наступне.
Так, частиною третьою статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 року №2402-ІІІ (далі - Закон №2402-ІІІ) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
За змістом частин першої та другої статті 15 Закону №2402-ІІІ дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
За приписами частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, слід дійти висновку про те, що батьки неповнолітніх дітей зобов'язані брати участь у їх вихованні та утриманні своїх дітей.
При цьому, позивач, який не є батьком цих дітей не несе обов'язку щодо їх утримання, позаяк такий обов'язок за ним законодавчо відсутній і утримання вказаних дітей він може здійснювати лише з власної волі.
Оскільки позивач не надав суду доказів того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та має законодавчо встановлені обов'язки щодо них, в тому числі обов'язок по їх утриманню, тому підстави вважати, що на його утриманні перебуває троє неповнолітніх дітей, відсутні.
Доводи позивача щодо неприйняття участі батька у вихованні дітей та їх утриманні, а також неможливості такого утримання з боку діда та баби по лінії батька суд оцінює критично, з огляду на непідтвердження їх відповідними доказами.
Так, надані позивачем докази утримання, суд не вважає не належними доказами повного утримання позивачем неповнолітніх дітей, оскільки подані позивачем докази за своїм змістом підтверджують лише склад сім'ї, проживання разом з ними та їх виховання, що не є тотожним утриманню.
Отже, враховуючи неподання позивачем до рапортів документів, які підтверджують факт перебування на його утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей, відповідач правомірно відмовив йому у звільненні з військової служби під час дії воєнного стану на підставі підпункту "г" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-ХІІ.
Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У відповідності до приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв