06 березня 2024 року Справа № 160/27572/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
22.10.2023 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , поданий через систему «Електронний суд» представником позивача ОСОБА_2 , у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2022 року по 27.09.2023 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2022 року по 27.09.2023 року у сумі 89 303 гривні 19 копійок включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем було зазначено, що 28.09.2023 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 року у справі №160/12028/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію її грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у загальній сумі 84644.86 грн. із одночасним утримання військового збору що підтверджується банківською випискою. Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 10.01.2022 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 28.09.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 11.01.2022 року по 27.09.2023 року на 625 днів, у зв'язку з чим позивач має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, який відповідачем виплачено не було, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.10.2023 адміністративний позов було залишено без руху та запропоновано позивачу протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду: - доказів надсилання позивачем листом з описом вкладення іншим учасникам справи копії позовної заяви доданих до неї документів, поданих в електронній формі з використанням ЄСІТС.
Згідно з даними КП «ДСС» копію ухвали про залишення позовної заяви без руху 27.11.2023 о 22:02 надіслало одержувачу - ОСОБА_2 (представнику позивача) за допомогою підсистеми «Електронний суд» в його електронний кабінет, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк для усунення недоліків з урахуванням ч.6 ст.120 КАС України до 04.12.2023.
05.12.2023 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків (документ сформований в системі «Електронний суд» 04.12.2023), до якої додано докази надсилання позивачем листом з описом вкладення відповідачу копії позовної заяви доданих до неї документів.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача; витребувано у відповідача додаткові докази по справі та встановлено строк для їх подання.
За даними КП «ДСС» копію означеної ухвали за допомогою підсистеми «Електронний суд» 24.01.2024 надіслано одержувачам - ОСОБА_2 (представнику позивача) та військовій частині НОМЕР_1 в їх електронний кабінет, а копію адміністративного позову відповідачу - 23.10.2023, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву з урахуванням ч.6 ст.120 КАС України до 08.02.2024.
24.01.2024 від представника позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про прийняття до провадження уточненої позовної заяви.
26.01.2024 від військової частини НОМЕР_1 через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про надання додаткового строку для подання відзиву на позовну заяву.
08.02.2024 до суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позов, у якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у їх задоволенні з огляду на те, що в даному випадку в порушення ст. 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» Позивач не надав суду доказів отримання відмови Відповідача від виплати компенсації. Щодо розрахунку інфляційних втрат частини доходу у відповідності до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого ПКМУ №159 від 21.02.2001 року зазначено, що до вказаної Постанови КМУ №159 в додатках надано приклад розрахунку втрати громадян частини доходу, який розраховується так: сума заборгованості помножити на сукупний індекс інфляції за період з 11 лютого 2022 року по 27 вересня 2023року (128,740%) та поділити на 100. Згідно вказаним розрахунком сума втрати частини доходу за весь період складає 24 327,34 грн. На думку Відповідача вказана сума розрахунку є максимальною і не враховує обмежувальний строк, визначений ч.2 ст. 117 КЗПП у 6 місяців та можливість зменшення суми відшкодування на засадах справедливості, розумності та недопущення зловживання правами Позивачем. Висновок: Позивач навмисно вводить суд в оману, застосовуючи формули трудового законодавства з метою незаконного збагачення і спричинення шкоди інтересам Міністерства оборони України, адже максимальний розрахунок суми за ПКМУ №159 від 21.02.2001 року (24 327,34 грн.) і заявлена сума в позові (89 303,19 грн.) явно і суттєво відрізняються. Щодо неправильного застосування КЗПП до спірних правовідносин в розумінні Позивача Виплата грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України здійснюється у відповідності до вимог Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” (з 01.03.2018, до цього - постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 №1294), наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (з 01.03.2018, до цього - наказу Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260). Вищезазначеними керівними документами не передбачена виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. Оскільки Позивач не є працівником, а військова частина не є власником або уповноваженим органом, оскільки на Позивача не розповсюджуються норми КЗПП, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо нарахування і виплати «середнього заробітку за час затримки розрахунку». З цієї самої причини відсутні правові підстави застосування Постанови КМУ № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995року. В даному випадку необхідно застосовувати Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений ПКМУ №159 від 21.02.2001 року та Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати». Норми КЗпП можливі для застосування як аналогія закону лише в тій частині, що не врегульована даним законом (Наприклад щодо обмежувального строку періоду компенсації в 6 місяців).
Таким чином, оскільки відзив на позов поданий в строк, встановлений судом, у суду відсутні підстави для задоволення вищевказаного клопотання відповідача про продовження строку на його подання.
За правилами ст.262 КАС України адміністративна справа мала бути розглянута до 11.02.2024, проте з метою забезпечення принципу рівності сторін судом продовжено розгляд справи до спливу строку на подання заяв по суті справи, та з урахуванням перебування головуючого судді Юхно І.В. у відпустці в період з 19.02.2024 по 05.03.2024 суд на підставі положень ч.6 ст.120 КАС України розглядає справу в перший робочий день - 06.03.2024.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 відмовлено у прийнятті до розгляду уточненої позовної заяви, поданої 24.01.2024 представником позивача - Дяченком О.В. в адміністративній справі №160/27572/23 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суд зазначає, що в ході судового розгляду позивач правом на подання відповіді на відзив та відповідач на подання заперечень відповідно не скористались.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 відповідно до військового квитка серії НОМЕР_2 з 31.10.2003 по 10.01.2022 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.01.2021 № 5 (по стройовій частині) старшого солдата ОСОБА_1 , старшого механіка відділення телекомунікаційного зв'язку взводу зв'язку роти зв'язку, звільнену наказом Командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 16 грудня 2021 року №75-РС з військової служби у запас, з 10.01.2021 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також направлено для постановки на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . У наказі також, зокрема, вказано, що грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік отримала, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, відповідно до пункту 1,7 розділу 14 Наказу Міністерства оборони України «Про затвердження виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 07 червня 2018 року №260, отримала.
Згідно з наявними у матеріалах справи копіями довідок про грошове забезпечення позивача військовою частиною НОМЕР_1 нараховувалось та виплачувалось ОСОБА_1 грошове забезпечення до січня 2022 року включно.
Тобто, з огляду на вищевикладене у своїй сукупності, суд доходить висновку про допущення відповідачем у витязі з наказу від 10.01.2021 №5 (по стройовій частині) описки щодо дати виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , а саме: помилково зазначено «10.01.2021» замість вірного «10.01.2022».
З КП «ДСС» та Єдиного державного реєстру судових рішень судом встановлено, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 160/12028/22, позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним дій та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково, а саме:
- визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо застосування січня 2016 року як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, включно;
- зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію її грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
- у задоволенні решти позовних вимог - відмовлено;
- у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення - відмовлено.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду постановою від 27 липня 2023 року:
- касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , задовольнив частково;
- рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі № 160/12028/22 в частині відмови визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 10.01.2022, включно, у фіксованому розмірі 4463,15 грн в місяць відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 та стягнення індексації грошового забезпечення у фіксованому розмірі 4463,15 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 10.01.2022 включно, у загальній сумі 206744,63 грн відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 з урахуванням раніше виплачених сум скасував, а справу в цій частині направив на новий судовий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду;
- в іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 08 лютого 2023 року у справі №160/12028/22 залишив без змін.
28.09.2023 на картковий рахунок позивача від військової частини НОМЕР_1 надійшли грошові суми: 84 644,86 грн (Зарплата; коментар до платежу: добровільне виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/12028/22), що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки АТ КБ «Приватбанк» від 28.09.2023 №KVA78YDD1D4YRL29.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2022 по 27.09.2023, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною 2 зазначеної статті у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, суд вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень (дій) суб'єктів владних повноважень, суд зобов'язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення (дії) на їх відповідність усім зазначеним вимогам.
Частиною 5 статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Щодо застосування у спірних правовідносинах положень законодавства про працю суд виходить з того, що оскільки положення спеціального законодавства, зокрема Законом № 2011-ХІІ, не врегульовують усіх питань, які можуть виникати при звільненні з військової служби, як-то відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, суд має застосовувати до спірних правовідносин окремі положення Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) (у тій частині, що не врегульована спеціальними для цих правовідносин нормами), що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, та правовій позиції Верховного Суду, що викладена в постанові від 30.01.2019 р. в справі № 806/2164/16.
Так, за змістом статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Тобто, умовами застосування частини 1 статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішений на користь працівника. Якщо спір вирішений на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 КЗпП України.
Наведене вище узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, яка була висловлена в постанові від 13.05.2020 по справі №810/451/17.
Суд також враховує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі №480/3105/19 виснував, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
За положеннями частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В ході судового розгляду підтверджено, що відповідач при звільненні позивача не виплатив всіх належних їй сум, адже при розрахунку таких сум військова частина НОМЕР_1 , зокрема, не нарахувала та не виплатила індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року, включно, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця), для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
Таким чином, оскільки в день звільнення позивача відповідач не здійснив остаточного розрахунку всіх виплат, тому останній має право на застосування статті 117 КЗпП України в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Остаточний розрахунок з позивачем здійснений відповідачем 28.09.2023. Таким чином, період, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачу сум, є проміжок часу з 11.01.2022 (наступного дня за днем звільнення) по 28.09.2023, який становить 625 днів.
Водночас, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 викладені наступні правові висновки: «Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.».
Необхідність застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, також викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких була встановлена наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.
З урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.11.2022 у справі №160/12028/22 розмір простроченої заборгованості перед позивачем на момент звільнення складав 84 644,86 грн.
Період затримки виплати цієї суми склав 625 день з моменту звільнення (з 11.01.2022 по 28.09.2023).
З матеріалів справи судом встановлено, що середньоденне грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці перед звільненням складало 419,51 грн (12795,00 грн (розмір грошового забезпечення за листопад-грудень 2021 року) х 2 місяці / 61 день).
Середній заробіток за період з 11.02.2022 по 28.09.2023 у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 262 193,75 грн (419,51 грн х 625 календарних днів).
При цьому, суд звертає увагу, що в порівнянні із виплаченою позивачу сумою індексації грошового забезпечення в загальній сумі 84 644,86 грн, суму середнього заробітку за не проведення вчасного розрахунку при звільненні в повному обсязі (за 625 днів затримки розрахунку), не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.
Так, застосування судом критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
За висновками Великої Палати Верховного Суду зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст. 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Тобто з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 р. по справі №806/2473/18 висловив правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
Так, істотність частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає 84 644,86 грн (частка компенсації)/ 262 193,75 грн (середній заробіток за весь час затримки розрахунку 625 днів) х 100 = 32,28 %.
Отже сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 32,28 % становить: 419,51 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 32,28 % = 135,42 грн; 135,42 грн х 625 (днів затримки розрахунку) = 84 636,14 грн.
Таким чином, суд приходить до висновку, що співрозмірною сумою середнього заробітку затримки повного розрахунку при звільненні є сума в розмірі 84 636,14 грн.
Матеріалами справи підтверджено, що відповідачем не було нараховано позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2022 року по 27.09.2023 року у загальній сумі 84 636,14 грн.
З огляду на вищевикладене, належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2022 по 27.09.2023 у сумі 84 636,14 грн.
За приписами частини 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частинами 1 та 4 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до приписів статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною 1 статті 77 КАС України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналогічна позиція стосовно обов'язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01 липня 2003 року №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).
Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки в силу п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, а підтвердження наявності інших судових витрат матеріали справи не містять, то судові витрати не підлягають розподілу.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2022 по 27.09.2023 у загальній сумі 84 636,14 грн.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.01.2022 по 27.09.2023 у сумі 84 636,14 грн (вісімдесят чотири тисячі шістсот тридцять шість гривень 14 копійок).
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя І.В. Юхно