м. Вінниця
16 липня 2024 р. Справа № 120/2891/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )
до: Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21100)
про: стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" (далі - відповідач) про (з урахуванням уточнених позовних вимог) стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного відсторонення від посади за період з 02.10.2015 року по 26.04.2017 року в розмірі 154 708, 38 грн 38 коп; стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди у розмірі 19 000 грн.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що наказом голови Державної пенітенціарної служби України №65 о/с від 15.07.2014 року його призначено на посаду першого заступника начальника установи виконання покарань - заступника начальника установи з режиму охорони Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№ 1). Наказом ДУ «Вінницька установа виконання покарань» (№1)» від 26.04.2017 року №73/OC-17 позивача звільнено 26.04.2017 року за п. 9 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» (переведення для подальшого проходження служби до іншого органу, закладу, установи). Однак, під час проходження служби у відповідача стосовно позивача було відкрито кримінальне провадження №2015020000000084 від 08.04.2015 року, в межах якого до нього застосовувався такий захід забезпечення кримінального провадження, як відсторонення від посади. Позивач наголошує, що ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.12.2022 року його звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Як зауважує позивач, відповідачем не здійснено нарахування та виплату йому грошового забезпечення за період відсторонення від посади з 02.10.2015 року по 26.04.2017 року. У зв'язку з наведеним та з метою стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою суду від 13.03.2024 року позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
18.03.2024 року за вх. №16129/24 позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, до якої долучено уточнену позовну заяву.
Ухвалою суду від 25.03.2023 року дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Суд зазначає, що ухвала суду про відкриття провадження доставлена через підсистему "Електронний суд" в електронний кабінет відповідача 25.03.2024 року.
Правом на подання відзиву відповідач не скористався, відтак суд, в силу приписів Кодексу адміністративного судочинства, вирішує справу за наявними матеріалами.
Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.
Наказом Управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області №65 о/с від 15.07.2014 року позивача призначено на посаду першого заступника начальника установи виконання покарань - заступника начальника установи з режиму охорони Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№ 1).
Під час проходження служби у відповідача стосовно позивача було відкрито кримінальне провадження №2015020000000084 від 08.04.2015 року, в межах якого позивач обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 368 Кримінального кодексу України, та до нього застосовувався такий захід забезпечення кримінального провадження, як відсторонення від посади.
Так, ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 01.10.2015 року у справі №127/23029/15-к позивача відсторонено від посади першого заступника начальника установи виконання покарань - заступника начальника установи з режиму і охорони Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№l) строком на два місяці.
На виконання вимог вищевказаної ухвали суду, Управлінням ДПС України у Вінницькій області видано наказ від 06.10.2015 року №130/о/с, яким позивача відсторонено від посади без збереження грошового забезпечення строком на два місяці з 02.10.2015 року.
Наказом Управління ДПС України у Вінницькій області від 04.11.2015 року №144/0/с позивача відсторонено від посади без збереження грошового забезпечення строком на два місяці, вважати відстороненим з 01.10 2015 року.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.11.2015 року у справі №127/26487/15-к продовжено строк відсторонення позивача від посади строком до 29.01.2016 року.
На виконання вимог ухвали суду, Управлінням ДПС України у Вінницькій області видано наказ від 01.12.2015 року №l54 о/c, яким позивача відсторонено від посади без збереження грошового забезпечення до 29.01.2016 року.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.01.2016 року у справі №127/1010/16-к продовжено строк відсторонення позивача від посади строком до 26.03.2016 року.
На виконання вимог ухвали суду, Управлінням ДПС України у Вінницькій області видано наказ від 29.01.2016 року №9 о/c, яким позивача відсторонено від без збереження грошового забезпечення, строком до 26.03.2016 року.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 05.04.2016 року у справі №127/5740/16-к позивача відсторонено до 03.06.2016 року.
На виконання вимог ухвали суду, Управлінням ДПС України у Вінницькій області видано наказ від 06.04.2016 року №34 о/c, яким продовжено термін відсторонення позивача від посади до 03.06.2016 року.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 01.06.2016 року у справі №127/5740/16-к продовжено строк відсторонення позивача від посади до 30.07.2016 року.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 19.07.2016 року у справі №127/5740/16-к продовжено строк відсторонення позивача від посади до 17.09.2016 року.
На виконання ухвали суду від 19.07.2016 року, Управлінням ДПС України у Вінницькій області видано наказ від 02.08.2016 року №99 ОС-16, яким продовжено термін відсторонення позивача від посади до 17.09.2016 року.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 15.09.2016 року у справі №127/5740/16-к продовжено строк відсторонення позивача від посади до 13.11.2016 року.
На виконання ухвали суду від 15.09.2016 року, Управлінням ДПС України у Вінницькій області видано наказ від 16.09.2016 року № 118/OC-16, яким продовжено термін відсторонення позивача від посади до 13.11.2016 року.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 28.10.2016 року у справі №127/5740/16-к продовжено строк відсторонення позивача від посади до 24.12.2016 року.
На виконання ухвали суду від 28.10.2016 року, Управлінням ДПС України у Вінницькій області видано наказ від 08.11.2016 року №140/ОС-16, яким продовжено термін відсторонення позивача від посади до 24.12.2016 року.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 26.05.2017 року у справі №l27/5740/16-к позивача відсторонено від посади до 24.07.2017 року.
Отже, відсторонення від посади тривало з 02.10.2015 року по 24.07.2017 року.
Водночас, наказом Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" від 26.04.2017 року №73/OC-17 позивача 26.04.2017 року звільнено за п. 9 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» (переведення для подальшого проходження служби до іншого органу, закладу, установи). Направлено для подальшого проходження служби до Державної установи «Вінницька виправна колонія (№86)».
В подальшому, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.12.2022 року позивача звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
При цьому, відповідачем не здійснено нарахування та виплату позивачеві грошового забезпечення за період відсторонення від посади з 02.10.2015 року по 26.04.2017 року.
У зв'язку з наведеним та з метою стягнення з відповідача середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи організації та діяльності Державної кримінально-виконавчої служби України, її завдання та повноваження визначає Закон України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-ІV (далі - Закон № 2713-ІV, в редакції, чинній на час відсторонення позивача від посади).
За приписами ч. 1 ст. 6 Закону № 2713-ІV державна кримінально-виконавча служба України відповідно до закону здійснює правозастосовні та правоохоронні функції і складається з центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, його територіальних органів управління, кримінально-виконавчої інспекції, установ виконання покарань, слідчих ізоляторів, воєнізованих формувань, навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, підприємств установ виконання покарань, інших підприємств, установ і організацій, створених для забезпечення виконання завдань Державної кримінально-виконавчої служби України.
Згідно з ч.ч. 1, 8 ст. 14 Закону № 2713-ІV до персоналу Державної кримінально-виконавчої служби України належать особи рядового і начальницького складу (далі - особи рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої служби), спеціалісти, які не мають спеціальних звань, та інші працівники, які працюють за трудовими договорами в Державній кримінально-виконавчій службі України (далі - працівники кримінально-виконавчої служби).
Особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, яким повідомлено про підозру у вчиненні ними злочину у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг, та/або пов'язаного із зловживанням своїм службовим становищем, підлягають відстороненню від виконання повноважень на посаді в порядку, визначеному законом.
Так, ч. 1, 2 ст. 154 Кримінально-процесуального кодексу України визначено, що відсторонення від посади може бути здійснено щодо особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину.
Відсторонення від посади здійснюється на підставі рішення слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження на строк не більше двох місяців. Строк відсторонення від посади може бути продовжено відповідно до вимог статті 158 цього Кодексу.
З аналізу вищенаведених норм вбачається, що особи рядового і начальницького складу органів Державної кримінально-виконавчої служби України, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочину, можуть бути відстороненні від виконання службових обов'язків, зокрема, на підставі рішення слідчого судді.
Відсторонення від посади особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину відбувається у разі наявності достатніх підстав вважати, що такий захід необхідний для припинення кримінального правопорушення, припинення або запобігання протиправній поведінці підозрюваного чи обвинуваченого, який, перебуваючи на посаді, може знищити чи підробити речі і документи, які мають значення для досудового розслідування, незаконними засобами впливати на свідків та інших учасників кримінального провадження або протиправно перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Рішення про відсторонення від посади підлягає негайному виконанню в порядку, передбаченому для виконання судових рішень.
Судом встановлено, що на підставі низки ухвал Вінницького міського суду Вінницької області та виданих на їх виконання наказів Управління ДПС України у Вінницькій області, позивача в період з 02.10.2015 року по 26.04.2017 року було відсторонено від займаної ним посади першого заступника начальника установи виконання покарань - заступника начальника установи з режиму і охорони Вінницької установи виконання покарань управління Державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області (№l).
Під час такого відсторонення позивачеві не нараховувалось та не виплачувалось грошове забезпечення. При цьому суд наголошує, що питання нарахування та виплати позивачеві грошового забезпечення за періоди відсторонення від посади не є предметом розгляду даної справи.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 01.12.2022 року позивача звільнено від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності.
В даному випадку позивач вважає, що має місце вимушений прогул, у зв'язку з чим наявні підстави для нарахування та виплати йому середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу внаслідок незаконного відсторонення від посади за період з 02.10.2015 року по 26.04.2017 року.
Суд вказує, що ч. 2 ст. 9 КАС України закріплено принцип диспозитивності, який означає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до згаданого кодексу, в межах позовних вимог. Таким чином, на суд покладений обов'язок вирішувати лише ті питання, за вирішенням яких позивач звернувся до суду. Суд вирішує лише ті вимоги по суті спору, про вирішення яких клопоче позивач.
Отже, в контексті заявлених позивачем позовних вимог, суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП) заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення статті 46 КЗпП роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв'язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КзпП).
Положення ст. 235 КЗпП України встановлюють відповідальність роботодавця у вигляді стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу працівника з метою компенсації йому втрат від неотримання зарплати чи неможливості працевлаштування.
Згідно з роз'ясненнями, викладеними у пункті 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи, невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи із заробітку за останні два календарні місяці роботи.
Отже, з аналізу вказаних норм законодавства вбачається, що заробітна плата виплачується працівникові за виконану ним роботу, а середній заробіток за час вимушеного прогулу у разі незаконного звільнення чи відсторонення працівника від роботи виплачується у разі поновлення такого працівника на роботі.
Варто зазначити, що вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати, тобто виконувати трудову функцію. Вимушений прогул відбувається виключно за наявності вини роботодавця, який незаконно звільнив (відсторонив) найманого працівника.
Позивач наголошує на незаконності його відсторонення від посади, однак при цьому в матеріалах справи відсутні будь-які докази оскарження та скасування ухвал Вінницького міського суду Вінницької області та наказів Управління ДПС України у Вінницькій області, якими позивача було відсторонено від займаної посади.
Оскільки відповідач здійснював відсторонення позивача від займаної посади на підставі ухвал Вінницького міського суду Вінницької області, які є чинними, то з наведеного слідує, що в даному випадку, відсутня вина відповідача у невиконанні позивачем своїх трудових функцій та, як наслідок, відсутні й підстави стверджувати про факт вимушеного прогулу.
Також суд зауважує, що постановлення Вінницьким міським судом Вінницької області 01.12.2022 року ухвали про звільнення позивача від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності не свідчить про незаконність відсторонення позивача від посади.
З огляду на наведене вище, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Щодо вимоги про стягнення моральної шкоди, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2371 КЗпП відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-третьої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами ст. 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.03.2019 року у справі №920/715/17 вказала, що необхідною умовою для притягнення Держави до відповідальності за дії, бездіяльність органу державної влади у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою.
У пунктах 5, 9 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами) роз'яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Отже, виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, у такому випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків тощо.
Реалізація права особи на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями, рішенням чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, не може і не повинна бути інструментом збагачення такої особи за рахунок бюджетних коштів, а покликана виключно забезпечити компенсацію завданої моральної шкоди, у цьому випадку реальних душевних страждань.
Суд вказує на те, що в межах розгляду цієї справи не встановлено факту порушення прав та законних інтересів позивача внаслідок протиправних дій, рішень чи бездіяльності відповідача.
Відтак, з огляду на обставини справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача коштів на відшкодування моральної шкоди.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 139, 242, 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)"про стягнення заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКРР НОМЕР_1 )
Відповідач: Державна установа "Вінницька виправна установа виконання покарання (№1)" (вул. Брацлавська, 2, м. Вінниця, 21100, код ЄДРПОУ 08562602)
Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 16.07.2024 року.
Суддя Маслоід Олена Степанівна