Номер провадження 22-ц/821/878/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №712/3119/24 Категорія: 331010200 Троян Т.Є.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
16 липня 2024 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Новікова О.М., Сіренка Ю.В.
секретар Ширикова Г.К.
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1 ;
представник заявника - адвокат Ситник Тарас Анатолійович;
заінтересована особа - Орган опіки та піклування Черкаської міської ради;
особа, що подала апеляційну скаргу - представник ОСОБА_1 - адвокат Ситник Тарас Анатолійович;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ситника Тараса Анатолійовича на рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01.04.2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна,
12.03.2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про визнання її батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - недієздатним. За наслідками розгляду справи просить призначити опікуном ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особу за поданням органу опіки.
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначає, що вона є донькою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 , виданого 22.04.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси реєстраційної служби Черкаського міського управління юстиції, актовий запис N662.
Батьки розлучені, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 10.06.1997 року серія НОМЕР_2 . Батько мешкає за адресою ОСОБА_1 , реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з реєстру територіальної громади.
Вказує що батько тривалий час хворіє на цукровий діабет і наразі виникли супутні захворювання такі як церебральний атеросклероз дисциркуляторна енцефалопатія НЗ з вираженими когнітивними розладами. Батько не може повною мірою усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, окремо були випадки, коли останній забував вимкнути газову плиту, замкнути квартиру, коли ходив на вулицю.
Вважає, що оскільки ОСОБА_2 у своїй власності має квартири та земельну ділянку, тому своїми діями він може поставити себе у скрутний матеріальний стан, стати жертвою недобросовісних людей.
Відтак, заявник вважає, що ОСОБА_2 потребує медичного нагляду та постійної сторонньої допомоги і контролю. З цього приводу були неодноразові звернення до психіатра КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради».
У зв'язку з вищезазначеними обставинами, виникла необхідність у встановленні опіки над ОСОБА_2 .
Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 01.04.2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради, про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Ситник Т.А. подав апеляційну скаргу в якій просить призначити по справі судову психіатричну експертизу з метою визначення психічного стану ОСОБА_2 та здатність його усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, скасувати рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01.04.2024 року та ухвалити нове, яким заяву ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвала Соснівського районного суду м. Черкаси від 01.04.2024 року про відмову у призначенні судової експертизи та рішення суду про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 ухвалені передчасно, без з'ясування усіх обставин справи, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
Вказує, що незважаючи на наведені докази, а також свідчення заявника щодо стану здоров'я батька, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відсутність підстав для призначення експертизи у справі. Зазначає, що ОСОБА_2 чи його адвокат присутнім під час розгляду справи не був, пояснення суду не надавав. Поза увагою суду залишилися інші відомості, що містяться в його амбулаторній картці, зокрема: огляд терапевта від 09.03.2023 року, консультативне заключення невропатолога від 01.11.2023 року. Вважає, що наведені заключення лікарів, а також пояснення ОСОБА_1 , викладені в її заяві свідчать про прогресивне погіршення стану здоров'я ОСОБА_2 і викликають обґрунтовані сумніви, що психічний розлад його здоров'я, істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій (або) керувати ними. При цьому, скаржник вважає, що для підтвердження або спростування сумнівів щодо стану здоров'я ОСОБА_2 і визначення його здатності усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, необхідним є призначення відповідної судової експертизи, яку суд першої інстанції помилково не призначив.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 недієздатним, встановлення над ним опіки та призначення опікуна.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є батьком ОСОБА_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, (Серія НОМЕР_3 , видане 22.04.2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану (а.с.11).
ОСОБА_1 у заяві про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна зазначила зацікавлену особу: Орган опіки та піклування Черкаської міської ради. Інших зацікавлених осіб у заяві не вказано.
В обґрунтування заявлених вимог, ОСОБА_1 надала суду копію виписки епікризу з історії хвороби № 8755, згідно якого хворий ОСОБА_2 1951 року народження має основний діагноз: цукровий діабет типу 2 з незадовільним контролем середньої важкості з ускладненнями - діабетична полінеропатія, ангоіпатія н/кінцівок 2 ст. Супутні захворювання: гіпертонічна хвороба, церебральний атеросклероз.
Крім того, при розгляді справи, судом першої інстанції витребовувалася амбулаторна картка хворого КНП «Черкаський обласний психоневрологічний диспансер Черкаської обласної ради», заведена 24.10.2023
Згідно матеріалів справи, суд першої інстанції направляв судові повістки-повідомлення про судове засідання у справі ОСОБА_3 (а.с.16), ОСОБА_4 (а.с.17), ОСОБА_1 (а.с.18), Органу опіки та піклування Черкаської міської ради (а.с.19).
Судом першої інстанції було встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного державного демографічного реєстру м. Черкаси, ОСОБА_2 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Жодних судових повісток - повідомлень про розгляд даної справи, судом ОСОБА_2 не направлялося, останній залучений до справи як заінтересована сторона не був.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року, частина перша статті 5 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (частина перша статті 39, частина перша статті 40 ЦК України).
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка; недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого правочину; правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун (частини перша-третя статті 41 ЦК України).
Опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки (стаття 55 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням.
Тлумачення зазначених норм права дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння. Недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод.
Хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації.
Частиною першою статті 294 ЦПК України встановлено обов'язок суду під час розгляду справ окремого провадження роз'яснити учасникам справи їхні права та обов'язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин справи.
Відповідно до частини третьої статті 296 ЦПК України заяву про визнання фізичної особи недієздатною може бути подано членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, закладом з надання психіатричної допомоги.
Частиною третьою статті 297 ЦПК України передбачено, що у заяві про визнання фізичної особи недієздатною мають бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу (стаття 298 ЦПК України).
Згідно зі статтею 299 ЦПК України справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника, особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, та представника органу опіки та піклування. З урахуванням стану здоров'я особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, її участь у розгляді справи може відбуватися у режимі відеоконференції з психіатричного чи іншого лікувального закладу, в якому перебуває така особа, про що суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.
У пункті 68 рішення Європейського суду з прав людини від 27 березня 2008 року у справі «Штукатуров проти Росії» № 44009/05, в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейський суд з прав людини виходив з того, що в справах осіб, які страждають на психічні розлади, національні суди користуються деякою свободою розсуду: наприклад, вони можуть вживати відповідні процесуальні підходи для забезпечення належного здійснення правосуддя, захисту здоров'я відповідної особи і подібне. Однак такі підходи не повинні зачіпати саму суть права заявника на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції. При оцінці того, чи був необхідним той чи інший процесуальний підхід, такий як слухання без участі особи, Європейський суд з прав людини бере до уваги всі відповідні чинники, такі, як сутність і складність питань, що розглядалися національним судом, їх значення для особи, реальність загроз для інших чи самої особи в разі слухання за її участі і т. п.
У пункті 71 цього рішення вказано, що особа з психічними розладами повинна мати можливість брати участь у слуханнях своєї справи безпосередньо або, за необхідності, в інший спосіб (через представника), адже вирішується питання обмеження прав особи практично в усіх сферах життя.
Європейський суд з прав людини звертав увагу, що незважаючи на розумові розлади, особа залишалася відносно самостійною. В таких умовах суд повинен був мати як мінімум короткий візуальний контакт із особою, а краще опитати її. Відтак, Європейський Суд з прав людини дійшов висновку, що, вирішуючи справу про визнання особи недієздатною виключно на підставі письмових доказів, не побачивши і не почувши особу, суд порушив право особи на справедливий судовий розгляд, передбачене частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 73 вказаного рішення).
Про необхідність надання доступу до суду навіть особам, які вже визнані недієздатними, відповідно до часини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошується у пункті 33 рішення Європейського суду з прав людини від 30 травня 2013 року у справі № 49069/11 «Наталія Михайленко проти України».
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 01 червня 2016 року у справі № 2-рп/2016 за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення третього речення частини першої статті 13 Закону України «Про психіатричну допомогу» (справа про судовий контроль за госпіталізацією недієздатних осіб до психіатричного закладу): системний аналіз законодавства України дає підстави стверджувати, що недієздатні особи є особливою категорією людей (фізичних осіб), які внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу тимчасово або постійно не можуть самостійно на власний розсуд реалізовувати майнові та особисті немайнові права, виконувати обов'язки й нести юридичну відповідальність за свої діяння; недієздатним особам мають надаватися правові можливості для задоволення індивідуальних потреб, реалізації та захисту їх прав і свобод; хоча за станом здоров'я недієздатні особи не спроможні особисто реалізовувати окремі конституційні права і свободи, у тому числі право на свободу та особисту недоторканність, вони не можуть бути повністю позбавлені цих прав і свобод, тому держава зобов'язана створити ефективні законодавчі механізми та гарантії для їх максимальної реалізації (пункт 2.2 згаданого рішення). Відповідно до частини першої статті 29 Конституції України кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Конституційний Суд України виходить із того, що серед фундаментальних цінностей дієвої конституційної демократії є свобода, наявність якої у особи є однією з передумов її розвитку та соціалізації. Право на свободу є невід'ємним та невідчужуваним конституційним правом людини і передбачає можливість вибору своєї поведінки з метою вільного та всебічного розвитку, самостійно діяти відповідно до власних рішень і задумів, визначати пріоритети, робити все, що не заборонено законом, безперешкодно і на власний розсуд пересуватися по території держави, обирати місце проживання тощо. Право на свободу означає, що особа є вільною у своїй діяльності від зовнішнього втручання, за винятком обмежень, які встановлюються Конституцією та законами України (пункт 2.3 згаданого рішення).
Відповідно до частини третьої статті 25 Закону України «Про психіатричну допомогу» особи, яким надається психіатрична допомога, мають право на особисту участь у судових засіданнях, висловлення своєї думки щодо висновків лікарів-психіатрів у судовому засіданні при вирішенні питань, пов'язаних з наданням їм психіатричної допомоги та обмеженням у зв'язку з цим їх прав.
Таким чином, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, має право на участь у слуханні справи та на справедливий розгляд своєї справи. Зокрема, особа, щодо якої розглядається справа окремого провадження про визнання її недієздатною, повинна бути повідомлена про розгляд справи, їй має бути роз'яснено її права, вона повинна мати можливість за бажання скористатися безоплатною правовою допомогою і брати участь у судових засіданнях. Навіть у разі наявності реальних, доведених належними і допустимими доказами застережень щодо небезпеки безпосередньої участі цієї особи у розгляді справи для інших осіб або для неї самої суд повинен, принаймні, мати візуальний контакт з такою особою, а краще опитати її (за необхідності - дистанційно, у режимі відеоконференції). Якщо на момент розгляду справи окремого провадження особа позбавлена волі як психічно хвора, суд має перевірити законність підстав позбавлення волі такої особи, щоб гарантувати права людини на свободу та справедливий суд.
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 753/4146/18 (провадження № 61-389св19).
Згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У статті 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи вищевикладені обставини справи та зазначені норми права, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції розглянута заява ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною без участі ОСОБА_2 , чим порушено вимоги ст. 299 ЦПК України та не враховано, що ОСОБА_2 гарантовано право на участь у розгляді справи та на справедливий розгляд справи, за результатами якого може бути визнаний недієздатним.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до норм ЦПК України суд апеляційної інстанції позбавлений можливості залучати заінтересованих осіб до справи на стадії апеляційного перегляду рішення суду.
Визначенням відповідачів (заінтересованих осіб), предмета та підстав спору є правом позивача. Тоді як встановлення належності відповідачів ( в даному випадку заінтересованих осіб) й обгрунтованості позову (заяви) - обов'язком суду, який він виконує під час розгляду справи.
(Аналогічні правові висновки викладені, зокрема постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 41), від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц (пункт 49), від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17 (пункт 46), від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц (пункт 50), від 12 грудня 2018 року у справах № 570/3439/16-ц (пункти 37, 54) та № 372/51/16-ц (пункт 31.4), від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17 (пункт 38), від 13 березня 2019 року у справі № 757/39920/15-ц (пункт 31), від 20 березня 2019 року у справі № 486/1459/17 (пункт 54), від 27 березня 2019 року у справі № 520/17304/15-ц (пункт 63), від 15 травня 2019 року у справах № 750/5785/18, № 570/2739/16-ц та № 554/9144/17, від 29 травня 2019 року у справі № 554/10303/17-ц, від 20 листопада 2019 року № 201/12877/16 (пункт 46), від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17 (пункт 71), від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі № 263/17218/18 (пункт 24).
Незалучення до розгляду у справі ОСОБА_2 , як заінтересованої особи, щодо якої вирішується питання про визнання недієздатності, встановлення опіки та призначення опікуна є підставою для залишення заявлених вимог без задоволення, оскільки ОСОБА_2 має право на участь у слуханні справи, повинен бути повідомлений про розгляд справи, та йому мають бути роз'яснено його права.
Відмова судом у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною з зазначених вище обґрунтувань не позбавляє заявника звернутися повторно до суду з вказаною заявою після усунення попередніх недоліків.
При цьому, колегія суддів зазначає, що відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна, суд першої інстанції не врахував норму ч. 1 ст. 105 ЦПК України згідно якої призначення експертизи судом є обов'язковим за клопотанням хоча б однієї із сторін, якщо у справі необхідно встановити: 1) характер і ступінь ушкодження здоров'я; 2) психічний стан особи; 3) вік особи, якщо про це немає відповідних документів і неможливо їх одержати.
Таким чином апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, оскільки лише частина аргументів скаржника знайшли своє підтвердження при апеляційному перегляді справи.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду змінити виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції даної постанови.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Ситника Тараса Анатолійовичазадовольнити частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 01.04.2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 16 липня 2024 року.
Судді