Номер провадження 22-ц/821/1082/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №691/213/24 Категорія: 310010000 Савенко О. М.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
16 липня 2024 рокум. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Василенко Л.І., Карпенко О.В.
секретар Широкова Г.К.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Топалової Олени Євгенівни на рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 09 травня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
23.02.2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що 02 лютого 2016 року зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 , яка, у зв'язку з реєстрацією шлюбу, набула прізвище ОСОБА_2 . Шлюб зареєстровано у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, актовий запис №81. Від шлюбу мають дочку ОСОБА_5 ,, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказує, що з травня 2023 року відносини між ними розладилися, виникли непорозуміння, що унеможливлює подальше збереження шлюбу при наявності різних поглядів на життя, сімейні цінності. Через втрату почуття любові та довіри, сімейно-шлюбні стосунки фактично відсутні. Шлюбні відносини припинили у вересні 2023 року, взаємні обов'язки по відношенню один до одного не існують, спільне господарство не ведуть. Виходячи з того, що шлюб існує лише юридично, звернувся до суду з позовною заявою про розірвання шлюбу.
Рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 09 травня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - задоволено.
Розірвано шлюб укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 02 лютого 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві за актовим записом №81.
Після розірвання шлюбу залишено ОСОБА_2 прізвище набуте у шлюбі ОСОБА_2 .
Неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишено проживати біля матері - відповідача ОСОБА_2 .
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині визначення проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_5 з відповідачем по справі, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій просить змінити рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 09.05.2024 року по цивільній справі № 691/213/24 виключивши з мотивувальної частини рішення абзац, який містить висновок про визначення місця проживання дитини, а саме «У відповідності до ст. 109 СК України при розірванні шлюбу, суд визначає місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю, відповідачем у справі, беручи до уваги обставини, що це відповідатиме інтересам дитини, остільки позивач, за змістом позовної заяви, питання визначення місця проживання дитини на вирішення суду не поставив..»; резолютивної частини рішення абзац, який містить висновок про визначення місця проживання дитини, а саме: «Неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишити проживати біля матері - відповідача ОСОБА_2 .». В іншій частині рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 09.05.2024 року по цивільній справі № 691/213/24 скаржник просить залишити без змін.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивачем заявлялися вимоги лише про розірвання шлюбу. Вказує, що для зазначення судом у справі про розірвання шлюбу висновку щодо залишення проживання неповнолітньої дитини з одним із батьків - обов'язковою умовою є відповідна вимога позивача у позовній заяві про розірвання шлюбу. Вважає, що оскільки рішення суду першої інстанції в частині визначення місця проживання дитини є незаконним та таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, то рішення суду в оскаржуваній частині підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної та резолютивної частин висновку про визначення місця проживання дитини.
Сторони в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.
Заслухавши суддю доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині залишення судом місця проживання дитини з матір'ю, а тому рішення суду першої інстанції в іншій частині судом апеляційної інстанції не перевіряється відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України.
При розгляді справи судомвстановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб Серії НОМЕР_1 виданого 02 лютого 2016 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м .Києві, актовий запис №81 (а.с.6). Від шлюбу мають дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , копія свідоцтва про народження Серії НОМЕР_2 (а.с.7).
Звертаючись в суд з даним позовом, ОСОБА_1 вказав, що подальше збереження сім'ї позивачем і відповідачем не можливе, оскільки сторони подружні стосунки не підтримують, відновлювати спільне життя не вбачають потреби, причиною розірвання шлюбу є різні погляди на життя, склад характеру, що унеможливлює існування шлюбу.
Відповідно до ст. 112 СК України при вирішенні питання про розірвання шлюбу суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Встановивши, що шлюб між сторонами носить формальний характер, його збереження суперечить інтересам позивача, суд першої інстанції, врахувавши конституційне право особи на шлюб за вільною згодою, дійшов висновку про наявність підстав для його розірвання.
Залишаючи місце проживання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю (відповідачем по справі - ОСОБА_2 ), суд першої інстанції виходив з інтересів дитини, керуючись ст. 109 СК України.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо залишення місця проживання дитини з матір'ю, виходячи з наступного.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 ЦПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У частині першій статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз'яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини.
При розгляді справи колегією суддів встановлено, що позивач не ставив питання про залишення проживання дитини разом із матір'ю.
Відповідно до ч. 1 ст. ст. 109 СК України на яку послався суд першої інстанції, подружжя, яке має дітей, має право подати до суду заяву про розірвання шлюбу разом із письмовим договором про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей.
Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК).
При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму.
Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, письмовий договір про те, з ким з батьків буде проживати донька, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя буде брати той з батьків, хто буде проживати окремо суду надано не було.
Згідно з вимогами п. п. 1, 2 ч. 1 та ч. 2 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 позовні вимоги про залишення місця проживання дитини не заявляв. Протилежного в матеріалах справи не міститься.
Однак, незважаючи на вказане та те, що ОСОБА_1 позовних вимог про залишення місця проживання доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не заявляв, судом першої інстанції у мотивувальній та резолютивній частинах судового рішення від 09 травня 2024 року вирішено неповнолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишити проживати біля матері - відповідача ОСОБА_2 .
У п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення» роз'яснено, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
За викладених обставин колегією суддів встановлено, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_1 та, як наслідок, порушив цим норми процесуального права в частині рішення щодо залишення місця проживання дитини з відповідачкою..
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції у частині, яка переглядається, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, у зв'язку із чим рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 09 травня 2024 року підлягає зміні, шляхом виключення абзацу в мотивувальній частині рішення, такого змісту : «У відповідності до ст. 109 СК України при розірванні шлюбу, суд визначає місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю, відповідачем у справі, беручи до уваги обставини, що це відповідатиме інтересам дитини, остільки позивач, за змістом позовної заяви, питання визначення місця проживання дитини на вирішення суду не поставив..» та абзацу четвертого резолютивної частини судового рішення щодо залишення доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживати з матір'ю, а саме: «Неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишити проживати біля матері - відповідача ОСОБА_2 ».
Керуючись статтями 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Топалової Олени Євгенівни задовольнити.
Рішення Городищенського районного суду Черкаської області від 09 травня 2024 року змінити.
Виключити з мотивувальної частини рішення абзац слідуючого змісту: «У відповідності до ст. 109 СК України при розірванні шлюбу, суд визначає місце проживання неповнолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю, відповідачем у справі, беручи до уваги обставини, що це відповідатиме інтересам дитини, остільки позивач, за змістом позовної заяви, питання визначення місця проживання дитини на вирішення суду не поставив..»
Виключити з резолютивної частини рішення абзац четвертий слідуючого змісту : «Неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після розірвання шлюбу залишити проживати біля матері - відповідача ОСОБА_2 ».
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складений 16 липня 2024 року.
Судді