Номер провадження: 22-ц/813/676/24
Справа № 522/7935/21
Головуючий у першій інстанції Бондар В. Я.
Доповідач Погорєлова С. О.
18.06.2024 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.
за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_1 та представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ФІНІЛОН» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Бондар В.Я. 30 листопада 2021 року у м. Одеса, -
встановила:
У травні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до АТ КБ «Приватбанк», третя особа: ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» про стягнення коштів за договорами банківського вкладу (т.1 а.с. 1-10).
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що 22.01.2014 року між ним та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено договори банківського вкладу №№ SAMDNWFD0070063969700 (вклад «Стандарт»), SAMDNWFD0070063971800 (вклад «Стандарт»), SAMDNWFD0070063970600 (вклад «Стандарт»),
22.01.2014 року на ім'я ОСОБА_1 в ПАТ КБ «Приватбанк», на виконання умов договорів банківського вкладу №№ SAMDNWFD0070063969700 (вклад «Стандарт») від 22.01.2014 року, SAMDNWFD0070063971800 (вклад «Стандарт») від 22.01.2014 року, SAMDNWFD0070063970600 (вклад «Стандарт») від 22.01.2014 року, було відкрито особові рахунки №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 .
22.01.2014 року ОСОБА_1 було здійснено внесення на особовий рахунок № НОМЕР_1 грошових коштів у сумі 32000,00 USD, що підтверджується квитанцією №7, яка містить усі необхідні реквізити, а саме: найменування банку, який здійснив касову операцію; дату здійснення касової операції; підпис працівника банку, який прийняв готівку; електронний підпис працівника банку, засвідчений електронним підписом системи автоматизації банку.
Аналогічним чином, 22.01.2014 року ОСОБА_1 було здійснено внесення на особовий рахунок № НОМЕР_2 грошових коштів у сумі 5000,00 USD, що підтверджується квитанцією №3 з усіма необхідними реквізитами, а також на особовий рахунок № НОМЕР_3 грошових коштів у сумі 13000,00 USD, що підтверджується квитанцією №5, яка також містить усі необхідні для цього реквізити.
За умовами вищевказаних договорів вклад оформляється на 366 днів до 22.01.2015 року включено. Якщо по закінченню строку вкладу ОСОБА_1 не виявив бажання отримати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один термін.
Представник ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з заявою про дострокове розірвання дії договорів поточного рахунку та банківського вкладу та видачу вкладу на що отримав у відповідь лист про неможливість розкриття банківської таємниці.
3 огляду на викладене, 29.03.2021 року на адресу АТ КБ «Приватбанк» представником ОСОБА_1 , було направлено додаткову заяву про дострокове розірвання дії договорів поточного рахунку та банківського вкладу та видачу вкладу, в якій зазначалося про необхідність визначення дати, часу та місця, в межах яких можливо буде реалізувати право на отримання грошових коштів за наявними (відкритими) відносно ОСОБА_1 банківськими рахунками.
Однак, з відповіді з АТ КБ «Приватбанк» від 19.04.2021 року №20.1.0.0.0/7- 210411/11004 вбачається, що посадовими особами вказаної банківської установи було відмовлено у задоволенні вищенаведених заяв про дострокове розірвання дії договорів поточного рахунку та банківського вкладу та видачу вкладу.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 30.11.2021 року позов ОСОБА_1 було задоволено частково.
Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договорами банківського вкладу №SAMDNWFD0070063969700, №SAMDNWFD0070063971800, №SAMDNWFD0070063970600 від 22.01.2014 року у загальному розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) доларів США. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 проценти на суму вкладу за договорами банківського вкладу №SAMDNWFD0070063969700, №SAMDNWFD0070063971800, №SAMDNWFD0070063970600 від 22.01.2014 року у розмірі 10% за період з 22.01.2014 року по 22.01.2021 року у загальному розмірі 35027,39 доларів США. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 проценти за неповний строк вкладу по договорах №SAMDNWFD0070063969700, №SAMDNWFD0070063971800, №SAMDNWFD0070063970600 від 22.01.2014 року у розмірі 1% за період з 23.01.2021 року по 03.04.2021 року у загальному розмірі 97,27 доларів США. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь держави судовий збір у розмірі 6 270,87 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а.с. 146-153).
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 щодо стягнення пені, а також стягнення відповідного розміру витрат на правову допомогу, в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (а.с. 157-160).
На думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що відмова банку виконати розпорядження клієнта з видачі належних йому за договором банківського рахунку сум свідчить про невиконання банком своїх зобов'язань та має наслідком настання відповідальності, передбаченої законом, у вигляді сплати пені в розмірі 3% від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів і до дня фактичної видачі.
Щодо судових витрат, то судом не було враховано, що дана справа не є типовою, малозначною та простою, що підтверджується кількістю постанов, ухвалених Верховним Судом щодо банківських вкладів.
В апеляційній скарзі представник АТ КБ «Приватбанк» просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, судові витрати покласти на позивача, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (а.с. 169-183).
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що АТ КБ «ПриватБанк» перевів борг за депозитом на ТОВ ФК «ФІНІЛОН» тому не є належним відповідачем у справі. Згода кредитора на переведення боргу є юридичною дією, що може як передувати, так і слідувати за моментом переведення боргу. Отримання банком мовчазної згоди від кредитора є підтвердженням позитивного ставлення кредитора до переведення боргу на нового боржника.
Сторони про розгляд справи на 18.06.2024 року були сповіщені належним чином, у судове засідання не з'явились.
АТ КБ «Приватбанк», ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» було сповіщено шляхом надіслання судової повістки н офіційну електронну адресу.
Колегія суддів зазначає, що суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (ч. 5 ст. 14 ЦПК України).
12.06.2024 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.
Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга представника АТ КБ «Приватбанк» підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи.
Як вбачається з матеріалів справи, між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» в місті Сімферополі АРК Крим було укладено наступні договори банківського вкладу:
- 22.01.2014 року, на підставі заяви №SAMDNWFD0070063969700 - вклад «стандарт» у розмірі 32000 доларів США (т.1 а.с.24);
- 22.01.2014 року, на підставі заяви №SAMDNWFD0070063971800 - вклад «стандарт» у розмірі 5 000 доларів США (т.1 а.с.25);
- 22.01.2014 року, на підставі заяви №SAMDNWFD0070063970600 - вклад «стандарт» у розмірі 13000 доларів США (т.1 а.с.26).
За умовами вищевказаних договорів, вклади оформляються на 366 днів до 22.01.2015 року, включно. Якщо по закінченню строку вкладу ОСОБА_1 не виявив бажання отримати свої кошти, вклад автоматично продовжується ще на один термін.
Факт внесення коштів на депозитні рахунки підтверджується квитанціями про внесення на рахунок (т.1 а.с.27-29).
У березні 2021 року представник ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» із заявою про дострокове розірвання дії договорів поточного рахунку та банківського вкладу та видачу вкладу, на що отримав у відповідь лист про неможливість розкриття банківської таємниці (т.1 а.с.11-23).
Згідно з наданим до суду відповідачем договором про переведення боргу від 17.11.2014 року, додатковою угодою до договору переведення боргу від 18.11.2014 року, АТ КБ «Приватбанк» з ТОВ ФК «ФІНІЛОН» укладено двосторонній договір про переведення на ТОВ ФК «Фінілон» боргу ПАТ КБ «Приватбанк», згідно п. 7 якого перелік депозитних договорів міститься в додатку №1 на диску (а.с.74-76).
З витягу з електронного додатку №1 до договору про перевод боргу від 17.11.2014 року вбачається передача боргу за чотирма депозитними рахунками, відкритими на ім'я ОСОБА_1 (т.1 а.с.83).
Згідно зі ст. 520 ЦК України, боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
За змістом ст. 520 ЦК України, у правовідносинах із заміни боржника беруть участь три особи: кредитор, боржник, особа, третя особа, яка має намір стати боржником. Отже, боржником або особою, яка висловила намір стати боржником, кредитору може бути запропоновано здійснення заміни боржника, або сам кредитор запропонував здійснити заміну боржника.
У будь-якому випадку, для здійснення такої заміни має бути наявна тристороння згода: а) боржник виявив згоду на те, щоб він був замінений; б) третя особа виявила згоду на те, щоб набути обов'язків боржника; в) кредитор надав згоду на заміну боржника. Відсутність згоди хоча б однієї із сторін не дає підстав для заміни боржника.
Згідно ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Згідно зі ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Крім того, згідно зі ст. 521 ЦК України, форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень ст. 513 цього Кодексу.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом (ст. 513 ЦК України).
Оскільки ОСОБА_1 , відповідно до ст. 520 ЦК України, не надавав згоди на переведення боргу за договором депозитного вкладу від АТ «КБ «Приватбанк» до ТОВ «ФК «ФІНІЛОН», договір про переведення боргу між банком і ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» шляхом використання принципу мовчазної згоди вкладнику банку не створює правових наслідків для позивача.
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 року у справі № 199/3152/20, щодо переведення богу від АТ КБ «Приватбанк» до ТОВ «ФК «ФІНІЛОН» у подібних правовідносинах, а також у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 року у справі № 757/12915/20-ц.
Вказане у повному обсязі спростовує доводи апеляційної скарги представника АТ КБ «Приватбанк» про те, що: АТ КБ «Приватбанк» перевів борг за депозитом на ТОВ ФК «ФІНІЛОН» та не є належним відповідачем у справі; згода кредитора на переведення боргу є юридичною дією, що може як передувати, так і слідувати за моментом переведення боргу; отримання банком мовчазної згоди від кредитора є підтвердженням позитивного ставлення кредитора до переведення боргу на нового боржника.
Що стосується посилання Банку на довідку, видану заступником головного бухгалтері АТ КБ «Приватбанк», згідно якої договір №SAMDNWFD0070063971800 було розірвано 04.03.2014 року, а кошти в сумі 4961,79 доларів США переведено на картку 51687420101147274, то суд першої інстанції зробив вірний висновок, що дана довідка не містить умов, за яких договір вкладу було розірвано, також матеріалами справи не підтверджується належність вказаної в довідці рахунку ОСОБА_1 , тому доводи про розірвання одного з договорів банківського вкладу відхилені судом.
За положеннями ч. 1 ст. 207, п. 2 ч. 1 ст. 208 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. У письмовій формі належить вчиняти, зокрема правочини між фізичною та юридичною особою.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1060 ЦК України, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу (ч. 1 ст. 1061 ЦК України).
Строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Закінчення строку дії договору банківського вкладу не звільняє банк від обов'язку повернути (видати) кошти вкладникові.
Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначено, що банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за допомогою банківських платіжних інструментів. Вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Письмова форма договору банківського вкладу вважається дотриманою, якщо внесення грошової суми на вкладний (депозитний) рахунок вкладника підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або іншого документа, що відповідає вимогам, установленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) і звичаями ділового обороту; у договорі банківського вкладу, зокрема, зазначаються: вид банківського вкладу, сума, що вноситься або перераховується на вкладний (депозитний) рахунок, строк зберігання коштів (за строковим вкладом), розмір і порядок сплати процентів або доходу в іншій формі, умови перегляду їх розміру, відповідальність сторін, умови дострокового розірвання договору тощо (пункт 1.10 Інструкції).
За змістом наведених норм письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено, в тому числі, договором банківського рахунку.
Зазначена правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 761/26293/16-ц (провадження № 14-64цс19).
Відповідно до ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території», тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України.
Згідно з ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зобов'язання за договорами вкладу має виконувати саме АТ КБ «Приватбанк» як юридична особа. Ліквідація філій або припинення у будь-який спосіб їх діяльності не звільняє відповідача від виконання обов'язків за укладеними і дійсними договорами.
Згідно з ч. 4 ст. 1058 ЦК України до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад (депозит), застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Згідно ст. 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму, передбачених законом.
За правилами ч. 1 ст. 1075 ЦК України, договір банківського рахунка також підлягає розірванню за заявою клієнта у будь-який час.
Як вбачається з матеріалів справи, за умовами укладеного між сторонами договору банківського вкладу, який продовжувався відповідно до умов, на яких він укладений, у клієнта та банку є право дострокового розірвання договорів, про що потрібно повідомити за два банківські дні до дати розірвання.
Відповідно п. 6 укладених депозитних договорів, в разі, якщо вкладник вимагає розірвати договір, а строк вкладу ще не сплинув, йому повертається сума вкладу. За неповний строк вкладу проценти сплачуються за ставкою вкладу «До запиту» за фактичну кількість днів, що сплинули з дати оформлення вкладу до дня розірвання договору.
Згідно витягу з наказу АТ КБ «Приватбанк» №07 від 05.01.2004 року, відсоткова ставка по вкладам «до запиту» становила1% річних (т. 1 а.с.123).
Відповідно до ч. 5 ст. 1061 ЦК України, проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Таким чином, строковий договір банківського вкладу покладає на банк обов'язок прийняти від вкладника суму коштів, нарахувати на неї проценти та повернути ці кошти з процентами зі спливом встановленого договором строку.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ч. 2 ст. 1070 ЦК України проценти за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Умовами договорів визначено, що строк вкладу автоматично подовжується ще на один строк, якщо вкладник не заявив про намір забрати кошти після закінчення попереднього строку вкладу.
При цьому відсотки під час нового строку вкладу нараховуються на суму вкладу по відсотковій ставці для вкладів даного найменування та строку, що діє в банку на день закінчення попереднього строку вкладу, без укладання додаткових угод до договору. Поточний розмір діючої процентної ставки по вкладу вкладник може дізнатися у відділенні банку або на сайті банку.
Договори банківських вкладів не містять визначеного розміру процентної ставки за користування грошовим вкладом у разі неналежного виконання зобов'язань за договором після закінчення терміну його дії.
Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок ОСОБА_1 щодо нарахування 10% річних на кожен повний строк по 366 днів, та 1% за неповний рік до подання заяви про повернення вкладу, тобто з 23.01.2021 року по 03.04.2021 року, - є обґрунтованим.
Доводи заперечень на позов та апеляційної скарги представника Банку про нарахування за весь період лише 1% на суму вкладу суперечать вимогам укладених між сторонами депозитних договорів.
Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту розірвання договору вкладу, тобто з 03.04.2021 року, на спірні правовідносини не поширюється дія Закону № 1023-ХІІ, а відтак пеня, відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону № 1023-ХІІ, не нараховується. Позивачем нарахована пеня за період з 03.04.2021 року, тобто після розірвання договору, тому такі вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, та зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.1 ст. 7 Закону України від 05.04.2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (далі - Закон № 2346-ІІІ) вкладний (депозитний) рахунок - рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання коштів, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент (дохід) відповідно до умов договору.
Згідно зі ст. 2 Закону України від 07.12.2000 року № 2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон № 2121-ІІІ) вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Згідно ч. 1, 2 ст. 47 Закону № 2121-ІІІ банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті, як у національній, так і в іноземній валюті. Банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. У п. 1 ч. 3 ст. 47 цього Закону вказано, що до банківських послуг належать залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб.
Згідно ч. 1 ст. 1 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-III «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон № 2664-III) фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг та яка внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг. Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5); споживач фінансових послуг - фізична особа, яка отримує або має намір отримати фінансову послугу для задоволення особистих потреб, не пов'язаних із підприємницькою, незалежною професійною діяльністю (пункт 7-1).
Згідно з ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 2664-III, фінансовими послугами вважаються, зокрема: залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення; надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту та ін. Фінансові послуги, надання яких передбачається іншими законами, підлягають включенню до переліку, визначеного частиною першою цієї статті. Надання фінансових послуг, не включених до зазначеного переліку, забороняється.
Таким чином, розміщення грошових коштів у вигляді вкладу (депозиту) та отримання процентів за вкладом є фінансовими операціями, які здійснюються у разі укладення договору банківського вкладу, і в сукупності становлять суть фінансової послуги, яка надається банком споживачу (вкладнику).
Відповідно до преамбули Закону, він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі не визначено вичерпного переліку відносин, які він регулює, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та виходячи із загальних принципів цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах «слабкої сторони», якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Особливістю таких правовідносин є участь у них спеціального суб'єкта - споживача.
Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (п. 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (п. 3) (ст. 1 Закону).
Згідно ч. 5 ст. 10 Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.
Із системного аналізу норм законів України № 2121-ІІІ, № 2664-III, № 1023-ХІІ, Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі № 1-26/2011 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень п. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248, Резолюції Консультативної Асамблеї Ради Європи від 17.05.1973 року № 543, Директиви 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11.05.2005 року щодо несправедливих видів торговельної практики можна зробити висновок, що залучення коштів на депозит є наданням фінансової послуги, оскільки банк чи фінансова установа зобов'язана за договором банківського вкладу повернути вклад та нараховані проценти вкладнику, який є споживачем банківських послуг, отже, на вказані правовідносини поширюється Закон, зокрема ч. 5 ст. 10 цього Закону щодо сплати пені за кожен день прострочки виконання зобов'язання з повернення вкладу.
З огляду на вказане, вкладник за договором банківського вкладу є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачене ч. 5 ст. 10 Закону, а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 року у справі № 761/26293/16-ц зазначено, що відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі 3% вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення. Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі. Оскільки відповідно до ст. ст. 2, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг, а клієнтом банку є будь-яка фізична чи юридична особа, що користується послугами банку, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 5 ст. 10 Закону.
У постанові від 14.01.2022 року у справі № 712/7740/18 Верховний Суд, при вирішенні подібного спору, посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 року у справі № 761/26293/16-ц, провадження № 14-64цс19.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.01.2022 року у справі № 761/16124/15дійшла висновку, що базою нарахування пені необхідно вважати виключно розмір процентів на суму вкладу або дохід в іншій формі, що є платою фінансової установи за використання коштів споживача, а сама сума вкладу не може бути врахована в базі нарахування пені відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2023 року у справі № 199/3152/20, провадження № 14-224цс21, з урахуванням наведеного вказано, що висновки судів першої та апеляційної інстанції про стягнення з банку пені у розмірі 3 % від суми утримуваних банком коштів за кожен день з моменту звернення клієнта з вимогою про видачу коштів до дня фактичної видачі є помилковими.
У постанові Верховного Суду від 27.04.2022 року у справі № 321/1260/19, провадження № 61-1297св22, викладено висновок про те, що з моменту розірвання договору вкладу нарахування передбачених договором процентів припиняється, а права та інтереси позивача забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З моменту звернення вкладника з вимогою про повернення вкладу, договірні відносини між ним і банком припиняються.
З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що оскільки у зв'язку із закінченням термінів договорів банківського 22.01.2021 року між сторонами було припинено договірні правовідносини, то пеня за депозитними вкладами підлягала нарахуванню у період з 24.01.2014 року по 22.01.2021 року, однак, ОСОБА_1 заявлено позовні вимоги про стягнення пені за період з моменту розірвання договору вкладу, тобто з 03.04.2021 року, у зв'язку із чим позов у цій частині задоволенню не підлягає.
Щодо стягнення витрат на правову допомогу.
Згідно з ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України, враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 5 ст. 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з ч. 6 ст. 137 ЦПК, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч. 3 ст. 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У даному випадку, Банк заперечував проти заявленої позивачем суми витрат на правничу допомогу, та вважав її недоведеною.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл витрати на професійну правничу допомогу, суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині третьої статті 141 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені ст. 137 ЦПК України (а саме: пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення чи заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року № 922/1964/21, від 05.07.2023 року у справі № 911/3312/21).
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та Адвокатським об'єднанням «АС» було укладено договір №5/21 про надання правової допомоги (а.с.38).
Відповідно до додаткових угод до Договору, загальний розмір гонорару адвокатського об'єднання складає 85000 грн. (а.с.38-41).
Таким чином, керуючись принципами реальності та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу адвоката, застосувавши критерій розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та часткового задоволення позовних вимог, колегія суддів доходить висновку про те, що належною до відшкодування сумою таких витрат на правничу допомогу є 20000,00 грн.
При вищевказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, дійшовши вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , неправильно застосував норми процесуального права при визначенні суми витрат на правничу допомогу, у зв'язку із чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30.11.2021 року підлягає зміні в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу. В іншій частині судове рішення має бути залишено без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2021 року - змінити в частині визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570, м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 гривень.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 05 липня 2024 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе