11 липня 2024 року м. Рівне №460/28646/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Поліщук О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач-2), у якому просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 22.09.2023 № 172550007122 про відмову у призначенні пенсії;
зобов'язати відповідача-1 включити до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 23.06.2000 по 24.07.2000, з 31.07.2000 по 23.08.2000 у Дубенському будинку-інтернаті; з 01.10.2001 по 29.03.2002 та з 03.04.2003 по 01.04.2004 у підприємця ОСОБА_2 ; з 02.04.2004 по 31.12.2011 у філії Дубенського виробничого комплексу ТОВ "Компанія ВЕЖА"; з 17.02.2000 по 14.08.2000 та з 27.03.2013 по 27.03.2013 - періоди отримання допомоги по безробіттю;
зобов'язати відповідача-1 призначити ОСОБА_1 , пенсію за віком з 18 вересня 2023 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.09.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, який визначений для розгляду поданих документів за принципом випадковості, позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи. Позивач вважає, що до страхового стажу протиправно не зараховано періоди роботи з 23.06.2000 по 24.07.2000, з 31.07.2000 по 23.08.2000, з 01.10.2001 по 29.03.2002, з 03.04.2003 по 01.04.2004, з 02.04.2004 по 31.12.2011 та період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 17.02.2000 по 14.08.2000, з 27.03.2013 по 27.03.2013. З підстав, наведених у позовній заяві, просить суд задовольнити позов у повному обсязі.
17.01.2024 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-2 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що страховий стаж позивача становить 26 років 00 місяців 09 днів, однак згідно з частиною першою статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 30 років з січня 2023 року по 31 грудня 2023 року. Так, за результатами розгляду документів, доданих позивачем до заяви, до стажу не зараховано періоди роботи з 23.06.2000 по 24.07.2000, з 31.07.2000 по 23.08.2000, з 01.10.2001 по 29.03.2002, з 03.04.2003 по 01.04.2004, з 02.04.2004 по 31.12.2011, період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 17.02.2000 по 14.08.2000 та період отримання допомоги по безробіттю з 27.03.2013 по 27.03.2013. З огляду на вищевикладене, вважає, що право на призначення пенсії у позивача відсутнє тому просить суд відмовити у задоволенні позову.
26.02.2024 через підсистему "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач-1 заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що після дослідження документів поданих разом із заявою про призначення пенсії Головним управлінням Пенсійного фонду в Тернопільській області було винесено рішення № 172550007122 від 22.09.2023 про відмову у призначенні пенсії позивачу за віком. Зауважує, що періоди роботи позивача не зараховано до страхового стажу оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Крім того, звертає увагу на те, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2005 рік» та деяких інших законодавчих актів України» встановлено, що період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Зазначеним законом, також, виключено абзац 5 частини першої статті 7 та статтю 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», тобто всі норми про матеріальну допомогу по безробіттю. З наведених у відзиві підстав, просить суд відмовити у задоволенні позову.
ЗАЯВИ, КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою суду від 29.12.2023 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ ТА ЗМІСТ ПРАВОВІДНОСИН.
Розглянувши матеріали, повно та всебічно з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, судом встановлено наступне.
18.09.2023 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України Тернопільській області прийнято рішення від 22.09.2023 № 172550001722 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу - 30років. Так, за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 23.06.2000 по 24.07.2000, з 31.07.2000 по 23.08.2000, з 01.10.2001 по 29.03.2002, з 03.04.2003 по 01.04.2004, 02.04.2004 по 31.12.2011, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 17.02.2000 по 14.08.2000 та період отримання допомоги по безробіттю з 27.03.2013 по 27.03.2013, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Не погоджуючись із рішенням відповідача-2 щодо відмови в призначенні пенсії, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Згідно положень пункту 1 частини першої статті 8 Закон № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до статті 26 Закону № 1058-ІV Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Позивач, досягнувши 60-річного віку та вважаючи наявним у неї стажу роботи більше 30 років, 18.09.2023 звернулась до відповідача-1 із заявою про призначення пенсії за віком.
Матеріалами справи підтверджується, що обчислений відповідачем-2 (визначеного для розгляду документів за принципом екстериторіальності) страховий стаж позивача становить 26 років 00 місяців 09 днів. При цьому, як вважають Пенсійні органи, відсутні підстави для зарахування до страхового стажу позивача період роботи 23.06.2000 по 24.07.2000, з 31.07.2000 по 23.08.2000, з 01.10.2001 по 29.03.2002, з 03.04.2003 по 01.04.2004, 02.04.2004 по 31.12.2011, оскільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; період отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 17.02.2000 по 14.08.2000 та період отримання допомоги по безробіттю з 27.03.2013 по 27.03.2013, скільки відсутні дані в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Перевіряючи правомірність поведінки відповідачів у спірних правовідносинах, суд зазначає наступне.
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 Закону № 1058-IV).
Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).
З огляду на наведене, страховий стаж отриманий до впровадження системи персоніфікованого обліку обчислюється на підставі документів згідно законодавства, що діяло до набрання чинності Закону № 1058-IV.
За період до 1 січня 2004 року обчислення трудового стажу здійснювалося згідно зі статтями 56-63 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII).
Відповідно до частини першої статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності такої книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Тобто, аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що саме трудова книжка працівника є основним документом, що підтверджує його стаж роботи.
Вказаний висновок узгоджується із правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 05.12.2019 по справі № 235/805/17, від 06.12.2019 по справі № 663/686/16-а, від 06.12.2019 по справі № 500/1561/17, від 05.12.2019 по справі № 242/2536/16-а.
З аналізу трудової книжки серії НОМЕР_1 судом встановлено, що ОСОБА_1 :
з 23.06.2000 (наказ № 39 від 23.06.2000) по 24.07.2000 (наказ № 47 від 24.07.2000) була прийнята різноробочою на громадські роботи у Дубенський будинок-інтернат;
з 31.07.2000 (наказ № 57 від 31.07.2000) по 23.08.2000 (наказ № 37 від 23.08.2000) була прийнята різноробочою на громадські роботи у Дубенський будинок-інтернат;
з 01.10.2001 по 29.03.2002 (договір 442 від 28.10.2001) працювала продавцем у підприємця ОСОБА_2 ;
з 03.04.2003 по 01.04.2004 (договір 361 від 04.06.2003) працювала продавцем у підприємця ОСОБА_2 ;
з 02.04.2004 (наказ № 36 від 02.04.2004) по 22.11.2012 (наказ № 162/1) працювала у ТзОВ Компанія «Вежа».
Суд зазначає, на момент внесення у трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 спірних записів була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 58 заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу.
Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до абзацу 8 пункту 2.14 Інструкції № 58 переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, які прийняття на роботу.
Дослідивши записи у трудовій книжці позивача суд з'ясував, що відомості про роботу позивача внесені у відповідності до Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників та не містять неточних або неправильних записів, виправлень, закреслень тощо.
Разом з тим, щодо посилання відповідача-2 на відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за вищевказані періоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Згідно частини першої статті 15 Закону № 1058-IV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
При цьому, страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону (стаття 1 Закону № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 статті 14 Закону № 1058-IV передбачено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є: роботодавці підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону.
Статтею 20 Закону № 1058-IV, встановлено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
З огляду на наведене, відсутність сплати страхових внесків в індивідуальних відомостях про застраховану особу в реєстрі застрахованих осіб - не є підставою для позбавлення позивача права на пенсію, а отже позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством - страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Вказаний висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 482/434/17, які в силу частини п'ятої статті 242 КАС України, суд враховує при застосуванні норм права.
При цьому, згідно довідки Форми ОК-5 щодо ОСОБА_1 Дубенським виробничим комплексом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вежа», де позивач працювала з 02.04.2004 по 22.11.2012, сплачувались страхові внески, зокрема за період з 01.01.2010 по 31.12.2011.
В свою чергу, довідкою про відомості, що накопичені в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування за звітами страхувальників по роках трудових відносин за 2004-2005 роки, яка наявна в матеріалах справи, стверджується що за період з 19.04.2004 по 31.12.2004 та з 01.01.2004 по 31.12.2004 філією Дубенського виробничого комплексу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компаніч Вежа" було сплачено страхові внески за ОСОБА_1 .
Однак вказані періоди не було враховано пенсійним органом до страхового стажу позивача про що свідчать дані розрахунку страхового стажу «Форма РС-право».
Крім того, згідно із Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі реєстр застрахованих осіб).
У реєстрі застрахованих осіб накопичується, зберігається, автоматично обробляється інформація про фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства, та інформація, необхідна для обчислення і призначення страхових виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Дані до реєстру застрахованих осіб вносяться на підставі відомостей, що надходять з джерел, передбачених статтею 18 Закону № 2464, зокрема відомостей про нараховану заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, поданих страхувальником у складі звітних відомостей та інформації про сплату внесків.
Відповідно до пункту 2 розділу V Положення № 794 Про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2014 за № 785/25562 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 27.03.2018 № 8-1), інформація з реєстру застрахованих осіб надається безоплатно Пенсійним фондом України та територіальними органами Пенсійного фонду України в паперовій та/або електронній формі.
Інформація з Реєстру формується та надається за формами визначеними пунктом 6 розділу V Положення, зокрема, довідці ОК-5.
В довідці ОК-5, яка використовується для призначення пенсії, автоматично відображаються персоніфіковані відомості про застраховану особу щодо заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, які зазначені у звітності роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують заробітну плату, грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства.
Стаж обчислюється на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу, які надаються відділом персоніфікованого обліку Пенсійного фонду.
Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що обов'язок внесення відомостей про фізичних осіб до системи персоніфікованого обліку покладено на уповноважений орган Пенсійного фонду.
Відтак, відсутність даних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування свідчить про неналежне виконання саме пенсійним органом приписів вищенаведених норм законодавства. З огляду на наведене, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків не може бути достатньою підставою для не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи.
Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача періоду отримання матеріальної допомоги по безробіттю з 17.02.2000 та періоду отримання допомоги по безробіттю з 27.03.2013 по 27.03.2013, суд зазначає наступне.
Згідно пункту 12 частини першої статті 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000 № 1533-III (далі - Закон №1533-III, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин), страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає страхуванню на випадок безробіття та за який сплачено страхові внески (нею, роботодавцем).
Статтею 21 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж обчислюється як сума періодів, протягом яких особа підлягала страхуванню на випадок безробіття та сплачувала страхові внески особисто або через рахунки роботодавця та роботодавцем.
Період, протягом якого застрахована особа була звільнена відповідно до цього Закону від сплати страхових внесків або отримувала виплати за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, крім пенсій усіх видів, включається до страхового стажу.
Водночас, згідно зі статтею 56 Закону № 1788-ХІІ, до стажу роботи, що дає право на пенсію зараховується, зокрема, періоди одержання допомоги по безробіттю.
Відповідно до пункту 1 статті 31 Закону України «Про зайнятість населення» від 01.03.1991 № 803-XII (чинного на час отримання позивачем матеріальної допомоги) безробітні після закінчення строку виплати допомоги по безробіттю можуть одержувати протягом 180 календарних днів матеріальну допомогу по безробіттю у розмірі до 75 процентів встановленої законодавством мінімальної заробітної плати за умови, що середньомісячний сукупний доход на члена сім'ї не перевищує встановленого законодавством неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.
Приписами пункту «ж» частини 1 статті 4 Закону України «Про зайнятість населення» визначено, що держава гарантує працездатному населенню у працездатному віці в Україні: включення періоду перепідготовки та навчання нових професій, участі в оплачуваних громадських роботах, одержання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги по безробіттю до загального трудового стажу, а також до безперервного трудового стажу.
Так, згідно з записами трудової книжки позивача, вона з 17.02.2000 (наказ № 32 від 17.02.2000) по 14.08.2000 (наказ № 163 від 30.08.2000) отримувала матеріальну допомогу по безробіттю та з 27.03.2013 (наказ № НТ130327 від 27.03.2013) по 27.03.2013 (наказ № 130327 від 27.03.2013).
Разом з тим, як було встановлено судом вище, у період з 23.06.2000 позивач працювала різноробочою на громадських роботах, що виключає можливість зарахування до страхового стажу позивача період отримання матеріальної допомоги по безробіттю за період з 23.06.2000 по 14.08.2000.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що записи трудової книжки позивача підтверджують отримання ОСОБА_1 матеріальної допомоги по безробіттю та допомоги по безробіттю згідно положень Закону України “Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття”, відтак періоди отримання допомоги по безробіттю у період з 17.02.2000 по 22.06.2000 та з 27.03.2013 по 27.03.2013, підлягають зарахуванню до її страхового стажу.
В сукупності встановлених обставин справи, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення відповідача-2 про відмову у призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню.
При вирішенні спору суд також враховує правову позицію Верховного суду, викладену у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23, у якій колегія суддів дійшла висновку про те, що дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що призначив позивачу пенсію.
При цьому, перевіряючи обґрунтованість позовної вимоги про зобов'язання відповідача-1 призначити позивачу пенсію суд зазначає, що повноважним органом для обрахунку та призначення пенсії є Пенсійний фонд, до компетенції якого і входить розгляд документів. Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати документи, яким не надана оцінка, встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії за умови, що таких дій не вчинив відповідач.
Таким чином, у спірних правовідносинах суд не вправі зобов'язати відповідача-1 призначити пенсію позивачу, оскільки пенсійним органом у оскаржуваному позивачем рішенні не вирішено питання щодо врахування вищевказаного періоду роботи позивача до страхового стажу, а тому суд не має права перебирати на себе функції Пенсійного фонду щодо вирішення питання наявності стажу позивача для призначення пенсії.
Відтак, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, суд, вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги шляхом зобов'язання відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 23.06.2000 по 24.07.2000, з 31.07.2000 по 23.08.2000; з 01.10.2001 по 29.03.2002, з 03.04.2003 по 01.04.2004, з 02.04.2004 по 31.12.2011 та періоди отримання допомоги по безробіттю з 17.02.2000 по 22.06.2000 та з 27.03.2013 по 27.03.2013 та повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що встановлені у справі обставини частково підтверджують позицію позивача, покладену в основу позовних вимог, а відтак, позовну заяву належить задовольнити частково.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до частини четвертої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Так, за подання даного адміністративного позову сплачено судовий збір в сумі 1073,60 грн, відтак за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області слід стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору в розмірі 536,80 грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 22.09.2023 № 172550007122 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 23.06.2000 по 24.07.2000, з 31.07.2000 по 23.08.2000, з 01.10.2001 по 29.03.2002, з 03.04.2003 по 01.04.2004, з 02.04.2004 по 31.12.2011 та період отримання допомоги по безробіттю з 17.02.2000 по 22.06.2000, з 27.03.2013 по 27.03.2013 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 18.09.2023 про призначення пенсії відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне стархування" від 09.07.2003 № 1058-IV з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судовий збір в сумі 536,80 грн (п'ятсот тридцять шість грн 80 коп).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 11 липня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (майдан Волі, буд. 3,м. Тернопіль,Тернопільська обл.,46001, ЄДРПОУ/РНОКПП 14035769)
Суддя О.В. Поліщук