11 липня 2024 року м. Чернівці
Справа № 727/13726/23
Провадження №22-ц/822/516/24
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І. М.,
суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.,
секретар - Тодоряк Г.Д.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2024 року, головуючий у І-й інстанції - Танасійчук Н.М.,
ТОВ «Бізнес Позика» у грудні 2023 року звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 13.09.2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту №204696-КС-003, відповідно до якого ТОВ «Бізнес Позика» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 42 000 грн, а ОСОБА_1 зобов'язався протягом 24 тижнів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 1,0804881% в день. ТОВ «Бізнес Позика» виконало своє зобов'язання за кредитним договором та надав ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 42 000 грн.
Крім того, 29.11.2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 204696-КС-003 про надання кредиту в сумі 15 000 грн. Також 30.12.2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 2 до Договору № 204696-КС-003, відповідно до умов якої Сторони домовились про внесення змін до п. 1 Договору та виклали «Термін дії Договору» в новій редакції, а саме: «Термін дії Договору: до 25.08.2022 р.» Також сторони домовились внести зміни в п. 1 Договору та виклали в новій редакції «Строк Кредиту: 347 днів.»
Відповідач належним чином не виконує грошові зобов'язання, тому у нього виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 183 068,32 грн, яка складається з заборгованості за основною сумою боргу у розмірі 49 407,64 грн, заборгованості за відсотками у розмірі 133 383,73 грн та заборгованості за комісією у розмірі 276,95 грн. Відповідач відмовляється добровільно сплатити заборгованість.
Просило стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за договором №204696-КС-003 про надання кредиту від 13 вересня 2021 року у розмірі 183 068,32 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2024 року позов ТОВ «Бізнес Позика» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором №204696-КС-003 від 13.09.2021 року у розмірі 183 068,32 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 неналежним чином виконував грошове зобов'язання, тому у нього виникла заборгованість за основною сумою боргу у розмірі 49 407,64 грн, заборгованість за відсотками у розмірі 133 383,73 грн та заборгованість за комісією у розмірі 376,95 грн. Загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 183 068,32 грн, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитом станом на 03 листопада 2023 року.
В матеріалах цивільної справи відсутні докази на підтвердження того, що відповідач добровільно сплатив заборгованість за кредитним договором.
На зазначене рішення суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Посилається на те, що рішення винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права, суд неповно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду.
Позивачем не надано пояснення щодо нарахування заборгованості за відсотками. Розмір відсотків за їх використання є неспівмірно великим і таким, що не відповідає загальним умовам договору, що полягають у справедливості, добросовісності та розумності, що в свою чергу вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Розрахунки заборгованості, на які посилається позивач, не є первинними документами, які підтверджують отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані позивачем в позовній заяві, а отже не є належними доказами існування боргу.
Наявність роздрукованого розрахунку заборгованості за договором є неналежним та недостатнім доказом для задоволення позовних вимог, оскільки сам розрахунок, умови кредитування тощо, є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем.
Отже, розмір заборгованості не підтверджений належними доказами.
Встановлення комісії за обслуговування кредитної заборгованості є незаконним. Фактично позивач нараховував (протилежного не доведено), а відповідач сплачував комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за компенсацію сукупних послуг банку за рахунок відповідача, що є незаконним.
Умови договору про надання споживчого кредиту щодо сплати комісії не відповідають вимогам закону, відповідно до ст. 215 ЦК України та ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» є нікчемними, а позовні вимоги в частині стягнення комісії безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 1 статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
За змістом частин 4, 6 статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ (справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб); справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд даної справи з ознаками малозначності згідно із частинами 4, 6 статті 19, частини 1 статті 369 ЦПК України, здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України визначено питання, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду.
Апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає зазначеним вище вимогам закону, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що 13 вересня 2021 року ТОВ «Бізнес Позика» уклало з ОСОБА_1 договір про надання кредиту (Споживчий кредит. Електронна форма) №204696-КС-003. За умовами кредиту ТОВ «Бізнес Позика» зобов'язалось надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 42 000 грн, а ОСОБА_1 зобов'язався протягом 24 тижнів повернути кредит та сплатити відсотки за користування грошовими коштами у розмірі 7 323.80 % річних (а.с.19-20).
Згідно з паспортом споживчого кредиту до договору про надання кредиту №204696-КС-003 ОСОБА_1 зобов'язався сплатити комісію за надання кредиту у розмірі 6 300 грн (а.с. 17-18).
29.11.2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 1 до Договору № 204696-КС-003 про надання кредиту від 13.09.2021 року, за умовами якої ОСОБА_1 надаються додаткові кредитні кошти в сумі 15 000 грн, продовжено строк кредиту на 77 днів. Пунктом 6 Договору встановлено комісію за зміну умов договору 2 250 грн (а.с.27-28).
30.12.2021 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено Додаткову угоду № 2 до Договору № 204696-КС-003 про надання кредиту від 13.09.2021 року, за умовами якої сторони домовились внести зміни до кредитного договору та в новій редакції зазначити: «Термін дії Договору: до 25.08.2022 р.», також сторони домовились внести зміни в п. 1 Договору та виклали в новій редакції «Строк Кредиту: 347 днів.» (а.с.35-36).
Згідно з платіжним дорученням № 31693 від 13 вересня 2021 року та квитанції 466465893 від 29 листопада 2021 року, виданої ТАС PAY, вбачається, що ТОВ «Бізнес Позика» виконав своє грошове зобов'язання та надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 42 000 грн та 15 000 грн відповідно (а.с.46-47).
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до правового висновку, висловленого Верховним Судом у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно із частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи, 13 вересня 2021 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання кредиту № 204696-КС-003 в електронній формі, за яким останній отримав кредит в розмірі 42 000 грн. В подальшому сторонами в електронній формі до договору № 204696-КС-003 про надання кредиту від 13 вересня 2021 року укладено додаткову угоду №1 від 29 листопада 2021 року та додаткову угоду №2 від 30 грудня 2021 року.
Отже, позивач на виконання умов договору надав відповідачу кредит в загальному розмірі 57 000 грн, а відповідач повинен був щомісячно погашати кредит, проценти за його користування згідно з тарифами банку. Вказана обставина відповідачем не заперечується.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором або законом (стаття 610, частина перша статті 612 ЦК України).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Наданий позивачем розрахунок заборгованості є чітким, зрозумілим, узгоджується з умовами кредитного договору, а тому враховуючи встановлені вище обставини справи, прийнятий судом як належний і достовірний доказ.
ОСОБА_1 не спростував розмір заборгованості за кредитним договором, наявність якої підтверджується розрахунком, наданим позивачем та відповідачем не надано контррозрахунок, який би піддавав сумніву розмір такої заборгованості.
Також у разі неможливості самостійно надати розрахунок заборгованості відповідач міг заявити клопотання про призначення судової економічної експертизи, проте також цього не зробив.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постановах від 26 лютого 2020 року у справі № 760/14330/15-ц та від 08 жовтня 2023 року у справі № 489/192/17.
Отже, боржник не надав суду докази, які б спростовували як факт надання кредиту в розмірі, визначеному умовами договору про надання кредиту, так і розмір боргу, що є процесуальним обов'язком боржника. Розрахунок заборгованості узгоджується зі змістом договору, а тому є належним доказом.
Згідно з позицією Верховного Суду в постанові від 08 липня 2020 року по справі № 464/4985/15-ц твердження заявника про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження розміру заборгованості за кредитним договором, є неспроможними, оскільки в матеріалах справи, серед інших письмових доказів, наявний розширений розрахунок заборгованості. Доказів, які б спростовували правильність наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором, боржником не надано.
Вищенаведене спростовує доводи апелянта про те, що розмір заборгованості не підтверджений належними доказами.
Із розрахунку заборгованості за договором № 204696-КС-003 про надання кредиту від 13 вересня 2021 року вбачається, що ОСОБА_1 періодично погашав заборгованість.
Колегія суддів вважає, що наданий банком розрахунок заборгованості є належним доказом та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупності з іншими доказами свідчить про отримання відповідачем кредитних коштів. При цьому відповідачем не було спростовано факт наявності та розміру заборгованості, хоча це є його процесуальним обов'язком.
Щодо доводів апеляційної скарги, що розмір відсотків за їх використання є неспівмірно великим і таким, що не відповідає загальним умовам договору, що полягають у справедливості, добросовісності та розумності, що в свою чергу вносить істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, не заслуговують на увагу, виходячи з наступного.
Статтею 18 Закону Закон України «Про захист прав споживачів» передбачено самостійні підстави визнання умов договорів недійсними, що обмежують права споживача. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина 6 статті 18 Закону). Визначення поняття «несправедливі умови договору» (частина друга статті 18 цього Закону) - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.
Отже, наведеними вище нормами передбачено, що у разі, якщо особа вважає несправедливим умови договору, вона має звернутися до суду з позовом про визнання таких умов договору недійсними.
З таким позовом ОСОБА_2 до суду не звертався.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 03 лютого 2020 року у справі № 554/1400/16-ц.
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо правильності нарахування комісії у спірних правовідносинах, колегія суддів виходить з наступного.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21)).
Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах.
Тлумачення частини першої статті 203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20)).
У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Апеляційний суд звертає увагу, що за умовами договору про надання кредиту №204696-КС-003 від 13 вересня 2021 року, а саме пунктом 1 та пунктом 3 передбачено комісію за надання кредиту - 6 300 грн, яка мала бути сплачена 27 вересня 2021 року, 11 жовтня 2021 року та 25 жовтня 2021 року. Умовами додаткової угоди від 29 листопада 2021 року до договору про надання кредиту №204696-КС-003 від 13 вересня 2021 року, а саме пунктом 1 та пунктом 3, передбачено комісію за надання кредиту - 2 250 грн. яка мала бути сплачена 13 грудня 2021 року, 27 грудня 2021 року.
Пунктом 7 та 10 вище зазначеного договору та додаткової угоди передбачено, що позичальник підтверджує, що він ознайомлений з договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщено на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх, та відповідно, укладає договір. Позичальник підтверджує, що до укладання договору отримав від кредитодавця інформацію, надання якої передбачено законодавством України, зокрема статтею 9 Закону України «Про споживче кредитування», Паспортом споживчого кредиту, частиною другою статті 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а також примірник правил (у формі електронного документа), що розміщені на сайті кредитодавця.
В свою чергу, відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
За приписами частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право кредитодавця встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.
На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування», Правління Національного банку України постановою від 11 лютого 2021 року № 16 затвердило Правила розрахунку небанківськими фінансовими установами України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Аналізуючи умови договору про надання кредиту №204696-КС-003 від 13 вересня 2021 року та додаткових угод та Правила надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика», суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність дій Товариства щодо встановлення комісії за надання кредиту, оскільки укладеним між позивачем та відповідачем кредитним договором передбачено нарахування комісії за надання кредиту та включено суму нарахувань по комісії до графіку платежів, а Правилами надання споживчих кредитів передбачено, що до загальних витрат за кредитом включаються доходи кредитодавця у вигляді процентів, комісії, інших обов'язкових платежів.
Такий висновок апеляційного суду узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Отже, підписанням договору №204696-КС-003 від 13 вересня 2021 року та додаткових угод без будь-яких застережень відповідач підтвердив, що він обізнаний та погодився з усіма умовами такого договору.
Зміст зобов'язання в наведеному договорі №204696-КС-003 від 13 вересня 2021 року, додаткових угодах та Паспорті споживчого кредиту викладено досить зрозуміло, оскільки системний аналіз договору, наданого Товариством розрахунку, дає підстави для висновку про те, що справжня воля сторін договору зводилась до отримання коштів, які позичальник зобов'язаний повернути, із сплатою процентів за кредитним договором та комісії в розмірі та умовах погоджених сторонами.
Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Встановивши зазначені обставини у справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що між сторонами у справі укладений кредитний договір, за умовами якого відповідач зобов'язалася прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити комісію. Доказів повернення комісії матеріали справи не містять.
Отже, в матеріалах справи наявні докази в підтвердження обставин щодо обґрунтованості нарахування комісії.
З огляду на викладене та з урахуванням того, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за договором про надання кредиту №204696-КС-003 від 13 вересня 2021 року у розмірі 183 068,32 грн.
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18).
Колегія суддів вважає, що належних та допустимих доказів для спростування висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції, передбачених статтями 76, 77, 78 ЦПК України, чи порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування рішення відповідно до статті 376 ЦПК України, апеляційна скарга не містить.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 12 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: Н.К. Височанська
І.Б. Перепелюк