08 липня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/24443/23 пров. № А/857/6445/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
судді-доповідача Іщук Л. П.,
суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року (головуючий суддя Братичак У.В., м. Львів) у справі №380/24443/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, в якому просить визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 17.07.2023 у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплати йому підвищення пенсії, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано у розмірі, передбаченому пунктом «статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.05.2018 із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно з пунктом «ґ» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 05.05.2018, з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити пожиттєво відповідні виплати, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу за час перебування у засланні ОСОБА_1 з 30 вересня 1952 по 21 липня 1958 року, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити зарахування часу заслання ОСОБА_1 з 30 вересня 1952 року по 21 липня 1958 року, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано до наявного стажу у потрійному розмірі відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті йому підвищення пенсії, як члену сім'ї репресованої особи, якого у подальшому було реабілітовано, у розмірі, передбаченому пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.08.2023, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції в частині відмови у позові, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, замість оцінки правомірності дій відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії та зарахування стажу в потрійному розмірі реабілітованій особі, статус якої вже було підтверджено у встановленому законом порядку та засвідчено відповідними документами, фактично повторно провів перевірку надання позивачу статусу реабілітованої особи та надав цим обставинам власну оцінку. Наголошує, що позивача визнано саме репресованою особою, яку було у подальшому реабілітовано, а не членом сім'ї такої особи. Вважає, що згідно статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» позивач має право на перерахунок стажу за час перебування у засланні з 30 вересня 1952 по 21 липня 1958 року, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано до наявного стажу у потрійному розмірі.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові і ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив щодо її задоволення, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Львівській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).
Відповідно до листа Управління режимно-секретного та документального забезпечення Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області №235арх від 03.06.2013 ОСОБА_1 перебував на спецпоселенні з 30.09.1952 по 21.07.1958 рік.
05 липня 2023 року ОСОБА_1 видано посвідчення серії НОМЕР_1 , відповідно до якого позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».
Відповідно до довідки №4/5-РІ14929 від 25.03.1996, виданої Управлінням Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, ОСОБА_2 , 1915 року народження, ОСОБА_3 , 1922 року народження, ОСОБА_4 , 1940 року народження, ОСОБА_5 , 1947 року народження, ОСОБА_6 , 1950 року народження, 09.05.1952 із села В'язова, хут. Гай Жовківського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР від 26.06.1952 виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Якутську АРСР. На підставі ст. 3 Закону України №962-ХІІ, вищевказані особи - реабілітовані, з поверненням конфіскованого майна або його вартості. При цьому, відомості щодо позивача в зазначеній довідці відсутні.
Згідно з довідкою про реабілітацію, виданою Комісією з питань поновлення прав реабілітованих Львівської обласної ради №56/09-4 від 16.09.2008 та рішення Комісією з питань поновлення прав реабілітованих Жовківської районної ради №84 від 08.04.2008 позивач ОСОБА_1 народився у вагоні поїзда під час примусового виселення його родини на спецпоселення в Якутську АРСР за рішенням особливої наради при МДБ СРСР від 26.06.1952.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою щодо зарахування до його стажу періоду перебування на засланні та проведення перерахунку пенсії відповідно пункту «г» статті 77 Закону № 1788-XII, що не заперечується сторонами.
Листом від 31.08.2023 відповідачем повідомлено позивача, що згідно з довідкою від 16.09.2008, виданою комісією з питань поновлення прав реабілітованих Львівської обласної ради позивач зазнав політичних репресій у 1952 році, як народжений у вагоні поїзда під час примусового виселення до Якутської АРСР, та на підставі ст. 3 Закону №962-ХІІ реабілітований. Для зарахування до страхового стажу період перебування на спецпоселенні в Якутській АРСР в потрійному розмірі підстав немає. Розмір пенсії обчислений відповідно до норм чинного законодавства нормативно-правових актів України.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Також суд першої інстанції вказав, що позивач має право на підвищення до пенсії у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком як особі, яка була примусово переселена як член сім'ї репресованих та згодом реабілітованих.
Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі, то суд першої інстанції вказав, що позивач у розумінні Закону №962-ХІІ не відповідає категорії особи, яка перебувала у засланні, оскільки вважається, що він перебував на спецпоселенні у виселенні.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції і зазначає наступне.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII).
За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в редакції, чинній на час реабілітації позивача, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року.
Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесені зміни до Закону № 962-XII.
Відповідно до статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім'ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім'єю і були пов'язані спільним побутом.
Згідно статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів.
Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР.
Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв'язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо.
Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання у населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні.
З відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 31.08.2023 встановлено, що позивач відповідно постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 отримує підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн, як член сім'ї репресованої особи, яку реабілітовано.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу, ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі №446/1566/16-а.
Разом з цим, матеріалами справи, а саме, довідкою №4/5-РІ14929 від 25.03.1996, підтверджується, що родина позивача - ОСОБА_2 , 1915 року народження, ОСОБА_3 , 1922 року народження, ОСОБА_4 , 1940 року народження, ОСОБА_5 , 1947 року народження, ОСОБА_6 , 1950 року народження, 09.05.1952 із села В'язова, хут. Гай Жовківського району Львівської області за рішенням особливої наради при МДБ СРСР від 26.06.1952 виселені на спецпоселення з конфіскацією майна в Якутську АРСР.
Згідно даної довідки на підставі ст. 3 Закону України №962-ХІІ вищевказані особи - реабілітовані, з поверненням конфіскованого майна або його вартості. При цьому, відомості щодо позивача в зазначеній довідці відсутні.
Згідно з довідкою про реабілітацію, виданою Комісією з питань поновлення прав реабілітованих Львівської обласної ради №56/09-4 від 16.09.2008 та рішення Комісією з питань поновлення прав реабілітованих Жовківської районної ради №84 від 08.04.2008 позивач ОСОБА_1 народився у вагоні поїзда під час примусового виселення його родини на спецпоселення в Якутську АРСР за рішенням особливої наради при МДБ СРСР від 26.06.1952.
Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 05 липня 2023 року позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років".
Як вбачається з відповіді Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області від 31.08.2023 позивач відповідно постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 отримує підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн, як член сім'ї репресованої особи, яку реабілітовано.
Отже, ОСОБА_1 є членом сім'ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсія позивачу має бути підвищена на 25 % мінімальної пенсії.
Стосовно доводів апелянта про наявність підстав для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування па спецпоселенні, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій.
Статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі.
Аналізуючи наведені норми, слід зробити висновок, що до кола осіб, які мають пільгу в зарахуванні у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, відносяться такі особи:
- ті які утримувались під вартою;
- відбували покарання в місцях позбавлення волі;
- перебували у засланні або перебували на примусовому лікуванні.
Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1-1 Закону №962-XII заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов'язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення.
Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні в потрійному розмірі саме особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована.
Враховуючи наведене, період перебування позивача на спецпоселенні з 30 вересня 1952 по 21 липня 1958 року не підлягає зарахуванню до стажу роботи у потрійному розмірі, оскільки позивач є членом сім'ї репресованого, а не репресованою особою, відтак апеляційний суд погоджується з судом першої інстанції, що відповідач правомірно відмовив позивачу у проведенні відповідного перерахунку стажу.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 31 травня 2024 року у справі № № 500/3332/23.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачу надбавки до пенсії відповідно норм Постанови Кабінету Міністрів України №654 є протиправним, тоді як позивач має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивача визнано членом сім'ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано.
При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі №380/24443/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Л. П. Іщук
судді І. М. Обрізко
Т. І. Шинкар