Справа № 347/214/16
Провадження № 22-ц/4808/698/24
Головуючий у 1 інстанції КРИЛЮК М. І.
Суддя-доповідач Максюта
27 червня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
Головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,
секретаря Кузнєцова В.В.,
з участю представника особи, яка подала апеляційну скаргу , відповідачки ОСОБА_1 адвоката Соборука Ю.Ф., представника позивачки ОСОБА_2 адвоката Дикуна І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення (заочне) Косівського районного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Крилюк М.І. 19 вересня 2023 року в м. Косів Івано-Франківської області,
У лютому 2016 року ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернулися в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_2 народилася і постійно проживала в АДРЕСА_1 у житловому будинку її батьків - ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . Після одруження з ОСОБА_4 вони, як члени сім'ї батьків, продовжили проживати у їхньому житловому будинку та вести з ними спільне господарство. Також у вказаному житловому будинку від народження проживали і їх діти ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Відповідачка ОСОБА_8 є її рідною сестрою, також народилася і проживала до свого одруження у батьківській хаті, а після одруження і по даний час проживає у м. Києві.
Відповідачі незаконно позбавили її права користування житловим будинком, що в АДРЕСА_1 та погрожуючи їй фізичною розправою прогнали з будинку. Після її звернення з цього приводу до Косівського РВ УМВС України відповідачку ОСОБА_3 попереджено про недопустимість вчинення антигромадської поведінки.
Відповідачка ОСОБА_1 посилається на те, що житловий будинок подаровано їй батьками - відповідачами у справі ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , а тому вона (позивачка) незаконно там проживає і підлягає виселенню.
Вважає, що оскільки договір дарування житлового будинку спрямований на порушення конституційного права на житло, а тому він є нікчемним.
З цих підстав просили визнати за ними право користування житловим будинком, що знаходиться в АДРЕСА_1 та вселити їх у вказаний житловий будинок, а також зобов'язати відповідачів не чинити їм будь-яких перешкод у користуванні житловим будинком (а.с.2-6, том 1).
Під час розгляду справи в суді ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.26, том 3).
Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19.09.2023 року позовну заяву ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом залишено без розгляду (а.с.210-211, том 3).
Рішенням (заочним) Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом задоволено.
Визнано за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , право користування житловим будинком, що знаходиться в АДРЕСА_1 та вселено її у вказаний житловий будинок. Зобов'язано ОСОБА_8 та ОСОБА_3 не чинити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , будь-яких перешкод у користуванні житловим будинком, що знаходиться в АДРЕСА_1 (а.с.214-216, том 3).
Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 05 березня 2024 року заяву відповідачки ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення в даній справі залишено без задоволення (а.с.129-130, том 4).
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що у лютому 2016 року позивачка звернулась до суду із даним позовом, посилаючись на рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26.11.2013 року у справі №347/2369/13-а за її позовом до Космацької сільської ради про визнання нечинним рішення сільської ради від 04 липня 2013 року, яким позивачці відмовлено в реєстрації у спірному будинку. Однак, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04 вересня 2019 року провадження в цій справі закрито з підстав того, що подібний спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року заочне рішення Косівського районного суду від 23.03.2016 року та постанову апеляційного суду Івано-Франківської області від 22.05.2017 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Скасовуючи зазначені судові рішення, Верховний Суд вказав, що позивачка ОСОБА_2 тривалий час перебувала у Республіці Польща, отже, мала інше місце проживання, де проживають і навчаються її діти та яка періодично відвідувала своїх батьків, що не дає підстав вважати її такою, що проживала однією сім'єю з відповідачами. Отже, під час попереднього розгляду справи суди не встановили, чи є позивачка членом сім'ї відповідачів, зокрема її ( ОСОБА_1 ), яка є власником спірного домоволодіння та постійно проживає у місті Києві, оскільки наявність родинних відносин не свідчить, що сторони у справі є членами сім'ї і ведуть спільне господарство.
Також Верховний Суд вказав, що суди дійшли передчасного висновку, що позивачка ОСОБА_2 є членом сім'ї власника будинку ОСОБА_1 , постійно там проживає та їй безпідставно чинять перешкоди у вселенні.
На думку апелянта, під час повторного перегляду справи місцевим судом не враховано вказівки Верховного Суду, чим порушено норми статті 417 ЦПК України.
Наголошує, що суд дійшов передчасного висновку, що позивачка постійно проживає у спірному будинку та їй безпідставно чинять перешкоди у вселенні. Вселення ОСОБА_2 в належний їй (відповідачці) будинок є обмеженням права останньої вільно користуватися та розпоряджатися своєю власністю.
Судом не враховано той факт, що 09 листопада 1989 року, у сімнадцятирічному віці ОСОБА_2 , уклавши шлюб з ОСОБА_4 , набула повної цивільної дієздатності, оскільки відповідно до ч.2 ст.11 Цивільного кодексу Української РСР (який був чинним на той час) у випадках, коли законом дозволялося одружуватися до досягнення вісімнадцятирічного віку, громадянин, який не досяг вісімнадцятирічного віку, набував дієздатності в повному обсязі з моменту одруження.
Судом не враховано, що після одруження та спадкування іншого господарства позивачка з чоловіком та дітьми проживала у спадковому будинку. В подальшому спадкова нерухомість занепала, оскільки позивачка тривалий час перебувала за кордоном та не піклувалася про стан майна. А після повернення з-за кордону, враховуючи непридатний для проживання великою сім'єю стан будівлі, позивачка виявила бажання проживати у батьківському будинку. Однак отримала відмову батьків у вселенні.
Сам по собі факт реєстрації місця проживання не є доказом волевиявлення особи на реальну фактичну зміну свого проживання. Між тим, у матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що ОСОБА_2 є власником будинку, та враховуючи, що вона також не є членом сім'ї відповідачки ОСОБА_8 (власника будинку), слід вважати, що лише власник, що має відповідно зареєстроване право власності на нерухомість, має право на усунення перешкод у здійсненні права власності та у користуванні цією будівлею.
За таких обставин, на думку апелянта, позовні вимоги про вселення не підлягають задоволенню. А позивачка ОСОБА_2 є такою, що втратила право користування житловим приміщенням. Жодних цивільно-правових договорів (оренди, найму, тощо) стосовно проживання в домоволодінні між сторонами не існує. Позивачка не зареєстрована у спірному будинку, комунальні платежі не сплачує. Будь-яки усних домовленостей між сторонами стосовно реєстрації позивачки у спірному будинку також не існує. А реєстрація позивачки в будинку позбавляє її (відповідачку) можливості повноправно здійснювати свої права власника, на власний розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним майном.
Щодо висновку суду про те, що нею (відповідачкою) в судовому порядку не оспорювалося та не заявлялося вимог про виселення чи інший спосіб захисту прав власника, з цього приводу зауважує, що починаючи з 1995 року і до цього часу позивачка ОСОБА_2 не проживала у спірному будинковолодінні, а тому у неї, як власника майна, не існувало правових підстав для звернення до суду з позовом про виселення.
Крім того, на час звернення позивачки до суду з відповідним позовом відбувся перехід права власності на житловий будинок на підставі договору дарування від 19 липня 2013 року. Вона, як власник будинку, скористалася своїм правом, передбаченим Порядком декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 року №265 та скасувала реєстрацію місця проживання позивачки ОСОБА_2 у будинку АДРЕСА_1 . Що, в свою чергу, свідчить про захист нею (відповідачкою) свого права власності у встановлений законом спосіб та заперечення проти проживання в зазначеному будинку позивачки.
За наведених обставин, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволення позову в повному обсязі (а.с.143-151, том 4).
Іншими учасниками справи рішення суду не оскаржено.
Не погодившись з доводами апеляційної скарги, представник позивачки ОСОБА_2 адвокат Дикун І.В. подав відзив на апеляційну скаргу. Мотивує тим, що в апеляційній скарзі не наведено жодних доводів, які б вказували на незаконність та необґрунтованість рішення суду. При цьому представник ОСОБА_1 адвокат Соборук Ю.Ф. вже звертався з аналогічною апеляційною скаргою і Івано-Франківським апеляційним судом 07 грудня 2023 року постановлена ухвала, якою апеляційне провадження закрито. Апелянт замовчує про те, що постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 14.03.2023 року (справа №347/2102/20) в касаційному порядку не оскаржувалась. Хоча саме до прийняття судового рішення в цьому провадженні зупинявся розгляд в даній справі. Так, постановою апеляційного суду від 14.03.2023 року скасовано рішення Космацької сільської ради №138 від 04 липня 2013 року та відновлено реєстрацію позивачки ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1 з 1989 року. Отже, з 1989 року єдиним місцем проживання ОСОБА_2 є домоволодіння, яке перебуває весь час у її користуванні, за зазначеною вище адресою. Просить в задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі (а.с.177-180, том 4).
Іншими учасниками справи відзив на апеляційну скаргу не подано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Рішення у цій справі переглядалося апеляційною і касаційною судовими інстанціями.
Так, заочне рішення Косівського районного суду Івано-Франківської області від 23 березня 2016 року та ухвала апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 травня 2017 року скасовані постановою Верховного Суду від 05 вересня 2018 року, а справа направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Провадження у цій справі зупинялося на підставі ухвали Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26 березня 2019 року до розгляду справи № 347/2369/13 (а.с. 67-68, том 2) відновлено ухвалою суду від 27.04.2020 року (а.с.84 том 3).
Ухвалою суду від 24.09.2020 року позов усіх позивачів по справі залишено без розгляду (а.с.133 том 2). Ця ухвала скасована постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року, а справа направлена для продовження розгляду до суду першої інстанції (а.с.201-203 том 2).
Ухвалою суду від 23 березня 2021 року провадження у цій справі зупинено судом до розгляду цивільної справи № 347/2102/20 (а.с.49 том 3)
Ухвалою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року у цій справі позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до відповідачів про вселення та усунення перешкод у користуванні житлом, залишено без розгляду. Ця ухвала в апеляційному порядку не оскаржена.
Вислухавши пояснення представника особи, яка подала апеляційну скаргу , відповідачки ОСОБА_1 адвоката Соборука Ю.Ф., представника позивачки ОСОБА_2 адвоката Дикуна І.В., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено, що житловий будинок в АДРЕСА_1 належав на праві приватної власності батькам позивачки ОСОБА_2 . ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_6 та постійно проживала у вказаному житловому будинку разом зі своїми батьками ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , а також із сестрою ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_9 ).
Після одруження ІНФОРМАЦІЯ_7 з ОСОБА_4 позивачка з сім'єю (чоловіком та дітьми) продовжили проживати у будинку батьків та вели з ними спільне господарство.
В подальшому тимчасово проживали у Республіці Польща у зв'язку із навчанням дітей за кордоном. У липні 2014 року ОСОБА_2 повернулася до України.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_9 після реєстрації шлюбу 21.09.2012 року змінила своє прізвище на прізвище чоловіка - ОСОБА_8 (а.с.74, том 1).
На підставі договору дарування від 19 липня 2013 року ОСОБА_7 (батько) подарував ОСОБА_1 житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 (а.с.26-29, том 1).
Відповідачка ОСОБА_1 на час розгляду справи у спірному будинку не проживає, виїхала на місце проживання у м. Київ.
З матеріалів справи встановлено, що батьки позивачки ОСОБА_2 ще до досягнення нею повноліття звернулися до Космацької сільської ради із заявою про зняття її з реєстраційного обліку та її було зареєстровано по АДРЕСА_2 . З цього приводу позивачка зверталася до суду та постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області від 26.11.2013 року зобов'язано Космацьку сільську раду Косівського району відновити становище, яке існувало до порушення, а саме внести запис до книг погосподарського обліку Космацької сільської ради про реєстрацію ОСОБА_2 , 1972 року народження, в с. Космач уч. Центр (теперішня назва Патріарха Володимира) Косівського району (а.с.19-20, том 1).
Вказане рішення суду виконане, про що свідчить рішення Космацької сільської ради від 29.01.2014 року №24 та довідка сільської ради, згідно якої ОСОБА_2 , 1972 року народження, із сім'єю зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.21-22, том 1).
Проте, в подальшому постанову Косівського районного суду від 26.11.2013 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017 року скасовано постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.09.2019 року та провадження по справі закрито з тих підстав, що справа не підлягала розгляду в порядку адміністративного судочинства (а.с.76-82, том 2).
Позивачка ОСОБА_2 звернулася до суду в порядку цивільного судочинства та просила визнати незаконним та скасувати рішення Космацької сільської ради від 04 липня 2013 року № 138, яким відмовлено в задоволенні її заяви про відновлення реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14.03.2023 року у справі №347/2102/20, яка набрала законної сили, рішення Космацької сільської ради №138 від 04.07.2013 року скасовано та відновлено реєстрацію ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.99-107, том 3).
До матеріалів справи долучений акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї від 15 квітня 2013 року, відповідно до якого ОСОБА_2 з чоловіком та дітьми проживає у будинку батьків по АДРЕСА_1 , оскільки власного житлового будинку вони не мають. Також у вказаному документі зазначено, що батьки ОСОБА_2 до досягнення нею повноліття без її згоди змінили місце реєстрації її проживання на інший присілок Мел в с. Космач (будинок її діда), але фактично вона від народження проживала у будинку батьків. На присілку Мел в с.Космач, де вона була зареєстрована, будинок розвалений і можливості у ньому проживати немає (а.с.23, том 1).
Згідно висновку Косівського РВ УМВС України в Івано-Франківській області від 21.07.2014 року за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 відповідачів попереджено про неприпустимість вчинення антигромадської поведінки в майбутньому (а.с.30, том 1).
До матеріалів справи долучено пояснення ОСОБА_8 , де вона стверджує, що її сестра ОСОБА_2 дійсно проживає по АДРЕСА_1 в будинку, який згідно договору дарування належить їй, а також зазначає обставини, які, на її думку, є підставами для її виселення, оскільки вона є власником будинку, а позивачка там проживає незаконно (а.с.24, том 1).
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що позивачка була незаконно знята з реєстрації із спірного будинковолодіння, будучи неповнолітньою, в подальшому проживала у спірному будинковолодінні, а договір дарування відповідачці на житловий будинок, де постійно проживала позивачка, не є підставою для виселення останньої. У зв'язку із тим, що відповідачі чинять позивачці перешкоди в користуванні спірним майном, дійшов висновку про визнання за позивачкою права користування спірним майном та зобов'яння відповідачів не чинити позивачці перешкод у його користуванні.
З таким висновком апеляційний суд погоджується, виходячи з таких підстав.
Правовідносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями Цивільним кодексом Української РСР, який втратив чинність на підставі Кодексу N 435-IV від 16.01.2003, Цивільним кодексом України 2004 року , Житловим кодексом України.
Конституція України гарантує як захист права власності, так і захист права на житло.
Згідно з частиною третьою статті 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
В силу вимог ч.1 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Відповідно до статті 17 ЦК Української РСР місцем проживання визнається те місце, де громадянин постійно або переважно проживає.
Згідно з частиною першою статті 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України).
Частиною 2 ст.3 СК України зазначено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Статтею 9 ЖК України встановлено, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законодавством.
Статтею 109 ЖК України передбачено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом.
Відповідно до частини першої ст. 383 Цивільного кодексу України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має право використовувати його для промислового виробництва.
Згідно ч.1,4 ст. 156 ЖК України члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 цього Кодексу.
Відповідно ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Положенням ст. 405 ЦК України передбачено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 156 Житлового кодексу України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 Цивільного кодексу України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.
Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно, таким чином виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.
Місце проживання - це житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово (частина перша статті 29 ЦК України). Кожна особа має право на вільний вибір місця проживання (частина перша статті 33 Конституції України).
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Із матеріалів справи встановлено, що позивачка у будинку по АДРЕСА_1 проживала з народження з батьками ОСОБА_10 та ОСОБА_3 Повноліття позивачка досягла ІНФОРМАЦІЯ_8 .
Позивачка і відповідачка ОСОБА_1 , 1985 року народження, рідна сестра позивачки, були членами однієї сім'ї, бо проживали у спірному будинку разом із батьками. Відтак на час розгляду спору є колишніми членами сім'ї.
Судом встановлено і учасниками справи не оспорюється, що позивачка 09.11.1989 року (у сімнадцятирічному віці) уклала шлюб з ОСОБА_4 .
Доказів про те, що позивачка вибула із спірного будинку на постійне місце проживання у будинок по АДРЕСА_2 матеріали справи не містять.
Житловий спір між учасниками справи виник у липні 2013 року.
Так, 4 липня 2013 року Космацькою сільською радою Косівського району розглядалася заява ОСОБА_2 про відновлення її реєстрації у будинку по АДРЕСА_1 і рішенням органа місцевого самоврядування за № 138 їй відмовлено. Це рішення оспорювало ся в судовому порядку.
Незважаючи на невирішений спір, ОСОБА_7 уже 19 липня 2013 року укладає договір дарування житлового будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 .
Рішенням суду, яке набрало законної сили, щодо відновлення реєстрації місця проживання позивачки є постанова Івано-Франківського апеляційного суду від 14.03.2023 року у справі №347/2102/20, якою рішення Космацької сільської ради №138 від 04.07.2013 року скасовано та відновлено реєстрацію ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .
У цьому судовому рішенні, яке набрало законної сили, встановлені обставини про те, що у рішенні сільської ради від 04 липня 2013 року № 138 зазначено, що згідно із записами погосподарських книг сільської ради ОСОБА_11 , яка після укладення шлюбу змінила прізвище на ОСОБА_2 , зареєстрована по АДРЕСА_2 за свідоцтвом про право на спадщину за реєстром № 1059 з 1989 року (даних про рішення щодо реєстрації ОСОБА_2 по АДРЕСА_2 в погосподарських книгах сільської ради немає). Нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , взагалі не придатне для проживання, потребує або капітального ремонту, або зносу. Сім'я ОСОБА_2 фактично без реєстрації постійно проживає в господарстві батька ОСОБА_7 , котрий як власник нерухомого майна на ділянці «Центр» в селі ОСОБА_12 з дружиною не дають згоди на реєстрацію дочки ОСОБА_2 та її сім'ї. По суті сім'я ОСОБА_2 залишається без житла .
Реєстрація місця проживання ОСОБА_2 значиться в селі Космач Косівського району Івано-Франківської області з 02 січня 1990 року без відмітки ділянок та вулиць .
Відповідно до записів в погосподарських книгах за 1970-2012 роки ОСОБА_2 станом на 2013 рік зареєстрована по АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 9).
Листом Державного архіву Івано-Франківської області від 05 серпня 2013 року № Н-1/04-20 ОСОБА_2 повідомлено, що рішення виконавчого комітету Космацької сільської ради народних депутатів за 1989 рік про її реєстрацію по АДРЕСА_2 у протоколах засідань виконкому та сесій Космацької сільської ради народних депутатів не виявлено .
При виготовленні паспорта та здійснені реєстрації місця проживання ОСОБА_2 у поданих з цією метою заявах вказано лише село Космач без відмітки ділянок та вулиць.
Відповідно до погосподарських книг с. Космач Косівського району за 2013-2022 роки по господарству за адресою: АДРЕСА_2 , в обліковій картці об'єкта на 2011-2015 роки міститься запис про те, що позивачка 29.01.2014 вибула під АДРЕСА_1 на підставі рішення сесії Космацької сільської ради від 29 січня 2014 року № 24. В обліковій картці об'єкта на 2016-2018 роки зроблено запис, що на підставі рішення сесії Космацької сільської ради від 11 травня 2018 року зареєстровано місце проживання ОСОБА_2 в с. Космач Косівського району.
Відповідно до погосподарських книг с. Космач за 2013-2022 роки по господарству за адресою: АДРЕСА_1 , в обліковій картці об'єкта на 2011-2015 роки міститься запис, що позивачка 29.01.2014 прибула з АДРЕСА_2 на підставі рішення сесії Космацької сільської ради від 29 січня 2014 року. В обліковій картці об'єкта на 2016-2018 роки зазначено, що виключений запис про реєстрацію ОСОБА_2 та її сім'ї згідно рішення сесії Космацької сільської ради від 11 травня 2018 року (сім'ю зареєстровано в книзі № 36 ст. 2,3).
Таким чином суду не надано будь-яких доказів, які б підтверджували реєстрацію позивачки в будинку по АДРЕСА_2 у 1989 році. Натомість, як видно із копії паспорта позивачки, виданого їй 29.07.2011 року (а.с.6), єдине зареєстроване місце її проживання станом на 02.01.1990 року (з часу досягнення нею повноліття) - є село Космач Косівського району, без зазначення вулиці чи присілку (участку), що підтверджує той факт, що до 02.01.1990 року позивачка, як неповнолітня, проживала за місцем реєстрації своїх батьків, і з огляду на відсутність інших відміток щодо зміни нею місця проживання, місце проживання і місце реєстрації позивачки слід вважати незмінним.
Отже, слід дійти висновку, що позивачка проживала у будинку з народження в силу положень Закону як неповнолітня дитина власника будинку і не вибула із житла у передбачений Законом спосіб, а була знята з реєстрації поза її волею, тому суд дійшов вірного висновку, що вона має право на проживання у будинку і підлягає вселенню.
Під час розгляду судами спору щодо відновлення реєстрації місця проживання позивачки, позивачка та члени її сім'ї у лютому 2016 року ініціюють цей спір про усунення перешкод у користуванні житлом, вселення у будинок та зобов'язання відповідачів не чинити перешкод у користуванні будинком і обґрунтовують свій позов підставами та викладають обставини, які виникли станом на 2016 рік.
В свою чергу, ОСОБА_1 , незважаючи на наявність невирішеного спору цього спору і, після ухвалення рішення судом про відновлення реєстрації місця проживання позивачки, застосовує заходи щодо зняття її місця проживання з обліку у спірному житлі, звернувшись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.
Питання про вселення в будинок та зобов'язання не чинити перешкоди у користуванні ним у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням дотримання балансу між захистом права власності та захистом права члена сім'ї власника будинку на користування ним.
Для оцінки правомірності втручання у право особи ОСОБА_2 на користування будинком та право власника будинку ОСОБА_1 на здійснення права власності, суд бере до уваги встановлені судами конкретні обставини справи та оцінює законність втручання; легітимну мету (виправданість втручання загальним інтересом); дотримання принципу пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою, тобто необхідність в демократичному суспільстві.
Звертаючись із позовними вимогами ОСОБА_2 посилалася на положення частини першої статті 405 ЦК України та ч.4 ст.156 ЖК Української РСР та наголошувала, що проживала в домоволодінні батьків, які без її згоди, коли вона ще не досягла повноліття, змінили їй реєстрацію місця проживання на АДРЕСА_2 , а також зазначала про наявність конфліктних стосунків між сторонами у справі після повернення у 2014 році в Україну та на відсутність іншого, окрім батьківського, житла для проживання.
Натомість, відповідачка посилається на те, що після укладення шлюбу в 1989 році позивачка зареєстрована по АДРЕСА_2 згідно свідоцтва про право на спадщину, отже, має у власності інше житло та підстав для вселення у належний їй (відповідачці) будинок немає.
Таким чином, рішенням суду, яке набрало законної сили, встановлені обставини справи щодо підстав реєстрації місця проживання позивачки у спірному будинку, проживання у ньому як члена сім'ї, незаконності зняття її з реєстрації та відновлення її порушеного права в судовому порядку, що зумовлює її право проживання у спірному будинку.
Факт переходу права власності на будинок до відповідачки ОСОБА_1 (рідної сестри позивачки) після виникнення спору і зняття позивачки з реєстрації, а також те, що на час розгляду спору позивачка не є членом сім'ї власника будинку (відповідачки ОСОБА_1 ) не виключають права на користування будинком позивачкою, оскільки відповідачці достеменно було відомо про житловий спір між попереднім власником (батьком) і позивачкою і вона набула цей будинок у власність на підставі договору дарування з урахуванням відомих їй обставин, а колишні члени сім'ї мають право на користування житлом в силу положень частини 4 ст. 156 Житлового кодексу.
Позов ОСОБА_1 про визнання такою, що втратила право користування житлом до позивачки не заявлявся, як і не заявлялися вимоги про виселення чи інший спосіб захисту прав власника відповідно до положень ст. 15,16 ЦК України.
Відповідачка ОСОБА_1 є власником спірного житла, тому статус осіб, які там зареєстровані, змінився. Так, відповідачка є власником, а позивачки та колишні власники спірного житла є користувачами.
Також матеріали справи не містять доказів про порушення прав власника майна ОСОБА_1 у зв'язку із правом позивачки на користування цим житлом.
Обставини створення перешкод позивачці у допуску до житла, тобто порушення відповідних прав, на переконання колегії суддів, встановлені та підтверджується матеріалами справи.
Фактично відповідачі не спростовують наявності зазначених обставин, заперечуючи лише проти наявності у позивача законного права користуватися спірним будинковолодінням.
З огляду на зазначене, з моменту виникнення у позивачки наміру вселитися у вказаний житловий будинок та перешкоджання відповідачів у цьому її право було порушене, тому суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність його поновлення шляхом визнання за позивачкою права на користування спірним житловим будинком, вселення її та зобов'язання відповідачів не чинити їй перешкод в користуванні ним.
Із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що позивачка не має у власності іншого житла, про що вона надавала відповідні пояснення, тому позбавлення її права на користування спірним житлом стане для неї надмірним тягарем і призведе до порушення прав, гарантованих статтею 8 Конвенції, оскільки спірний житловий будинок є її єдиним житлом.
Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, а зводяться до незгоди з його висновками та необхідності переоцінки фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
постановив :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення (заочне) Косівського районного суду Івано-Франківської області від 19 вересня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий І.О. Максюта
Судді: Л.В. Василишин
В.Д. Фединяк
Повний текст постанови складено 08 липня 2024 року.