Справа № 345/4970/23
Провадження № 22-ц/4808/717/24
Головуючий у 1 інстанції Кардаш О. І.
Суддя-доповідач Максюта
04 липня 2024 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Василишин Л.В., Фединяка В.Д.,
секретаря Кузів А.В.,
особи, яка подала апеляційну скаргу, представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Войтович Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Войтович Людмили Василівни на рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Кардаш О.І. 14 березня 2024 року в м. Калуш Івано-Франківської області,
У жовтні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») подало позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 03 травня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту (https://creditkasacom.ua) укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії № 1199-7131. На підставі укладеного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 12 000,00 грн.
Позивач зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, надав можливість відповідачу розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором. ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором від 03 травня 2023 року не виконує. У зв'язку з порушенням відповідачем взятих на себе кредитних зобов'язань станом на 08 серпня 2023 року утворилася заборгованість у загальному розмірі 45 720,00 грн, що складається із простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 12 000,00 грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 33 720,00 грн, яку позивач просив стягнути з відповідача на його користь, а також понесені судові витрати у вигляді сплати судового збору у розмірі 2 147,20 грн (а.с.1-5, том 1).
Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2024 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість станом на 08 серпня 2023 року за кредитним договором № 1199-7131 від 03 травня 2023 року у загальному розмірі 45 720,00 грн, що складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 12 000,00 грн та простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі 33 720,00 грн та судовий збір у розмірі 2 147,20 грн (а.с.236-246, том 1).
Не погодившись з рішенням суду, представником ОСОБА_1 - адвокатом Войтович Л.В. подано апеляційну скаргу з мотивів його незаконності та необґрунтованості.
Зазначає, що відповідач не погоджується із сумою заборгованості. Відповідно до п.4.9 Кредитного договору реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає 626 475 відсотків, що є кабальною умовою договору.
Згідно з п.4.10 Кредитного договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає 120 000 грн та включає в себе суму кредиту та проценти за користування кредитом 108 000 грн, що також є кабальною умовою Договору враховуючи те, що тіло кредиту становить 12 000 грн.
Вважає, що нарахування відсотків є незаконним та заборгованість за процентами взагалі не повинна нараховуватися, оскільки пункти Договору про процентну ставку у розмірі 3% в день є кабальними для відповідача.
Разом з тим, відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 01.02.2023 року в справі №199/7014/20, суд, у разі наявності сумнівів у наданому позивачем розрахунку сплачених коштів або у разі ненадання позивачем такого розрахунку має або зобов'язати позивача здійснити перерахунок заборгованості з урахуванням того, що відсотки нараховані незаконно або, у разі ненадання позивачем таких розрахунків, суд має зобов'язати позивача надати такі розрахунки, або суд має зробити такий перерахунок самостійно.
Наголошує, що встановлений у договорі розмір процентів перевищує розумну межу відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання, є явно завищеним та не відповідає вимогам п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» і засадам справедливості, добросовісності, розумності.
Зазначає, що станом на дату подання позову позивач нарахував відповідачу прострочену заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 33 720 гривень, що становить 281% від суми кредиту. Такий розмір процентів при застосуванні цих умов призводить до встановлення непропорційно великої суми компенсації, тобто понад 50% вартості кредиту і плати за користування кредитними коштами.
Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України №1236 від 09.12.2020 року (зі змінами та доповненнями) встановлено на території України карантин з 19.12.2020 року, дія якого тривала до 30.06.2023 року включно. Отже, за цей період штрафні санкції не нараховувались.
Зазначає, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька діяльність забороняється та пункт 2 абз.2 ч.1 цієї статті встановлює, що нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. З огляду на норми цієї статті, встановлення позивачем процентів за користування кредитом та нарахування відповідачу простроченої заборгованості у зазначеному розмірі є агресивною діяльністю, а отже нечесною підприємницькою практикою.
На думку представника апелянта, в даному випадку кредитний договір є недійсним.
Так, відповідач перед укладенням договору не мав реальної можливості ознайомитися з умовами договору про установлення обов'язкових для нього умов через дрібний шрифт кредитного договору, Правил відкриття кредитної лінії та Паспорту споживчого кредиту. Свідома розробка позивачем кредитного договору, Правил та Паспорту споживчого кредиту дрібним шрифтом явно ускладнює сприйняття та всебічне розуміння таких документів відповідачем, який є пересічним споживачем, що є ознаками зловживання правами позивачем. Згідно ч.5 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Зазначає, що якщо споживачеві не було надано документ (електронний документ), який засвідчує факт здійснення правочину поза торговельними або фінансовими приміщеннями, такий правочин не є підставою для виникнення обов'язків для споживача. Відповідачем ніяких документів при укладення кредитного договору отримано не було.
Просить при ухваленні рішення врахувати висновки щодо застосування норм права щодо Паспорту споживчого кредиту у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23.05.2022 року у справі №393/126/20 та у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15.06.2022 року у справі №333/5483/20, згідно з якими, зокрема, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Окрім того, на думку представника апелянта, факт існування заборгованості відповідача перед позивачем жодним чином не підтверджений. Позивач не надав до позовної заяви документальне обґрунтування кредитної заборгованості, зокрема, виписку по особовому рахунку позичальника та детальний розрахунок, на підставі яких можливо було самостійно здійснити перерахунок кредитної заборгованості. Позивач не надав первинних бухгалтерських документів стосовно видачі кредиту в сумі 12 000,00 гривень, його погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, виписки по рахунку та інше). В додатках до позовної заяви відсутні належні, достатні та допустимі докази на підтвердження факту отримання відповідачем від позивача кредитних коштів у зазначеній сумі.
Відповідач критично ставиться до довідки, виданої ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту №1199-7131 від 03.05.2023 року, оскільки відсутні дані, які б могли підтвердити, що карта НОМЕР_1 належить ОСОБА_1 та відсутній сам договір на переказ коштів. Отже, на думку представника апелянта, позивачем не надано доказів на підтвердження зарахування кредитних коштів.
За наведених обставин просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «Укр Кредит Фінанс» у повному обсязі. Стягнути з ТОВ «Укр Кредит Фінанс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката, що полягає у представництві інтересів відповідача в Калуському міськрайонному суді Івано-Франківської області в розмірі 10 000,00 гривень та представництво інтересів відповідача в Івано-Франківському апеляційному суді в розмірі 10 000,00 гривень, а також витрати зі сплати судового збору (а.с.3-14, том 2).
Представником позивача ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подано відзив на апеляційну скаргу. Вважає рішення суду законним, обґрунтованим та таким, що ухвалене з повним дотриманням норм матеріального і процесуального права. Щодо правового тлумачення п.5 ч.3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів», то зазначена норма має місце щодо застосування до вимог про нарахування пені, а не до всіх умов Договору. В свою чергу, відповідно до умов Договору (п.8.4) визначено, що позичальник звільняється від обов'язку сплатити на користь кредитодавця проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення в силу положень статті 625 ЦК України, неустойку, штраф, пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за даним договором, які виникли у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань за цим договором під час дії карантину та/або тридцяти денний строк після дня завершення дії такого карантину. Крім того, позивачем дотримано нових правил роботи банків та небанківських установ, зокрема, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Тобто, ніяких штрафних санкцій відповідачу за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором не нараховувались. Важливо зауважити, що нові правила не передбачають скасування відсотків за користування кредитними коштами згідно договору. Таке нарахування є правомірним з боку кредитора. Щодо правового тлумачення про реальну річну процентну ставку, то відповідно до ч.1 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» зазначається, зокрема, процентна ставка за кредитом, її тип (фіксована чи змінювана), порядок її обчислення, у тому числі порядок зміни та сплати процентів, а також орієнтовна реальна річна процентна ставка для споживача на дату укладення договору про споживчий кредит. Поряд з цим, статтею 8 цього Закону визначено, що реальна річна процентна ставка обчислюється відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України. Тобто, Товариство (небанківська фінансова установа) здійснює дотримання вимог державного регулятора (Національного банку України) щодо вимог методики розрахунку реальної річної ставки за договорами про споживчий кредит, що визначена відповідно до Постанови Правління Національного банку України №16 від 11.02.2021 року. В свою чергу, відповідно до п.11.12 Договору, невід'ємною його частиною є додатки: Правила відкриття кредитної лінії; Паспорт споживчого Кредиту; Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної ставки за Договором (Графік платежів та Договором) відповідно до Методики Національного банку України. А відтак, твердження відповідача, що реальна річна процентна ставка на дату укладення цього договору є кабальною умовою Договору, не відповідає дійсності та є помилковим зі сторони відповідача, оскільки позивачем її розрахунок здійснено відповідно до закону, що виключає будь-які порушення зі сторони ТОВ «Укр Кредит Фінанс». Щодо ознайомлення з усіма умовами договору та його укладення, то в «особистому кабінеті» відповідач отримав гіперпосилання для ознайомлення з офертою щодо укладення договору. Таким чином, відповідач попередньо ознайомився з Договором та Правилами надання споживчих кредитів, Паспорту споживчого кредиту, Інформацією, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит, які складають єдиний договір із визначенням всіх його істотних умов. Вважає, що умови кредитного договору не можна вважати несправедливими, оскільки відсотки за користування кредитними коштами сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому в ст. 627 ЦК України. Тобто, позивач має законне право на нарахування процентів (згідно п.4.6 та 10.1 Договору) протягом строку договору, що визначені в п.4.8 Договору, що було здійснено позивачем та відображено у розрахунку заборгованості. Щодо тверджень апелянта стосовно ненадання Товариством до суду первинних бухгалтерських документів, то оскільки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-які первинні бухгалтерські документи з рахунку відповідача є неможливим. Щодо підтвердження перерахування позивачем грошових коштів відповідачу за кредитним договором від 03.05.2023 року, то перерахування суми кредиту АТ КБ «ПриватБанк», а не безпосередньо ТОВ «Укр Кредит Фінанс» обумовлено наявністю укладеного між ними 02.12.2019 року Договору №4010 від 02.12.2019 року про надання послуг в системі LigPay, у відповідності до умов якого цей договір регулює відносини АТ КБ «ПриватБанк» з ТОВ «Укр Кредит Фінанс», згідно з якими ПриватБанк надає дистанційне обслуговування, фінансові послуги з прийому платежів за допомогою зазначеної системи, а також забезпечує технологічне обслуговування з прийому платежів та перерахування грошових коштів за розпорядженням Товариства на банківські картки платників. Таким чином у листі АТ КБ «ПриватБанк» зазначено, зокрема, стосовно перерахування коштів у розмірі 12 000,00 гривень 03.05.2023 року за договором №1199-7131, номер картки НОМЕР_1 . Щодо розрахунку заборгованості, то даним розрахунком підтверджується не сплата відповідачем заборгованості по кредитному договору, оскільки жодного платежу на погашення кредиту ОСОБА_1 за весь час кредитування не було здійснено, що свідчить про свідоме порушення відповідачем умов кредитного договору. Щодо витрат на правничу допомогу, то представником відповідача не зазначено кількість часу, витраченого на консультування відповідача, визначення правової позиції, складання (написання) відзиву на позовну заяву та подачі його до суду, не надано акту приймання-передачі виконаних робіт та наданих послуг, що не дає змоги встановити співмірність заявлених витрат на правову допомогу. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін (а.с.28-37, том 2).
У судове засідання не з'явився представник ТОВ «Укр Кредит Фінанс», про день місце та час розгляду справи повідомлені належним чином шляхом направлення судової повістки рекомендованою кореспонденцією.
Приймаючи до уваги, що неявка осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду в апеляційному порядку, апеляційним судом виконаний обов'язок щодо повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про день, місце та час судового засідання, тому апеляційний суд розглянув справу за їх відсутності.
Вислухавши пояснення особи, яка подала апеляційну скаргу, представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Войтович Л.В., доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст.367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав.
В силу ст. 367 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає її необґрунтованою, виходячи з таких підстав.
Судом встановлено, що 03 травня 2023 року ОСОБА_1 , Позичальник, уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», Кредитодавцем, договір про відкриття кредитної лінії №1199-7131, відповідно до умов якого Кредитодавець відкрив кредитну лінію для Позичальника шляхом надання Позичальнику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб Позичальника, а Позичальник зобов'язується повернути Кредит не пізніше останнього дня строку кредитування та сплатити нараховані Кредитодавцем проценти за користування кредитом у порядку, передбаченому цим договором (а.с.9-15, том 1).
Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) затверджено наказом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» № 69-П від 23 листопада 2022 року (а.с.15-16, том 1).
Листом Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» повідомило відповідача про те, що було перераховано кошти від Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» через систему платежів LIQPAY (а.с.17,18-20, том 1).
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» зареєстровано як фінансову установу розпорядженням комісії від 01 серпня 2023 року № 2565 (а.с.26, том 1).
Видача відповідачу ОСОБА_1 коштів за договором про відкриття кредитної лінії № 1199-7131 від 03 травня 2023 року здійснювалася за допомогою системи LIQPAY (а.с.18-20, том 1).
Згідно розрахунку заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №1199-7131 від 03 травня 2023 року, станом на 08 серпня 2023 року заборгованість становить у загальному розмірі 45 720,00 грн, що складається із простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 12000,00 грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 33 720,00 грн (а.с.22, том 1).
Згідно опису вкладення у Укрпошта стандарт від 23.08.2015 року, ОСОБА_1 направлено вимогу про усунення порушень умов Договору №1199-7131 від 03.05.2023 року щодо сплати процентів, вих..№1199-7131/в від 15.08.2023 року (а.с.21, том 1).
Задовольняючи позовні вимоги, суд виходив з того, що між позивачем та відповідачем виникли правовідносини внаслідок укладеного договору про відкриття кредитної лінії, із запропонованими умовами якого відповідач ознайомився і погодився, згенерувавши свій електронний підпис; відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності своєї вини у неналежному виконанні умов зобов'язання, визначеного договором, внаслідок чого утворилася заборгованість; розрахунок заборгованості ним не спростований, заборгованість у добровільному порядку не погашена, а посилання відповідача на кабальні умови договору суд до уваги не приймає з огляду на вільний вибір відповідачем контрагента в кредитних правовідносинах; за змістом договору, виставлена позивачем заборгованість за простроченими відсотками не є неустойкою, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
З такими висновками погоджується колегія суддів з огляду на таке.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
За правилом частини першої статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
У відповідності до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
За змістом ст.ст. 526, 615 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись у встановлений термін, відповідно до вимог закону та умов договору.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно з ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки ст. 629 ЦК України встановлюється принцип безумовності та обов'язковості виконання договору.
Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 536 ЦК України передбачено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін). При цьому в законодавстві визначаються різні поняття «строк дії договору» і «строк (термін) виконання зобов'язання» (статті 530, 631 ЦК України).
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене, строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання зазначеного зобов'язання.
Тобто, належним виконанням зобов'язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, у розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором. При цьому, право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит. Так, вказана норма передбачає, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
За приписами статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Статтею 1 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис за правовим статусом прирівнюється до власноручного підпису (печатки) у разі, якщо: електронний цифровий підпис підтверджено з використанням посиленого сертифіката ключа за допомогою надійних засобів цифрового підпису; під час перевірки використовувався посилений сертифікат ключа, чинний на момент накладення електронного цифрового підпису; особистий ключ підписувача відповідає відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті. Електронний підпис не може бути визнаний недійсним лише через те, що він має електронну форму або не ґрунтується на посиленому сертифікаті ключа.
Згідно статті 4 Закону України «Про електронний цифровий підпис», електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів. Електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб'єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі. Використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі.
Статтею 6 Закону України «Про електронний цифровий підпис» передбачено, що сертифікат ключа містить такі обов'язкові дані: найменування та реквізити центру сертифікації ключів (центрального засвідчувального органу, засвідчувального центру); зазначення, що сертифікат виданий в Україні; унікальний реєстраційний номер сертифіката ключа; основні дані (реквізити) підписувача - власника особистого ключа; дату і час початку та закінчення строку чинності сертифіката; відкритий ключ; найменування криптографічного алгоритму, що використовується власником особистого ключа; інформацію про обмеження використання підпису. Посилений сертифікат ключа, крім обов'язкових даних, які містяться в сертифікаті ключа, повинен мати ознаку посиленого сертифіката ключа. Інші дані можуть вноситися у посилений сертифікат ключа на вимогу його власника.
Електронний договір має включати всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв'язку з недодержанням письмової форми в силу прямої вказівки закону.
Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.
Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Реалізація принципу змагальності в цивільному процесі та доведення сторонами перед судом переконливості поданих доказів є конституційною гарантією (стаття 129 Конституції України).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною другою статті 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За встановленими у цій справі обставинами оспорюваний договір між сторонами укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису.
Як вбачається із копії оспорюваного договору, позичальник використав електронний підпис одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем ) - А1838 (а.с.16, том 1).
Встановивши, що без отримання смс-повідомлення, без здійснення входу на веб-сайт товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що укладення кредитного договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача, цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
ОСОБА_1 зазначає, що позивачем не доведено факт переказу йому коштів у розмірі 12 000,00 грн за даним договором та не надано на підтвердження цього факту відповідних бухгалтерських документів.
Спростовуючи доводи відповідача слід зазначити, що згідно свідоцтва про реєстрацію фінансової установи Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» зареєстровано як фінансову установу розпорядженням комісії від 01 серпня 2023 року № 2565, що свідчить про те, що Товариство не є банківською установою в розумінні Закону України «Про банки і банківську діяльність». Таким чином, позивач не відкриває рахунки, а здійснює послуги з переказу коштів без відкриття рахунку.
Оскільки, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» є фінансовою установою, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, а саме надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, відповідно надати будь-які первинні бухгалтерські документи з рахунку відповідача є неможливим.
Так, у листі АТ КБ «ПРИВАТБАНК», зазначено, зокрема, стосовно кредитного договору № 1199-7131 від 03.05.2023 р.: ID транзакції 20298574968, Канал LIQPAY, дата видачі 03.05.2023 на суму 12 000, 00 грн по номеру договору 1199-7131 на номер картки НОМЕР_1 .
З урахуванням того, що оформляючи кредитну угоду за допомогою Веб-сайту, клієнт самостійно вносить до інформаційно-телекомунікаційної системи кредитора номер своєї банківської картки, на яку бажає отримати кредит, суд дійшов обґрунтованого висновку, що кредитні кошти відповідачу перераховувалися у спосіб, обумовлений умовами кредитного договору на банківську картку, яку він самостійно вносив до інформаційно-телекомунікаційної системи Кредитора.
Доказів про те, що банківська картка не належить відповідачу суду не подано.
В даній справі існування кредитних правовідносин між Товариством та ОСОБА_1 підтверджується фактичними діями з боку позичальника, а не лише самими правовими аргументами, на які робив посилання позивач, оскільки кошти в обумовленому в договорі розмірі надійшли на належний позичальнику рахунок та останній, маючи нагоду за умовами договору і за відсутності жодних перешкод, не повернув кошти на відповідний рахунок Товариства.
Щодо посилань представника апелянта на нечесну підприємницьку діяльність зі сторони позивача при укладенні спірного договору, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення договору) продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.
Згідно частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент укладення договору) до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: 1) для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; 2) споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; 3) передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; 4) встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року у справі № 947/25785/19 (провадження № 61-3732св22) зроблено висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 333/7121/18 (провадження № 61-9581св21) зазначено, що: «для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: 1) умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); 2) умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; 3) умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пунктів 2, 3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору».
У пункті 36.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21) зазначено: «З 13 січня 2006 року також почали діяти нові редакції: статті 18 Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів», яка визначила підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Такі умови є несправедливими тоді, якщо всупереч принципу добросовісності наслідком договору є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним (частина п'ята вказаної статті); статті 19 Закону України № 1023-XII «Про захист прав споживачів» про заборону нечесної підприємницької практики - будь-якої підприємницької діяльності або бездіяльності, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції (пункт 14 статті 1 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV). Поняттям такої практики охоплюється, зокрема, будь-яка діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману (пункт 2 частини другої статті 19). За змістом абзацу першого частини другої цієї статті підприємницька практика вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. Така практика вводить в оману, зокрема, стосовно ціни або способу розрахунку ціни, потреби у послугах (пункти 3 і 4 частини другої статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV, чинній до 10 грудня 2019 року включно). Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору (абзац восьмий частини другої вказаної статті у редакції Закону № 3161-IV, чинній до 10 грудня 2019 року включно). Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними (частина шоста статті 19 Закону № 1023-XII у редакції Закону № 3161-IV).
Доводи апеляційної скарги про несправедливість та невідповідність закону умов укладеного між сторонами кредитного договору не доведені, сам договір містить всі істотні умови характерні для такого виду договорів, та визначальним для результатів розгляду спору суд вважає те, що саме позичальник за допомогою електронного підпису погодився з такою редакцією договору і отримав кошти за умовами договору кредитування.
Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають можливість дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Правилами надання грошових коштів у позику та інших супутніх документів, які діяли на момент укладення договору та є його невід'ємною частиною, встановлюється порядок укладення договору між Товариством з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» (далі - ТОВ «Укр Кредит Фінанс») та ОСОБА_1 , а саме: відповідач через особистий кабінет на веб-сайті ТОВ «Укр Кредит Фінанс» подав заявку на отримання кредиту (вказав всі дані, відмічені у заявці в якості обов'язкових для заповнення) за умовами, які вважав зручними для себе, та підтвердив умови отримання кредиту; Товариство проінформувало позичальника про прийняте рішення щодо видачі кредиту відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» та статті 641, 642 ЦК України, після чого надіслало ОСОБА_1 за допомогою засобів зв'язку на вказаний ним номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який заявник використав для підтвердження підписання кредитного договору; відповідач в особистому кабінеті ознайомився з пропозицією ТОВ «Укр Кредит Фінанс» щодо укладання електронного договору (офертою), яка була розміщена в Інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства; відповідач надав відповідь електронним повідомленням про ознайомлення та повне і безумовне прийняття (акцепт) оферти Товариства, підписаного електронним підписом одноразовим ідентифікатором (пароль надісланий відповідачу в смс-повідомленні), відповідно до абзацу 2 частини шостої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»; ТОВ «Укр Кредит Фінанс» надало підтвердження про укладання договору шляхом розміщення інформації в особистому кабінеті відповідача.
Із наведеного вище порядку при укладенні договору ОСОБА_1 здійснені дії, які чітко свідчать про його свідомий вибір щодо укладення договору. Без відповідних дій з боку відповідача укладення договору було б неможливе.
З огляду на викладене, також не заслуговують на увагу доводи представника апелянта про недійсність договору з підстав не ознайомлення з Правилами через дрібний шрифт, оскільки договір укладений в електронній формі.
Встановивши, що без здійснення вказаних дій відповідачем кредитний договір не був би укладений сторонами, суд дійшов обґрунтовано висновку, що цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі позивача.
Отже, позичальник ОСОБА_1 отримав кредитні кошти на підставі електронного договору про відкриття кредитної лінії № 1199-7131 від 03 травня 2023 року у розмірі 12000,00 грн.
Спростовуючи доводи представника апелянта щодо завищеного розміру процентів у Договорі, слід виходити з наступного.
З розрахунку заборгованості встановлено, що відповідачем не було внесено жодного платежу на погашення заборгованості.
Порядок та умови надання кредиту, а також періодичність внесення платежів визначені в пункті 4 Договору про відкриття кредитної лінії №1199-7131 від 03.05.2023 року (а.с.9-15, том 1).
Так, пунктом 4.1 визначено розмір кредитного ліміту, тобто загальний розмір кредиту - 12 000,00 гривень.
Відповідно до пункту 4.2, спосіб перерахування позичальнику коштів у рахунок Кредиту наступний: кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункті 4.1 цього Договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу. Ініціювання безготівкового переказу грошової суми здійснюється кредитодавцем безпосередньо після укладення сторонами цього Договору та надіслання позичальнику примірнику Договору та додатків до нього у вигляді електронного документа. Кредит вважається наданим позичальнику з моменту списання грошових коштів з банківського рахунку кредитодавця за належними реквізитами для їх наступного зарахування на електронний платіжний засіб, зазначений позичальником при оформленні кредиту.
Згідно пункту 4.3 Договору, плата за видачу кредиту передбачена у формі процентів за користування кредитом. Тип процентної ставки за користування кредитом - фіксована. Процентна ставка за користування кредитом не змінюється протягом не змінюється протягом усього строку користування кредитом, однак позичальнику на умовах, вказаних у даному Договорі (програма лояльності), може надаватися можливість скористатися кредитом за Промо-ставкою та/або пільговою, та/або зниженою процентними ставками.
Згідно пункту 4.4 Договору базовий період складає 20 календарних днів.
Сплату процентів за користування кредитом позичальник зобов'язаний здійснювати не пізніше останнього дня кожного базового періоду (пункт 4.5 Договору).
Згідно пункту 4.6 Договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється на залишок неповерненої суми кредиту за кожен день користування кредитом, починаючи з дня видачі кредиту до дати фактичного повернення всієї суми кредиту, за наступною ставкою: стандартна процентна ставка становить 3% за кожен день користування кредитом (вказана процентна ставка застосовується протягом всього строку дії цього Договору, за виключенням строку використання права користування кредитом за Промо-ставкою та/або зниженою, та/або Пільговою процентною ставкою).
У пункті 4.8 Договору зазначено, що строк кредитування, тобто строк, на який надається кредит позичальнику - 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення (виплати) кредиту - 26.02.2024 року. Строк Договору є рівним строку кредитування. В частині виконання зобов'язань Договір діє до повного та належного виконання сторонами своїх зобов'язань за Договором. Продовження строку кредитування в односторонньому порядку кредитодавцем або позичальником не допускається. Продовження строку кредитування є можливим за взаємною згодою сторін в процесі реструктуризації кредитних зобов'язань позичальника.
Відповідно до п. 4.9. Договору реальна річна процентна ставка на дату укладення цього Договору складає 626 475 %.
Згідно пункту 4.10 Договору орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення Договору (за весь строк кредитування) складає 120 000,00 гривень та включає в себе: суму кредиту та проценти за користування кредитом 108 000,00 грн.
Згідно пункту 4.12 Договору умови надання кредиту є незмінними протягом усього строку дії Договору.
Статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит. Так, вказана норма передбачає, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов'язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.
Відповідно до умов Договору, у разі прострочення позичальником сплати процентів за користування кредитом на строк понад один календарний місяць, кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення кредиту в повному обсязі та сплати процентів за весь строк фактичного користування кредитом до настання дати закінчення строку кредитування.
ТОВ «Укр Кредит Фінанс» 23.08.2023 року направило на адресу ОСОБА_1 вимогу про усунення порушень умов Договору №1199-7131 від 03.05.2023 року щодо сплати процентів, яка була проігнорована позичальником (а.с.21, том 1).
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання боржником визначені статтями 1050, 1054 ЦК України, які передбачають відповідальність боржника та зобов'язують його сплати суму боргу кредитору.
Припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Не заслуговують на увагу твердження апелянта, що договором передбачено нарахування неправомірно великої суми за договором, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до вимог ст. 1048, 1051,1054 ЦК України та не є компенсацією у разі невиконання зобов'язань за договором в розумінні п.5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Як встановлено із розрахунку заборгованості, ТОВ «Укр Кредит Фінанс» у період з 03.05.2023 року по 22.05.2023 року застосовувало пільгову процентну ставку 2,5%, а починаючи з 23.05.2023 року (початок прострочення заборгованості) стандартну процентну ставку - 3,0%, що відповідає умовам Договору.
З наведеного слідує, що позивач має законне право на нарахування процентів згідно п.4.6 та 10.1 Договору протягом строку договору, що визначені в п.4.8 Договору.
Жодного контррозрахунку процентів відповідачем не подано.
Таким чином, вимога позивача про стягнення з відповідача заборгованості за основним зобов'язанням, яка складається із суми позики та відсотків за користування позикою, застосована в межах погодженого сторонами строку кредитування, є доведеною та підлягає задоволенню.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник ОСОБА_1 взяті не себе зобов'язання не виконав, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму позики) та нараховані проценти за користування позикою (згідно умов договору - 20 днів з моменту отримання кредиту) не повернув, унаслідок чого виникла заборгованість за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №1199-7131 від 03.05.2023 року.
Згідно пункту 8.4 Договору, позичальник звільняється від обов'язку сплатити на користь кредитодавця проценти від неповерненої суми кредиту за кожен день прострочення в силу положень ст. 625 ЦК України, неустойку, штраф, пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання за даним Договором, які виникли у зв'язку з порушенням позичальником зобов'язань за цим договором під час дії карантину, введеного Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» від 11.03.2020 року №211 (із наступними змінами та доповненнями» та/або у тридцяти денний строк після завершення дії такого карантину. Крім того, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, а також від обов'язку сплатити на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.
З огляду на викладене, апелянтом помилково ототожнено, що проценти за користування кредитом, які передбачені відповідно до ст. 1048, 1056-1 ЦК України, що нараховуються протягом строку договору, є неустойкою (пенею) у разі невиконання (порушення, прострочення) зобов'язання боржником за договором.
Позивачем дотримано вимоги пункту 8.4 Договору та нових правил роботи банків та небанківських установ, викладених у Закону України №2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».
Підсумовуючи, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення з відповідача 12 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту, а також 33 720,00 грн заборгованості за відсотками, а загалом 45720,00 грн заборгованості.
Щодо витрат на правничу допомогу, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частинами другою, третьою, восьмою статті 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги відповідача, відсутні і підстави для компенсації відповідачеві понесених ним витрат в суді першої інстанції та на стадії апеляційного розгляду справи.
Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну правову оцінку, дійшовши правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження у суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства. Відповідач свої вимоги не довів.
Інші доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, керуючись ст.374,375,381- 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Войтович Людмили Василівни залишити без задоволення, а рішення Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 14 березня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач І.О. Максюта
Судді: Л.В. Василишин
В.Д. Фединяк
Повний текст постанови складено 08 липня 2024 року.