03 липня 2024 року м. Дніпросправа № 160/34618/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач),
суддів: Шлай А.В., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2024, (суддя суду першої інстанції Кальник В.В.), прийняте за правилами спрощеного провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/34618/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління державної міграційної служби України у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
29.12.2023 ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 28.11.2023 № 12014300020953, видане громадянину Турецької Республіки ОСОБА_3 ;
- зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву громадянина Турецької Республіки ОСОБА_3 від 21.12.2022р. із доданими документами про надання дозволу на імміграцію в Україну, з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача за отриманням дозволу на імміграцію в Україну. Пакет документів був прийнятий у повному обсязі та без заперечень. 30.12.2023 року позивач отримав копію рішення від 28.11.2023 року № 12014300020953 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну з підстав, встановлених п. 5 ч. 1 ст. 10 ЗУ “Про імміграцію”. На думку позивача, рішення не містить жодного обґрунтування та винесене без належної правової підстави, а тому в силу приписів ст. 2 КАС України не відповідає критеріям правомірності та є очевидно протиправним.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 13.03.2024 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнав протиправним та скасував рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну від 28.11.2023 року № 12014300020953, видане громадянину Турецької Республіки ОСОБА_3 . Зобов'язав Головне управління Державної міграційної служби України у Дніпропетровській області повторно розглянути заяву громадянина Турецької Республіки ОСОБА_3 від 21.12.2022р. про надання дозволу на імміграцію в Україну із доданими документами, з урахуванням висновків суду.
Не погодившись з рішенням суду відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що Уповноважений працівник територіального підрозділу ГУ ДМС у Дніпропетровській області після прийняття до розгляду заяви та доданих до неї документів здійснив дії щодо з'ясування у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України “Про імміграцію”, також були надіслані відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби. ГУ ДМС у Дніпропетровській області було здійснено перевірку за БД “Єдиний реєстр боржників” та встановлено, що станом на 21.11.2023 року у ОСОБА_2 є невиконані майнові зобов'язання перед державою, а саме, адміністративне правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху. Також відповідачем 28.11.2023 року було здійснено повторну перевірку за БД “Єдиний реєстр боржників” та встановлено, що на момент прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію у ОСОБА_2 є невиконані майнові зобов'язання перед державою, а саме: виконавче провадження №70656869, категорія стягнення штрафів у сфері безпеки дорожнього руху у справах про адміністративні правопорушення. 28.11.2023 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було складено висновок про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну гр. Турецької Республіки ОСОБА_2 та 28.11.2023 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області прийнято рішення №12014300020953 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Турецької республіки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі частини 1 пункту 5 статті 10 Закону України “Про імміграцію”.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому посилаючись на необґрунтованість доводів скарги, просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 21.12.2022 року громадянин Турецької республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до ГУ ДМС у Дніпропетровській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону України “Про імміграцію”, у зв'язку з тим, що він є батьком громадянки України - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (довідка про реєстрацію особи громадянином України №1211-000005099 від 04.01.2022, свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 ).
28.11.2023 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області було прийнято рішення №12014300020953 про відмову у наданні дозволу на імміграцію в Україну громадянину Турецької республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі частини 1 пункту 5 статті 10 Закону України “Про імміграцію”.
Не погоджуючись з рішенням від 28.11.2023 року №12014300020953, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що без проведення відповідної перевірки обставин, що мають значення для правильного вирішення питання, в тому числі щодо звернення відповідача до 28.11.2023 року до органів виконавчої служби або суб'єкта, що прийняв рішення про накладення адміністративного стягнення, прийняття відповідачем спірного рішення є лише формальністю та суперечить як діючому законодавству у даній сфері, так і вимогам статті 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Умови та порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства, регулюється Законом України “Про імміграцію” від 07.06.2001 № 2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-III), в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У розумінні положень ст. 1 Закону № 2491-III, імміграцією є прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому закономпорядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання; іммігрантом - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання; квотою імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року; дозволом на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.
Відповідно до ст. 4 Закону № 2491-III, дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Статтею 6 Закону України “Про імміграцію” визначено повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів. Відповідно до частини першої цієї статті Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів: організовує роботу з прийняття заяв разом із визначеними цим Законом документами щодо надання дозволу на імміграцію від осіб, які перебувають в Україні на законних підставах; організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються; організовує роботу з видання та вилучення у випадках, передбачених цим Законом, посвідок на постійне проживання; забезпечує ведення обліку осіб, які подали заяви про надання дозволу на імміграцію, та осіб, яким надано такий дозвіл.
Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну міграційну службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №360 (далі - Положення №360) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів є Державна міграційна служба України (ДМС).
ДМС здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи та територіальні підрозділи, у тому числі міжрегіональні.
Порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання про надання дозволу на імміграцію, визначені ст. 9 Закону № 2491-III.
Згідно зі ст. 9 Закону № 2491-III заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.
Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.
Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:
1) три фотокартки;
2) копія документа, що посвідчує особу;
3) документ про місце проживання особи;
4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);
5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.
Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.
Підстави для відмови у наданні дозволу на імміграцію встановлені статтею 10 цього Закону.
Дозвіл на імміграцію не надається:
1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;
2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;
3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи або документи, що не підтверджують законність перебування на території України на день подання документів для отримання дозволу на імміграцію чи наявність підстав для отримання дозволу на імміграцію, передбачених статтею 4цього Закону, або документи, що підтверджують підстави, які припинилися;
4-1) особам, які уклали шлюб з громадянином України або іммігрантом, факт перебування в якому є підставою для надання дозволу на імміграцію, якщо такий шлюб за рішенням суду визнано недійсним у разі його фіктивності або якщо наявні обставини, визначені у статті 4-1 цього Закону;
4-2) особам, які не подали всі передбачені цим Законом документи;
4-3) особам, які під час попереднього перебування в Україні були притягнуті до кримінальної або адміністративної відповідальності за вчинення незаконного перетинання чи спробу незаконного перетинання державного кордону України або порушили порядок в'їзду на тимчасово окуповану територію України чи виїзду з неї, або порушили законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України, а також особам, стосовно яких виявлено факти невиконання рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або які мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними чи юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначає Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 № 1983 (далі - Порядок № 1983).
Відповідно до пункту 3 Порядку №1983 рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні підрозділи ДМС (далі - територіальні підрозділи) - стосовно іммігрантів, які на законних підставах перебувають на території України і є іммігрантами позаквотової категорії (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС або територіальний орган), а саме: одного з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітей і батьків громадян України.
За змістом пункту 12 Порядку №1983 територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:
- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, інформацію, зазначену ними у заяві про надання дозволу на імміграцію, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;
- проводять перевірку законності перебування в Україні іммігранта з використанням інтегрованої міжвідомчої інформаційно-комунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон України (система “Аркан”), або шляхом надсилання запитів до Адміністрації Держприкордонслужби;
- проводять перевірку даних іммігранта за банками даних Інтерполу з метою отримання інформації, яка є підставою для відмови у наданні дозволу на імміграцію відповідно до вимог пункту 2 частини першої статті 10 Закону України “Про імміграцію”;
- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;
- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.
Згідно з пунктом 14 Порядку № 1983 територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України “Про імміграцію”, надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби.
МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.
Пунктом 16 Порядку № 1983 визначено, що у разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу.
Тобто, територіальні органи і територіальні підрозділи ДМС після отримання заяви про надання дозволу на імміграцію та доданих документів перевіряють правильність їх оформлення, з'ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України “Про імміграцію”.
Саме з цією метою з'ясування наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України “Про імміграцію” підрозділи ДМС надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ та Держприкордонслужби. У відповідь на запит МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужби проводять відповідно до компетенції перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається, а про результати перевірки інформують орган, який надіслав запит (абзац другий пункту 14 Порядку №1983), - для прийняття обґрунтованого рішення.
У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і територіальних підрозділів ДМС, ці органи аналізують у місячний строк отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу з урахуванням інформації, отриманої у ході проведення перевірок, передбачених пунктом 12 цього Порядку.
Так, оскаржуване рішення прийнято на підставі п. 5. ч. 1 ст. 10 ЗУ “Про імміграцію”, тобто: дозвіл на імміграцію не надається особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України, а також особам, стосовно яких виявлено факти невиконання рішення суду чи державних органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або які мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними чи юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну.
Встановлені обставини справи свідчать, що на момент прийняття рішення від 28.11.2023 року №12014300020953 про відмову у наданні дозволу на імміграцію ОСОБА_6 , ГУ ДМС у Дніпропетровській області було проведено перевірку інформації, що міститься в Єдиному реєстрі боржників та відповідачем встановлено, що станом на 28.11.2023 року у гр. Турецької Республіки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було наявне адміністративне правопорушення - невиконання майнових зобов'язань перед державою, а саме: виконавче провадження №70656869, категорія стягнення штрафів у сфері безпеки дорожнього руху у справах про адміністративні правопорушення, що також підтверджується долученою до матеріалів справи копією витягу з Єдиного реєстру боржників від 28.11.2023 року.
З матеріалів справи вбачається, що 22.12.2023 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області було направлено запит до Другого правобережного відділу ДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
04.01.2024 року Другий правобережний відділ ДВС у Чечслівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надав відповідачу інформацію, в якій зазначено наступне: “у період з 11.08.2023р. по 26.12.2023р. перебувало виконавче провадження №70656869 з виконання постанови ДП18 № 473657 від 21.08.2022 НПУ ДПП УПП в Житомирській області ВАП про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави в розмірі 850,00 грн. Виконавче провадження завершено”.
Судом встановлено, що дійсно ОСОБА_2 у 2023 році було допущено порушення правил дорожнього руху. Разом з цим, згідно з Інформацією з Єдиного реєстру боржників від 28.12.2023 року станом на час розгляду справи записи про позивача у Єдиному реєстрі боржників відсутні.
Водночас, у даному випадку, в матеріалах справи відсутні докази про вчинення відповідачем дій щодо з'ясування достовірності та актуальності зазначених у витягу даних на момент прийняття оспорюваного рішення, зокрема, шляхом відібрання пояснень у позивача щодо існування невиконаних рішень органів, уповноважених накладати адміністративні стягнення, у відповідь на які позивач міг би надати пояснення щодо добровільної сплати штрафу.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем на момент прийняття спірного рішення були здійснені перевірки за БД “Єдиний реєстр боржників”.
Запит до Другого правобережного відділу ДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) стосовно позивача було направлено лише 22.12.2023 року (після прийняття оскаржуваного рішення).
Також, колегія суддів звертає увагу, що представником позивача до суду першої інстанції було надано копії з матеріалів особової справи позивача, які він отримав за наслідками ознайомлення.
З наданих матеріалів вбачається, що 21.11.2023 посадовою особою відповідача було здійснено моніторинг БД “Єдиний реєстр боржників”, за результатом чого виявлено запис про позивача як боржника.
В цей же день, 21.11.2023 співробітником відповідача було здійснено моніторинг Єдиного реєстру виконавчих проваджень, та з'ясовано, що станом на 21.11.2023 виконавче провадження має статус «завершене». (а.с. 169).
Тобто, на час прийняття рішення відповідач мав в своєму розпорядженні інформацію про наявність у позивача непогашених зобов'язань перед державою, яка суперечила одна одній. При цьому, при прийнятті спірного рішення відповідач, не здійснивши додаткових дій для усунення суперечностей, надав перевагу найменш сприятливому для позивача варіанту та відмовив в наданні дозволу на імміграцію.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що без проведення відповідної перевірки вказаних обставин, в тому числі щодо звернення відповідача до 28.11.2023 року до органів виконавчої служби або суб'єкта, що прийняв рішення про накладення адміністративного стягнення, прийняття відповідачем спірного рішення - суперечить вимогам Закону.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ГУ ДМС у Дніпропетровській області є обґрунтованими, тому суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
За викладених обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду - відсутні.
Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.03.2024 в адміністративній справі № 160/34618/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий - суддя О.О. Круговий
суддя А.В. Шлай
суддя А.А. Щербак