01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
22.06.2010 № 48/386
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Кондес Л.О.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -не з'явився ,
від відповідача: Нагайченко B.C. (за довіреністю).
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "ВТС-Трейд"
на рішення Господарського суду м.Києва від 07.04.2010
у справі № 48/386 ( .....)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Лізинг"
до ТОВ "ВТС-Трейд"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 476208,00 грн.
У серпні 2009 року ТОВ „Євро Лізинг” (позивач) звернувся до ТОВ „ВТС-Трейд” (відповідач) з позовом до господарського суду міста Києва про стягнення з відповідача суми 472 441,59 грн., яка включає: заборгованість - 402 341,06 грн., інфляційні - 27 328,84 грн., пеню - 19 868,22 грн., 3% річних - 4 889,96 грн., витрати на вчинення виконавчих написів - 18 013,51 грн. Судові витрати покласти на відповідача.
У грудні 2009 року через відділ діловодства від позивача до господарського суду міста Києва надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій позивач просить стягнути з відповідача суму 500 206,25 грн., в тому числі: заборгованість - 411 932,67 грн., інфляційні - 27 328,84 грн., пеню - 38 041,27 грн., 3% річних - 4 889,96 грн., витрати на вчинення виконавчих написів - 18 013,51 грн. Судові витрати покласти на відповідача.
У лютому 2010 року через відділ діловодства позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача суми 476 208,00 грн., яка включає в себе суми: заборгованість - 411 932,67 грн., інфляційних 27 328,84 грн., пені - 14 043,02 грн., 3% річних - 4 889,96 грн., витрати на вчинення виконавчих написів - 18 013,51 грн. Судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням господарського суду міста Києва від 07.04.2010 року у справі № 48/386 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача заборгованість у розмірі 358 972,76 грн., пеню - 6 352,38 грн., інфляційні збитки - 9 767,95 грн., 3% річних - 1 376,82 грн., витрати на вчинення виконавчих написів - 18 013,51 грн., державне мито - 3 944,83 грн., витрати на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу - 195,50 грн.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва у справі №48/386 від 07.04.2010 року в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу розмірі 240 004,36 грн. Судові витрати стягнути пропорційно на обох сторін.
В обґрунтування своїх вимог в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини та матеріали справи які мають значення для справи. А саме: при винесенні рішення, суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що кожен платіж за договором фінансового лізингу здійснений відповідачем на користь позивача протягом терміну дії договору фінансового лізингу, містить в собі відшкодування частини вартості транспортних засобів, які є власністю позивача у відповідності до умов п. 12.2 договору фінансового лізингу. На дату вирішення спору між сторонами відповідачем на користь позивача вже була виплачена значна частина вартості транспортних засобів , наданих на умовах фінансового лізингу.
Позивачем було надано письмовий відзив на апеляційну скаргу в якому позивач заперечує проти вимог апеляційної скарги, вважаючи їх не обґрунтованими, та такими, що не відповідають дійсності, вважає рішення господарського суду м. Києва від 16.09.2009 у справі №34/423 законним, об'єктивним і таким, що відповідає фактичним обставинам справи, а тому просить залишити рішення суду без змін, а подану на нього апеляційну скаргу Спільного Українсько - Німецького підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю „Марком” - без задоволення.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:
Як вбачається з матеріалів справи 05.12.2007 р. між ТОВ "Євро лізинг" (лізингодавець) та ТОВ "ВТС - Трейд" (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №611 та протокол узгодження розбіжностей до договору лізингу.
Відповідно до п. 2 договору та на підставі замовлень відповідача на транспортний засіб №611/001 від 06.12.2007 p., №№611/005. 611/006, 611/007, 611/008 від 28.01.2008 p., №№611/009 від 01.02.2008 p., №№611/010, 611/011. 611/012 від 30.05.2008 р. позивачем було надано наступні транспортні засоби:
- напівпричіп МАЗ 975830-3012. шасі №УЗМ97583070002628, реєстраційний №АА6060ХТ;
- МАЗ 533605-221. шасі №УЗМ53360570001 128, реєстраційний №АА1183ХТ;
- МАЗ 533605-221. шасі №УЗМ53360570001133, реєстраційний №АА1146ЕХ;
- сідловий тягач МАЗ 543205-226, шасі №УЗМ64320570003446, реєстраційний №АА1184ЕХ;
- причіп СЗАП-8305, шасі № X1W83050070002496, реєстраційний №АА7147ХТ; сідловий тягач МАЗ 543205-226. шасі №УЗМ54630570003445, реєстраційний №АА2835НА;
- Opel Astra 1,6, шасі № Y6D0TGF698X019167, реєстраційний №АА2026НК;
- Hyundai Accent 1,5D, шасі № NLHCM41VP8Z110066, реєстраційний №АА8236НК;
- напівпричіп МАЗ 975830-3012, шасі №УЗМ97583080003216, реєстраційний №АА0809ХР.
Між сторонами було складено та підписано акти приймання-передачі транспортних засобів №611/011 від 20.12.2007 p., №№611/005, 611/006, 611/007, 611/008 від 28.01.2008 p., №611/009 від 21.02.2008 p., №611/010 від 09.07.2008 p., №611/011 від 10.07.2008 p., №611/012 від 18.07.2008 p.
Сторонами підписано відповідні плани лізингу та зміни до планів лізингу, які є невід'ємною частиною договору, якими встановлено строки сплати відповідачем та розміри лізингових платежів.
Згідно п. 5.1 договору визначено, що розмір та строки сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюється в Плані лізингу (додаток №3) та інших додатках.
08.04.2009 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. вчинено виконавчий напис (реєстр. № 678) за яким запропоновано повернути автомобіль Opel Astra 1,6, шасі Y6D0TGF698X019167, реєстраційний №АА7147ХТ, вартість вчинення виконавчого напису - 5000,00 грн. сплачена позивачем згідно платіжних доручень №6395 та №6394 від 16.04.2009 р.
Як свідчать матеріали справи 10.04.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду №2 до договору відповідно до п.п. 1, 4 якої ТОВ " ВТС-Трейд" визнає заборгованість у розмірі 191 018,35 грн., яка виникла за договором та планами лізингу №611/001-009 за період з 20.09.2008 р. по 10.04.2009 р. та зобов'язується сплатити за таким графіком: 20.08.2009 p., 20.09.2009 p., 20.10.2009 p., 20.11.2009 p., 20.12.2009 p. no 38 033,67 грн. лізингоодержувач визнає також пеню у розмірі 12 445,65 грн.. яку зобов'язується сплатити протягом 10 банківських днів з дати укладення додаткової угоди.
10.04.2009 р. між сторонами укладено додаткову угоду №3 до договору відповідно до п.п. 1. 4 якої ТОВ "ВТС-Трейд" визнає заборгованість у розмірі 66 388,16 грн., яка виникла за договором та планами лізингу №611/010-012 за період з 20.09.2008 р. по 10.04.2009 р. та зобов'язується сплатити за таким графіком: 20.08.2009 p., 20.09.2009 p., 20.10.2009 p., 20.11.2009 p., 20.12.2009 p. no 13 277,63 грн. лізингоодержувач визнає також пеню у розмірі 4 201,49 грн., яку зобов'язується сплатити протягом 10 банківських днів з дати укладання додаткової угоди.
30.06.2009 р. ТОВ "Свро лізинг" звернулося до ТОВ "ВТС-Трейд" із листом №8317 в якому повідомило про припинення дії договору з 30.08.2009 р.
21.08.2009 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М.А. вчинено виконавчий напис (реєстр. № 1421) за яким запропоновано повернути транспортні засоби:
-напівпричіп МАЗ 975830-3012, шасі №УЗМ97583070002628, реєстраційний
№АА6060ХТ;
- МАЗ 533605-221, шасі №УЗМ53360570001128, реєстраційний №АА1183ХТ;
- МАЗ 533605-221, шасі №УЗМ53360570001133, реєстраційний №АА1146ЕХ;
- сідловин тягач МАЗ 543205-226, шасі №УЗМ64320570003446, реєстраційний №АА1184ЕХ;
- причіп СЗАП-8305. шасі №X1W83050070002496, реєстраційний №АА7147ХТ;
- сідловий тягач МАЗ 543205-226, шасі №УЗМ54630570003445, реєстраційний №АА2835НА;
- Hyundai Accent 1,5D, шасі №NLHCM41VP8Z110066, реєстраційний №АА8236НК;
- напівпричіп МАЗ 975830-3012, шасі №Y3M97583080003216, реєстраційний №АА0809ХР, вартість вчинення виконавчого напису - 13 013,51 грн. сплачена позивачем згідно платіжних доручень від №12772 та №12771 від 16.09.2009 р.
28.07.2009 р. складено акт про вилучення транспортного засобу - Opel Astra 1,6, шасі Y6D0TGF698X019167, реєстраційний №АА2026НК.
20.08.2009 р. складено акт про вилучення транспортного засобу - Hyundai Accent 1,5D шасі №NLHCM41 VP8Z110066, реєстраційний №АА8236НК.
25.09.2009 року ТОВ "Євро-Лізинг" (позивач) направив лист №9266 на адресу відповідача, який отримав його 29.09.2009 року, про дострокове розірвання додаткових угод №2 та №3 від 10.04.2009 р. до договору.
10.11.2009 р. складено акт про вилучення транспортного засобу - МАЗ 533605-221, шасі
10.11.2009 p. складено акт про вилучення транспортного засобу - сідловий тягач МАЗ 543205-226. шасі №УЗМ54630570003445, реєстраційний №АА2835НА.
20.11.2009 р. складено акт про вилучення транспортного засобу - напівпричіп МАЗ 975830-3012, шасі №УЗМ97583070002628. реєстраційний №АА6060ХТ.
20.11.2009 р. складено акт про вилучення транспортного засобу - напівпричіп МАЗ 975830-3012. шасі УЗМ97583080003216, реєстраційний №АА0809ХР.
Спір виник у зв'язку із невиконанням, на думку позивача, відповідачем грошових зобов'язань за договором.
Договір фінансового лізингу №611 від 05.12.2007 р. є договором фінансового лізингу, а тому правове регулювання спірних правовідносин здійснюється в т.ч. положеннями § 1 глави 58 Цивільного кодексу України, ст. 292 Господарського кодексу України та Закону України "Про фінансовий лізинг".
Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 ГК України, ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України, і згідно ст. 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.
Як вбачається з ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.
Частина 2 ст. 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачає, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за
встановлену плату (лізингові платежі).
Факт виконання позивачем своїх зобов'язань за договором та передачі транспортних засобів у лізинг підтверджується матеріалами справи, зокрема підписом уповноважених осіб відповідача на актах приймання-передачі транспортних засобів, та не заперечується представниками сторін.
Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.
За умовами п. 7.16 договору визначено, що лізингоодержувач зобов'язаний вчасно та у повному обсязі сплачувати лізингодавцю всі необхідні лізингові платежі, а також платежі за послуги, надані лізингодавцем, штрафні санкції відповідно до положень договору та інші платежі, які пов'язані з використанням ТЗ і не входять до складу щомісячних лізингових платежів.
Відповідач в порушення умов договору порушив зобов'язання по сплаті лізингових платежів з жовтня 2008 року, а саме: за період з жовтня 2008 року оплачено за даними позивача 79 819,78 грн.. в той час, як позивач вказує на розмір нарахованих платежів за період з вересня 2008 року по січень 2010 року - 491 752,45 грн. даний факт підтверджується матеріалами справи та не заперечується представником відповідача.
Додатковими угодами №2 та №3 сторони погодили, що станом на 10.04.2009 р. розмір заборгованості відповідача становить 256 406,51 грн. (190 018,35 грн. + 66 388,16 грн.) та заборгованість по сплаті пені - 16 647,14 грн. (12 445,65 грн. + 4 201,49 грн.). Пунктами З додаткових угод вирішено розстрочити (тобто змінити строки виконання грошового зобов'язання) сплату відповідачем цих платежів на п'ять місяців до 20.12.2009 р.
Як вбачається з матеріалів справи, лізингові платежі за травень 2009 року відповідачем в порушення умов договору частково сплачено у липні 2009 року, а позивач вказує, що заборгованість по лізинговим платежам за період користування майном з травня 2009 року по січень 2010 року становить 155 526,16 грн. (411 932,67 грн. - 256 406,51 гри. визнана в додаткових угодах, фактично нарахована за період до квітня 2009 року). Позивач нараховує лізингові платежі тільки на транспортні засоби, які залишаються у користуванні відповідача.
За таких обставин, позивач зазначає, що заборгованість відповідача по оплаті лізингових платежів становить 41 1 932.67 грн. (155 526,16 грн. + 256 406,51 грн.).
Пунктом 7 додаткової угоди №2, додаткової угоди №3 та Змінами до Планів лізингу передбачений обов'язок відповідача компенсувати курсову різницю за визначеною формулою, проте позивач не заявляє вимог про стягнення курсової різниці чи перерахунку заборгованості у зв'язку із зміною курсу гривні по відношенню до дол. США. Проте розрахунок зроблено позивачем за цінами, погодженими сторонами в планах лізингу та змінах до планів лізингу.
В матеріалах справи відсутні будь які докази відповідача, які б спростували вказану заборгованості, або докази її погашення.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що визначений позивачем розмір лізингових платежів не може бути прийнятий до уваги з огляду на наступне.
Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Статтею 615 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання однією стороною, друга сторона має право повністю або частково відмовитись від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом.
В частинах 2, 3 статті 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" зазначено, що лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.
Аналогічні положення закріплені в п.п. 8.4. 8.4.1 договору відповідно до яких лізингодавець може припинити дію договору (стосовно одного, декількох, або всіх задіяних ТЗ) і зажадати негайного повернення ТЗ, якщо лізингоодержувач припиняє сплату лізингових платежів, передбачених графіком платежів, або інших сум, встановлених цим договором та додатками до нього, на строк понад ЗО днів.
Відповідно до п. 13.1.2 договору дія договору може бути достроково припинена з ініціативи лізингодавця, якщо лізингоодержувач не виконує будь-якого зі своїх зобов'язань за цим договором. В такому випадку лізингодавець письмово повідомляє лізингоодержувача про припинення дії цього договору.
Отже, положення ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п.п. 8.4.1, 13.1.2 договору передбачають право позивача відмовитися від договору лізингу (припинити його дію) у випадку прострочення лізингоодержувачем сплати лізингових платежів протягом ЗО днів.
Матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем зобов'язання по сплаті лізингових платежів протягом більш ніж ЗО днів.
ТОВ "Євро лізинг" (позивач) на підставі п.8.4.1 договору та ст. ст. 651. 652 ЦК України листом №8317 від 30.06.2009 р. повідомило про припинення з 30.08.2009 р. дії договору.
Відповідно до ч. З ст. 651 ЦК України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Статтею 654 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Можливість відмови від договору (припинення його дії) та визначена форма такої дії передбачена Положеннями ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" та п.п. 8.4.1. 13.1.2 договору.
Колегія суддів враховуючи вищевикладене та обставини, які визначені положеннями Закону та договору, дійшла висновку, що підставою для відмови від договору (припинення його дії) внаслідок односторонніх дій лізингодавця та листа ТОВ "Євро лізинг" №8317 від 30.06.2009 р. про припинення дії договору з 30.08.2009 р., суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що договір згідно ч.3 ст. 651 ЦК України розірвано з 30.08.2009 р.
Посилання позивача про те, що лист №8317 від 30.06.2009 р. не зумовлює припинення дії
договору не відповідає встановленим судом обставинам справи, а право позивача відмовитися від Договору за умови наявності порушення відповідачем умов договору не залежиться від волі відповідача, а відтак лист ТОВ "ВТС-Трейд" №58 від 06.08.2009 р. про непогодження з розірванням договору не спростовує висновку суду про зворотне.
Отже, розірвання договору зумовило розірвання додаткових угод до такого договору (в т.ч. додаткової угоди №2 та №3). При цьому, господарський суд міста Києва відзначив, що лист ТОВ "Євро лізинг" №8317 від 30.06.2009 р. не був предметом дослідження під час розгляду Київським апеляційним господарським судом справи №28/104 та визначення дати розірвання додаткових угод, а тому датою розірвання додаткових угод суд першої інстанції правомірно вважає саме 30.08.2009 р. (момент припинення дії (розірвання) основного договору).
Окрім цього, дійсний намір лізингодавця припинити дію договору, наслідком чого є його розірвання, підтверджується виконавчими написами від 08.04.2009 р. та від 21.08.2009 р. за якими запропоновано вилучити всі транспортні засоби, які є об'єктом лізингу.
В частині 2 ст. 653 ЦК України визначено, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.
Згідно частин 3 та 4 вищезазначеної статті у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями п. 13.2 договору сторонами визначені правові наслідки припинення дії договору (його розірвання) - у випадку дострокового припинення дії договору лізингоодержувач зобов'язаний протягом 10 банківських днів з дати пред'явлення повідомлення лізингодавця перерахувати йому в повному обсязі суму лізингових платежів та інші суми, встановлені цим договором та додатками до нього, що залишилися несплаченими на дату розірвання договору, та сплатити на вимогу лізингодавця неустойку (окрім випадків, які зазначені в пунктах 6.6 та 13.1.3 договору) за дострокове припинення цього договору у визначених в цьому пункті договорі.
Згідно пунктів 10 додаткових угод №2 та №3 від 10.04.2009 р. лізингодавець має право прийняти рішення про дострокове розірвання цих додаткових угод в односторонньому порядку та пред'явити до сплати невнесену суму заборгованості, а також пені, нарахованої відповідно до п. 4 додаткових угод, курсову різницю, а лізингоодержувач зобов'язаний їх оплатити, якщо лізингоодержувач, зокрема, накопичує новий борг (не сплачує поточні платежі) або не сплачує чергову частку розстроченого боргу протягом двох календарних місяців або не оплатив борг повністю. Додаткові угоди вважаються розірваними з дати отримання лізингоодержувачем такого повідомлення.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що сторонами погоджені правові наслідки розірвання договору та додаткових угод у вигляді повернення всіх лізингових платежів та інші суми, встановлених договором, що залишилися несплаченими на дату розірвання договору та сплата неустойки у визначеному розмірі. Таким чином, правомірним є стягнення з відповідача лізингових платежів, зобов'язання по оплаті яких, згідно планів лізингу та змін до планів лізингу, настало до 30.08.2009 р.
Отже, як вбачається з матеріалів справи, а саме розрахунку заборгованості та пені -додаток № 3 до заяви про уточнення позовних вимог, довідки про стан взаєморозрахунків станом на 24.12.2009 p.. рахунків-фактур, планів лізингу та змін до планів лізингу станом на 30.08.2009 р. заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів становила 358 972,76 грн. (102 566,25 грн. заборгованість згідно рахунків з 10.04.2009 р. по 04.08.2009 р. (платежі за серпень 2009 року) + 190 018,35 грн. лізингові платежі за додатковою угодою №2 + 66 388,16 грн. лізингові платежі за додатковою угодою №3).
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що норми ст. 653 Цивільного кодексу України передбачають припинення зобов'язань сторін, а зміст Договору передбачає у випадку розірвання Договору обов'язок відповідача оплатити лише нараховані платежі станом на момент розірвання Договору, то правові підстави для оплати відповідачем лізингових платежів, за користування майном після 30.08.2009 р. відсутні.
Як вбачається з позовної заяви, розрахунку заборгованості та довідки про стан взаєморозрахунків станом на 24.12.2009 р. позивач просить стягнути в т.ч. лізингові платежі, нараховані з вересня по грудень 2009 року у розмірі 52 959,91 грн. (рахунки від 01.09.2009 p., від 01.10.2009 p.. від 21.10.2009 p., від 01.11.2009 р. та від 01.12.2009 р.)
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що положення договору передбачають можливість нарахування неустойки, але передбачена п. 13.2 договору неустойка не є предметом позову. До того ж позивач не заявляє вимоги про стягнення штрафних санкцій чи збитків за продовження користування відповідачем майном та неповернення його після розірвання договору. Позовні вимоги у наведеній частині мотивовані порушенням відповідачем зобов'язання по сплаті лізингових платежів протягом вересня 2009 року - січня 2010 року. Оскільки позов в частині стягнення платежів за користування майном після дати розірвання договору заявлено з підстав стягнення саме лізингових платежів, то суд не може самостійно вирішувати спір за іншою правовою підставою, ніж визначена в позовній заяві.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що в задоволенні позову в частині стягнення основного боргу (лізингових платежів, нарахованих після 30.08.2009 р.) у розмірі 52 959,91 грн. судом першої інстанції правомірно було відмовлено.
Заперечення відповідача в апеляційній скарзі про необхідність зменшення суми заборгованості на розмір сплачених лізингодавцю платежів не грунтується на нормах чинного законодавства, оскільки згідно із ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі й повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю, лише у випадку відмови лізингоодержувача від договору лізингу у разі якщо лізингодавець допустив прострочення передачі предмета лізингу більш ніж 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку. В даному випадку відсутня підстава (відмова лізингоодержувач у зв'язку із простроченням лізингодавця) з якою положення чинного законодавства пов'язують можливість повернення вже сплачених лізингових платежів (їх частини).
Норми законодавства та договору не містять додаткових підстав за умови існування яких при встановлених обставинах справи у лізингодавця виникає зобов'язання повернути одержані лізингові платежі (їх частину) на користь лізингоодержувача.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за договором правомірно були задоволені судом першої інстанції у розмірі 358 972,76 грн.
Стосовно позовних вимог про стягнення пені слід зазначити наступне.
Позивачем заявлена вимога про стягнення пені за прострочення сплати кожного лізингового платежу (в т.ч. платежів за додатковими угодами) за фактичний час прострочення, обмежений 6 місяцями. Загальний розмір заявленої до стягнення пені становить 14 043,02 грн. В той же час, позивач просить стягнути пеню, нараховану за весь час прострочення, тобто до 24.12.2009 р. (розрахунок наведено в додатках №4 та №5 до заяви №2 про уточнення позовних вимог від 01.02.2010 p.).
Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було встановлено, що відповідач у встановлений договором строк, свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання (в т.ч. у період, який вказано позивачем), тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив виконання договірних зобов'язань (ст. 612 Цивільного кодексу України), а тому відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно з ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як передбачено ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін, а ст.3 цього ж Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати водвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За умовами п.16.1 договору (з урахуванням протоколу узгодження розбіжностей) при порушенні лізингоодержувачем зобов'язань по сплаті лізингових платежів, передбачених планом лізингу, та/або інших платежів, передбачених цим договором, лізингоодержувач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який нараховується пеня, за кожен день прострочки.
Судом першої інстанції було встановлено, факт розірвання договору 30.08.2009 р., а зміст ст. 653 ЦК України свідчить про припинення зобов'язань та неможливість вимагати повернення виконаного, якщо інше не передбачено договором чи законом.
Згідно п. 13.2 договору сторонами погоджено, внаслідок припинення дії договору, що має своїм наслідком його розірвання, крім нарахованих лізингових платежів, відповідач зобов'язаний нарахувати, зокрема, також інші суми, встановлені цим договором та додатками до нього на момент, що залишилися несплаченими на дату розірвання договору.
За умовами п. 4 додаткових угод визначено, що на залишок заборгованості нараховується пеня у розмірі 0.1% за кожен день прострочки, а п.11 додаткових угод передбачений обов'язок оплатити суму нарахованої пені, навіть у випадку дострокового розірвання таких угод.
Відповідно до ст. 653 ЦК України, п. 13.2 договору та п. 4 додаткових угод суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що підстава нарахування пені після розірвання договору відпала, а відповідач зобов'язаний сплатити позивачу пеню, нараховану за прострочення виконання зобов'язань до моменту розірвання договору.
Колегія суддів погоджується з перерахунком суду першої інстанції, та вважає, що розмір пені становить 288,02 грн. (пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за додатковими угодами №2 та №3. нарахована по 30.08.2009 р.) та 6 064,36 грн. (пеня, нарахована за прострочення оплати лізингових платежів, обов'язок по оплаті яких виник з квітня по серпень 2008 року, нарахована по 30.08.2009 р.).
За таких обставин, господарським судом міста Києва правомірно задоволено позовні вимоги, щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 6 352.38 грн., стосовно задоволення позову в іншій частині стягнення пені, правомірно було відмовлено, оскільки підстава нарахування пені після 30.08,2009 р. відпала.
Стосовно вимог, щодо стягнення 3% річних та інфляційних витрат слід зазначити наступне.
Як вбачається з позовної заяви, скаржник просить стягнути 3% річних у розмірі 4 889,96 грн. за прострочення виконання зобов'язань по сплаті лізингових платежів, що нараховані по 16.11.2009 р. та інфляційні втрати у розмірі 27 328,84 грн. за період по 20.10.2009 р.
Колегія суддів вважає, що вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих за прострочення по оплаті лізингових платежів за період до 10.04.2009 р., які нараховані по 10.04.2009 р., правомірно були залишені без задоволення судом першої інстанції, оскільки додатковими угодами №2 та №3 було розстрочено (тобто, погоджено новий строк) виконання грошових зобов'язань в частині оплати таких лізингових платежів. Отже, підстави для відповідальності за порушення строку виконання таких грошових зобов'язань у вказаний період відсутні.
Колегія суддів погоджується з перерахунком суду першої інстанції 3% річних та інфляційних втрат за порушення зобов'язань по сплаті лізингових платежів, обов'язок по оплаті яких виник після підписання додаткових угод №2 та №3, а також за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань по оплаті лізингових платежів, розстрочених додатковими угодами №2 та №3 (згідно погодженого ними графіка) за час фактичного прострочення (обмеженого заявленими позивачем періодами).
Отже, правовою підставою для стягнення 3% річних та інфляційних втрат є приписи ч.2 ст. 625 ЦК України, які на відміну від підстав нарахування пені, не відпали після розірвання договору, а тому вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних за прострочення сплати лізингових платежів, обов'язок по оплаті яких виник до 30.08.2009 р., правомірно були задоволені судом першої інстанції за фактичний час прострочення (в т.ч. після розірвання договору).
Крім того, при перерахунку інфляційних втрат господарський суд міста Києва правомірно відзначає неправомірність врахування позивачем індексів інфляції за місяць в якому допущено прострочення протягом менше 15 днів, оскільки лізингові платежі повинні були сплачуватися до 20 числа місяця. Відтак, згідно листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р, нарахування інфляційних втрат в такому випадку починається лише з наступного місяця.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з перерахунком суду першої інстанції, та вважає, що розмір 3% річних становить 1 376,82 грн.
Розмір інфляційних втрат становить - 9 767.95 грн. складається з 2 075,75 грн. (за прострочення оплати лізингових платежів, обов'язок по оплаті яких виник з квітня по серпень 2009 року) та 7 692,20 грн. (за прострочення оплати лізингових платежів згідно додаткових угод №2 та №3 за прострочення у вересні-жовтні 2009 року).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в іншій частині задоволенні вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат суми слід відмовити.
Також, в позовній заяві позивач заявив вимогу про стягнення витрат на вчинення виконавчих написів у розмірі 18 013.51 грн.
Згідно ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Частиною 2 ст. 7 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше ЗО днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно п.5.16 договору у разі прострочення лізингоодержувачем лізингових платежів (несплати або часткової несплати) більше 30 днів, на вимогу лізингодавця предмет лізингу підлягає поверненню у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.
Пунктом 12.10 договору визначено, що лізингоодержувач має нести всі витрати, пов'язані з несвоєчасним поверненням ТЗ, згідно рахунку-фактури, виставленому лізингодавцем.
Позивачем доведено понесення витрат за вчинення виконавчих написів у розмірі 18 013,51 грн., а здійснення таких витрат за умови невиконання відповідачем зобов'язань передбачено сторонами у договорі. Тобто, такі витрати є реальними збитками позивача.
Отже, витрати на вчинення виконавчих написів у розмірі 18 013,51 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а тому необхідно стягнути з ТОВ "ВТС-Трейд" на користь ТОВ "Євро Лізинг" заборгованість у розмірі 358 972,76 грн., пені - 6 352,38 грн., 3% річних - 1 376,82 грн., інфляційні збитки - 9 767.95 грн. та витрати вчинення виконавчих написів - 18 013,51 грн.
В задоволенні позову в частині стягнення заборгованості у розмірі 52 959,91 грн., пені - 7 690,64 грн., 3% річних - 3 513,14 грн. та інфляційних збитків - 17 560,89 грн. правомірно було відмовлено судом першої інстанції, з вищезазначених підстав.
Згідно ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції.
Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ст.ЗЗ ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Проте, в даному випадку, відповідач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду є обґрунтованим , законним та визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, застосував норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим не вбачає підстав для скасування або зміни рішення, тому залишає рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Рішення господарського суду міста Києва від 07.04.2010р. у справі №48/386 залишити без змін.
2. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „ВТС-Трейд”- без задоволення.
3.Матеріали справи №48/386 повернути до господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді