01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
30.06.2010 № 18/29
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Прозоровська Н.В. дов. б/н від 15.01.2010 року
від відповідача: Лисиця С.В. дов. б/н від 20.01.2010 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнє підприємство "Перехід Аутдор"
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.02.2010
у справі № 18/29 ( .....)
за позовом Дочірнє підприємство "Перехід Аутдор"
до ТОВ "Індустрія Групп"
про стягнення 3434,30 грн.
На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Дочірнього підприємства “Перехід Аутдор” до Товариства з обмеженою відповідальністю “Індустрія Групп” про стягнення 2 738,36 грн. основного боргу, пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 79,80 грн., індексу інфляції у розмірі 294,37 грн., 3% річних у розмірі 51 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем повністю не виконано зобов'язання щодо сплати вартості проведеної рекламної компанії згідно договору №110808/И на розміщення зовнішньої реклами.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.02.2010 року у справі № 18/29 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Вищезазначене рішення місцевого господарського суду обґрунтовано тим, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено надання(здійснення) рекламних послуг в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2010 року у справі № 18/29, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник стверджує, що лист на який посилається відповідач як на документ, що підтверджує відмову від проведення рекламної компанії не може вважатись доказом по справі, так як на цьому листі немає ніяких підписів повноважених представників позивача. Суд не прийняв до уваги відсутність фактів отримання цього листа. Крім цього, скаржник зазначає, що ні в договорі ні в будь-якому нормативному акті не зазначаються вимоги, що пред'являються до фото звітів долучених до позовної заяви як доказ.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2010 року апеляційну скаргу позивача прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні 16.06.2010 року.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у з необхідністю витребування додаткових доказів у справі, колегією суддів ухвалою від 16.06.2010 року розгляд справи було відкладено на 30.06.2010 року.
Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду №01-23/1/14 від 29.06.2010 року у зв'язку з виробничою необхідністю - перебуванням судді Смірнової Л.Г. у відпустці, розгляд апеляційної скарги у справі № 18/29 було доручено колегії суддів у складі: головуючого судді - Тищенко О.В., суддів Алданової С.О., Дикунської С.Я. відповідно до приписів статті 46 Господарського процесуального кодексу України та статті 28 Закону України „Про судоустрій України.
30.06.2010 року відповідачем в судовому засіданні Київського апеляційного господарського суду було подано заперечення на апеляційну скаргу, з данням доказів надсилання листа про припинення рекламної компанії з 01.11.2008 року.
Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2010 року у справі №18/29 скасувати, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів позивача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м.Києва від 18.02.2010 року у справі №18/29.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що в процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -
11.08.2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Індустрія Групп”(замовник) та Дочірнім підприємством “Перехід Аутдор” (виконавець) було укладено договір №110808/И на розміщення зовнішньої реклами (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору замовник доручає, а виконавець бере не себе зобов'язання здійснити рекламну компанію в інтересах замовника, в строки та на умовах, передбачених даним договором.
Відповідно до п. 3.1 Договору оплата послуг здійснюється замовником до 20 числа місяця перед тим місяцем, в якому здійснюється відповідна рекламна компанія шляхом безготівкового перерахування грошових коштів в національній валюті України на поточний рахунок виконавця в розмірі, визначеному сторонами в додатках до даного договору.
Зобов'язання замовника по оплаті вважаються виконаними в момент надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача (п. 3.2 Договору).
Пунктом 3.3 Договору передбачено, що по закінченню строку проведення кожної рекламної компанії, сторони підписують акт приймання-здачі виконаних робіт. Виконавець направляє замовнику два екземпляри акту приймання-здачі виконаних робіт, а замовник зобов'язаний передати виконавцю один підписаний екземпляр акту приймання-здачі послуг протягом 5 робочих днів з моменту отримання актів.
Пунктом 4.5 Договору сторони передбачили, що замовник може відмовитись повністю або частково від проведення рекламної компанії, завчасно попередивши про це виконавця за 30 та більше календарних днів до дати часткового та повного припинення рекламної компанії, к замовнику не застосовуються штрафні санкції, за умови виконання замовником п. 2.1.2 Договору.
16.09.2008 року між сторонами укладений додаток №2 до договору, в якому передбачені умови проведення позивачем рекламної компанії, а саме: місце розміщення рекламоносія, тип і розмір рекламоносія, дати початку та закінчення рекламної компанії, вартість рекламної компанії.
Пунктом 4.1 додатку №2 до договору передбачено, що 100% вартості рекламної компанії, без урахування вартості проведення ротацій, замовник зобов'язаний оплатити виконавцю до 25 числа кожного місяця 2008 року на підставі рахунку-фактури виконавця.
Позивач зазначає, що на виконання договору №110808/И на розміщення зовнішньої реклами, позивачем було проведено рекламну компанію шляхом розміщення рекламних носіїв на спеціальних рекламних конструкціях позивача в період з 01.10.2008 року по 31.12.2008 року. Загальна вартість рекламної компанії, що була проведена позивачем, склала 4107,54 грн.
Відповідач сплатив вартість наданих послуг частково у розмірі 1369,18 грн., що підтверджується банківськими виписками (в призначенні платежу платіжних доручень вказано: оплата за рекламні послуги).
Відповідач направив позивачу лист №1654 від 01.10.2008 року, в якому повідомляв про припинення рекламної компанії з 01.11.2008 року в зв'язку з тяжким фінансовим становищем. Факт направлення даного листа підтверджується копією журналу відправки факсових повідомлень за 01.10.2008 року, роздрукованого з факсового апарату відповідача та копією повідомлення про направлення кореспонденції кур'єрською службою.
Позивачем до матеріалів справи додані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ИК-22639 від 31.12.2008 р. та №ИК-22638 від 30.11.2008 р., які підписані лише з боку позивача.
Спір виник внаслідок того, що позивач вважає, що відповідач повністю не сплатив вартість проведеної позивачем рекламної компанії, у зв'язку з чим просить суд стягнути з відповідача 2 738,36 грн. основного боргу, пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання у розмірі 79,80 грн., індексу інфляції у розмірі 294,37 грн., 3% річних у розмірі 51 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судових засіданнях з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим з наступних підстав.
Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 902 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Як вже було зазначалось вище, пунктом 3.3. договору передбачено, що по закінченню строку проведення кожної рекламної компанії, сторони підписують акт приймання-здачі виконаних робіт. Позивач направляє відповідачеві два екземпляри акту приймання-здачі виконаних робіт, а відповідач зобов'язаний передати позивачеві один підписаний екземпляр акту приймання-здачі послуг протягом 5 робочих днів з моменту отримання актів.
Позивачем до матеріалів справи додані акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ИК-22639 від 31.12.2008 р. та №ИК-22638 від 30.11.2008 р., які підписані лише з боку позивача.
Позивачем, в якості доказу направлення актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), до матеріалів справи доданий поштовий фіскальний чек №9566 від 17.03.2009 року.
Відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 р. №270, касовий чек є розрахунковим документом встановленої відповідно до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» форми та змісту, що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.
В свою чергу, належним доказом направлення кореспонденції є бланк опису вкладення, який згідно з п. 61 Правил надання послуг поштового зв'язку заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв'язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскільки позивачем до матеріалів справи не додано опис вкладення відповідно до поштового фіскального чеку №9566 від 17.03.2009р., то неможливо дослідити, яка саме кореспонденція була направлена позивачем на адресу відповідача.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем копії фотознімків також не є належними доказами надання позивачем рекламних послуг в розумінні статті 34 ГПК України, оскільки із зазначених копій не вбачається, коли саме були зроблені фотографії та безпосереднє місце зйомки.
Враховуючи викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 2738,36 грн. основного борг, пені у розмірі 79,80 грн., індексу інфляції у розмірі 294,37грн., 3% річних у розмірі 51 грн. є не обґрунтованою, а отже, судом першої інстанції правомірно було відмовлено в їх задоволенні.
За таких обставин, рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2010 року по справі №18/29 прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, є законним і обґрунтованим, а тому апеляційна скарга Дочірнього підприємства “Перехід Аутдор” , з викладених у ній підстав, задоволенню не підлягає.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують, зокрема, сплату державного мита у встановлених порядку та розмірі.
Стаття 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" визначає, що ставки державного мита із заяв, що подаються до господарських судів, зокрема, із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови, встановлюються у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми. Ставки державного мита із заяв, що подаються до господарських судів, зокрема з заяв майнового характеру, встановлюються у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини першої статті 46 Господарського процесуального кодексу України державне мито сплачується чи стягується в доход Державного бюджету України в порядку і розмірі, встановлених законодавством України.
Апеляційним судом встановлено, що при зверненні позивача з позовної заявою до суду, останнім в порушенням вимог Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" та Інструкції про порядок обчислення та справляння державного мита, яка затверджена наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. N 15 було сплачено державне мито у меншому розмірі, а саме - 51 грн..
Судом першої інстанції залишено цей факт поза увагою.
Таким чином, відповідно до вимог ст.46, 49 Господарського процесуального кодексу України підлягає достягненню з позивача в доход Державного бюджету України витрат по сплаті державного мита за подачу позовної заяви в розмірі 51 грн.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті державного мита за подання апеляційної скарги покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства “Перехід Аутдор” залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 18.02.2010 року у справі №18/29 залишити без змін.
Достягнути з Дочірнього підприємства “Перехід Аутдор” (м. Київ, вул. Старокиївська, 10, літ И; м. Київ, вул. Полуденка, 3, код ЄДРПОУ 24576549) в доход Державного бюджету України 51 (п'ятдесят одна) грн. державного мита за подачу позовної заяви.
Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
Матеріали справи № 18/29 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді