01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
21.06.2010 № 21/34
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Мольченко В.Г. - за довіреністю;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне підприємство "Валтар"
на рішення Господарського суду м.Києва від 01.04.2010
у справі № 21/34 ( .....)
за позовом Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"
до Приватне підприємство "Валтар"
про стягнення 27976,16 грн.
В лютому 2010 року позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про стягнення 2 7976, 16 грн. внаслідок неналежного виконання відповідачем умов Договору № 00324 від 29.08.2007р. на право тимчасового користування місцем для розміщення рекламного засобу, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м.Києва, його районів або повноваження щодо розпорядження якими здійснюють органи місцевого самоврядування м.Києва, а саме, з яких: 2 1663, 16 грн. - основного боргу, 832, 62 - інфляційних, 364,97 - 3% річних , 1 865, 94 грн. - пені, 3 249, 47 - штрафу.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 01.04.2010 у даній справі позов задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Приватного підприємства «Валтар» на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» 21 663, 16 грн. - основного боргу, 1 440, 34 - пені, 3 249, 47 грн. - штрафу, 832, 62 грн. - інфляційних витрат, 364, 97 грн. - 3% річних, витрати по сплаті державного мита у сумі 279, 77 грн. та 236, 00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне підприємство «Валтар» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м.Києва від 01.04.2010 у справі № 21/34 змінити та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові в частині стягнутих штрафних санкцій.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що стягнуті з відповідача штраф і пеня є санкцією за прострочення виконання грошового зобов'язання. З огляду на зазначене, відповідач поніс подвійну відповідальність за одне порушення зобов'язання - прострочення оплати, що не відповідає правилам, встановленим частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України відносно визначення лише одного альтернативного виду майнової відповідальності у формі штрафних санкцій за допущене правопорушення.
Крім того, відповідач просить суд врахувати скрутне фінансове становище підприємства, застосувати статтю 233 Господарського кодексу України та звільнити відповідача від сплати штрафних санкцій.
Позивач не скористався наданим йому правом на учать свого представника в судовому засіданні 23.06.2010, про причини неявки суд не повідомив. Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
Ухвала Київського апеляційного господарського суду від 01.06.2010 про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення справи до розгляду, направлена судом за адресою КП «Київреклама»: 04212, м. Київ, вул. Тимошенко, 13-А, яка зазначена позивачем в позовній заяві та в інших процесуальних документах, не була вручена адресату та повернута відділом поштового зв'язку до суду з довідкою про те, що адресат «вибув». Клопотань про направлення процесуальних документів на іншу адресу від позивача не надходило.
Особи, які беруть участь у розгляді справ, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеній в позовні заяві (абзац 3 пункту 3.63 Роз'яснень Президії ВАСУ від 18.09.1997 № 02-5/289 «Про деякі питання практики застосування ГПК України»).
Судова колегія вважає за можливе розглядати справу за відсутності представника позивача, оскільки судом вчинено всі необхідні процесуальні дії для належного повідомлення КП «Київреклама» про час та місце судового засідання.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегією суддів встановлено наступне.
29 серпня 2007 року між Головним управлінням з питань реклами виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) (робочий орган), Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київреклама» (підприємство) та Приватним підприємством «Валтар» (розповсюджувач зовнішньої реклами) було укладено Договір на право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення об'єкту (-ів) зовнішньої реклами № 00324 (далі - Договір).
Відповідно до пункту 2.1. Договору робочий орган надав розповсюджувачу зовнішньої реклами (відповідачу) в тимчасове користування місце (-я) для розміщення рекламного (-их) засобу (-ів) (далі - «РЗ») на підставі оформленого (-их) належним чином дозволу (-ів) на розміщення зовнішньої реклами (далі - «дозвіл»), розповсюджувач зовнішньої реклами використовує надане (-і) місце (-я) відповідно до Типових правил розміщення зовнішньої реклами Порядку розміщення зовнішньої реклами в м. Києві та здійснює оплату за його (їх) користування.
Пунктом 3.6.15. Договору передбачено, що розповсюджувач зовнішньої реклами (відповідач) зобов'язався щомісячно, не пізніше 15 числа поточного місяця, отримувати у підприємства (позивача) рахунки на оплату права за тимчасове користування місцями для розташування зовнішньої реклами.
Згідно з пунктом 3.6.14. Договору, розповсюджувач зовнішньої реклами (відповідач) зобов'язався своєчасно та в повному обсязі вносити на поточний рахунок підприємства (позивача) відповідну плату за Договором.
Відповідно до пункту 4.3. Договору розрахунки за цим Договором здійснюються розповсюджувачем зовнішньої реклами (відповідач) щомісячно не пізніше 25-го числа поточного місяця на поточний рахунок підприємства (позивача).
В порушення умов Договору відповідач не здійснив з позивачем розрахунку за право тимчасового користування місцями для розміщення рекламних засобів згідно наступних рахунків-фактур: № КП-09/117903 від 13.03.2009, №КП-09/12114 від 13.04.2009, №КП-09/122633 від 17.04.2009, №КП-09/123596 від 08.05.2009, №КП-09/125741 від 18.05.2009, №КП-09/128514 від 12.06.2009, №КП-09/130760 від 10.07.2009, №КП-09/133180 від 11.08.2009, №КП-09/135791 від 15.09.2009, №КП-09/138753 від 19.10.2009, №КП-09/140717 від 09.11.2009, №КП-09/142501 від 07.12.2009, на загальну суму 21 663,16 грн.
Отже, заборгованість відповідача перед позивачем складає 21 663, 16 грн.
Наявність та розмір заборгованості відповідачем не заперечується, що вбачається з його апеляційної скарги.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до статі 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (статті 526, 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати всій обов'язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання за Договором виконав неналежним чином, а саме, за надані послуги у встановлені Договором строки не розрахувався. У зв'язку з чим, позовна вимога КП «Київреклама» про стягнення з ПП «Валтар» основного боргу в сумі 21 663, 16 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Крім того, позивач просив стягнути з відповідача штраф в розмірі 3 249, 47 грн. та пеню у розмірі 1 865, 94 грн.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (статті 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 7.5 Договору за прострочення внесення платежів за тимчасове користування місцем (-ями) для розміщення РЗ, що складає більше 1 місяця, розповсюджувач зовнішньої реклами (відповідач) додатково сплачує штраф в розмірі 15 (п'ятнадцяти) відсотків простроченої суми.
Враховуючи прострочення відповідачем зобов'язання та пункт 7.5. Договору, вимога позивача щодо стягнення 3 249, 47 грн. - штрафу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Відповідно до пункту 7.4 Договору за несвоєчасну та/або неповну сплату за право тимчасового користування місцем (-ями) розповсюджувач зовнішньої реклами (відповідач) сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи вищезазначене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені. Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 1 440, 34 грн., за розрахунком суду першої інстанції.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного Кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Застосування положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України не передбачає наявність вини, оскільки згідно частини 1 даної статті боржник не звільняється за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Інфляційні нарахування на суму боргу та відсотки річних не є санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, а входять до складу грошового зобов'язання, з огляду на що, їх стягнення не залежить від вини боржника у простроченні грошового зобов'язання.
Враховуючи прострочення боржником взятого на себе зобов'язання та вищевикладене, позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача 832, 62 грн. - інфляційних та 364, 97 грн. - 3% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Посилання відповідача на те, що відповідач поніс подвійну відповідальність за одне порушення зобов'язання - прострочення оплати, що не відповідає правилам, встановленим частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, судова колегія вважає необґрунтованим, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Вказана норма не забороняє і взагалі чинне господарське законодавство не встановлює заборони на стягнення штрафу і пені за порушення одного зобов'язання.
Крім того, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
В апеляційній скарзі відповідач також просить суд врахувати скрутне фінансове становище підприємства, застосувати статтю 233 Господарського кодексу України та звільнити відповідача від сплати штрафних санкцій. На підтвердження скрутного фінансового становища ним було надано Фінансовий звіт станом на 23.04.2010, Звіт про фінансові результати за 1 квартал 2010 року, Другу податкову вимогу від 24.03.2010 №2/802.
Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Враховуючи суму заборгованості, яка складає 21 663, 16 грн., загальна сума штрафних санкцій в розмірі 4 689, 81 грн. є співрозмірною з нею. Крім того, сума пені розрахована з врахуванням обмежень встановлених Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Докази надані на підтвердження тяжкого фінансового становища підприємства відповідача судова колегія не приймає до уваги, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем виникла починаючи з березня 2009 року.
Апеляційна скарга не спростовує висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 01.04.2010 по справі № 21/34 є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Валтар» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м .Києва від 01.04.2010 у справі № 21/34 залишити без змін.
Матеріали справи № 21/34 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді