01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
06.07.2010 № 20/404
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ропій Л.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Пачева І.В. - представник, дов. б/н від 10.03.2010р.;
від відповідача -Маціборко І.С. - представник, дов. № 13-11-5932 від 30.03.2010р.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Укргаз"
на рішення Господарського суду м.Києва від 21.04.2010
у справі № 20/404 ( .....)
за позовом ТОВ "Укргаз"
до Відкрите акціонерне товариство комерційний банк "Надра"
про захист ділової репутації, шляхом спростування недостовірної інформації, стягнення 100,00 грн. завданої шкоди
Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» (надалі позивач) заявлений позов до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк «Надра» (надалі відповідач) про визнання інформації, яка була опублікована 13.10.2009р. на веб-порталі www.nadra.com.ua відповідачем такою, яка є недостовірною, розкриває банківську таємницю та підриває ділову репутацію позивача, а також зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію щодо заборгованості позивача перед відповідачем шляхом опублікування на веб-порталі www.nadra.com.ua інформації, яка викладена в уточненій позовній заяві та стягнення з відповідача 100,00 грн. немайнової шкоди (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 16.03.2010р.).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2010р. у даній справі Товариству з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Рішення суду мотивоване приписами ч. 3 статті 277 та ч. 2 статті 302 Цивільного кодексу України з огляду на недоведеність факту поширення негативної інформації про позивача на веб-порталі відповідача. При цьому, суд першої інстанції посилаючись на приписи статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» зауважує на тому, що інформація про клієнтів (безпосередньо найменування юридичної особи, які мають прострочену заборгованість по кредитам та відсоткам перед банком не відносять до банківської таємниці.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 21.04.2010р. у цій справі просить його скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована наступним:
- заявник зауважує про те, що факт опублікування на веб-порталі www.nadra.com.ua списку клієнтів банку, які мають прострочену заборгованість по кредитам та відсоткам, відповідачем не заперечувався;
- наголошує на тому, що висновки суду першої інстанції суперечать приписам статті 277 Цивільного кодексу України та роз'ясненням Вищого господарського суду України;
- посилаючись на приписи статей 60 та 61 Цивільного кодексу України зазначає про те, що оприлюднення на веб-порталі даних про наявну прострочену заборгованість позивача перед відповідачем згідно Договору кредитної лінії, є розкриттям банківської таємниці та підриває ділову репутацію позивача;
- зауважує на тому, що недостовірність інформації про наявну прострочену заборгованість позивача підтверджується довідкою від 13.10.2009р. за № 10, виданою відповідачем;
- судом І інстанції не взято до уваги листи-відповіді ПП Фірма «Хайтек Експерт» вих. № 21-09 від 25.12.2009р. та ТОВ «Видавництво «Економіка» вих. № 400 від 25.12.2009р., з яких вбачається, що працівниками згаданих видавництв з сайту www.nadra.com.ua було взято (13.10.2009р.) інформацію про боржників ВАТ КБ «Надра» для написання відповідних статей.
- також, зазначає про те, що доказами завданої діями відповідача немайнової шкоди, заподіяної внаслідок розголошення банківської таємниці є лист оферта ТОВ „Консент Капітал Менеджмент” від 1.09.2009р., попередній договір купівлі-продажу від 29.09.2009р., укладений між позивачем та ТОВ „Консент Капітал Менеджмент”, лист ТОВ „Консент Капітал Менеджмент” від 15.10.2009р.
Відповідачем - Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва залишити без змін з мотивів у ньому викладених.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.05.2010 року було прийнято апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» до провадження та призначено розгляд справи на 15.06.2010р.
У судовому засіданні 15.06.2010р. за клопотання представника відповідача було відкладено розгляд справи на 06.07.2010р.
У судовому засіданні 06.07.2010р. представник позивача усно підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Присутній представник відповідача усно заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, враховуючи доводи заперечень на апеляційну скаргу, колегія суддів встановила наступне:
Як було встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 29.06.2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» (позичальник) та Відкритим акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (банк) було укладено Договір кредитної лінії № 33/КЛ/2006-840, згідно умов якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію в сумі 25 062 759,93 дол. США, строком на 37 місяців з 29.06.2006р. до 29.07.2009р. (п. 1.1 Договору).
Кредитні кошти надаються позичальнику зі сплатою процентів у розмірі 12,9 % річних (п. 1.3 Договору).
Відповідно до п. 3.6 Договору позичальник зобов'язаний здійснювати щомісячне погашення отриманого кредиту згідно Графіку погашення кредиту та забезпечити повне повернення фактично отриманого кредиту в межах відкритої кредитної лінії і процентів за кредитом в термін до 29.07.2009р. включно, а також сплату неустойки.
Предмет позову у даній справі складає вимога Товариством з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» визнати інформацію, яка була опублікована 13.10.2009р. на веб-порталі www.nadra.com.ua відповідачем такою, яка є недостовірною, розкриває банківську таємницю та підриває ділову репутацію позивача, а також зобов'язати відповідача спростувати недостовірну інформацію щодо заборгованості позивача перед відповідачем шляхом опублікування на веб-порталі www.nadra.com.ua інформації, яка викладена в уточненій позовній заяві та стягнути з відповідача 100,00 грн. немайнової шкоди.
При цьому, позивач посилається на ті обставини, що 13.10.2009 року на веб-порталі відповідача - www.nadra.com.ua було опубліковано список клієнтів ВАТ КБ «Надра», які мають прострочену заборгованість по кредитам та відсоткам. В переліку підприємств, зазначених у списку, знаходився також і позивач.
Причиною виникнення даного спору стало намагання Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЗ» спростувати інформацію, яку воно вважає недостовірною (занесення позивача до списку боржників банку) з огляду на те, що 13.10.2009р. начальником Шевченківського відділення філії ВАТ КБ «Надра» Київського РУ позивачу була видана довідка про відсутність заборгованості за кредитами та відсотками. При цьому, позивач наголошує на тому, що оприлюднення даних про позичальників є розкриттям банківської таємниці, і відповідно, відповідач порушив право позивача на конфіденційність.
Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати людині.
Статтею 94 Цивільного кодексу України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.
У пункті 9 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007р. № 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» зазначено, що за змістом приписів статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).
Відповідно до статті 200 Цивільного кодексу України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі. Суб'єкт відносин у сфері інформації може вимагати усунення порушень його права та відшкодування майнової і моральної шкоди, завданої такими правопорушеннями.
Згідно статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» ділова репутація - це сукупність підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність її діяльності вимогам закону.
Дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування, торговельних марок та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг.
Грошовий еквівалент ділової репутації може бути виражений у формі гудвілу, який згідно з пунктом 1.7 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» є нематеріальним активом, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо. Гудвіл як нематеріальний актив підлягає бухгалтерському обліку відповідно до Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 19 «Об'єднання підприємств», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.07.1999р. № 163 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.07.1999р. № 499/3792.
Приниженням ділової репутації суб'єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності у зв'язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів. Зазначені дії завдають майнової та моральної шкоди суб'єктам господарювання, а тому ця шкода за відповідними позовами потерпілих осіб підлягає відшкодуванню за правилами статей 1166 та 1167 Цивільного кодексу України. Положення цих норм щодо конкретних категорій поширювачів інформації можуть бути конкретизовані в окремих законах (п. 5, 6 інформаційного листа ВГСУ від 28.03.2007р. № 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію»).
Підстави та порядок спростування інформації, а також право на відповідь фізичної чи юридичної особи, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, регламентують стаття 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» та стаття 277 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 4 статті 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.
За приписами частини шостої статті 277 Цивільного кодексу України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом.
За загальними правилами цивільно-правової відповідальності за поширення недостовірної інформації зобов'язаними суб'єктами названих правовідносин є особи, які (незалежно від наявності їхньої вини) поширили відомості, що не відповідають дійсності, або виклали їх неправдиво, і це порочить честь і гідність чи ділову репутацію або завдає шкоди інтересам громадян чи організацій.
При цьому під поняттям «спростування» розуміється доведення неправильності, помилковості, хибності будь-чиїх тверджень, переконань або їх заперечення. Спростування має відбуватись, як правило, у формі, ідентичній поширенню інформації, а коли це неможливо чи недоцільно, - в адекватній чи іншій формі, з урахуванням того, що воно повинно бути ефективним. Крім того, спростування обов'язково має бути проведено або підписано особою, яка поширила неправдиву інформацію і цим порушила немайнові права позивача. У протилежному випадку застосовуються інші способи захисту - відповідь, висловлювання своєї думки тощо.
В свою чергу, під «правом на відповідь» слід розуміти право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права.
Отже, при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною, а при реалізації права на відповідь - особа має право на висвітлення власної точки зору щодо поширеної інформації та обставин порушення особистого немайнового права без визнання її недостовірною.
Відповідно до приписів Листа ВГСУ від 28.03.2007р. № 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» у вирішенні відповідних спорів господарським судам необхідно виходити з того, що недостовірність негативної інформації є правовою презумпцією.
Згідно з ч. 3 статті 277 Цивільного кодексу України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.
Поряд з цим відповідно до ч. 5 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, які відповідно до закону вважаються встановленими, не доводяться при розгляді справи. Таке припущення може бути спростовано в загальному порядку.
Отже, тягар доказування достовірності негативної інформації про позивача покладається на відповідача, а на позивача покладено обов'язок доказування факту поширення такої інформації відповідачем. Даний висновок узгоджується з приписом абзацу першого частини другої статті 302 Цивільного кодексу України.
У пункті 13 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 28.03.2007р. № 01-8/184 «Про деякі питання практики застосування господарськими судами законодавства про інформацію» зазначено: у разі розміщення інформації в мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного ознайомлення, особа, чиї права та законні інтереси порушені її поширенням, може подавати відповідні позовні вимоги до власника веб-сайту, на якому розміщена ця інформація. Якщо інформацію, яка завдає шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання, було розповсюджено на Інтернет-сайті (хоча б і не зареєстрованому як засіб масової інформації) і судом встановлено, що така інформація не відповідає дійсності, то згідно з судовим рішенням її має бути спростовано на тому ж самому сайті з додержанням вимог, визначених частинами третьою - шостою статті 37 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні».
Як вбачається з матеріалів справи, позивач вважає, що відповідач розмістивши 13.10.2009р. на веб-порталі www.nadra.com.ua спірну інформацію про занесення позивача до списку боржників банку, поширив щодо останнього певну інформацію, яку позивач вважає недостовірною, та такою, що розкриває банківську таємницю, принижує його ділову репутацію та завдає шкоди.
Згідно довідки ТОВ «ДНС-Україна» доменне ім'я nadra.com.ua належить ВАТ комерційний банк «Надра».
Також, до матеріалів справи залучено листи-відповіді директора ПП «Фірма «Хайтек Експерт» та генерального директора ТОВ «Видавництво «Економіка» від 25.12.2009р., в яких зазначено, що згадані товариства використали розміщену 13.10.2009р. на веб-порталі відповідача інформацію для написання статей.
Однак, як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, доказів розміщення списку клієнтів боржників на веб-порталі www.nadra.com.ua (зокрема, роздруківка із веб-сайту банку, письмове підтвердження відповідача про розміщення даної інформації, тощо) позивачем надано не було.
Роздрукований текст інформації із веб-сайту банку, зміст якого підтверджував би розміщення списку клієнтів боржників на веб-порталі www.nadra.com.ua позивачем не було надано і під час апеляційного провадження.
Залучена позивачем роздруківка із сайту www.economica.com.ua, не є належним доказом на підтвердження факту поширення негативної інформації про позивача на веб-порталі банку, оскільки власником згаданого сайту не є відповідач.
Посилання позивача на листи-відповіді ПП «Фірма «Хайтек Експерт» та ТОВ «Видавництво «Економіка» від 25.12.2009р., як на підтвердження поширення відповідачем недостовірної інформації про позивача, визнаються апеляційною інстанцією непереконливими, оскільки останні містять лише посилання на веб-сайт банку, а відсутність самої роздруківки веб-сайту банку від 13.10.2009р. унеможливлюють для суду висновок що саме банк розповсюдив інформацію про занесення позивача до списку боржників банку.
Окрім цього, апеляційна інстанція зауважує на наступному: сам позивач, звертаючись із позовом, спочатку наголошував на тому, що недостовірна інформація була опублікована на веб-порталі банку 1.10.2009р. (8 а.с.), а потім в уточненій позовній заяві посилався на те, що банк поширив цю інформацію 13.10.2009р.
До матеріалів справи залучено довідку начальника Шевченківського відділення філії ВАТ КБ «Надра» Київського РУ від 13.10.2009р. про відсутність його заборгованості за кредитами та відсотками.
Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не було надано суду жодних належних доказів на підтвердження того, що саме відповідачем на його веб-порталі www.nadra.com.ua були оприлюднені данні про наявну прострочену заборгованість позивача перед відповідачем згідно Договору кредитної лінії, отже, відсутні і правові підстави для зобов'язання відповідача визнати таку інформацію недостовірною, та спростувати її шляхом опублікування на веб-порталі www.nadra.com.ua інформації, яка викладена в уточненій позовній заяві від 16.03.2010р.
Стосовно заявленої вимоги щодо стягнення з відповідача 100,00 грн. збитків, апеляційна інстанція погоджується з висновками, викладеними в рішенні Господарського суду м. Києва щодо відсутності правових підстав для задоволення позову в цій частині з огляду на наступне:
Відповідно до вимог п. 2 ч. 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до приписів статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема, включаються: вартість втраченого, пошкодженого майна; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, які він поніс внаслідок невиконання боржником свого зобов'язання та які знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з неправомірною поведінкою боржника. Необхідною умовою для відшкодування збитків є порушення умов зобов'язання або вчинення господарського правопорушення та причинний зв'язок між таким порушенням та збитками.
Приписами статті 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Моральна шкода стосовно юридичних осіб може бути визначена як втрата немайнового характеру, що є наслідком приниження її ділової репутації, зокрема, розголошення комерційної таємниці, учинення дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив до її діяльності.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Отже, предметом доказування у таких справах є факти неправомірних дій відповідача, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями останнього і заподіяння ним шкоди. В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
На підтвердження завданої діями відповідача немайнової шкоди, заподіяної внаслідок розголошення банківської таємниці позивачем залучено лист-оферта ТОВ «Консент капітал менеджмент» від 01.09.2009р., з пропозицією придбати у позивача нежитлове приміщення в житловому комплексі «Чайка», Договір купівлі-продажу від 29.09.2009р. укладений між позивачем та ТОВ «Консент капітал менеджмент» та лист ТОВ «Консент капітал менеджмент» від 15.10.2009р. у якому останній відмовляється від укладання основного договору із позивачем до стабілізації фінансового стану останнього.
Однак, враховуючи викладене, за умови недоведеності належними засобами доказування факту поширення саме ВАТ комерційний банк «Надра» негативної інформації про позивача на веб-порталі відповідача, апеляційна колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача 100,00 грн. немайнової шкоди.
Разом з тим, апеляційна колегія не погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що інформація про клієнта (найменування юридичної особи), який має прострочену заборгованість по кредитам та відсоткам перед банком не є банківською таємницею, з огляду на наступне:
Згідно приписів статті 1076 Цивільного кодексу України банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта. Відомості про операції та рахунки можуть бути надані тільки самим клієнтам або їхнім представникам. Іншим особам, у тому числі органам державної влади, їхнім посадовим і службовим особам, такі відомості можуть бути надані виключно у випадках та в порядку, встановлених законом про банки і банківську діяльність.
Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці шляхом: 1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка становить банківську таємницю; 2) організації спеціального діловодства з документами, що містять банківську таємницю; ) застосування технічних засобів для запобігання несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв інформації; 4) застосування застережень щодо збереження банківської таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і угодах між банком і клієнтом (стаття 61 Закону України «Про банки та банківську діяльність»).
Порядок розкриття банківської таємниці встановлений статтею 62 Закону України «Про банки та банківську діяльність», яка передбачає, що інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками, зокрема, на вимогу суду або за рішенням суду.
Відповідно до статті 60 Закону України «Про банки та банківську діяльність» інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема, є: відомості про банківські рахунки клієнтів, у тому числі кореспондентські рахунки банків у Національному банку України; фінансово-економічний стан клієнтів; відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків продукції та інша комерційна інформація; інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком тієї, що підлягає опублікуванню. Інформація про банки чи клієнтів, що збирається під час проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.
Тобто, банківською таємницею є інформація відносно фінансової діяльності та фінансового стану, банківського рахунка та операцій по рахунках клієнтів банка.
Вказані обставини підлягають врахуванню, але не можуть бути підставою для скасування судового рішення.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо наявності правових підстав для задоволення позову про визнання інформації, яка була опублікована 13.10.2009р. на веб-порталі www.nadra.com.ua відповідачем такою, яка є недостовірною, розкриває банківську таємницю та підриває ділову репутацію позивача, а також зобов'язання відповідача спростувати недостовірну інформацію щодо заборгованості позивача перед відповідачем шляхом опублікування на веб-порталі www.nadra.com.ua інформації, яка викладена в уточненій позовній заяві та стягнення з відповідача 100,00 грн. немайнової шкоди, визнаються апеляційною інстанцією непереконливими та не спростовують висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав задоволення позову, тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргаз» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.04.2010 року у справі № 20/404 - без змін.
3. Справу № 20/404 скерувати до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
12.07.10 (відправлено)