01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
07.07.2010 № 11/92
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пашкіної С.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -Чабарай М. А. - представник за довіреністю № 112-05-1724/2 від 07.02.2008 року
від відповідача - Мотрончук Д. П. - представник за довіреністю від 03.12.2009 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міком - Хаус»
на рішення Господарського суду м.Києва від 30.04.2010
у справі № 11/92 ( .....)
за позовом Комунального комерційного унітарного підприємства «Фінансова компанія «Житло - інвест»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Міком - Хаус»
про стягнення заборгованості
Позов, з урахуванням уточнень, заявлений про стягнення з відповідача доплати за різницю в площі об'єкту інвестування у розмірі 14847 грн., винагороди за управління коштами у розмірі 6 776,59грн. та пені у розмірі 1 319,06 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 30.04.2010 року, повний текст якого підписаний 05.05.2010 року, у справі № 11/92 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача доплату за різницю в площі об'єкту інвестування у розмірі 14847 грн. та винагороду за управління коштами у розмірі 6 776,59грн.
Рішення суду першої інстанції ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведений факт не виконання відповідачем своїх обов'язків по оплаті різниці між визначеною в договорі № КНТР-001910/кв про участь у фонді фінансування будівництва від 04.12.2007 року та фактично переданою на виконання вказаного договору площею.
Відмову в задоволенні вимог про стягнення з відповідача пені суд першої інстанції ґрунтує на порушенні позивачем строку позовної давності щодо вказаних вимог про що відповідачем зроблено відповідну заяву.
Відповідач, не погоджуючись з рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 05.05.2010 року у справі № 11/92 скасувати повністю та прийняти нове рішення.
В апеляційній скарзі відповідач проти наявності в нього обов'язку сплатити позивачеві доплату за різницю в площі об'єкту інвестування не заперечує, проте зазначає, що умовами спірного договору визначено, що в разі збільшення або зменшення ціни договору сторони повинні укласти додаткову угоду чого в даному випадку зроблено не було, а отже позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Також відповідач посилається і на той факт, що стягнення винагороди за управління коштів за договором здійснюється за окремим рахунком, який позивачу, який мав надати відповідачу, чого позивачем зроблено не було.
Під час розгляду справи представник відповідач апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі, представник позивача проти її задоволення заперечив та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.
04.12.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Міком-Хаус» (довіритель) та Комунальним комерційним унітарним підприємством «Фінансова компанія «Житло-інвест» (фінансова компанія) був укладений Договір № КНТР-001910/кв про участь у фонді фінансування будівництва (далі Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору відповідач, на підставі повного визнання ним Правил фонду фінансування будівництва (виду А) житлового будинку на вул. А.Пантелькіна, 1/5-5 у Святошинському районі м. Києва, затверджених уповноваженим органом позивача (далі - Правила ФФБ), дав згоду на участь у фонді фінансування будівництва (далі - ФФБ), прийняв на себе зобов'язання виконувати Правила ФФБ, передати позивачу в управління грошові кошти з метою отримання у власність об'єкта інвестування та встановив обмеження щодо окремих дій позивача з управління цими коштами, а позивач зобов'язався здійснити управління залученими коштами за винагороду в інтересах відповідача або визначеної ним особи (вигодонабувача) на умовах, визначених Правилами ФФБ та Договором.
Відповідно до п. 1.3 Договору об'єктом інвестування за Договором є (згідно з проектом): квартира № 298, поверх 6, кількість кімнат 2, загальна проектна площа 62,50 кв.м, житлова площа 39,10 кв.м житлового будинку по вул. А.Пантелькіна, 1/5-5 у Святошинському районі м.Києва (далі - об'єкт інвестування або квартира); будинок без оздоблення (далі - об'єкт будівництва). В Договорі та Правилах ФФБ зазначається будівельна адреса об'єкта будівництва.
Частиною 1 пункту 1.8 Договору визначено, що поточна вартість об'єкта інвестування на дату укладання Договору складає 552 343,75 грн., крім того ПДВ 110 468,75 грн., разом 662 812,50 грн. та визначається виходячи з поточної вартості ціни вимірної одиниці об'єкта інвестування (8 837,50 грн., крім того ПДВ 1 767,50 грн., разом 10 605,00 грн. за 1 кв.м.), встановленої забудовником на момент оплати.
Відповідно до п. 2.1 Договору відповідач передає в управління фінансовій компанії кошти в національній валюті України шляхом їх перерахування на рахунок ФФБ, зазначений в реквізитах фінансової компанії в Договорі за наступним графіком: 30% - 11.12.2007 року, 8% до 04.01.2008 року; 8% до 04.02.2008 року; 8% до 04.03.2008 року; 8% до 04.04.2008 року, 8% до 05.05.2008 року; 8% до 04.06.2008 року; 8% до 04.07.2008 року; 7% до 04.08.2008 року; 7% до 04.09.2008 року.
Як свідчать матеріали справи, відповідач перерахував на рахунок позивача кошти за об'єкт інвестування в розмірі 662 812,50 грн., що підтверджується банківськими виписками за 11.12.2007 в сумі 198 843,75 грн., за 22.01.2008 в сумі 53 025,00 грн., за 07.02.2008 в сумі 53 025,00 грн., за 03.03.2008 в сумі 53 025,00 грн., за 03.04.2008 в сумі 53 025,00 грн., за 08.05.2008 в сумі 53 025,00 грн., за 04.06.2008 в сумі 53 025,00 грн., за 03.07.2008 в сумі 53 025,00 грн., за 05.08.2008 в сумі 46 449,90 грн., за 04.09.2008 в сумі 46 343,85 грн. (оригінали містяться в матеріалах справи) (а. с. 46-51).
24.12.2008 року складений Акт державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта: житловий будинок на вул. А.Пантелькіна, №1/5-5 у Святошинському районі м. Києва (а. с. 54-57). Вказаний акт затверджений розпорядженням Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації № 2023 від 30.12.2008 року (а. с. 58).
Пунктом 2.4 Договору передбачено, що загальна площа об'єкту інвестування є проектною і підлягає уточненню після введення об'єкта будівництва в експлуатацію на підставі даних технічних обмірів БТІ м.Києва. У разі, якщо фактична загальна площа об'єкта інвестування виявиться більшою, ніж проектна площа, які зазначено в п.1.3 Договору, довіритель здійснює доплату за різницю площі шляхом перерахування визначеної фінансовою компанією суми коштів на рахунок ФФБ.
Відповідно до положень п. 2.5 Договору розмір коштів, що підлягають додатковій сплаті довірителем на рахунок ФФБ, визначається фінансовою компанією, виходячи з встановленої забудовником поточної ціни вимірної одиниці об'єкта інвестування на момент здійснення кінцевих розрахунків.
Згідно з технічним паспортом, складеним 03.12.2008 року Комунальним підприємством «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна» (а. с. 59-60), загальна площа квартири № 298, розташованої на 6-му поверсі 10 поверхового будинку, яка складається з 2-х кімнат житловою площею 38,8 кв.м, склала 63,9 кв.м .
Таким чином площа об'єкту інвестування збільшилась на 1,40 кв.м, яка становить різницю між технічними даними БТІ (63,9 кв.м.) та загальною проектною площею (62,5 кв.м.), а отже відповідач повинен здійснити доплату у розмірі 14 847,00 грн. (у т.ч. ПДВ), виходячи з встановленої забудовником поточної ціни вимірної одиниці об'єкту інвестування, яка складає 10 605,00 грн. за 1 кв.м. (1,40 кв.м. х 10 605,00 грн./кв.м. = 14 847,00 грн.)
Згідно з п. 3.1.4 Договору довіритель зобов'язаний після введення об'єкту будівництва в експлуатацію здійснити з фінансовою компанією кінцеві розрахунки за даними БТІ в порядку, передбаченому договором та правилами ФФБ.
Однак, враховуючи те, що згідно з технічними даними загальна площа об'єкту інвестування склала 63,9 кв.м., а отже поточна вартість об'єкту інвестування склала 677 659,50 грн., з урахуванням того, що поточна вартість 1 кв.м. - 10 6050,00 грн.
Таким чином, відповідач за умовами Договору має доплатити позивачеві 14 847,00 грн. доплати за різницю в площі об'єкту інвестування.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 1.8 Договору в разі збільшення забудовником поточної ціни вимірної одиниці (1 кв.м.) об'єкта інвестування, вартість об'єкта інвестування відповідно збільшується на суму збільшення ціни несплаченої кількості вимірних одиниць об'єкта інвестування. Оплата довірителем вимірних одиниць об'єкта інвестування за графіком здійснення платежів проводиться за ціною вимірної одиниці, встановленої на дату оплати.
Остаточна вартість об'єкта інвестування визначається після введення в експлуатацію відповідно до фактичної площі об'єкта інвестування, встановленої на підставі обмірів БТІ, про що сторони укладають додаткову угоду до Договору.
Позивач звертався до відповідача з претензіями № 112/018-552 від 10.04.2009 року, №112/918-393 від 21.05.2009 року, № 112/018-780 від 25.06.2009 року та № 112/018-1115 від 22.10.2009 року, в яких просив здійснити остаточні розрахунки за Договором та сплатити винагороду та доплати за різницю в площі об'єкта інвестування (а. с. 62-64, 66-67).
Відповідач листом № 59 від 22.04.2009 року повідомив позивача про неможливість здійснення остаточних розрахунків за Договором у зв'язку з непередбаченими обставинами (а. с. 65).
Частиною 2 ст. 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином та відповідно до закону, інших правових актів, договору. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.
Згідно з чч. 2, 3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Станом на момент розгляду справи відповідач не здійснив доплату різниці в площі об'єкта інвестування за Договором, що ним самим і не заперечується.
Посилання відповідача на те, що умовами договору, а саме ч. 3 ст. 1.8 Договору визначено, що в разі збільшення або зменшення ціни договору сторони повинні укласти додаткову угоду чого в даному випадку зроблено не було, а отже позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на наступне.
Як слідує з матеріалів справи позивачем відповідачу було направлено для підписання Додаткову угоду про внесення змін до Договору в частині збільшення розміру загальної вартості квартири в зв'язку збільшенням площі об'єкта інвестування (а. с. 45).
В судовому засіданні 07.07.2010 року відповідач підтвердив факт отримання вказаної додаткової угоди, проте від її підписання відмовився.
Згідно ч. 1 ст. ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 ЦК України).
Статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором визначено, що остаточна вартість об'єкта інвестування визначається після введення в експлуатацію відповідно до фактичної площі об'єкта інвестування, встановленої на підставі обмірів БТІ, про що сторони укладають додаткову угоду до Договору (ч. 3 ст. 1.8 Договору).
Отже, відповідач ухиляється від виконання свого договірного обов'язку по підписанню Додаткової угоди до Договору, що на думку суду є неправомірним.
Відповідно до статті 3 Цивільного Кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Виходячи з принципу справедливості та добросовісності, відповідач, отримавши від позивача об'єкти інвестування з площею більшою ніж визначено Договором, мав вжити заходів для виконання свого договірного зобов'язання по її оплаті, оскільки вказана площа не були позивачем відповідачу подарована, і відповідач мав певні обов'язки перед позивачем по її оплаті.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача доплати за різницю в площі об'єкту інвестування у розмірі 14847 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача винагороди за управління коштами у розмірі 6 776,59грн., слід зазначити наступне.
Згідно з п. 3.1.7 Договору відповідач зобов'язаний сплачувати позивачу винагороду за управління коштами та за надання інших послуг, передбачених договором та Правилами ФФБ.
Пунктом 4.1 Договору передбачено, що за здійснення управління коштами за цим договором відповідач сплачує позивачу винагороду у розмірі 1% від суми грошових коштів, переданих в управління; крім того податок на додану вартість (ПДВ) в розмірі, передбаченому законом; разом винагорода за управління коштами складає 1,2% від суми коштів, переданих в управління. Сплата винагороди здійснюється довірителем в місячний термін після введення об'єкта будівництва в експлуатацію.
Таким чином, винагорода, яка підлягає сплаті відповідачем позивачу становить 6 776,59грн.
Відповідачем не заперечується що вказані кошти ним на користь позивача не сплачені.
Посилання відповідача на те, що стягнення винагороди за управління коштів за договором здійснюється за окремим рахунком, який позивач мав надати відповідачеві, але не зробив цього, колегією суддів до уваги не приймаються, оскільки, як вірно зазначено судом першої інстанції, розмір вказаної винагороди, поточний рахунок позивача та строк, у який відповідач здійснює сплату винагороди, визначені у п. 4.1 Договору.
Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією та № 112/018-1115 від 22.10.2009 року щодо сплати винагороди та доплати за різницю у площі об'єкта інвестування, а отже відповідач був належним чином повідомлений про наявність в нього вказаної заборгованості.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог позивача про стягнення з відповідача винагороди за управління коштами у розмірі 6 776,59грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідач пені в сумі 1319,06 грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.
В силу ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Факт порушення відповідачем грошових зобов'язань знайшов своє підтвердження в судовому засіданні, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.
Згідно з положеннями п. 3.1.3 Договору відповідач зобов'язаний вносити кошти на рахунок ФФБ відповідними частинами та у строки, передбачені цим договором, а у разі порушення встановлених строків перерахування коштів - сплатити позивачу пеню, передбачену п. 5.4 договору.
Пунктом 5.4 Договору передбачено, що у разі порушення відповідачем встановлених термінів перерахування коштів до ФФБ чи сплати винагороди за послуги фінансової компанії, він сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Як слідує з розрахунку позивача, доданого до позовної заяви він розраховує пеню, виходячи з розміру 0,1 % від суми несвоєчасно сплачених коштів.
Згідно з ч. 6 ст. 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Статтею 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, визначено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже нарахування пені в даному випадку мало бути проведено виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ.
Позивач просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 319,06 грн. за наступні періоди: з 04.01.2008 року по 22.01.2008 року на суму 53 025,00 грн., з 04.02.2008 року по 07.02.2008 року на суму 53 025,00 грн., з 05.05.2008 року по 08.05.2008 року на суму 53 025,00 грн., з 04.08.2008 року по 05.08.2008 року на суму 46 449,90 грн.
Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Відповідно до ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Частиною 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Враховуючи те, що заборгованість відповідача перед позивачем виникла у 2008 році, а позовна заява подана позивачем до Господарського суду міста Києва 25.02.2010, тобто після спливу позовної давності встановленої для вимог про стягнення пені та враховуючи посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на застосування позовної давності, суд першої інстанції дійшов цілком вірного висновку про відмову в задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача пені в розмірі 1 319,06 грн.
З огляду на викладене, рішення господарського суду господарського суду міста Києва від 30.04.2010 року у справі № 11/92 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.
Судові витрати за подачу апеляційної скарги, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Міком - Хаус» на рішення господарського суду міста Києва від 30.04.2010 у справі №11/92 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 30.04.2010 у справі №11/92 залишити без змін.
3. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи №11/92.
Головуючий суддя
Судді
12.07.10 (відправлено)