01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
30.06.2010 № 50/306-32/744
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від Військової прокуратури Київського гарнізону: представник - Лесько Г.Є - старший помічник військового прокурора,
від Міністерства внутрішніх справ України: представник Войтенко Ю.П. - за довіреністю,
від Головного управління внутрішніх військ МВС України: представник Склярів Д.М. - за довіреністю,
від Державного підприємства МВС України „Спецсервіс”: представник не з'явився,
від Товариства з обмеженою відповідальністю „Укреко”: представник не з'явився,
від Товариства з обмеженою відповідальністю „Верум ЛТД”: Богатирьов С.В. - директор,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Верум Лтд"
на рішення Господарського суду м.Києва від 10.03.2010
у справі № 50/306-32/744 ( .....)
за позовом Заступника військового прокурора Київського гарнізону
до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України "Спецсервіс"
Товариства з обмеженою відповідальністю "Укреко"
третя особа позивача
третя особа відповідача ТОВ "Верум Лтд"
про визнання недійсним договору від 22.09.2004
У вересні 2008 року Заступник військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі Міністерства внутрішніх справ України, Головного управління внутрішніх військ МВС України звернувся до Господарського суду м. Києва із позовом до Державного підприємства Міністерства внутрішніх справ України „Спецсервіс”, Товариства з обмеженою відповідальністю „Укреко” про визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004 р., укладеного між Державним підприємством внутрішніх справ України „Спецсервіс” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укреко”.
Справа неодноразово розглядалася судовими інстанціями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004 року, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 на підставі договору про порядок реалізації нерухомого військового майна (договір комісії) №347/2 від 07.07.2004 року, який був визнаний недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2007 року у справі 18/34, що вступило в законну силу.
Оскільки договір, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його укладення, відповідач-2 уклав з відповідачем договір купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004 року, не маючи на те необхідних повноважень, а також порушив вимоги п.п. 11 та 12 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28.12.2000, якими передбачено, що відповідач-1 для реалізації військового майна зобов'язаний належним чином укласти угоду з власником військового майна.
Позивач-2 підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.
Відповідач-1 надав письмові пояснення, в яких визнав позовні вимоги, зазначаючи, що не мав повноважень на укладення спірного договору купівлі-продажу від 22.09.2004 року.
Відповідач-2 відзиву на позов не надав.
Третя особа подала до суду письмові пояснення, в яких заперечує проти задоволення позову та просить суд припинити провадження у справі, посилаючись на те, що повноваження відповідача-1 на момент укладення договору купівлі-продажу військового майна від 22.09.2004 року не були жодним чином обмежені, оскільки рішення про визнання недійсним договору про порядок реалізації нерухомого військового майна № 347/2 від 07.07.2004 року було прийняте в 2007 році, тобто задовго після укладення спірного договору.
Крім того, питання щодо правомірності укладення позивачем-2 договору комісії з відповідачем-1, а також щодо законності укладеного на підставі нього договору купівлі-продажу вже розглядалося Вищим господарським судом України у справі № 48/162 у спорі між тими самими сторонами, що є підставою згідно з п. 2 ст. 80 ГПК України для припинення провадження у справі.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 10.03.2010 року у даній справі позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю „Верум ЛТД” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення господарським судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків, викладених в рішенні обставинам справи, незаконність та необґрунтованість рішення.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що визнання оспорюваного Договору недійсним на підставі п.п. 1, 2 ст. 203 є необґрунтованим та безпідставним та стверджує, що визнання договору комісії № 347/2 від 07.07.2004 року не може вплинути на відносини сторін за договором купівлі-продажу нерухомого військового майна, оскільки , як вважає апелянт, наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною.
Апелянт стверджує, що будь-яких спроб оскаржувати договір купівлі-продажу з боку власника не було, а сам позов подано прокурором в інтересах власника, що є достатнім підтвердженням факту схвалення договору.
Крім того, апелянт зазначає, що питання повноважень керівництва з боку позивача 2, а також щодо дійсності на підставі цього оспорюваного договору купівлі-продажу вже було предметом розгляду у Вищому господарському суді України у справі № 48/162 у спорі між тими ж сторонами з тих же підстав, що і у даній справі, та прийнято відповідне рішення, яке набрало законної сили, що в силу положень п. 2 ст.80 ГПК України є підставою для припинення провадження у справі.
Головним управлінням внутрішніх військ МВС України надано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначене управління проти вимог апеляційної скарги заперечило та просило суд відмовити у її задоволенні.
Державним підприємством МВС України „Спецсервіс” та Товариством з обмеженою відповідальністю „Укреко” не використано наданого їм законом права на участь своїх представників у судових засіданнях. Однак, матеріали справи містять докази їх належного повідомлення про місце та час розгляду справи.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення учасників процесу, судовою колегією встановлено наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 22.09.2004 року між відповідачем-1 (продавець) та відповідачем-2 (покупець) укладений договір купівлі-продажу (надалі - Договір), відповідно до п. 1 якого держава в особі Верховної Ради України продала чотири п'ятих частки будівель та споруд, розташованих за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, шосе Кореїзьке, будинок 2, що знаходяться в управлінні позивача-2 (надалі - об'єкт), а відповідач-2 купив зазначений об'єкт, який складається з теплиці площею 244,8 кв. м, теплиці площею 174,2 кв. м, оранжереї площею 246,1 кв. м, оранжереї площею 492,2 кв. м, оранжереї площею 224,9 кв. м, літнього кінотеатру площею 22,8 кв. м, лікувального корпусу площею 204,3 кв. м, котельної площею 149,3 кв. м, столярної майстерні площею 204,3 кв. м, танцювальної площадки.
Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САА № 138383 від 09.09.2004 року, на момент укладення Договору будівлі та споруди, розташовані за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, шосе Кореїзьке, будинок 2, включаючи ті, що були передані за Договором, належали державі в особі Верховної Ради України та знаходилися в управлінні позивача-2.
За умовами п. 3.1 Договору ціна, за якою відповідач-1 передає майно Відповідачу-2 згідно зі звітом оцінювача ТОВ «ПБ-консалтинг» від 30.06.2004 року, що є невід'ємною частиною договору, становить 43 440,00 грн., крім того ПДВ - 8688,00 грн., разом - 52 128,00 грн.
Згідно з висновком, викладеним у звіті з оцінки ринкової вартості нерухомого майна Головного управління внутрішніх військ України, що знаходиться на балансі санаторію «Ратник» від 30.06.2004 року, виконаний Товариством з обмеженою відповідальністю «ПБ-консалтинг» на замовлення відповідача-2, станом на 30.06.2004 року ринкова вартість об'єкту нерухомого майна, яке знаходиться на балансі санаторію «Ратник» без урахування ПДВ складає 181 375,00 грн.
Відтак, на підставі спірного Договору відповідач-1 відчужив майно за ціною, що є більше як в чотири рази нижчою за його ринкову вартість, визначену суб'єктом оціночної діяльності.
17.06.2005 року за зверненням Генеральної прокуратури України Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз було проведене рецензування звіту з оцінки ринкової вартості нерухомого майна Головного управління внутрішніх військ України, що знаходиться на балансі санаторію «Ратник» від 30.06.2004 року, виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю «ПБ-консалтинг», за результатами чого складено висновок спеціалістів №5015.
Висновком встановлено, що ринкова вартість об'єктів, відчужених на підставі договору купівлі продажу від 22.09.2004 року, станом на дату попередньої оцінки від 30.06.2004 року з урахуванням права користування земельною ділянкою складає: 330 283,00 грн. у випадку, коли вартість права користування земельною ділянкою співпадає з площею забудови об'єктів оцінки та 620 838,00 грн. у випадку, коли враховується вартість права користування земельною ділянкою, яка відповідає 4/5 часткам всієї земельної ділянки.
В преамбулі Договору зазначено, що відповідач-1 при укладенні Договору діяв, зокрема, на підставі Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919, розпорядження Кабінету Міністрів України «Про затвердження нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, яке пропонується до відчуження» від 12.04.2000 № 214-р, договору про порядок реалізації нерухомого військового майна № 347/2, № 3/21/1 від 07.07.2004 року.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 214-р «Про затвердження переліку нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, яке пропонується до відчуження», затверджено перелік нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, що пропонується до відчуження, наказано МВС здійснювати відчуження зазначеного в переліку військового майна відповідно до Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919.
В затвердженому зазначеним розпорядженням переліку відсутнє нерухоме майно, відчужене на підставі спірного Договору.
Водночас, рішенням Урядового комітету з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності від 28.05.2004, погодженим з Міністром економіки та з
питань європейської інтеграції, затверджений додатковий перелік № 3 нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, що може бути відчужене, до якого, зокрема, включене майно, що є предметом спірного Договору.
Договір про порядок реалізації нерухомого військового майна (договір комісії) № 347/2 від 07.07.2004, укладений між позивачем-2 та відповідачем-1, передбачав зобов'язання відповідача-1 за дорученням позивача-2 вчинити за рахунок та в інтересах останнього угоду з третьою особою на реалізацію нерухомого військового майна, що знаходиться за адресою: м. Ялта, смт. Кореїз, Кореїзьке шосе, 2.
07.02.2007 року рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 18/34 за позовом Заступника військового прокурора Київського гарнізону в інтересах держави в особі МВС України та Головного управління внутрішніх військ України до ДП МВС «Спецсервіс» про визнання договору недійсним визнано недійсним з моменту укладення договір про, порядок реалізації нерухомого військового майна (договір комісії) № 347/2 від 07.07.2004 року, укладений Головним управлінням внутрішніх військ України та ДП МВС «Спецсервіс».
Зазначене рішення вступило в законну силу та є чинним на момент розгляду даної справи.
Судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо того, що не підлягає задоволенню заява третьої особи про припинення провадження у даній справі на підставі п. 2 ст. 80 ГПК України у зв'язку з тим, що спір між тими самими сторонами та щодо того самого договору купівлі-продажу був предметом судового розгляду в справі № 48/162, в якій Вищим господарським судом України прийняте остаточне рішення, з огляду на наступне.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 80 ПІК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо є рішення господарського суду або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішив господарський спір між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав.
Як вбачається з постанови Вищого господарського суду України від 01.02.2007 у справі № 48/162-за позовом Генеральної прокуратури України в інтересах держави в особі МВС України, Головного управління внутрішніх військ МВС до ДП МВС «Спецсервіс», ТОВ «Укреко» про визнання недійсними договорів комісії та купівлі-продажу військового майна, предметом спору, що розглядався у справі № 48/162, були матеріально-правові вимоги щодо визнання недійсними договору про порядок реалізації нерухомого військового майна (договір комісії) № 347/2 від 07.07.2004 та договору купівлі-продажу від 22.09.2004, укладеного між ДП МВС «Спецсервіс» та ТОВ «Укреко».
Питання щодо визнання недійсним договору комісії від 07.07.2004 та договору купівлі-продажу від 22.09.2004 розглядалося судом у справі № 48/162 в контексті фактичних обставин (підстави позову), на які посилалася прокуратура та позивачі, а саме відсутність у відповідача-1 передбачених законодавством повноважень па укладення договору комісії № 347/2, порушення при укладенні договору купівлі-продажу від 22.09.2004 вимог земельного законодавства тощо .
При цьому, предметом позову, який розглядається в даній справі, є лише матеріально-правова вимога про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.09.2004 року, заявлена у зв'язку з визнанням недійсним договору комісії від 07.07.2004 року рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2007 року у справі № 18/34, що було прийняте та вступило в силу після прийняття постанови Вищим господарським судом України у справі № 48/162.
Відтак, відсутні визначені в п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України підстави для припинення провадження в даній справі.
28.10.2006 року між відповідачем-2 та третьою особою було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого третя особа придбала у відповідача-2 за 1 260 000,00 гри. будівлі та споруди, розташовані за адресою: м. Ялта, смт. Кореїз, шосе Кореїзьке, 2, а саме: теплицю площею 244,8 кв. м, теплицю площею 174,2 кв. м, оранжерею площею 246,1 кв. м, оранжерею площею 492,2 кв. м, оранжерею площею 224,9 кв. м, літній кінотеатр площею 22,8 кв. м, лікувальний корпус площею 204,3 кв. м, котельня площею 149,3 кв. м, столярна майстерня площею 204,3 кв. м, танцювальна площадка.
З викладених обставин вбачається, що спір у даній справі виник у зв'язку з запереченням Заступником прокурора Київського гарнізону та позивачем дійсності договору купівлі-продажу від 22.09.2004 року, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази та обставини справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального права, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог повністю, зважаючи на наступне.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
В ч. 5 ст. 656 ЦК України закріплено, що особливості договору купівлі-продажу окремих видів майна можуть встановлюватися законом.
Як вбачається, предметом договору купівлі продажу від 22.09.2004 року, укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2, є нерухоме майно, яке належить до державної власності та знаходиться в управлінні позивача-2.
Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» дія цього Закону поширюється на інші утворені відповідно до законів України військові формування та Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Визначення військового формування закріплене в ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оборону України», згідно з якою військове формування - це створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» встановлено, що внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю.
Зі змісту наведеної норми, а також з інших положень Закону України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» вбачається, що позивач-2 за своїм правовим статусом є військовим формуванням, отже, правовий режим майна, що знаходиться в його управлінні, визначається, зокрема Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України».
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» військове майно- це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
В силу ч. 1 ст. З Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна.
В частинах 2, 3 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна в Збройних Силах України» передбачено, що рішення про відчуження військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України. Порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України.
Порядок визначення вартості та реалізації військового майна визначений постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 № 1919 «Про порядок відчуження та реалізації майна Збройних Сил України» (далі - Порядок).
Згідно з п. 3 Порядку повноваження суб'єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.12.2000 № 481-р Відповідачу-1 надані повноваження на реалізацію на внутрішньому ринку надлишкового військового майна внутрішніх військ МВС України.
Рішення про відчуження військового майна згідно з п. 6 Порядку приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого майна. Додаткові переліки військового майна затверджуються Урядовим комітетом з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності.
Майно, яке є предметом спірного договору купівлі-продажу від 22.09.2004, було включене 28.05.2004 Урядовим комітетом з питань оборони, оборонно-промислового комплексу та правоохоронної діяльності до додаткового переліку № 3 нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, яке може бути відчужене.
Разом з тим, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 214-р «Про затвердження переліку нерухомого військового майна внутрішніх військ МВС, яке пропонується до відчуження», зміст якого наводився вище, саме МВС, а не його структурні підрозділи, уповноважене відчужувати військове майно, ню закріплене за внутрішніми військами.
Пунктом 11 Порядку передбачено, що відносини Міноборони з уповноваженими підприємствами (організаціями) регулюються генеральними угодами, окремими договорами комісії та іншими цивільно-правовими договорами, в яких визначаються номенклатура, кількість та категорія військового майна, його залишкова вартість, порядок, умови і терміни підготовки до реалізації, проведення розрахунків тощо.
Як свідчать матеріали справи, окремого договору між Міністерством внутрішніх справ України та відповідачем-1 на реалізацію військового майна, що знаходиться в м. Ялта, смт. Кореїз, Кореїзьке шосе, 2 не укладалось.
Водночас, договір комісії № 347/2 від 07.07.2004, укладений між позивачем-2 та відповідачем-1, визнаний недійсним рішенням Господарського суду міста Києва від 07.02.2007 року у справі № 18/34, яке є чинним на момент розгляду даної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
З огляду на наведене, судовою колегією відхиляються доводи третьої особи про те, що на момент укладення договору купівлі-продажу від 22.09.2004 року, між відповідачем-2 та відповідачем-1, повноваження останнього, визначені у договорі комісії № 347/2 від 07.07.2004, не були обмежені, оскільки даний договір був визнаний недійсним задовго після укладення договору купівлі-продажу.
Таким чином, позивач-2 не мав передбачених чинним законодавством повноважень на укладення договору комісії № 347/2 від 07.07.2004 з відповідачем-1 на реалізацію військового майна, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Ялта, смт. Кореїз, шосе Кореїзьке, 2.
Крім того, судова колегія зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з ч. 5 ст. 180 ГК України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 ст. 706 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, оголошеною продавцем, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті зобов'язання.
Частиною 3 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» визначено, що методика оцінки варі ості військового майна, а також порядок його реалізації розробляються Міністерством оборони України, узгоджуються із заінтересованими міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади і затверджуються К аб і н сто м Міністрів У країни.
В п. 12 Порядку зазначено, що реалізація військового майна проводиться уповноваженими підприємствами (організаціями) за ринковими цінами, які склалися на відповідний період. Ціна реалізації військового майна визначається з урахуванням кон'юнктури ринку, залишкової вартості та витрат, пов'язаних з реалізацією майна, у тому числі з підготовкою його до продажу. При цьому залишкова вартість військового майна згідно з п. 9 Порядку визначається Міноборони за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
За приписами ч. 3 ст. 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» проведення незалежної оцінки майна є обов'язковим у випадках застави державного та комунального майна, відчуження державного та комунального майна способами, що не передбачають конкуренцію покупців у процесі продажу, або у разі продажу одному покупцю.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов'язковим.
Отже, зі змісту вищезазначених правових норм вбачається, що відчуження військового майна, яке знаходиться в державній власності, має здійснюватися за ринковою ціною, що визначається шляхом обов'язкового проведення оцінки зазначеного майна суб'єктом оціночної діяльності, з її подальшим рецензуванням. При цьому, при визначенні ціни військового майна необхідно враховувати його залишкову вартість, що визначається уповноваженим органом управління згідно зі спеціально затвердженою Кабінетом Міністрів України методикою.
Натомість, судовою колегією встановлено, що на підставі спірного договору купівлі-продажу від 22.09.2004 року нерухоме військове майно було відчужене за значно нижчою ціною, ніж та, що визначена у звіті суб'єкта оціночної діяльності.
Крім того, зазначений звіт був складений без отримання даних від уповноваженого органу щодо залишкової вартості такого майна, та не був рецензований у встановленому чинним законодавством порядку.
Таким чином, при укладенні договору купівлі-продажу від 22.09.2004 сторонами були порушені обов'язкові вимоги законодавства щодо визначення ціни військового майна, яке є предметом зазначеного договору.
Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.
Частинами 1, 2 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин є чинним, зокрема, коли змісті правочину не суперечить ньому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин має необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Зважаючи на те, що Договір купівлі-продажу від 22.09.2004 року зі сторони продавця був укладений відповідачем-1, який не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності для його вчинення, а зміст самого договору в частині визначення його ціни грубо порушує вимоги цивільного законодавства, судова колегія дійшла висновку про задоволення позовних вимог та визнання оспорюваного правочину недійсним.
В силу ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Доводами апеляційної скарги не спростовано зазначені вище обставини та висновки місцевого господарського суду.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачами не спростовані належними та допустимими доказами відповідно до положень ст.ст.33,34 ГПК України зазначені вище обставини.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідачів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Верум ЛТД” на рішення Господарського суду м. Києва від 10.03.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 10.03.2010 року у справі № 50/306-32/744 - без змін.
3. Матеріали справи №50/306-32/744 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом місяця до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді