01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.07.2010 № 30/362
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: Мінгереш Н.Г. - представник за довіреністю,
від відповідача: Бородін Д.І. - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Компанія Росток”
на рішення Господарського суду м.Києва від 29.04.2010
у справі № 30/362 ( .....)
за позовом Акціонерного товариства „Український інноваційний банк”
до Закритого акціонерного товариства „Компанія Росток”
про стягнення 1915097,18 дол. США
В вересні 2009 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за Кредитною угодою № 20094 та додаткових угод до неї № 1 від 10.04.07., №2 від 20.12.07., №3 від 14.11.08., №4 від 15.12.08. в сумі 1915097, 18 дол. США, які складаються: 1590324,00 дол. США - заборгованість за основною сумою боргу; 219676,00 дол. США - прострочена заборгованість за основною сумою боргу; 11146,77 дол. США - пеня за простроченою заборгованістю за основною сумою боргу; 90875,67 дол. США - заборгованість за простроченими відсотками; 3074,74 дол. США - пеня за прострочені відсотки та судові витрати.
У процесі розгляду даної справи позивачем неодноразово уточнювались позовні вимоги та з останніх вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у сумі 2224796,61 доларів США, з яких: заборгованість за кредитом, що стягується достроково 1096782,00 доларів США; прострочену заборгованість за кредитом - 713218,00 доларів США; пеню за порушення графіку зменшення ліміту кредитної лінії - 87235,54 доларів США; прострочену заборгованість за процентами - 294 686,63 доларів США; пеню за порушення строків сплати процентів - 32874,44 доларів США.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем з січня 2009 року систематично порушуються умови п.3.1, п.3.4 та п.3.5.1 Кредитної угоди № 20094, а саме: не виконуються зобов'язання перед банком в частині виконання графіку зменшення ліміту кредитної лінії, сплати процентів у встановлені даною Угодою строки.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.04.2010р. у справі №30/362 позовні вимоги задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи та порушення останнім норм процесуального права, зокрема, п.4 ч.1 ст.63 ГПК України, ст.ст.651, 652 ЦК України, ст.218 Господарського кодексу України та ст.ст.614, 616 ЦК України.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги повністю, виходячи з наступного.
В силу ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З матеріалів справи вбачається, що 22.11.2006р. між Акціонерним товариством «Український інноваційний банк», як банком, та Закритим акціонерним товариством «Компанія Росток», як позичальником, була укладена Кредитна угода № 20094 (далі - Кредитна угода) та додаткові угоди до неї № 1 від 10.04.07., №2 від 20.12.07., № 3 від 14.11.08., № 4 від 15.12.08.
Відповідно до п. 3.1 Кредитної угоди, банк надав позичальнику кредит на умовах невідновлюваної кредитної лінії на термін по 21.11.11. включно, з лімітом кредитної лінії в розмірі: з 23.11.06. - ліміт кредитної лінії встановлюється в розмірі 1000000,00 дол. США; з 17.12.06. - ліміт кредитної лінії встановлюється в розмірі 1 225 000,00 дол. США; з 17.01.07. - ліміт кредитної лінії встановлюється в розмір 1 450 000,00 дол. США; з 17.02.07. - ліміт кредитної лінії встановлюється в розмір 1 675 000,00 дол. США; з 17.03.07. - ліміт кредитної лінії встановлюється в розмірі 1 900 000,00 дол. США.
Повернення кредиту відбувається шляхом перерахування коштів позичальником на відповідний рахунок, вказаний в пп. 5.1.3 Кредитної угоди, згідно з наступним графіком зменшення ліміту кредитної філії (пп. 3.5.1 Кредитної угоди в редакції додаткової угоди № 4 від 15.12.08.): з 15.11.08. ліміт кредитної лінії зменшується на суму 10000,00 дол. США; з 15.12.08. ліміт кредитної лінії зменшується на суму 10000,00 дол. США; з 15.01.09. ліміт кредитної лінії зменшується на суму 30000,00 дол. США; з 15.02.09. ліміт кредитної лінії зменшується на суму 50000,00 дол. США; з 15.03.09. ліміт кредитної лінії зменшується на суму 50000,00 дол. США; з 15.04.09. ліміт кредитної лінії зменшується на суму 50000,00 дол. США; а починаючи з 15.05.09. та кожного 15 числа наступного місяця, ліміт кредитної лінії зменшується на суму 54838,00 дол. США, 21.11.11. - остаточне погашення в сумі 54860,00 дол. США. зі сплатою Банку процентів в розмірі 14 % річних, з 10.04.07. -13 % річних, з 20.12.07. - 12,5 % річних, з 15.12.08. - 15 % річних (п. 3.4.1 Кредитної угоди).
Позивач вказує на те, що видача кредиту відбувалась частинами (копії платіжних документів щодо видачі кредиту містяться в матеріалах справи).
Дана обставина відповідачем не оспорюється.
Пунктом 8.1 Кредитної угоди сторони погодили, що дана Угода набуває чинності з дати її підписання повноважними представниками позичальника та банку та залишається чинною до дати повної сплати позичальником заборгованості за кредитом, процентів та інших платежів за Угодою відповідно до її умов.
Згідно із п.5.3.2 Кредитної угоди, позичальник зобов'язався сплатити проценти, комісії та інші платежі у порядку визначеному п.п. 3.4, 3.5, 3.6, 4.1 даної Угоди та забезпечити приведення у відповідність розміру Кредитної лінії згідно з умовами п. 3.1 та п. 3.5.1 цієї Угоди.
Однак, відповідачем дані зобов'язання належним чином не виконувались.
Відповідно до п.5.2.5 Кредитної угоди у разі невиконання позичальником зобов'язань за Угодою, а також в інших випадках, передбачених Угодою банк має право вимагати дострокового погашення заборгованості за Угодою.
Пунктом 6.1.5 Кредитної угоди передбачено, що невиконання, зокрема умов п. 3.4, п.3.5 Угоди тлумачиться як подія невиконання зобов'язання.
Із пункту 6.2 Кредитної угоди вбачається, що якщо виникла і триває подія невиконання зобов'язань, то сума кредиту, нараховані проценти та інші суми, нараховані згідно з цією Угодою, підлягають достроковому поверненню (сплаті), про що Банк письмово повідомляє позичальника.
Позичальник повинен сплатити зазначену у повідомленні суму протягом десяти робочих днів з дати отримання повідомлення. У випадку порушення зазначеного строку сплати, банк має право проводити будь-яку роботу щодо примусового стягнення боргу відповідно до чинного законодавства України.
Так, на виконання умов п. 6.2 Кредитної угоди, банком на адресу позичальника було надіслано лист від 10.06.09. №1299/0/2-09 з вимогою дострокового погашення боргу, але як зазначає позивач, заборгованість позичальником погашена не була (т.1 а.с.16).
Зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України, зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини, інші юридичні факти, дії осіб.
У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст.509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язку.
Відповідно до с.174 Господарського кодексу, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно із ч.1 ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
В силу ч.2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Дані статті кореспондуються з нормами ст..ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно із ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Із частини 1 статті 1048 Цивільного кодексу України вбачається, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Судова колегія проаналізувавши вищевикладене та встановивши порушення відповідачем покладеного на нього законом та Кредитною угодою обов'язку по сплаті кредиту та процентів вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1 096 782,00 доларів США - заборгованості за кредитом, 713 218,00 доларів США - простроченої заборгованості за кредитом, 294 686,63 доларів США - простроченої заборгованості за процентами є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у відповідності з умовами укладеного між сторонами Договору.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені за порушення графіку зменшення Ліміту кредитної лінії та за порушення строків сплати процентів, колегія суддів зазначає наступне.
В силу ст. 610 Цивільного кодексу України невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) є порушенням цього зобов'язання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, передбачені договором або законом.
Статтею 230 Господарського кодексу України визначено що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня).
Згідно із ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Пунктами 7.3 та п. 7.4 Кредитної угоди передбачено, що у разі порушення графіку зменшення Ліміту кредитної лінії, вказаного в п. 3.5.1 даної Угоди, Позичальник сплачує пеню, яка нараховується на суму простроченої заборгованості за Кредитом із розрахунку фактичної кількості днів існування простроченої заборгованості, починаючи з дати її виникнення, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня.
Щодо тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції не застосовано положення ст.614 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
З огляду на вищезазначені правові норми, боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Колегія суддів, перевіривши здійсненний позивачем розрахунок пені за порушення графіку зменшення Ліміту кредитної лінії та за порушення строків сплати процентів, дійшла до висновку, що він відповідає вимогам законодавства, у т.ч. і вищезазначеним нормам, та умовам Кредитної угоди, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача 87 235,54 доларів США - пені за порушення графіку зменшення Ліміту кредитної лінії та 32 874,44 доларів США - за порушення строків сплати процентів, визнається законною та обґрунтованою.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно з ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вищевстановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Щодо твердження апелянта про те, що фактично позивачем пред'явлено вимогу про дострокове розірвання Кредитної угоди та не сплачено в повному обсязі державне мито, колегія суддів визнає їх безпідставними та до уваги не приймає, оскільки зазначене спростовується матеріалами справи.
Розірвання договору можливе лише за взаємною згодою сторін, про що говорить як ст. 651 ЦК України, так і ст.188 Господарського кодексу України.
З матеріалів справи вбачається, що позовними вимогами банку є дострокове стягнення заборгованості за Кредитною угодою, а не дострокове розірвання такої Угоди.
Враховуючи це, можна також зробити висновок, що відповідно державне мито АТ «Укрінбанк» було сплачено в повному обсязі, як того вимагає чинне законодавство - як за позов майнового характеру.
Стосовно вимоги апелянта про застосування ст.652 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
Так, цією статтею передбачено, що у разі, коли сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути, розірваний або змінений за рішенням суду, лише за наявності одночасно таких умов:
1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;
2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;
3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик обставин несе заінтересована сторона.
Стосовно зміни та ризику обставин слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 5.3.9 Кредитної угоди позивач, як позичальник, зобов'язується підтримувати своє фінансове становище на рівні, який дозволяє виконувати зобов'язання за Угодою в повному обсязі.
Крім того, відповідно до ст.ст. 617, 625 ЦК України та ст.218 Господарського кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, із вищезазначеного можна зробити висновок, що п. 5.3.9 Кредитної угоди говорить про те, що сторони, включаючи такий пункт до останньої, виходили з того, що може настати зміна обставин, яка тим чи іншим чином впливатиме на фінансовий стан позичальника (боржника); нормами ЦК України, які передбачають, що відсутність коштів у будь-якій валюті не звільняє боржника від відповідальності.
Крім того, світова фінансова криза та кризові явища в економіці нашої країни позначилися не лише на фінансовому стані Боржників, а й також в повній мірі впливають і на кредитні установи. Тому і ЗАТ «Компанія Росток» і АТ «Укрінбанк» знаходяться в однакових умовах.
Таким чином, зазначена стаття не може бути застосована у правовідносинах між АТ «Укрінбанк» та ЗАТ «Компанія Росток».
Посилання відповідача на відсутність вини за невиконання умов Кредитної угоди №20094 не заслуговують на увагу, оскільки, особливістю цивільно-правової відповідальності є те, що вона може настати і без вини, якщо це передбачено договором або законом.
Так, статтями 617 та 625 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Такі ж положення містяться у ст. 218 Господарського кодексу України, яка передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов 'язання.
Отже, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують вищевстановлені та зазначені судом обставини.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким задоволено позовні вимоги повністю, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства „Компанія Росток” на рішення Господарського суду м. Києва від 29.04.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 29.04.2010 року у справі №30/362 залишити без змін.
3. Матеріали справи №30/362 направити до Господарського суду м.Києва.
Головуючий суддя
Судді