01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.07.2010 № 25/101
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: Перетятько С.М. (за дов.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ЗАТ "Танго-Дельта Груп"
на рішення Господарського суду м.Києва від 20.04.2010
у справі № 25/101 ( .....)
за позовом ЗАТ "Танго-Дельта Груп"
до Відкритого акціонерного товариства комерційний банк "Надра"
про визнання недійсним договору
В березні 2010 року позивач звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до відповідача про визнання недійсним Договору кредитної лінії №25/5/2006/980-К/26 від 14.04.2006, з посиланням на те, що даній договір суперечить вимогам частини 2 статті 345 Господарського кодексу України, а саме, що він не містить положень про відповідальність сторони, зобов'язанням якої є надання кредиту. Тобто, як стверджує позивач, вимога закону про обов'язковість внесення до умов кредитного договору положення про відповідальність сторін, і зокрема положення про відповідальність відповідача, не виконана, що є підставою для визнання спірного Договору недійсним відповідно до статей 203, 215 Цивільного кодексу України
08.04.2010 року позивачем було подано заяву про зміну підстав позову, в якій він просив визнати кредитний договір недійсним з урахуванням наведених додаткових підстав. Зокрема, через невідповідність укладеного між сторонами договору положенням ст. 99 Конституції України, статті 524 Цивільного кодексу України, статті 35 Закону України «Про національний банк України» статті 198 Господарського кодексу України, оскільки у ВАТ КБ «Надра» відсутня, як це передбачено законодавством, індивідуальна ліцензія на право здійснення операцій в іноземній валюті. Отже, на думку позивача, спірний Кредитний договір був укладений всупереч вимогам закону та є недійсним.
Рішенням Господарського суду м. Києва від20.04.2010 у даній справі в позові відмовлено повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд його скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.
Апеляційна скарга обґрунтована тими ж доводами, які викладені в позовній заяві та в заяві про зміну підстав позову.
Позивач не скористався наданим йому правом на учать представника в судовому засіданні 02.07.2010, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення за№8334884 9а.с. 105). Клопотань про відкладення розгляду справи не надходило.
У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (абзац 4 пункту 3.6. Роз'яснень Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02-5/289 із змінами та доповненнями станом на 30.04.2009 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).
Неявка представника позивача в судове засідання, повідомленого належним чином, не перешкоджає розгляду справи, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення спору по суті у відповідності до ст.75 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника позивача, повідомленого належним чином про час та місце судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи та зібрані у ній докази, заслухавши пояснення представника відповідача, колегією суддів встановлено наступне.
14 квітня 2006 року між відповідачем (банк) та позивачем (позичальник) було укладено Договір кредитної лінії №25/5/2006/980-К/26 (далі - Кредитний договір), відповідно до умов якого Банк відкриває Позичальнику не відновлювану мультивалютну кредитну лінію в сумі 8 585 000,00 грн. строком на 34 місяці з 14 квітня 2006 року до 14 лютого 2009 року (пункт 1.1.).
Протягом 2006-2008 років між сторонами було укладено 21-ну Додаткову угоду до Кредитного договору (а.с.39-60), а умовами Додаткової угоди №20 від 14 квітня 2008 року строк відкриття кредитної лінії продовжено до 14 лютого 2011 року.
З матеріалів справи вбачається, що Банком були надані кредитні ресурси в доларах США, з відповідною сплатою Позичальником нарахованих відсотків за користування коштами.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що оскаржуваний кредитний договору не містить умов про відповідальність відповідача (ВАТ КБ «Надра») щодо видачі кредиту позивачу (ЗАТ «Танго-Дельта Груп»), тому не відповідає вимогам встановлених статтею 345 Господарського кодексу України, у зв'язку з чим має бути визначний недійсним судом на підставі частин 1-3 статті 203, частин 1, 3 статті 215 Цивільного кодексу України.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частинами 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання у момент вчинення правочину стороною (сторонами), вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 статті 203 Цивільного кодексу України.
Частинами 1-3 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним принципам суспільства. Особа яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Відповідно до частини 1 статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання не господарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 7 вищезгаданої статті Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ст. порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Згідно з частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 3 статті 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов'язані в будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Отже, істотними умовами кредитного договору як господарського договору, відповідно до закону, є умови про предмет, ціну та строк його дії та інші умови, визначені сторонами як істотні. Договір про відкриття кредитної лінії № 260-МВ/08 від 04.08.2008 укладено у повній відповідальності з нормами цивільного та господарського законодавства.
Крім того, відсутність відповідальності в договорі не є підставою для визнання такого договору недійсним на підставі статей 203, 205 Цивільного кодексу України (така ж правова позиція Верховного Суду України, викладена в постанові від 05.02.2008 у справі №22/268).
Позивач посилається також на те, що надання Відкритим акціонерним товариством Комерційним банком «Надра» кредитних коштів Закритому акціонерному товариству «Танго-Дельта Груп» за Договором кредитної лінії № 25/5/2006/980-К/26 від 14.04.2006 є валютною операцією та потребує індивідуальної ліцензії НБУ.
З такою позицією позивача, судова колегія не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Згідно з частиною 1 статті 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі Законом про банки.
Статті 47 та 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів Украяли «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».
Одночасно Національний Банк України в листі № 13-210/7871-22612 від 07.12.2009 зазначив, що нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 28.08.2001 № 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 06.07.2000 №279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті. При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи, Національний банк України постановою Правління Національного банку України від 01.12.2008 №406 «Про затвердження Змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків» посилив вимоги щодо формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.
З вищевикладеного вбачається, що уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Посилання позивача на підпункти «в», «г» частини 4 статті 5 Декрету Кабінету міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» є безпідставним, оскільки, в ньому зазначено, що індивідуальної ліцензії потребують операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують становленні законодавством межі. Однак чинним законодавством України такі межі не встановлені.
ВАТ КБ «Надра», як фінансова установа, що має ліцензію №21 від 23.08.2002 та дозвіл, видані НБУ на здійснення банківських операцій, визначених ч.1 та п.п.5-11 ч.2 ст.47 Закону України „Про банки та банківську діяльність” (а.с.89-90), в тому числі щодо залучення та розміщення іноземної валюти, здійснення кредитування клієнтів в іноземній валюті, а тому здійснює цю діяльність у повній відповідності до банківського та валютного законодавства України.
Судовою колегією встановлено, що при укладанні Кредитного договору сторонами не було порушено вимог чинного законодавства України. Таким чином вимога позивача про визнання спірного договору недійсним з підстав, визначених у позовній заяві та заяві про зміну підстав позову ЗАТ «Танго-Дельта Груп», є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Таким чином, позов ЗАТ «Танго-Дельта Груп» про визнання недійсним Договором кредитної лінії № 25/5/2006/980-К/26 від 14.04.2006 задоволенню не підлягає.
Апеляційна скарга не спростовує висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 20.04.2010 по справі № 25/101 є обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд-
Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Танго-Дельта Груп» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду м .Києва від 20.04.2010 у справі № 25/101 залишити без змін.
Матеріали справи № 25/101 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом одного місяця до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді