01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
02.07.2010 № 36/131
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача: представник - Бордаченко О.В. - за довіреністю,
від відповідача: представники - Чмут С.В., Мартинюк Н.М. - за довіреностями,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сітібанк"
на рішення Господарського суду м.Києва від 26.04.2010
у справі № 36/131 ( .....)
за позовом ВАТ "Дніпроважмаш"
до Публічного акціонерного товариства "Сітібанк"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 1952302,95 доларів США
В березні 2010 року Відкрите акціонерне товариство „Дніпроважмаш” звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства „Сітібанк” суми банківського вкладу у розмірі 1 952 302 долари США 95 центів, із яких: 1842250,00 доларів США - сума вкладу, 94 927 доларів США 05 центів - нараховані проценти за користування вкладом та 15 125 доларів 90 центів - сплата 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідач в порушення умов рамкового договору банківського строкового вкладу для юридичних осіб №330 від 13.02.2008 р. (надалі - Договір депозиту) не повернув позивачу суму вкладу разом з нарахованими процентами після спливу строку його розміщення, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовною заявою.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 26.04.2010 р. у даній справі позовні вимоги задоволені повністю.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Публічне акціонерне товариство „Сітібанк” звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невірним встановленням фактичних обставин, що мають значення для справи.
Зокрема, апелянт вказує на те, що договір депозиту укладався сторонами для забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань перед відповідачем за договором про надання гарантії та/або відкриття документарних акредитивів, що був укладений між сторонами, а також виданою відповідачем в інтересах позивача банківською гарантією. Відповідач вважає, що звернення позивача із позовом у справі №36/131 є передчасним, оскільки зобов'язання відповідача по виданій ним банківської гарантії не припинились.
Крім того, апелянт вказує на існування ухвал суду про вжиття заходів забезпечення позову, якими відповідачу було заборонено виконувати свої зобов'язання за договором депозиту, що свідчить про відсутність вини відповідача у не виконанні своїх зобов'язань за цим договором.
Як стверджує апелянт, договір депозиту містить умови про обставини непереборної сили, якими передбачено відстрочення виконання стороною своїх зобов'язань на час дії таких обставин. Відповідач розглядає ухвали суду про забезпечення позову як обставини непереборної сили, а тому вважає, що такі обставини відстрочили виконання зобов'язань відповідача повернути депозитні кошти позивачу. Скаржник вважає, що місцевий господарський суд, не взявши до уваги вказані обставини, порушив положення ст. 124 Конституції України, ст. 199 ГК України, ст.ст. 546, 569, 625 ЦК України, п. 14 Уніфікованих правил, п. 8 Положення про здійснення операцій за гарантіями.
Крім того, апелянт вказує на порушення місцевим господарським судом ст.ст. 1, 42, 43, 47, 43, 60-63, 79, 83, 84 ГПК України, мотивуючи тим, що неправомірно задоволено позовні вимоги, оскільки права позивача не були порушені, а також не зупинено провадження у справі до вирішення пов'язаної з нею іншої господарської справи №45/367.
У відзиві від 09.06.2010 р. позивач проти вимог апеляційної скарги заперечив та просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 26.04.2010 р. - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані по справі докази, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно задоволені позовні вимоги, з огляду на наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 13.02.2008 р. був укладений рамковий договір банківського строкового вкладу для юридичних осіб № 330, відповідно до п. 1.1 якого вкладник (позивач) передає, а банк (відповідач) приймає грошові кошти в національній та іноземній валютах на депозитні рахунки, відкриті вкладником у банку на підставі договору та виплачує проценти у розмірі та у порядку, визначеному цим договором.
Пунктом 2.1 Договору депозиту було встановлено, що розміщення депозиту здійснюється вкладником у банку на підставі депозитних доручень, наданих вкладником у порядку, передбаченому цим договором.
Згідно з п. 2.3 Договору депозиту депозитне доручення містить істотні умови договору депозиту.
Відповідно до п. 2.6. договору депозиту банк приймає рішення про розміщення депозиту, згідно умов наведених у депозитному дорученні, у той же робочий день, коли він отримав таке депозитне доручення або наступного робочого дня. За результатами розгляду депозитного доручення банк має право прийняти рішення розмістити депозит згідно з умовами депозитного доручення та надати вкладнику підтвердження про здійснення такої операції або повідомити вкладника про відмову у прийнятті депозиту.
В п. 3.1 - 3.2 Договору депозиту передбачено, що процентна ставка за депозитом та строк повернення банком вкладу визначаються сторонами у депозитному дорученні. Процентна ставка нараховується банком на суму депозиту, зазначеному у депозитному дорученні із дати фактичного зарахування коштів на депозитний рахунок (включаючи таку дату) до дати повернення суми депозиту (не включаючи таку дату). Нарахування відсотків за договором здійснюються в дату повернення депозиту за фактичну календарну кількість днів знаходження коштів на депозиті (включаючи неробочі (вихідні, святкові) дні).
На виконання умов депозитного договору позивач своїми дорученнями від 22.02.2008 р. розмістив на депозитному рахунку, відкритому ним у відповідача, грошові кошти на загальну суму 1 842 250 доларів США на строк до 30.11.2009 р. із процентною ставкою за користування банком депозитними коштами у розмірі 2,5 % річних. Вказані грошові кошти перераховувалися позивачем трьома частинами у розмірах 248037 доларів США 43 центи, 494212 доларів США 57 центів та 1100000 доларів США 00 центів і були зараховані відповідачем 22.02.2008 р. на відповідний депозитний рахунок позивача для довгострокових вкладів, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами та не оспорюється сторонами.
Як вбачається із матеріалів справи, у зв'язку із закінченням строку депозиту, позивач звертався до відповідача із заявами від 30.11.2009 р. №66-283/1771, від 25.12.2009 р. №66-315/1983 та від 22.02.2010 р. №66-50/392 про повернення суми вкладу, якими просив відповідача повернути йому депозитні кошти та нараховані за їх використання проценти шляхом перерахування відповідних грошових коштів на поточний рахунок позивача.
Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем вказаних вимог позивача.
Статтею 1058 ЦК України визначено, що за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено главою 71 ЦК України або не випливає із суті договору банківського вкладу.
В статті 1060 ЦК України передбачено, що договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Пунктом 3.3 постанови Правління Національного банку України від 3 грудня 2003 року № 516 „Про затвердження Положення про порядок здійснення банками України вкладних (депозитних) операцій з юридичними і фізичними особами” банки повертають вклади (депозити) та сплачують нараховані проценти у строки, що визначені умовами договору банківського вкладу (депозиту) між вкладником і банком.
За приписами ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк, за розпорядженням клієнта, зобов'язаний видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду у випадках встановлених законом (ст. 1074 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Враховуючи вищевикладені положення правових норм та з огляду на те, що датою закінчення строку розміщення депозиту сторони визначили 30.11.2009 р., судовою колегією встановлено, що з 01.12.2009 р. у відповідача виник обов'язок повернути позивачу розміщений ним вклад та нараховані на цю суму проценти на поточний рахунок позивача.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відповідач порушив свої зобов'язання повернути позивачу депозитні кошти у розмірі 1842250,00 доларів США та нараховані на цю суму 2,5 % річних згідно п. 3.2. депозитного договору у розмірі 94927,05 доларів США за весь період фактичного користування відповідачем коштами позивача (з 22.02.2008 р. до 05.03.2010 р.).
Стосовно доводів апелянта про те, що зв'язок між договором депозиту, банківською гарантією та іншими договорами, що були укладені позивачем і відповідачем, з метою забезпечення видачі відповідачем банківської гарантії, свідчать про передчасність звернення позивача з позовом до господарського суду, колегія суддів зазначає наступне.
Як свідчать матеріали справи та не заперечується сторонами, спірний договір депозиту був укладений позивачем та відповідачем у рамках схеми фінансування відповідачем видачі в інтересах позивача банківської гарантії, якою забезпечувалось виконання позивачем своїх зобов'язань за договором (контрактом) на виготовлення та постачання на умовах DDU кілець чавунної тюбінгової кріпи №/DZ/S/229/07 від 24.05.2007 р., укладеного між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю „Нижньосілезький машинобудівельний завод Zanam-Legmet” (Польща).
Так, Розділом 7 договору (контрактом) на виготовлення та постачання на умовах DDU кілець чавунної тюбінгової кріпи №/DZ/S/229/07 від 24.05.2007 р., укладеного між позивачем та ТОВ „Нижньосілезький машинобудівельний завод Zanam-Legmet” (Польща), було передбачено необхідність надання позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю „Нижньосілезький машинобудівельний завод Zanam-Legmet” забезпечення виконання позивачем своїх зобов'язань щодо поставки продукції шляхом видачі позивачем покупцю безвідкличної, безумовної та оплачуваної за першою вимогою банківської гарантії у розмірі 1 800 000,00 доларів США. Відповідач погодився видати в інтересах позивача зазначену вище гарантію, за умови укладення із позивачем договору депозиту, договору про надання гарантій та договору застави майнових прав за депозитним договором.
Пунктом 1.1 договору про надання гарантій та/або відкриття документарних акредитивів №TSU-1402/330 від 18.02.2008 р. (надалі - Договір про надання гарантій) передбачалось, що позивач час від часу протягом строку дії цього договору надаватиме відповідачу заяви про надання/відкриття Інструментів (гарантій та документарних акредитивів) у формі, затвердженій у додатках №1, №2 до договору, а відповідач має право видавати Інструменти на підставі та на умовах, зазначених позивачем у заявах, наданих згідно цього договору.
На підставі заяви позивача про надання гарантії від 19.02.2008 р. та у відповідності до умов договору про надання гарантій, відповідач 22.02.2008 р. видав в інтересах позивача на користь ТОВ „Нижньосілезький машинобудівельний завод Zanam-Legmet” банківську гарантію №UA1GCBR080530009 на суму 1,8 млн. доларів США. З матеріалів справи вбачається, що станом на час розгляду справи №36/131 судом першої інстанції та її перегляду судом апеляційної інстанції кошти за вказаною гарантією відповідачем на користь бенефіціара сплачені не були, хоча ТОВ «Нижньосілезький машинобудівельний завод Zanam-Legmet» пред'явило відповідні вимоги до ПАТ «Сітібанк».
18.02.2008 року між Акціонерним комерційним банком (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство „Сітібанк”, як заставодержателем, та Відкритим акціонерним товариством „Дніпроважмаш”, як заставодавцем, було укладено договір застави майнових прав (за депозитним договором) (надалі - Договір застави майнових прав), яким передбачено, що відповідач (заставодержатель) має право у разі невиконання позивачем (заставодавцем) боргових зобов'язань за Договором про надання гарантій (або відкриття документарних акредитивів) №TSU-1402/330 від 18.02.2008 р. одержати виконання боргових зобов'язань за рахунок заставлених майнових прав переважно перед іншими кредиторами заставодавця.
При цьому, Договором застави визначено, що боргові зобов'язання - це всі або частина зобов'язань позивача перед відповідачем по сплаті останньому будь-яких сум, що виникають згідно з положеннями договору фінансування та законодавством України. Майновими правами та предметом застави виступають права вимоги заставодавця до заставодержателя за спірним договором депозиту.
Керуючись ст. 35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду, за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших спорів в яких беруть участь ті самі сторони.
З огляду на зміст вищенаведеної правової норми, судова колегія бере до уваги рішення Господарського суду м. Києва від 24.12.2009 р. у справі №45/367, залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2010 р. та набрало законної сили, яким зазначені вище Договір про надання гарантій, заява №1 про надання гарантії та Договір застави майнових прав були визнані недійсними з огляду на їх невідповідність положенням чинного цивільного законодавства України та відсутністю дійсного волевиявлення ВАТ «Дніпроважмаш» на їх укладення.
Так, посилаючись на положення п. 10.3.13.9 та 10.3.13.10 Статуту ВАТ «Дніпроважмаш», якими передбачено прийняття рішень Спостережною радою щодо надання ним гарантій та передачу свого майна у заставу, суди дійшли висновку про їх укладення представником ВАТ «Дніпроважмаш» без відповідних повноважень, оскільки Спостережна рада чи Загальні збори акціонерів ВАТ «Дніпроважмаш» відповідного рішення не приймали. Враховуючи приписи ст.ст. 203, 215, 548 ЦК України, суди визнали наведені договори недійсними.
Згідно приписів ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює жодних правових наслідків, окрім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Частиною 1 ст. 236 ЦК України встановлено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Таким чином, недійсні договори не породжують жодних правових наслідків, а тому зв'язки, які існували між недійсними договорами та іншими угодами, вважаються відсутніми з моменту вчинення таких договорів.
При цьому, у тексті Договору депозиту відсутні умови про те, що він виступає засобом забезпечення виконання позивачем зобов'язань по договору про надання гарантії чи по виданій відповідачем гарантії.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що внаслідок визнання недійсними договорів про надання гарантії та застави майнових прав, відсутні правові підстави для утримання відповідачем належних позивачу депозитних коштів та нарахованих процентів.
Відповідно до ст. 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії мітиться посилання на основне зобов'язання.
Згідно п. 2 Розділу 1 „Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах”, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 р. N 639, гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов'язань у повному обсязі або їх частину в разі пред'явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від основного зобов'язання принципала (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на таке зобов'язання безпосередньо міститься в тексті гарантії.
З вище наведених положень законодавства України вбачається, що банківська гарантія є самостійним правочином та спростовуються твердження апелянта про те, що до припинення грошових зобов'язань відповідача перед ТОВ „Нижньосілезький машинобудівельний завод Zanam-Legmet” за виданою ним банківською гарантією, у позивача відсутнє право вимагати від відповідача кошти за договором депозиту.
Стосовно доводів відповідача про те, що обставинами непереборної сили, які перешкоджали йому виконати умови договору депозиту, але які не були враховані судом першої інстанції, ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.05.2009 р. у цивільній справі за позовом Лутая О.В. до ВАТ „Дніпроважмаш” і ПАТ „Сітібанк” та ухвалу Господарського суду м. Києва від 16.12.2009 р. у згадуваній вище справі № 45/367, судова колегія зазначає наступне.
Колегія суддів вважає помилковими твердження відповідача про те, що невиконання відповідачем умов Договору депозиту було зумовлене обставинами непереборної сили, які надають відповідачу відстрочку виконання своїх зобов'язань за договором депозиту та позбавляють позивача права вимагати повернення вкладу, з огляду на наступне.
Згідно з положеннями ст. 263 ЦК України обставинами непереборної сили вважаються надзвичайні або невідворотні за даних умов події.
Пунктом 7.1 Договору депозиту передбачено, що жодна сторона не несе відповідальності за невиконання або неналежне виконання свого зобов'язання за договором, що сталось внаслідок настання обставин непереборної сили, як-от: пожежа, повінь, землетрус або інші стихійні лиха, війна, військові дії будь-якого виду, терористичні акти, блокади, ембарго, а також будь-які інші обставини, що знаходяться поза контролем сторони, що, посилаючись на такі обставини, не змогла виконати чи припинити виконання свого зобов'язання за Договором. При цьому настання обставин непереборної сили повинне безпосередньо вплинути на виконання положень цього договору стороною, яка, посилаючись на такі обставини, припинила виконання своїх зобов'язань за договором.
Як вбачається з ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 28.05.2009 р. та ухвали Господарського суду м. Києва у справі № 45/367 від 16.12.2009 р., відповідачеві було заборонено виконувати дії, які направлені на виконання конкретних договорів, зокрема, договору про надання гарантій та договору застави майнових прав, які були в наступному визнані господарським судом недійсними у справі №45/367, а також заборонено відповідачу виконувати зобов'язання за виданою ним банківською гарантією №UA1GCBR080530009; заборонено відповідачу списувати кошти з будь-яких рахунків позивача, з метою виконання договору про надання гарантій та договору застави майнових прав.
Таким чином, вказані відповідачем ухвали судів про забезпечення позову не містять будь-яких обмежень для відповідача виконувати встановлені договором депозиту обов'язки перед позивачем, а тому не вплинули на можливість виконання відповідачем умов договору депозиту.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що порушення відповідачем умов Договору депозиту не було пов'язане із дією обставин непереборної сили.
Також судовою колегією відхиляються доводи скаржника щодо помилковості задоволення місцевим господарським судом позовних вимог позивача в частині стягнення із відповідача процентів за користування депозитними коштами за період дії обставин непереборної сили, тобто із 01.12.2009 р. до 05.03.2010 р., враховуючи наступне.
Пунктом 4.3. Договору депозиту встановлено, якщо після закінчення строку депозиту банк по причині, яка не залежить від його волі, не може здійснити зарахування коштів на поточний рахунок вкладника та вкладник не вимагає повернення суми депозиту зі спливом строку депозиту, банк не здійснює нарахування процентів на суму депозиту, починаючи з першого дня закінчення строку депозиту.
Як встановлено вище, невиконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором депозиту не було пов'язане із обставинами непереборної сили, а тому твердження апелянта про неможливість повернути кошти з огляду на існування обставин, які не залежали від волі відповідача, є необґрунтованими.
Крім того, як зазначалося вище, позивач звертався з вимогами до відповідача про повернення депозитних коштів 30.11.2009 р., 25.12.2009 р. і 22.02.2010 р., що відповідачем не заперечується. Тобто, позивач вимагав від відповідача повернення коштів після закінчення строку депозиту, що виключає можливість застосування правових наслідків, передбачених п. 4.3 Договору депозиту.
При цьому, пунктом 3.2 Договору депозиту передбачено нарахування процентів на суму депозиту за весь час фактичного користування банком депозитними коштами клієнта, а тому колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення судом першої інстанції із відповідача процентів із дати зарахування грошових коштів на депозитний рахунок (22.02.2008 р.) до дати подачі позивачем позовної заяви до суду (05.03.2010 р.) у розмірі 94927,05 доларів США.
Таким чином, колегія суддів вважає необґрунтованими твердження апелянта про незаконність стягнення судом першої інстанції із відповідача процентів за користування ним депозитними коштами за період із 01.12.2009 р. до 05.03.2010 р.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений законом або договором.
У зв'язку з тим, що порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за депозитним договором не було обумовлене дією обставин непереборної сили, колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача у апеляційній скарзі на п. 7.2 Договору депозиту, яким встановлено відстрочення виконання зобов'язань сторони договору на період дії обставин непереборної сили.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку щодо обґрунтованості стягнення з відповідача 3% річних, нарахованих на суму несвоєчасно виконаного відповідачем грошового зобов'язання за період із 01.12.2009 р. по 05.03.2010 р. у розмірі 15125,90 доларів США (1842250,00 доларів США + 94927,05 доларів США /365 днів х 3% річних х 95 днів).
Доводами апеляційної скарги не спростовано зазначені вище обставини та висновки місцевого господарського суду.
Частиною 2 ст. 34 ГПК України передбачено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідачем не спростовані належними та допустимими доказами відповідно до положень ст.ст.33,34 ГПК України зазначені вище обставини.
Щодо доводів відповідача про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, судова колегія вважає їх необґрунтованими, що підтверджується наступним.
Відповідно до ч. 2 ст. 104 ГПК України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.
Доводи, викладені в апеляційній скарзі щодо порушення місцевим господарським судом норм процесуального права спростовуються встановленими обставинами справи та вищевикладеними висновками суду.
Крім того, щодо клопотання апелянта про зупинення провадження у даній справі до вирішення господарської справи №45/367 та доводів апелянта про порушення Господарським судом м. Києва положень ст. 79 ГПК України, оскільки не було зупинено провадження у справі, судова колегія вважає зазначене клопотання безпідставним та дійшла висновку про правомірність відмови у задоволенні клопотання про зупинення справи судом першої інстанції, враховуючи наступне.
Відповідно до приписів ст. 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд зупиняє провадження у справі, зокрема, в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.
Вирішення справи № 45/367, на яку посилається апелянт, як на підставу для зупинення провадження у даній справі, не перешкоджає вирішенню справи № 36/131, у зв'язку з чим, клопотання відповідача про зупинення провадження є безпідставним, а отже, таким, що задоволенню не підлягає.
Колегія суддів також відхиляє твердження відповідача про порушення судом першої інстанції вимог ст.ст. 60-63, 79, 83, 84 ГПК України , у зв'язку з неприйняття ним до розгляду поданого відповідачем зустрічного позову, з огляду на таке.
Згідно ст. 60 ГПК України відповідач має право подати зустрічний позов до позивача для спільного розгляду з первісним позовом лише до прийняття рішення зі спору.
Із матеріалів справи вбачається, що 21.04.2010 р. у судовому засіданні оголошувалась перерва до 26.04.2010 р. для виготовлення повного тексту судового рішення у справі №36/131, оскільки відповідач заперечив проти оголошення вступної та резолютивної частини рішення суду у даній справі. Відповідач звернувся до господарського суду м. Києва із зустрічним позовом 22.04.2010 р., тобто після того, як розгляд справи було закінчено.
За таких обставин колегія суддів вважає, що неприйняття господарським судом м. Києва зустрічного позову відповідача не призвело до прийняття судом неправильного рішення, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення
Судова колегія зазначає, що відповідач не позбавлений можливості звернутись із позовом за захистом своїх прав до господарського суду в загальному порядку.
Враховуючи зазначене вище, судова колегія дійшла висновку, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку, рішення місцевого суду, яким задоволено позовні вимоги повністю, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим господарським судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Сітібанк” на рішення Господарського суду м. Києва від 26.04.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 26.04.2010 року у справі №36/131 - без змін.
3. Матеріали справи №36/131 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова може бути оскаржена протягом місяця до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя
Судді