01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
01.07.2010 № 6/176
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від позивача: Кириленко І.І. - представник за довіреністю,
від відповідача: Якименко Ю.В. - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Укртранснафта”
на рішення Господарського суду м.Києва від 29.04.2010
у справі № 6/176 ( .....)
за позовом Підприємства з 100 відсотковою іноземною інвестицією „Дельта”
до Відкритого акціонерного товариства „Укртранснафта”
про стягнення 5190979,91 грн.
В березні 2010 року позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача 4421507,98 грн. - основного боргу за Договором поставки №23-01/01-09 від 26.01.2009р., 69873,69 грн. - 3% річних, 246850,97 грн. - інфляційних витрат, 452747,57 грн. - пені та судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем за укладеним Договором поставки №23-01/01-09 від 26.01.2009р. не виконані належним чином зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 29.04.2010р. у справі №6/176 позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та припинити провадження у справі, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи господарським судом, що мають значення для вирішення справи; порушення останнім норм матеріального та процесуального права; неправильне застосування вимог ст.ст.610, 611 ЦК України; незастосування положень ст.614 ЦК України, ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України”.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевим господарським судом було прийнято оскаржуване рішення у відсутності представника відповідача, незалежно від того, що ним було подано клопотання про перенесення розгляду справи з поважних причин; не досліджено належні докази (Акти) і прийнято оскаржуване рішення на підставі недійсних доказів (видаткових накладних), та не застосовано положення ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”; сума боргу та розрахунок позову визнанні судом на підставі неналежних доказів з порушення норм процесуального права.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано повністю задовольнив позовні вимоги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
З матеріалів справи вбачається, що 26.02.2009р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, був укладений Договір поставки № 23-01/01-09, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити і передати у власність у встановлений Договором строк покупцю продукцію матеріально-технічного призначення, зазначену в специфікаціях до даного Договору (далі - Товар), а покупець в свою чергу, прийняти і оплатити Товар на умовах, викладених у цьому Договорі (далі - Договір).
Пунктом 3.2 Договору сторони погодили, що загальна сума Договору складає 6316439,98 грн., в т.ч. ПДВ: 1 052 740,00 грн..
Відповідно до п.п. 4.1 Договору платежі здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника наступним чином: авансовий платіж у розмірі 30% вартості товару, що становить: за специфікацією № 1 452516,99 грн., за специфікацією № 2 1356161,99 грн., за специфікацією № 3 86253,02 грн. протягом 15 банківських днів з моменту отримання рахунків (рахунків-фактур); остаточний розрахунок здійснюється протягом 15 банківських днів з дати отримання кожної партії товару на підставі належним чином оформленої видаткової накладної.
Покупцем було сплачено авансовий платіж на суму 1894932,00 грн..
У період з 15.06.2009 р. по 20.08.2009 р. постачальником відповідно до видаткових накладних було поставлено Товар на загальну суму 6316439,98 грн., а представниками покупця на підставі Довіреностей було прийнято даний Товар ( належним чином завірені копії накладних та довіреностей містяться в матеріалах справи (а.с.124-136)). Оригінали довіреностей та накладних досліджувались у судовому засіданні.
Однак, у передбачені Договором строки покупець остаточний розрахунок з постачальником за поставлений Товар не здійснив.
В зв'язку з чим, 13.01.2010р. постачальник звернувся до покупця з претензією № 00-01/КИВ, у якій пред'явив вимогу щодо погашення основного боргу в розмірі 4421507,98 грн.
В свою чергу, покупець 20.01.2010 р. листом № 23-02/320 повідомив продавця про те, що питання остаточного розрахунку по Договору знаходиться на розгляді правління ВАТ «Укртранснафта».
Станом на день розгляду справи заборгованість в розмірі 4421507,98 грн. відповідачем не сплачена.
Відповідачем відповідно до вимог ст.33, 34 ГПК України не надано належних та допустимих доказів протилежного.
Статтями 11, 509 ЦК України передбачено, що договір є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із ч.1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Із частин 1, 2 ст. 692 ЦК України вбачається, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до частин 1, 2 та 7 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Дана норма кореспондується зі ст.525, 526 Цивільного кодексу України.
В силу ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 4421507,98 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем не спростований, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу, колегією суддів визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних збитків та 3% річних, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Згідно із ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Частина 1 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила ст. 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
З огляду на вищезазначені правові норми боржник не звільняється від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.
Враховуючи встановлене вище прострочення відповідачем грошового зобов'язання та приписи вказаних правових норм, з останнього місцевим господарським судом правомірно стягнуто інфляційні витрати в розмірі 246850,67 грн. та 3% річних в розмірі 69873,69 грн. (розрахунок даних сум міститься в матеріалах справи а.с.40-43).
Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
В силу ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та сплата неустойки (пені).
Відповідно до п. 8.1 Договору покупець, в разі несвоєчасної оплати за отриманий Товар сплачує позивачу пеню у розмірі 0,1 відсоток від суми невиконаної частини зобов'язання за кожний календарний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент виконання зобов'язань.
Отже, висновок місцевого господарського суду щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 452747,57 грн. є обґрунтованим (розрахунок даної суми міститься в матеріалах справи а.с.40-43).
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, відповідачем не надано.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що місцевим судом було проігноровано клопотання відповідача про відкладення розгляду справи та розглянуто справу у відсутності його представника, чим порушено право останнього на захист своїх інтересів, колегія суддів зважає на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачу 02.04.2010р. було направлено копію Ухвали про порушення провадження по даній справі, якою розгляд справи призначено на 19.04.2010р., про що свідчить відповідна відмітка на Ухвалі суду та повідомлення про вручення поштового відправлення. Таким чином відповідач про час та місце судового засідання повідомлений завчасно, належним чином та у передбачені процесуальним законом строки.
19.04.2010р. розгляд даної справи було відкладено на 23.04.2010р. у зв'язку з лікарняним судді Ковтун С.А. (а.с.115).
20.04.2010р. Господарським судом м.Києва повідомлено відповідача про те, що розгляд даної справи відбудеться 23.04.2010р. (а.с.116).
23.04.2010р. в судовому засіданні було оголошено перерву до 29.04.2010р.. В даному засіданні були присутні представник позивача та відповідача.
Представником відповідача 29.04.2010р. було подане клопотання про відкладення розгляду справи.
Встановлено, що вищезазначене клопотання відповідача місцевим господарським судом досліджувалось у судовому засіданні, що підтверджується протоколом судового засідання від 29.04.2010р. (а.с.141).
Пунктом 3.6 Роз'яснення Вищого господарського суду України від 18.09.1997р. №02-5/289 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” передбачено, що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Матеріали справи свідчать про те, що неявка представника відповідача у судове засідання при прийнятті судом першої інстанції оскаржуваного рішення не перешкоджала вирішенню спору.
Стосовно тверджень апелянта про те, що судом першої інстанції не досліджено належні докази (Акти) і прийнято оскаржуване рішення на підставі недійсних доказів (видаткових накладних), та не застосовано положення ст.9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, колегія суддів не приймає їх до уваги, з наступних підстав.
Перш за все, колегія суддів зазначає, що апелянт відповідно до ст.33, 34 ГПК України не надав жодних належних та допустимих доказів того, що позивач не виконував умови Договору. Крім того, апелянт не звертався з відповідним позовом до суду.
По друге, відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (с.627 ЦК України).
Отже, відповідач уклавши з позивачем Договір погодив всі істотні умови зазначенні в Договорі.
Так, із п.4.1.2 Договору вбачається, що остаточний розрахунок здійснюється протягом 15 банківських днів з дати отримання кожної партії Товару на підставі належним чином оформленої видаткової накладної.
В матеріалах справи містяться належним чином завірені копії видаткових накладних та довіреностей, відповідно до яких позивач поставив, а відповідач (представники відповідача), в свою чергу, прийняли поставлений Товар за видатковими накладними.
Таким чином, колегія суддів вважає, що видаткові накладні копія яких міститься в матеріалах справи, є належним доказом на підставі яких апелянт був зобов'язаний здійснювати розрахунки з позивачем за поставлений Товар.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на лист відповідача №23-02/320 від 30.01.2010р., відповідно до якого останній фактично визнав свою заборгованість перед позивачем за Договором, що також підтверджується і листами Міністерства палива та енергетики України №08/31-953 від 04.12.2009р., №08/31-1053 від 18.12.2009р., №08/31-145 від 29.01.2010р..
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким повністю задоволені позовні вимоги, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Укртранснафта” на рішення Господарського суду м. Києва від 29.04.2010 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 29.04.2010 року у справі №6/176 залишити без змін.
3. Матеріали справи №6/176 повернути до Господарського суду м.Києва.
Головуючий суддя
Судді