01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
21.06.2010 № 14/385
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від ТОВ "Нью Ворлд Грейн Юкрейн" : Стельмащук А.В., Случ О.В. (за довір.),
від ДАК "Хліб України": Хижняк І.О. (за довір.),
від Прокуратури м. Києва: Грецькій І.І. (ст. помічник прокурора),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Ворлд Грейн Юкрейн"
на рішення Господарського суду м.Києва від 18.02.2010
у справі № 14/385 ( )
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Ворлд Грейн Юкрейн"
до Державної акціонерної компанії "Хліб України"
за участю Прокуратури м. Києва
про стягнення 21508698,21 грн.
В серпні 2009 р. ТОВ "Нью Ворлд Грейн Юкрейн" звернулося до господарського суду з позовом до відповідача, в якому просило стягнути з останнього (враховуючи подану заяву про уточнення позову від 02.10.2009) 15914108,13 грн. основного боргу за векселями, 5822383,51 грн. нарахованих відсотків, 55172,42 грн. витрат пов'язаних з опротестуванням векселів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.02.2010 р. у справі №14/385 в позові відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ "Нью Ворлд Грейн Юкрейн" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати з підстав порушення судом норм матеріального й процесуального права, у справі прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обгрунтування власної позиції апелянт вказує на неправомірність відмови суду в задоволенні позовних вимог з підстав пропуску позивачем строку позовної давності, встановленого ст.70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі. Натомість позивач стверджує, що ним не був пропущений строк позовної давності, перебіг якого було перервано, оскільки відповідачем було визнано борг, про що свідчить укладений сторонами договір про реструктуризацію боргу № 9922 від 26 квітня 2007 р. Відповідно до спірних правовідносин сторін має застосовуватися загальні правили, встановлені ЦК України для застосування строків позовної давності, зокрема, положення ст.264 ЦК України, що не було враховано судом під час розгляду спору.
Відповідачем надано відзив, в якому він заперечує проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, просить суд відмовити в її задоволенні та залишити без змін оскаржуване рішення. Відповідач стверджує, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо пропуску позивачем строку позовної давності та необхідності застосування до спірних правовідносин сторін положень спеціального законодавства, що має в даному випадку пріоритет перед загальними нормами національного законодавства.
Крім того, відповідач зазначає, що на час розгляду судом даної справи спір між сторонами фактично вже був вирішений компетентним органом, зокрема, вчинені приватним нотаріусом виконавчі написи опротестованих векселів були передані позивачем для примусового виконання у відповідності до положень Закону України „Про виконавче провадження”. За таких обставин, на думку відповідача, провадження у справі підлягало припиненню на підставі п.2 ст.80 ГПК України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, наданого відзиву, дослідивши матеріали справи та зібрані докази, заслухавши пояснення представників сторін, колегія встановила наступне.
ДАК "Хліб України" на виконання грошового зобов'язання перед ТОВ "Суффле Україна" передала останньому прості векселі на суму 15914108,13 грн.
Під час розгляду спору господарським судом встановлено, що ТОВ "Нью Ворлд Грейн Юкрейн" є правонаступником ТОВ "Суффле Україна", що підтверджується протоколом № 1/08 загальних зборів учасників ТОВ "Суффле Україна" від 15.05.2008 р. та статутом ТОВ "Нью Ворлд Грейн Юкрейн".
Як вбачається з матеріалів справи, 24 травня 2005 року ДАК "Хліб України", як векселедавцем зазначених вище простих векселів, внесено зміни до цих векселів щодо строку платежу за ними, шляхом закреслення старого реквізиту та написання нового, а саме - "за пред'явленням, але не раніше 30.06.2005 р." із зазначенням дати внесення цих змін та підписанням згідно з вимогами Закону України "Про обіг векселів в Україні", про що ДАК "Хліб України" та ТОВ "Суффле Україна" складено акт від 24.05.2005 р.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Юрченко В.В., 05.06.2006 р. отримавши заяву ТОВ «Суффле Україна» про вчинення протесту в неоплаті простих векселів, звернувся до ДАК «Хліб України» із заявою про здійснення оплати за простими векселями не пізніше 06.06.2006 р.
У зв'язку із неоплатою простих векселів при пред'явленні їх до оплати, 07.06.2006 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юрченко В.В. були опротестовані вказані векселі в неоплаті за реєстровими №№ 1744, 1745, 1746, 1747, 1748, 1749, та вчинені виконавчі написи на опротестованих простих векселях ДАК «Хліб України», які зареєстровані в реєстрі за №№ 1750, 1751, 1752, 1753, 1754, 1755.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник з приводу не здійснення своєчасної оплати відповідачем - ДАК „Хліб України”, опротестованих позивачем простих векселів, оплата яких мала відбутися з 07.06.2006 р.
Матеріали справи свідчать про те, що позивач звернувся до суду із позовом про стягнення даної вексельної заборгованості з порушенням трирічного строку позовної давності, встановленого ст.70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, а саме: 04.08.09 (згідно відмітки канцелярії суду позовній заяві). Оскільки перебіг трирічного строку позовної давності розпочався 07.06.2006 р., а закінчився 07.06.2009 р., то позивач звернувся до суду з відповідним позовом понад два місяці після закінчення перебігу строку позовної давності.
Позивач стверджує, що до спірних правовідносин сторін мають застосовуватись положення не спеціального законодавства, а загальні правила ЦК України щодо застосування строків позовної давності, і зокрема, в частині переривання строків позовної давності. Позивач вказує на те, що позов було подано в межах строку позовної давності, оскільки на підставі ч.1 ст.264 ЦК України перебіг цього строку було перервано, оскільки відповідачем була визнана наявна заборгованість. Про визнання відповідачем вексельної заборгованості, на думку позивача, свідчить укладений між сторонами договір про реструктуризацію боргу № 9922 від 26 квітня 2007 р.
Колегія звертає увагу на те, що позивач в обгрунтування своїх вимог про стягнення боргу за векселями та нарахованих відсотків посилається на спеціальне законодавство пов'язане з обігом векселів в Україні (Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, Закон України "Про обіг векселів в Україні").
Водночас, наполягаючи на перериванні строку давності для пред'явлення позову за векселями на підставі вексельного законодавства, позивач посилається на положення ст.264 ЦК України, незважаючи на те, що ані Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі, ані Закон України "Про обіг векселів в Україні" переривання перебігу строку позовної давності не передбачають.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія не може погодитися із заявленими доводами позивача та визнає їх необґрунтованими, з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість, яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до п. 2 ст. 10 ЦК України якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному в установленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Враховуючи специфіку правовідносин сторін, які пов'язані із обігом векселів, спірні відносини сторін підлягають регулюванню Женевською Конвенцією 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі.
Законом України "Про приєднання України до Женевської Конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі" від 06.07.1999, Україна приєдналася до даного міжнародного нормативного акту, а тому він є обов'язковим для виконання на території України, а його норми мають пріоритетний характер перед національним законодавством України.
Зокрема, Пленум Верховного Суду України в пункті 1 постанови "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів" від 8 червня 2007 року № 5 роз'яснив, що відносини, пов'язані з обігом векселів в Україні, регулюються Конвенцією, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (з урахуванням застережень, передбачених у додатку II до неї), Конвенцією про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі, Конвенцією про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів (підписані в Женеві 7 червня 1930 р.), а також Законами України від 5 квітня 2001 р. № 2374-ІП "Про обіг векселів в Україні" (ст. 2 якого містить застереження стосовно дії окремих положень Уніфікованого закону на території України), від 23 лютого 2006 р. N 3480-ІУ "Про цінні напери та фондовий ринок", від 6 липня 1999 р. N 826-ХІУ "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р., якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі", від 6 липня 1999 р. N 827-ХІУ "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі", від 6 липня 1999 р. N 828-ХІУ "Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 р. про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих векселів".
В абзаці 1 ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі встановлено, що позовні вимоги до акцептанта, які випливають з переказного векселя, погашаються через три роки, які обчислюються від дати настання строку платежу.
Такий строк застосовується як щодо позову векселедержателя, так і щодо позовних вимог, пред'явлених до акцептанта переказного векселя векселедавцем, індосантами, авалістами та іншими особами, до яких права за векселем перейшли внаслідок виконання ними вексельного зобов'язання. Так само вказане питання регулюється за участю векселедавця простого векселя (ст. 78 Уніфікованого закону).
При цьому, перебіг трирічного строку на пред'явлення позовних вимог до акцептанта переказного векселя або до векселедавця простого векселя починається з дати настання строку платежу, зазначеного у векселі.
Виходячи із положень вексельного законодавства, встановлені ст. 70 Уніфікованого закону строки для пред'явлення позовних вимог за векселем є присічними. Вказані строки не можуть бути змінені за угодою сторін і не підлягають зупиненню або відновленню, а суд застосовує ці строки незалежно від заяви сторони. В свою чергу, після закінчення вказаних строків припиняється дія матеріального права вимоги платежу від зобов'язаних за векселем осіб.
Відповідної позиція викладена в постанові Пленуму Верховного Суду України "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів" від 8 червня 2007 року № 5.
Як вбачається з матеріалів справи, перебіг строку давності для пред'явлення позову про стягнення боргу за векселями на підставі вексельного законодавства закінчився 07.06.2009 р., натомість позивач звернувся до суду з позовом лише 04.08.2009 р.
З огляду на встановлені обставини справи, колегією не приймаються також до уваги доводи позивача про переривання перебігу строку позовної давності, що на його думку, має застосовуватися на підставі ст.264 ЦК України до спірних правовідносин, враховуючи укладений між сторонами договір про реструктуризацію боргу. В даному випадку, як було встановлено судом, для регулювання спірних правовідносин сторін має застосовуватися норми спеціального законодавства, а не загального, які як було досліджено, не містять положень щодо переривання перебігу строку позовної давності.
Оскільки позов було подано з пропуском строку позовної давності, встановленої ч.1 ст. 70 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні заявлених позовних вимог, встановивши припинення дії матеріального права вимоги платежу від зобов'язаних за векселями осіб.
З приводу заявлених доводів відповідача про необхідність припинення провадження у справі на підставі п.2 ст.80 ГПК України в зв'язку із вирішенням спору компетентним органом, зокрема, вчиненням приватним нотаріусом виконавчих написів опротестованих векселів, які були передані позивачем для примусового виконання у відповідності до положень Закону України „Про виконавче провадження”, колегія зазначає наступне.
Під час розгляду спору господарським судом встановлено, що спірні векселі були дійсно опротестовані та приватним нотаріусом були вчинені відповідні виконавчі написи на них.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, колегія зазначає про те, що норми Закону України "Про нотаріат" не передбачають надання нотаріусам повноважень щодо вирішення господарських спорів.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису не є способом припинення зобов'язання, і відповідно не може свідчити про вирішення спору між сторонами.
В пункті 6 оглядового листа Вищого господарського суду України від 26.07.2002 р. № 01-8/870 зазначено, що провадження у справах про стягнення боргу за простими векселями не припиняється у випадку якщо ці векселі були опротестовані, а на них було вчинено виконавчі написи нотаріуса.
Як вбачається з матеріалів справи, 07 вересня 2006 року Державною виконавчою службою у Печерському районі міста Києва відкрито виконавчі провадження з виконання виконавчих написів нотаріуса № 1751-1755 від 07.06.2006 року, вчинених на простих векселях. 13 вересня 2006 року вказані виконавчі провадження були об'єднані у зведене виконавче провадження. 11 квітня 2007 року виконавче провадження з виконання виконавчих написів було передано до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.
Постановами про закінчення виконавчих проваджень від 18.05.2007 року Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України закінчив виконавчі провадження з примусового виконання виконавчих написів.
Підставою для закінчення виконавчих проваджень з примусового виконання виконавчих написів вказано закінчення строку для примусового стягнення за цими виконавчими написами нотаріуса у зв'язку із укладенням між сторонами договору про реструктуризацію боргу від 26.04.2007 року № 9922.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку, що на час розгляду господарським судом даної справи, спір між сторонами не був вирішений, відповідно підстави для припинення провадження у справі в порядку п. 2 ч. 1 ст. 80 ГПК України були відсутні. За таких обставин твердження відповідача про необхідність припинення провадження у справі визнаються безпідставними та до уваги не приймаються.
З огляду на встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив в позові. Відповідно оскаржуване рішення відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам справи та зібраним у справі доказам на час його прийняття, підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Статтями 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки апелянтом висновків господарського суду не спростовано, належних доказів у відповідності до вимог ст.ст.33-34 ГПК України в обґрунтування власної позиції суду не надано, тому апеляційна скарга визнається необґрунтованою, і задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нью Ворлд Грейн Юкрейн" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду м. Києва від 18.02.2010 р. у справі №14/385 - без змін.
Матеріали справи №14/385 повернути до Господарського суду м. Києва.
Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця.
Головуючий суддя
Судді