01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
28.04.2010 № 31/149-45/401
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Корсака В.А.
суддів:
За участю представників:
від Генеральної прокуратури України: представник не з'явився,
від Прокуратури м.Києва: Некрасов О.М. - прокурор відділу,
від позивача: Кузьменко А.М. - представник за довіреністю,
від відповідача: Микитьон В.В. - представник за довіреністю,
від третьої особи: Гах Н.Б. - представник за довіреністю,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Васильківський шкірзавод”
на рішення Господарського суду м.Києва від 23.12.2009
у справі № 31/149-45/401 ( .....)
за позовом Відкритого акціонерного товариства „Васильківський шкірзавод”
до Національної акціонерної компанії „Нафтогаз України”
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство акціонерний банк „Укргазбанк” (правонаступник Відкритого акціонерного товариства акціонерний банк „Укргазбанк” )
про визнання векселів такими, що не підлягають оплаті та ін.
В березні 2008 року позивач звернувся з позовом про визнання 12-ти векселів такими, що не мають вексельної сили та не підлягають оплаті; визнання такими, що не підлягають виконанню повністю, виконавчі написи приватного нотаріуса Сидоренка А.В..
29.05.2008р. позивачем було подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої останній просив визнати недійсними протести векселів, здійснені державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори; визнати векселі, емітовані позивачем на суму 30 млн. гривень, такими, що не мають вексельної сили та не підлягають оплаті; визнати такими, що не підлягають виконанню повністю, виконавчі написи приватного нотаріуса Сидоренка А.В. щодо стягнення несплаченої у строк заборгованості за 12-тю векселями.
Дана справа неодноразово розглядалась судовими інстанціями.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 23.12.2009р. у справі №31/149-45/401 провадження у справі в частині вимог позивача про визнання недійсними вчинених 10.10.2007 року нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Нещасною Т.М. протестів векселів №№3219940193 - 3219940204 від 12.10.1999р. припинено.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин місцевим судом, що мають значення для вирішення справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які останній визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених в оскарженому рішенні, обставинам справи; порушення та неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається, зокрема, на те, що спірні векселі були видані з порушенням вимог Правил виготовлення і використання вексельних бланків, затверджених постановою кабінету Міністрів України і Національного банку України від 10.09.1992р. №528 щодо використання вексельних бланків та недотримання вимог щодо форми векселя, емітованих з перевищенням повноважень з боку Голови правління позивача Гуцало В.Л..
Відповідачем та третьою особою надано відзиви на апеляційну скаргу, в яких вони просять апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.
Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзивів, дослідивши зібрані у справі докази, заслухавши пояснення представників сторін, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов до правильних висновків у даній справі та обґрунтовано припинив провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсними вчинених 10.10.2007 року нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Нещасною Т.М. протестів векселів №№3219940193 - 3219940204 від 12.10.1999р., а в іншій частині вимог відмовив, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 12.10.1999р. між позивачем та третьою особою було укладено Договір купівлі-продажу цінних паперів №075-Т, відповідно до умов якого третя особа прийняла на себе зобов'язання передати позивачу у власність векселі, емітовані ЗАТ „Барі” за №3001312739, №3001312740, №3001312743, №3001312744. №№3001312745-3001312755 у кількості 12-ти штук загальною номінальною вартості 30 млн. грн. (далі - Договір).
В цей же день між позивачем та третьою особою було укладено Додаткову угоду до Договору, якою сторони погодили проведення розрахунку шляхом передачі позивачем третій особі векселів, емітованих позивачем за №№3219940193-3219940204 на загальну суму 30 млн. грн. з датою погашення 08.10.2007р. (далі - векселі).
Векселі було підписано, зокрема, Головою правління позивача Гуцалом В.Л. та передано позивачем третій особі згідно Акту прийому-передачі до Договору №2 від 12.10.1999р. підписаним обома сторонами та скріпленим їх печатками.
09.10.2007р. державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Нещасною Т. М. було направлено на адресу позивача письмове повідомлення, яким вимагалося від позивача у строк до 10.10.2007р. здійснити оплату векселів або повідомити про причину несплати векселів.
10.10.2007р. державним нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Нещасною Т.М. за заявою відповідача було вчинено протести про несплату векселів.
В подальшому, 26.10.2007р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренком А.В. було вчинено виконавчі написи щодо стягнення з позивача заборгованості за векселями, на користь відповідача (копії відповідних виконавчих написів, зареєстрованих у реєстрі за №№5116-5127 містяться в матеріалах справи).
З статті 21 Закону України „Про цінні папери та фондову біржу” (в редакції, яка була чинною на час видання спірних векселів) вбачається, що векселем є цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).
Отже, з даної статті випливає, що на підставі векселя та дій, пов'язаних з його видачею, у певної особи (векселедавця) виникають відповідні обов'язки перед іншою особою (векселедержателем/власником векселя).
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час видачі спірних векселів порядок здійснення вексельного обігу в Україні, в тому числі, порядок оформлення векселів, регулювався нормами, Положення про переказний і простий вексель, затвердженого постановою Центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів СРСР від 07.08.1937р. №104/1341 (надалі - Положення), Правилами виготовлення і використання вексельних бланків, затвердженими спільною постановою Кабінету Міністрів України, Правилами Національного банку України від 10.09.1992р. №528 (надалі - Правила) та Положеннями про операції з векселями.
Відповідно до норм Правил векселі в Україні станом на момент складання спірних векселів підлягали складанню на спеціальних вексельних бланках.
Пунктом 4 розділу І Правил встановлювалися вимоги щодо таких вексельних бланків, відповідно до яких вексельні бланки повинні були містити наступні вихідні дані: повну, скорочену або умовну назву поліграфічного підприємства-виробника; місце і рік випуску; номер замовлення; тираж.
Згідно із п. 75 Положення простий вексель повинен містити наступні реквізити: найменування "вексель", яке включене безпосередньо в текст і , висловлене тією мовою, якою цей документ складений; просте і нічим не обумовлене обіцяння сплатити визначену суму; зазначення строку платежу; зазначення місця, в якому має бути здійснений платіж; найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений; зазначення дати і місця складання векселя; підпис того, хто видає документ (векселедавця).
Відповідно до п. 76 Положення документ, у якому відсутній який-небудь з реквізитів, вказаних у попередній статті, не має сили простого векселя.
Колегія суддів, дослідивши вексельні бланки, на яких було вчинено спірні векселі, вважає, що останні містять всі обов'язкові реквізити, які визначені Правилами.
Щодо твердження позивача про те, що спірні векселі є безтоварними, що суперечить абзацу 3 пункту 1 розділу II Правил, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Згідно із економіко-наукової класифікації векселів, останні можуть бути або товарними, або фінансовими. Товарними є векселі отримані від емітента векселя або від держателя векселя, як гарантія оплати за реалізовані товари (роботи, послуги). Фінансовим векселем є вексель, придбаний в якості фінансової інвестиції за фактично сплачені грошові кошти. Отже, критерієм такої класифікації є - зустрічне виконання проти векселя не пов'язане з передачею грошових коштів. Така класифікація використовується для мети оподаткування.
З пункту 1.6 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вбачається, що товари - матеріальні та нематеріальні активи, а також цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях, крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення.
З пункту 1.4 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" вбачається, що цінний папір - документ, що засвідчує право володіння або відносини позики та відповідає вимогам, установленим законодавством про цінні папери.
Нормою ст. 3 Закону України "Про цінні папери і фондову біржу" до цінних паперів віднесено і векселі.
Отже, вексель є цінним папером, який випускається (емітується) для оформлення грошового боргу і не є товаром під час проведення операцій з його випуску (емісії) та погашення, а тому не може бути розрахунком за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги в операціях його випуску та погашення. Однак, коли перший векселедержатель передає право власності на вексель (складає на векселі іменний або бланковий передавальний індосамент) наступному векселедержателю, вексель набуває статусу товару і є товаром у всіх наступних операціях, які передбачають перехід права власності на цей вексель, аж до його погашення.
Спірні векселі у правовідносинах сторін за Договором були емітовані позивачем та передані третій особі проти отримання товару (векселів емітованих ЗАТ "Барі"), відповідно спірні векселі є товарними.
Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що спірні векселі були видані (емітовані) позивачем з дотриманням вимог п. 4 розділу І та п. 1 розділу II Правил.
З текстів спірних векселів випливає, що від імені векселедавця - ВАТ "Васильківський шкірзавод", останні були підписані Головою правління позивача Гуцало Василем Леонідовичем.
Відповідно до ч.3 та 5 ст. 47 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, що діяла на момент емісії спірних векселів) правління вирішує всі питання діяльності акціонерного товариства, крім тих, що належать до компетенції загальних зборів і ради акціонерного товариства (спостережної ради). Правління діє від імені акціонерного товариства в межах, передбачених цим Законом і статутом акціонерного товариства.
Частиною 5 статті 41 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, що діяла на момент емісії спірних векселів) передбачено, що до компетенції загальних зборів належить: а) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; б) внесення змін до статуту товариства; в) обрання та відкликання членів ради акціонерного товариства (спостережної ради); г) обрання та відкликання членів виконавчого органу та ревізійної комісії; д) затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків; є) створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень; є) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління товариства; ж) затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів товариства, визначення організаційної структури товариства; з) вирішення питання про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним; и) визначення умов оплати праці посадових осіб акціонерного товариства, його дочірніх підприємств, філій та представництв; і) затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства; ї) прийняття рішення про припинення діяльності товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
Згідно із ч. 4 ст. 46 Закону України "Про господарські товариства" статутом акціонерного товариства або за рішенням загальних зборів акціонерів на раду акціонерного товариства (спостережну раду) може бути покладено виконання окремих функцій, що належать до компетенції загальних зборів, окрім питань віднесених до виключної компетенції загальних зборів акціонерів.
З пункту 8.2.4 Статуту позивача, в редакції від 25.12.1998р. вбачається, що до виключної компетенції Загальних зборів акціонерів належало затвердження договорів /угод/ укладених на суму, що перевищує 75 % статутного фонду Товариства. Статутний фонд Товариства на момент емісії спірних векселів становив 903 225,70 грн., а загальна ціна Договору купівлі - продажу цінних паперів №075-Т від 12.10.1999 становила 30 млн. грн..
Відповідно до Статуту позивач до компетенції Спостережної Ради Товариства, зокрема, відносяться: затвердження правил, процедур і інших внутрішніх документів Товариства; визначення умов та затвердження трудового контракту з Головою Правління Товариства; приймає рішення про укладення договору, контрактів про покупку, продажу, поставках, передачі в оренду або заставу майна, одержання і надання позики (кредитів); затвердження правил внутрішнього трудового розпорядку. Положень про органи управління Товариством; проводить попередню експертизу проектів, запропонованих Товариством для реалізації та інше. Голова Спостережної Ради від імені Товариства підписує з головою і членами Правління трудові договори (контракти).
Пунктом 3.3 абз. 4 Положення про Правління ВАТ "Васильківський шкірзавод" передбачено, що Голова Правління Товариства зобов'язаний погоджувати з Спостережною радою укладання будь-яких господарських договорів на суму, що перевищує 75 % статутного фонду Товариства.
Голова Правління Товариства зобов'язаний погоджувати з Спостережною радою укладання будь-яких господарських договорів на суму, що перевищує 75 % статутного фонду Товариства (п 2.1.11 Трудового контракту від 22.04.1999р.).
Однак, в матеріалах справи відсутні будь-які докази погодження Головою Правління позивача з Спостережною радою останнього, а також докази затвердження Загальними зборами акціонерів вищевказаного Договору.
Отже, з вищезазначеного випливає, що Голова Правління ВАТ "Васильківський шкірзавод" - Гуцало В.Л. при підписанні Договору перевищив повноваження наданих останньому діючим Статутом, Положенням про Правління ВАТ "Васильківський шкірзавод" та Трудовим контрактом.
Проте, колегія суддів вважає, що позивач, як юридична особа, схвалив дії свого керівника щодо видачі спірних векселів та щодо укладення в подальшому Договору з цими векселями, а також щодо передачі спірних векселів за цим Договором купівлі-продажу, що підтверджується підписаним Актом приймання-передачі спірних векселів, та їх фактичною передачею. Тому дії Голови Правління позивача, створили цивільні права та обов'язки для позивача (ст. 241 Цивільного кодексу України).
Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача про визнання спірних векселів такими, що не мають вексельної сили, є необґрунтованими.
Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільного права або інтересу, при цьому в ч. 2 названої статті зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Оскільки вексельне законодавство не передбачає можливості визнання простих векселів такими, що не підлягають оплаті, то обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором. Відповідно вимога позивача про визнання спірних векселів такими, що не підлягають оплаті, є також необґрунтованими.
Стосовно тверджень позивача про те, що у спірних векселях не зазначено належного найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути здійснений, колегія суддів зазначає наступне.
В тексті спірних векселів зазначено, що позивач зобов'язався заплатити проти цього векселя АБ "Укргазбанк". На звороті вказаних векселів міститься відбиток печатки третьої особи, з якого вбачається, що найменування третьої особи на час вчинення спірних векселів було саме Акціонерний банк "Укргазбанк". Більш того, в діючому на той час законодавстві не було вимоги про необхідність зазначення організаційно-правової форми у назві банку. Так, згідно ч. 2 ст. 23 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (в редакції на час видачі спірних векселів) у статуті комерційного банку, зокрема, визначаються повна та скорочена назва банку.
Отже, найменування третьої особи - АБ "Укргазбанк" є допустимим і достатнім для визначення особи, на користь якої має бути здійснений платіж.
Щодо позовних вимог про визнання недійсними протестів векселів, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.3 ст. 15 ГПК України справи у спорах за участю боржника і стягувана про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягненого за виконавчим написом нотаріуса розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача або за місцем виконання виконавчого напису нотаріуса за вибором позивача. При цьому, господарським судам підвідомчі справи у зазначених спорах, але не скарги на нотаріальну дію або відмову у вчиненні нотаріальної дії, про які йдеться у частинах першій - п'ятій статті 50 Закону України "Про нотаріат" і які розглядаються загальними судами або в порядку, встановленому Консульським статутом України (такої ж правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України в Інформаційному листі від 20.04.2006р. № 01-8/908).
Пунктом 1 частини статті 80 ГПК України передбачене, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Таким чином, висновок місцевого господарського суду щодо припинення провадження в цій частині є обґрунтованим.
Стосовно позовних вимог про визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню повністю, колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що оспорюванні векселі видавалися позивачем на користь прямо визначеної у таких векселях особи, а саме, Акціонерного банку "Укргазбанк".
Пунктом 75 Положення передбачено, що визначення особи, на користь якої має бути здійснено платіж за векселем, є одним з обов'язкових реквізитів простого векселя.
Отже, законним векселедержателем та власником векселю на момент видачі такого векселю була саме третя особа - Акціонерний банк "Укргазбанк".
Згідно із п.п. 11-13, 77 Положення право вимоги за простим векселем могло бути передано від векселедержателя (власника векселю) третій особі шляхом вчинення індосаменту.
Відповідно до п.п.12-13 Положення встановлено обов'язкові вимоги до порядку оформлення індосаменту, згідно яких індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Будь-яка обмежуюча його умова вважається ненаписаною. Індосамент має бути написаний на векселі або на приєднаному до нього аркуші (додатковий аркуш). Він повинен бути підписаний індосантом.
Таким чином, передача емітованих позивачем векселів, у яких векселедержателем (власником векселя) було визначено Акціонерний банк "Укргазбанк", могла бути здійснено ним на користь будь-якої іншої особи, зокрема і відповідача, шляхом вчинення на векселях або на приєднаних до них аркушах відповідних індосаментів в установленому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, на бланках векселя містяться бланкові індосаменти.
Статтею 16 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, затвердженого Женевською конвенцією 1930 року передбачено, що власник переказного векселя вважається його законним держателем, якщо його право на вексель базується на безперервному ряді індосаментів, навіть якщо останній індосамент є бланковим.
З абзацу 4 пункта 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 08.06.2007р. № 5 "Про деякі питання практики розгляду спорів, пов'язаних з обігом векселів" вбачається, що якщо останній індосамент є бланковим або на пред'явника (тобто в ньому не зазначено особу, що отримує вексель), законним векселедержателем такого векселя вважається особа, у якої вексель фактично знаходиться. Така особа має всі права за векселем, у тому числі право вимоги платежу за ним.
Отже, нотаріус, при вирішенні питання про вчинення протесту векселів, правильно встановив, що відповідач є належним векселедержателем.
Пунктом 302 Інструкції передбачено, що вексель опротестований нотаріусом у неплатежу, є підставою для вчинення на ньому виконавчого напису в порядку пункту 293 цієї Інструкції.
Посилання позивача про те, що виконавчі написи викладені в окремих документах, які не прикріплені до бланку векселів, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки вказані бланки з виконавчими написами до бланків векселів прикріплені належним чином.
Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено способи захисту цивільного права або інтересу, при цьому в ч. 2 названої статті зазначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Частиною 7 статті 50 Закону України "Про нотаріат" в редакції від 15.03.2006р., було передбачено такий спосіб захисту права, як визнання вчиненого нотаріусом виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню повністю або частково. Проте, 01.10.2008р. в ст. 50 Закону України "Про нотаріат" внесено зміни, якими вищевказаного способу захисту вже не передбачено.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що висновок місцевого господарського суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині визнання виконавчих написів такими, що не підлягають виконанню повністю є обґрунтованим, оскільки обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутні обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду, яким припинено провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсними вчинених 10.10.2007 року нотаріусом Васильківської міської державної нотаріальної контори Нещасною Т.М. протестів векселів №№3219940193 - 3219940204 від 12.10.1999р., а в іншій частинні вимог відмовлено, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи; судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Місцевим судом правильно дотримані вимоги ст.49 ГПК України щодо покладення судових витрат на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства „Васильківський шкірзавод” на рішення Господарського суду м. Києва від 23.12.2009 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду м. Києва від 23.12.2009 року у справі №31/149-45/401 залишити без змін.
3. Матеріали справи №31/149-45/401 направити до Господарського суду м.Києва.
Постанова набуває чинності з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом одного місяця з дня її прийняття.
Головуючий суддя
Судді
11.05.10 (відправлено)