01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.04.2010 № 14/120
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Григоровича О.М.
суддів:
за участю секретаря судового засідання:
прокуратури: не з'явився,
представників сторін:
позивача: Василів М.Д. (дов. від 09.03.10 № 562-232),
Гуменна Г.А. (дов. від 09.03.10 № 562-232),
відповідача: Глузманова М.П. (дов. від 22.04.09 № 2114/0/4-09),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного комітету України з державного матеріального резерву
на рішення Господарського суду м.Києва від 07.10.2009
у справі № 14/120 ( .....)
за позовом Державного підприємства "Львівський державний завод "Лорта"
до Державного комітету України з державного матеріального резерву
про стягнення 752669,56 грн.
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошувалась перерва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.10.09 позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного комітету України з державного матеріального резерву 750997, 31 грн. основного боргу, 330438, 82 грн. інфляційних втрат, 45430, 19 грн. відсотків річних, 7419, 51 грн. витрат на проведення судової експертизи, 11268, 66 грн. державного мита, 116, 42 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове, яким в позовних вимогах ДП “Львівський державний завод”ЛОРТА” відмовити повністю.
Скарга мотивована тим, що документів, які підтверджували б факт погодження витрат відповідального зберігача, позивачем не було надано. В апеляційній скарзі також зазначено, що судом першої інстанції неправомірно стягнуто з Держкомрезерву інфляційні втрати та 3 % річних за прострочення зобов'язання.
Позивач подав пояснення, в яких просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити повністю.
Розглянувши мотиви апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Статтею 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв” передбачено, що запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
Відносини Держкомрезерву з підприємствами, установами, організаціями у процесі формування і розміщення матеріальних цінностей державного резерву, їх відпуску у зв'язку з освіженням і заміною, у порядку тимчасового позичання... регулюються Порядком формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 № 1129 (далі -Порядок).
Відповідно до п. 4 Порядку розміщення запасів матеріальних цінностей державного резерву здійснюється Держкомрезервом на підприємствах, в установах і організаціях системи державного резерву, а також на інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Договори з відповідальними зберігачами укладаються Держкомрезервом на період, не менший за встановлений термін зберігання продукції до її освіження або заміни.
09.09.02 між Державним підприємством "Львівський державний завод "ЛОРТА" (далі - позивач, зберігач) та Державним комітетом України з державного матеріального резерву (далі - відповідач, комітет) було укладено договір № 48 відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
Згідно з п. 1.1. договору від 09.09.02 № 48 зберігання матеріальних цінностей державного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.
Відповідно до п. 1.2. вказаного вище договору комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1.
Пунктом 3.2. договору встановлено, що комітет зобов'язаний оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки).
Відшкодування витрат (з урахування податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням між комітетом та зберігачем. У разі коли комітет визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року (п. 4.2. договору від 09.09.02 № 48).
Строк оплати за договором встановлений не був.
Отже, між сторонами виникли правовідносини по зберіганню матеріальних цінностей державного матеріального резерву, врегульовані главою 36 Цивільного кодексу УРСР, главою 66 Цивільного кодексу України, Законом України “Про державний матеріальний резерв”.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 417 Цивільного кодексу УРСР, ч. 3. ст. 947 Цивільного кодексу України при безоплатному зберіганні поклажодавець зобов'язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 5 ст. 11 Закону України “Про державний матеріальний резерв” встановлено, що відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.04.02 № 532 “Про порядок відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву” Державному комітетові з державного матеріального резерву спрямовувати на відшкодування витрат відповідальних зберігачів матеріальних цінностей державного резерву кошти, одержувані як плату (відсотки) за запозичення товарно-матеріальних цінностей.
Згідно з п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов'язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держкомрезервом та відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Таким чином, фінансування витрат підприємств - зберігачів здійснюється як з державного бюджету, так і з інших джерел.
Позивач протягом 2002 - 2007 років зберігав у себе матеріальні цінності державного матеріального резерву та поніс витрати на їх зберігання в сумі 752669,56 грн., це підтверджується первинними документами, поясненнями позивача, поданим ним розрахунком, проведеним відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору, актами виконаних робіт, звітами про наявність цінностей, що надсилались відповідачу.
З метою визначення розміру фактично понесених позивачем витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за період 2002 -2007 років, Господарським судом міста Києва була призначена експертиза.
З висновку судово-економічної експертизи від 29.05.09 № 4501 вбачається, що витрати позивача на зберігання матеріальних цінностей державного резерву за період 2002 - 2007 років підтверджуються в сумі 750997,31 грн., з яких: 129823,63 грн. - оплата праці складських працівників, 88328,43 грн. - нарахування на заробітну плату, 26999,36 грн. - вартість електроенергії, 13669,23 грн. - вартість паливних матеріалів (на опалення), 1277,46 грн. - вартість водопостачання, 99881,62 грн. - охорона матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву, 2897,32 грн. - оплата земельного податку, 311968,11 грн. - амортизаційні відрахування від вартості складських приміщень, 4206,84 грн. - оплата послуг зв'язку, 18363,93 грн. - поточний ремонт (відокремлені склади мобрезерву), 19930,87 грн. - транспортні витрати, 33650,51 грн. - фінансові витирати на проведення інвентаризації.
06.10.09 позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог.
Матеріали справи не містять доказів відшкодування витрат.
Статтею 161 Цивільного кодексу УРСР передбачено, що зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установленим строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Звичайною вимогою у даному спорі є строк виконання зобов'язання.
За правилами статті 165 Цивільного кодексу Української РСР (статті 530 Цивільного кодексу України), якщо строк виконання зобов'язання не встановлений, кредитор вправі вимагати виконання, а боржник вправі провести виконання в будь-який час.
Боржник повинен виконати таке зобов'язання в семиденний строк з дня пред'явлення вимоги кредитором.
17.07.06 ДП "Львівський державний завод "ЛОРТА" направило Державному комітету України з державного матеріального резерву лист № М-160 дск/р з проханням погасити заборгованість за обслуговування та зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.
З листа від 30.08.06 № 5-3/4851 вбачається, що Держкомрезерв України не заперечує щодо наявності у нього обов'язку з відшкодування витрат за відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву.
06.02.08 позивач звертався до відповідача з претензією № 562-180 про сплату боргу в сумі 752669,56 грн.
Таким чином, строк позовної давності позивачем пропущений не був.
Натомість, Держкомрезервом України відповідних розрахунків проведено не було.
За таких умов, вимога позивача про стягнення з відповідача 750997,31 грн. боргу підлягає задоволенню.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дії відповідача є порушенням грошових зобов'язань, тому є підстави для застосування встановленої законодавством відповідальності.
В частині 2 ст. 625 Цивільного кодексу України вказано, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача 330438,82 грн. інфляційних втрат та 45430,19 грн. 3% річних.
Згідно зі ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, стягненню також підлягають витрати на проведення судової експертизи.
Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Отже, суд першої інстанції дав належну оцінку обставинам справи і прийшов до правильного висновку про задоволення позову частково.
Доводи апеляційної скарги є такими, що спростовуються матеріалами справи, а тому не дають підстав для скасування прийнятого у справі судового рішення.
За таких умов рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.09 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.10.09 у справі №14/120 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Матеріали справи №14/120 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
19.04.10 (відправлено)