01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
31.03.2010 № 4/719
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пашкіної С.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Ковтунов М.Ф. - начальник фінансового управління за розпорядженням № 1397 від 19.09.2007
від відповідача - Бітнер Н.С. - представник за довіреністю № 5-06/33 від 06.11.2009
від прокуратури Одуденко А.В. - помічник прокурора за посвідченням № 125 від 04.06.2007
розглянувши у відкритому судовому засіданні
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ”
на рішення Господарського суду м.Києва від 22.12.2009
у справі № 4/719 ( .....)
за позовом заступника прокурора Деснянського району м. Києва в інтересах держави в особі Фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації
до Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ”
про стягнення 351551,50 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача 351551,20 грн., з яких 65044,34 грн. - інфляційні втрати, 60000,01 грн. - 3% річних, 226506,85 грн. - пеня, нарахована за порушення умов договору № 07/395 банківського вкладу (депозиту) від 28.12.2007 щодо строку повернення суми вкладу.
Рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2009 у справі № 4/719 позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача за період після закінчення мораторію, 21 день серпня та 9 днів вересня 2009, стягнуто 3 % річних на загальну суму 12328,64 грн., в решті вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2009 у справі № 4/719 повністю і прийняти нове рішення, посилаючись на те, що суд неправильно застосував норми матеріального та процесуального права; що мораторій на задоволення вимог кредиторів, який був введений постановою Правління НБУ від 06.02.2009 № 53 на період з 09.02.2009 до 09.08.2009, постановою НБУ від 06.08.2009 № 465 продовжений до 09.02.2010; що згідно ст. 58 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію а задоволення вимог кредиторів; що оскаржуване рішення було прийняте судом 22.12.2009, але в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, проте в рішенні не зазначено дату його підписання, як це визначено ст. 85 ГПК України.
Ухвалою від 02.02.2010 колегія суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Пашкіна С.А., судді Калатай Н.Ф., Синиця О.Ф. прийняла апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” до провадження, розгляд скарги призначила на 17.02.2010.
Ухвалою від 17.02.2010 розгляд справи відкладений до 10.03.2010.
В судовому засіданні 10.03.2010 представником відповідача долучені до матеріалів справи копії постанови Правління НБУ від 06.02.2009 № 53, постанови НБУ від 06.08.2009 № 465 та свідоцтва А01 № 457523.
Ухвалою від 10.03.2010 розгляд справи відкладений до 31.03.2010.
Розпорядженням Голови суду № 01-23/1/8 від 30.03.2010 справу № 4/719 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Зеленіна В.О., Калатай Н.Ф.
В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив апеляційний суд скасувати оспорене рішення і прийняти нове, яким у позові в частині стягнення 3% річних відмовити.
Представники прокуратури проти задоволення апеляційної скарги заперечили і просили суд розглянути позов і задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.
Частково відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги в частині стягнення з відповідача сум пені в розмірі 181369,86 грн., 3% річних в сумі 47671,37 грн. та інфляційних втрат в розмірі 65044,34 грн. задоволенню не підлягають як такі, що в порушення ст. 58 Закону України „Про банки та банківську діяльність” нараховані під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, вимоги про стягнення пені в сумі 45136,29 грн. задоволенню не підлягають в зв'язку з відсутністю укладеної письмової угоди про неустойку відповідно до ст. 547 Цивільного кодексу України України, вимоги про стягнення інфляційних витрат за серпень 2009 задоволенню не підлягають, оскільки поріг інфляції, який встановлений на державному рівні, не перевищений.
При цьому, під час розгляду справи і прийняття оспореного рішення суду першої інстанції не була відома інформація про продовження постановою НБУ від 06.08.2009 № 465 мораторію на задоволення вимог кредиторів ПАТ АКБ „Київ” на строк з 10.08.2009 до 09.02.2010.
На зазначену постанову представник відповідача послався лише у апеляційній скарзі, а її копію долучив до матеріалів справи лише під час апеляційного провадження на вимогу ухвали суду.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання представника відповідача на те, що документ про продовження дії мораторію не був наданий суду першої інстанції через те, що така інформація є загальновідомою, і, в силу правил ст. 101 ГПК України, не приймає постанову НБУ від 06.08.2009 № 465 як додатковий доказ по справі і законну підставу для скасування рішення суду.
В той же час, на думку колегії суддів, наявність чи відсутність мораторію на задоволення вимог кредиторів відповідача протягом часу, за який з нього вимагається стягнути інфляційні втрати, 3% річних та пеню, в даному випадку не впливає не вирішення спору сторін по суті з наступних підстав.
Як свідчать матеріали справи, 28.12.2007 між Акціонерним комерційним банком „Київ”, щодо зміни найменування якого на „Публічне акціонерне товариство „Акціонерний комерційний банк „Київ” Шевченківською районною у місті Києві державної адміністрації 11.06.2009 проведено державну реєстрацію (свідоцтво А01 № 457523), як Банком та Фінансовим управлінням Деснянської районної у місті Києві державної адміністрації як Вкладником укладено договір № 07/395 банківського вкладу (депозиту) (далі Договір), за умовами якого позивач розміщує на вкладному (депозитному) рахунку в установі відповідача Вклад (депозит) у сумі 5 000 000 грн. на строк з дня надходження по 31.01.2008 включно.
28.12.2007 на виконання Договору платіжним дорученням № 538 позивач перерахував відповідачеві 5000000 грн., що останнім не заперечується.
Додатковою угодою № 8 від 16.01.2009 до Договору сторони продовжили строк розміщення Вкладу (депозиту) по 15.04.2009 включно.
До настання узгодженої дати повернення, постановою Правління НБУ від 06.02.2009 № 53 в АКБ „Київ” призначено тимчасову адміністрацію строком на один рік - з 09.02.2009 до 09.02.2010 та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців - з 09.02.2009 до 09.08.2009.
Як встановлено під час апеляційного провадження, постановою НБУ від 06.08.2009 № 465 мораторій на задоволення вимог кредиторів ПАТ АКБ „Київ” продовжений на строк з 10.08.2009 до 09.02.2010.
За умовами Договору (п. 3.2.3) Банк зобов'язаний повернути Вклад і проценти за останній період у встановлений Договором строк.
Як вбачається з виписки з особового рахунку позивача (а.с.16), відповідач повернув позивачеві Вклад (депозит) в сумі 5 000 000 грн. 10.09.2009, тобто з порушенням узгодженого сторонами у Договорі строку повернення.
23.10.2009 заступник прокурора Деснянського району м. Києва звернувся до суду в інтересах держави в особі Фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації з позовом, в якому з відповідача на користь позивача вимагається стягнути інфляційні втрати в сумі 65044,34 грн. за період з травня по серпень 2009, 3% річних в сумі 60000,01 грн. за 14 днів квітня, травень-серпень та 9 днів вересня 2009 року та пеню за порушення умов Договору в сумі 226506,85 грн., яку відповідно до ст. 549 ЦК України, ст. 1 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України вимагається стягнути за період з 17.04.2009 по 10.09.2009 з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня.
Відповідач, виходячи з норм ст.ст. 58, 85 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, згідно яким банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, протягом дії якого не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань, проти зазначених вимог як необґрунтованих та безпідставних заперечує повністю.
При цьому, відповідач відносить заявлені позивачем до стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних до фінансових (економічних) санкцій в розумінні ст. 85 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, з чим колегія суддів погодитися не може з огляду на таке.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зазначеній нормі закону йдеться не про відповідальність у вигляді фінансових санкцій за порушення грошового зобов'язання, а надається право кредитору вимагати від боржника сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, що є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Віднесення відповідачем сум інфляційних втрат та процентів річних до фінансових (економічних) санкцій, які не нараховуються протягом дії мораторію за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань згідно норм ст. 85 ЗУ „Про банки і банківську діяльність”, колегія суддів вважає помилковим.
За таких обставин, вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 65 044,34 грн. та 3% річних в сумі 60 000,01 грн. підлягають задоволенню за розрахунком позивача в повному обсязі.
При цьому, колегія не може погодитися з судом першої інстанції щодо відмови у позові в частині інфляційних втрат за серпень 2009 з тих підстав, що поріг інфляції, який встановлений на державному рівні, не перевищений, оскільки від'ємне значення індексу інфляції не є підставою для його незастосування при розрахунку інфляційних втрат.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені в сумі 225506,85 грн. за порушення строку повернення Вкладу (депозиту) за Договором слід зазначити наступне.
Пеня нарахована за період з 17.04.2009 по 10.09.2009 з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який стягується пеня.
Суд першої інстанції у вимогах про стягнення пені в розмірі 181369,86 грн. відмовив позивачу виходячи з того, що в порушення ст. 58 ЗУ „Про банки та банківську діяльність” пеня на зазначену суму нарахована під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, в решті вимог про стягнення пені, в сумі 45136,99 грн., - в зв'язку з відсутністю укладеної сторонами письмової угоди про неустойку відповідно до ст. 547 ЦК України.
Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Зазначені норми кореспондуються з нормою ст. 1 ЗУ „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, якою передбачено, що розмір пені за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін.
Отже, незалежно від наявності чи відсутності мораторію, за умови, якщо письмова угода між сторонами щодо забезпечення виконання грошового зобов'язання пенею відсутня, вимоги про стягнення пені є безпідставними.
Матеріали справи не містять доказів наявності між сторонами письмової угоди про застосування відповідальності у вигляді стягнення пені за порушення відповідачем зобов'язання в частині строку повернення Вкладу (депозиту).
За таких обставин, суд першої інстанції правомірно застосував до вимог про стягнення пені норму ч. 1 ст. 547 ЦК України, проте, на думку колегії суддів, помилково застосував її до вимог в частині стягнення пені лише за період після закінчення строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, що його введено постановою Правління НБУ 06.02.2009 № 53.
У вимогах про стягнення пені слід відмовити у повному обсязі з підстав саме ч. 1 ст. 547 ЦК України. Правила мораторію на вимоги про стягнення пені в даному випадку не розповсюджуються в зв'язку з відсутністю взагалі письмової угоди сторін про її стягнення.
Незважаючи на правові підстави відмови судом першої інстанції у задоволенні вимог про стягнення пені, оспорене рішення в цій частині залишається колегією суддів без змін як таке, що є вірним по суті.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 „Про судове рішення”, обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні . Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення по цій справі судом першої інстанції прийняте виходячи з неповно з'ясованих обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, а тому рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2009 у справі № 4/719 підлягає зміні, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні втрати в сумі 65 044,34 грн. та 3% річних в сумі 60 000,00 грн. В решті вимог відмовляється.
Відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
При цьому, посилання відповідача на те, що оскаржуване рішення було прийняте судом 22.12.2009, але в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, проте в рішенні не зазначено дату його підписання, як це визначено ст. 85 ГПК України, до уваги колегією суддів не приймаються як такі, що не підтверджуються матеріалами справи, адже у протоколі судового засідання від 22.12.2009 у справі № 4/719 зазначено про оголошення судом рішення, а не вступної та резолютивної частини рішення.
На зворотному боці оригінала рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2009 у справі № 4/719 міститься відмітка про відправлення цього рішення сторонам і прокурору 24.12.2009, тобто в межах п'яти днів, встановлених для розсилки ст. 87 ГПК України.
Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати по справі покладаються на відповідача і стягуються в доход Державного бюджету України пропорційно розміру задоволених майнових вимог.
Витрати на подачу апеляційної скарги відносяться за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2009 у справі № 4/719 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2009 у справі № 4/719 змінити.
3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2009 у справі № 4/719 в наступній редакції:
„1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код 14371869, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Фінансового управління Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (02225, м. Київ, пр. Маяковського, 29, ідентифікаційний код 26077750) інфляційні втрати в сумі 65 044 (шістдесят п'ять тисяч сорок чотири) грн. 34 коп. та 3% річних в сумі 60 000 (шістдесят тисяч) грн. 01 коп.
3. В решті позову відмовити.
4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код 14371869, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход Державного бюджету України 1250 (одну тисячу двісті п'ятдесят) грн. 44 коп. державного мита.
5. Стягнути з Публічного акціонерного товариства „Акціонерний комерційний банк „Київ” (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 16-22, ідентифікаційний код 14371869, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) в доход Державного бюджету України: одержувач УДК у Шевченківському районі м. Києва, ЄДРПОУ 26077968, банк одержувача ГУДКУ у м. Києві, МФО 820019, р/р 31213259700011, код платежу 22050000, 83 (вісімдесят три) грн. 94 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.”
4. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.
5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 4/719.
Головуючий суддя
Судді
06.04.10 (відправлено)