01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
16.03.2010 № 23/304
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шипка В.В.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача -
від відповідача -
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна"
на рішення Господарського суду м.Києва від 24.12.2009
у справі № 23/304 ( .....)
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна"
до ТОВ "Симпатик"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 3718,13 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Лан - Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Симпатик" заборгованості за невиконання договору № 680/06-П/1091В від 19.12.2006 р. у сумі 3 718,13 грн. (у тому числі 715,13 грн. пені, 1.411,71 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 89,38 грн. - 3% річних, 1.501,90 грн. інфляційних втрат).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не виконано зобов'язання за договором № 680/06-П/1091В від 19.12.2006 р. щодо оплати поставленого йому товару. Факт неналежного виконання зобов'язань відповідачем було встановлено рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 37/13 від 16.03.2009 р., відповідно до якого з відповідача було стягнуто на користь позивача 51.790,05 грн. основного боргу, 2.176,72 грн. пені, 342,07 грн. 3% річних, 1.812,71 грн. інфляційних втрат, 561,22 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.12.2009 р. у справі № 23/304 (далі - Рішення суду) позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Симпатик" (03049, м. Київ, вул. Лукашевича, 15а, ідентифікаційний код 32524414) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 5, ідентифікаційний код 30384724) 612,97 грн. (шістсот дванадцять гривень 97 копійок) пені, 76,61 грн. (сімдесят шість гривень 61 копійку) трьох процентів річних, 18,92 грн. (вісімнадцять гривень 92 копійки) державного мита та 58,42 грн. (п'ятдесят вісім гривень 42 копійки) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з даним рішенням в частині, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати Рішення суду в частині відмови у задоволені позовних вимог про стягнення 1.411,71 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 1.501,90 грн. інфляційних втрат та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги у цій частині задовольнити.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, вирішення питання про забезпечення позову, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.02.2010 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лан-Україна” і порушено апеляційне провадження у справі № 23/304, розгляд апеляційної скарги призначено на 16.03.2010 р.
Представник скаржника у судовому засіданні 16.03.2010 р. підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представник відповідача у судовому засіданні 16.03.2010 р. заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника третьої особи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Рішенням Господарського суду міста Києва № 37/13 від 16.03.2009 р., яке набрало законної сили 06.04.2009 р., було стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості (основного боргу) в розмірі 51.790,05 грн., 2.176,72 грн. пені, 342,07 грн. 3% річних, 1.812,71 грн. інфляційних втрат, 561,22 грн. витрат по сплаті державного мита, 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Штрафні санкцій були стягнуті за період з 07.12.2008 р. по 25.02.2009 р.
У справі № 23/304 позивачем заявлено вимогу про стягнення пені, та трьох процентів річних за період з 26.02.2009 р. по 15.03.2009 р., інфляційних втрат за лютий-березень 2009 року. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами за період з моменту виникнення заборгованості по 15.03.2009 р. (відповідна позовна вимога при розгляді справи № 37/13 позивачем не заявлялась).
Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Винесення судового рішення про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов'язання та припинення нарахування відповідних штрафних санкцій та компенсацій, інших об'єктивних економічних втрат кредитора у період до отримання від боржника визначеної судом до стягнення суми боргу.
Як підтверджено матеріалами справи, відповідач перерахував позивачеві визначену судом у справі № 37/13 суму в розмірі 56.800,77 грн. платіжним дорученням № 58374 від 02.07.2009 р.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України інфляційні втрати та три проценти річних нараховуються до моменту погашення заборгованості. Законодавство не обмежує позивача захистити своє право на грошову компенсацію в окремому судовому провадженні після винесення судового рішення про стягнення основної суми боргу.
Таким чином, позивач вправі заявити позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних за визначений ним період.
Переглядаючи спір по суті, колегія суддів підтверджує висновок місцевого суду про те, що при розрахунку трьох процентів річних за період з 26.02.2009 р. по 15.03.2009 р. позивачем не враховано тієї обставини, що у лютому місяці 2009 року 28 днів та допущено помилку при визначенні кількості днів за означений ним період часу (помилково визначено 21 день нарахування замість 18). Тому відповідна позовна вимога з урахуванням допущеної помилки підлягає задоволенню частково - у розмірі 76,62 грн.
Як підтверджено матеріалами справи та встановлено рішенням суду у справі № 37/13, згідно з п. 8.7 Договору поставки № В-680/06-П/1091В від 19.12.2006 р. сторони встановили, що у разі порушення терміну оплати вартості поставленого товару, що встановлений п. 7.3 цього договору, постачальник має право стягнути з покупця пеню від вартості несвоєчасно оплаченого товару за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період, за який стягується пеня.
Відповідно до пункту 3 статті 549 Цивільного кодексу України пеня обчислюється за кожний день прострочення виконання зобов'язання. Таким чином, позивач має право отримати пеню за весь період прострочення до моменту фактичної сплати суми боргу, з врахуванням вимог статті 232 Господарського кодексу України.
Відповідна позовна вимога про стягнення пені за період з 26.02.2009 р. по 15.03.2009 р. підлягає задоволенню частково (з урахуванням допущеної позивачем помилки при визначені кількості днів у лютому 2009 року) у сумі 612,97 грн.
Позовна вимога про стягнення з відповідача процентів за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягає, оскільки, при її обґрунтуванні позивач помилково застосовує правові положення статей 1048 та 1061 Цивільного кодексу України, які регулюють відносини позики та банківського депозиту. Означені правовідносини не є подібними за змістом правовідносинам, які виникають з договорів поставки, а за таких обставин відсутні правові підстави для застосування аналогії закону відповідно до ст. 8 ЦК України.
Окремо колегія суддів відзначає наступне.
Як зазначалось вище, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже три проценти річних є платою за користування чужими грошовими коштами, правова природа яких є самостійним способом захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань
Частиною 3 ст. 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Водночас розмір таких процентів вказаною нормою права не встановлений.
Встановлені названою статтею проценти також є санкцією за прострочення виконання грошового зобов'язання, тому вони не можуть застосовуватись паралельно з застосуванням процентів, встановлених ст.625 ЦК України.
Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Отже, хоча ст. 625 ЦК України і встановлює проценти, які є заходом відповідальності, що передбачає особливі підстави виникнення права на їх стягнення, все ж вони підлягають оплаті лише тоді, коли іншій розмір процентів не встановлений законом або договором. Тому застосування процентів відповідно до ст. 625 ЦК України виключає застосування процентів, передбачених ст. 536 ЦК України.
Таким чином, одночасне стягнення судом з відповідача процентів за користування чужими коштами та 3 % річних, передбачених ст. 625 ЦК України, є безпідставним.
При цьому колегія суддів відзначає також і те, що між сторонами відсутня будь-яка договірна домовленість щодо розміру таких процентів; жодний чинний нормативний акт не передбачає відповідної процентної ставки при виконанні договорів поставки продукції суб'єктами господарювання.
Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р. щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.
При цьому, індекс інфляції застосовується лише тоді, коли заборгованість була наявна протягом календарного місяця та кількість днів, протягом яких була наявна заборгованість, перевищує 1/2 кількості днів у цьому місяці.
В оскаржуваному рішенні суду зазначено, що позивач просить стягнути інфляційні втрати за період з 26.02.2009 р. по 15.03.2009 р, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат не підлягають задоволенню, оскільки заборгованість у відповідних місяцях була менше ніж 1/2 кількості днів у кожному місяці.
Вказаний висновок суду є помилковим, виходячи з наступного.
Як вбачається з тексту позовної заяви, позивач просив стягнути з відповідача індекс інфляції за лютий-березень 2009 року, тобто за два повних календарних місяця.
Що стосується наявності у відповідача заборгованості, то вказана заборгованість мала місце як до кінця березня 2009 року, так і в подальшому аж до липня 2009 року.
Відтак, позовні вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат підлягають задоволенню, але виключно за березень місяць 2009 року у розмірі 725,06 грн. (коли індекс інфляції становив 101,4), оскільки рішенням Господарського суду міста Києва № 37/13 від 16.03.2009 р. з відповідача вже було стягнуто інфляційні втрати за лютий 2009 року.
Так, рішенням Господарського суду міста Києва № 37/13 від 16.03.2009 р. (т. с. 1, а. с. 34-35) встановлено, що позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за період з 07.12.2008 р. по 25.02.2009 р. Далі суд визнав правомірним стягнення з відповідача визначених позивачем сум за цей період.
З урахуванням встановлених у справі № 37/13 обставин та Рекомендацій Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 р. щодо порядку нарахування індексів інфляції у колегії суддів відсутні підстави вважати, що за рішенням суду у справі № 37/13 з відповідача не стягнуто в повному обсязі втрати від інфляції за лютий 2009 року, зважаючи на те, що сума основного боргу (база нарахування інфляційних страт) не змінювалась.
Таким чином, оскаржуване рішення у справі № 23/304 в цій частині підлягає зміні.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:
1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинами справи;
4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
За вище встановлених обставин апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю “Лан-Україна” на рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2009 р. у справі № 23/304 підлягає частковому задоволенню, а вказане рішення - зміні в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за березень місяць 2009 року у розмірі 725,06 грн.
Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача (з урахуванням задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 725,06 грн.) додатково підлягають стягненню судові витрати у розмірі 80,17 грн.
Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати, понесені за подання апеляційної скарги у розмірі 24,88 грн. державного мита.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю “Лан-Україна” задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2009 р. у справі № 23/304 змінити, виклавши пункт другий його резолютивної частини у наступній редакції:
„Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Симпатик" (03049, м. Київ, вул. Лукашевича, 15а, ідентифікаційний код 32524414) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 5, ідентифікаційний код 30384724) 612,97 грн. пені, 76,61 грн. трьох процентів річних, 725,06 грн. інфляційних втрат, 157,51 грн. судових витрат.”
3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 24.12.2009 р. у справі № 23/304 залишити без змін.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Симпатик" (03049, м. Київ, вул. Лукашевича, 15а, ідентифікаційний код 32524414) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Лан-Україна" (04116, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 5, ідентифікаційний код 30384724) 24,88 грн. державного мита.
6. Видачу відповідних наказів доручити Господарському суду міста Києва.
7. Матеріали справи № 23/304 повернути до Господарського суду міста Києва.
8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.
Головуючий суддя
Судді