02 липня 2024 р. Справа № 440/15732/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 05.12.23 у справі № 440/15732/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач) звернувся до адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі за текстом також - відповідач), у якому просив:
- скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 26.09.2023 за № 930020894917 щодо відмови в перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахування довідок про заробітну плату від 29.12.2017 за № Д-73, № Д-73/1, № Д-73/2, починаючи з моменту звернення за перерахунком, а саме з 08.09.2023;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перерахувати пенсію ОСОБА_1 з урахування довідок про заробітну плату від 29.12.2017 за № Д-73, № Д-73/1, № Д-73/2, починаючи з моменту звернення за перерахунком, а саме з 08.09.2023.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2023 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 26.09.2023 за №930020894917.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області здійснити з 08.09.2023 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням довідок про заробітну плату від 29.12.2017 за № Д-73, № Д-73/1, № Д-73/2, виданих Представництвом ПАТ “НК” Роснафта”, з урахуванням проведених виплат.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1073,60 грн.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області оскаржило його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, є необґрунтованим.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції не врахував обставини справи, зокрема щодо того, що перерахунок пенсії на підставі архівної довідки про заробітну плату № Д-73 від 29.12.2017, виданої Представництвом ПАТ “НК” Роснафта” за період роботи з 01.05.1989 по 31.12.1991, є неможливим, оскільки не надані первинні документи щодо нарахування заробітної плати, як передбачено статтею 40 Закону №1058; перерахунок пенсії на підставі архівних довідок про заробітну плату № Д-73/1, № Д-73/2 від 29.12.2017, виданих Представництвом ПАТ “НК” Роснафта” за період роботи з 01.01.1992 по 31.12.1998, свідчить про відсутність права на перерахунок у зв'язку з припиненням дії Угоди. Крім того, спосіб подачі ОСОБА_1 заяви суперечить абзацу 7 пункту 1.8. Порядку № 22-1, надана до заяви ксерокопія паспорта суперечить пункту 2.23. Порядку № 22-1.
За результатами апеляційного розгляду Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що позивачу, ОСОБА_1 , призначено пенсію відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
08.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії за віком, з урахування довідок про заробітну плату від 29.12.2017 за № Д-73, № Д-73/1, № Д-73/2.
Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності ГУ ПФ України в Полтавській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.09.2023.
За результатами зазначеної заяви відповідачем, ГУ ПФ України в Полтавській області, прийнято рішення від 26.09.2023 про відмову в перерахунку пенсії, у зв'язку з відсутністю правових підстав.
Підставою для такого рішення зазначено, що заявнику проводити перерахунок пенсії на підставі архівної довідки про заробітну плату № Д-73 від 29.12.2017, виданої Представництвом ПАТ “НК” Роснафта” за період роботи з 01.05.1989 по 31.12.1991, неможливо, оскільки не надані первинні документи щодо нарахування заробітної плати, як передбачено статтею 40 Закону № 1058. Щодо перерахунку пенсії на підставі архівних довідок про заробітну плату № Д-73/1, № Д-73/2 від 29.12.2017, виданих Представництвом ПАТ “НК” Роснафта” за період роботи з 01.01.1992 по 31.12.1998, свідчить про відсутність права на перерахунок у зв'язку з припиненням дії Угоди.
Не погоджуючись із таким рішенням відповідача про відмову у перерахунку пенсії з урахування довідок про заробітну плату від 29.12.2017 за № Д-73, № Д-73/1, № Д-73/2, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що факт роботи позивача підтверджується записами в трудовій книжці, які також безпосередньо кореспондуються з записами у довідках про заробітну плату, а тому дійшов висновку, що відповідач протиправно не врахував при обчисленні пенсії довідки про заробітну плату від 29.12.2017 за № Д-73, № Д-73/1, № Д-73/2, видані Представництвом ПАТ “НК” Роснафта”.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та доводам учасників справи, суд апеляційної інстанції виходить з такого.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.1 ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначає Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частин 2, 4 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до 01.01.2004 - на підставі документів та порядку, визначеному законодавством, що діяло раніше. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Абзацом першим ч.1 ст.40 Закону № 1058-IV передбачено, що для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.
Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку (абз.5ч.1ст.40 цього Закону).
Згідно з пунктами 1-2 статті 41 Закону № 1058-IV до заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії враховуються:
1) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою після набрання чинності цим Законом, з яких згідно з цим Законом були фактично нараховані (обчислені) та сплачені страхові внески в межах встановленої законодавством максимальної величини заробітної плати (доходу), з якої сплачуються страхові внески, а після набрання чинності Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" - максимальної величини бази нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначеної відповідно до закону;
2) суми виплат (доходу), отримуваних застрахованою особою до набрання чинності цим Законом, у межах сум, на які відповідно до законодавства, що діяло раніше, нараховувалися внески на державне соціальне страхування або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а за періоди до запровадження обмеження максимального розміру заробітної плати (доходу), з якої сплачувалися зазначені внески (збір), - у межах сум, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, включалися до заробітної плати, з якої обчислювалася пенсія відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", і не перевищують 5,6 розміру середньої заробітної плати в Україні на день отримання зазначених сум.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що у разі надання особою заяви на призначення (перерахунок) пенсії із наданням довідки за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд незалежно від перерв до 01 липня 2000 року, зазначена довідка може бути врахована для призначення (перерахунку) розміру пенсії тільки після обов'язкового підтвердження первинними документами, на підставі яких було видано зазначену довідку.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок №22-1), затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (у редакції Постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 за № 13-1) та зареєстрований в Міністерстві юстиції України за №1566/11846 від 27.12.2005, регулює питання подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058.
Абзацом 2 підпункту 3 пункту 2.1 вказаного Порядку встановлено, що за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30 червня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Пунктом 2.10 Порядку передбачено, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами.
У випадках, коли архівні установи не мають можливості видати довідку за встановленою формою з розшифровкою виплачених сум за видами заробітку, вони можуть видавати довідки, що відповідають даним, наявним в архівних фондах, без додержання цієї форми.
Установлення заробітку для обчислення пенсії на підставі показань свідків не допускається. Виписка зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об'єднань не є документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії.
Отже, установлення заробітку для обчислення пенсії не допускається лише на підставі показань свідків, а також не можуть бути документами, що засвідчують фактичний заробіток для обчислення розміру пенсії - виписки зі штатного розпису про посадовий оклад, профспілкові квитки, квитки партій та рухів, громадських об'єднань.
В свою чергу, підтвердження достовірності даних довідки здійснюється шляхом проведення органом Пенсійного фонду перевірки за місцем зберігання первинної документації, а не шляхом покладення на особу, яка звернулася за перерахунком пенсії, обов'язку щодо надання цих первинних документів.
Відповідно до ст. 56 Закону України від 05.11.1991 за № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Згідно зі ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній.
Згідно з ч.4 ст.1 Закону № 1788-XII у тих випадках, коли договорами (угодами) між Україною та іншими державами передбачені інші правила, ніж ті, які містяться в цьому законі, то застосовуються правила за такими договорами (угодами).
Поряд з цим за змістом ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 вказаної Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Отже, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14.11.2019 у справі № 676/6166/16-а, від 16.04.2020 у справі № 555/2250/16-а від 17.06.2020 у справі № 646/1911/17, від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 та від 06.07.2020 у справі № 345/9/17.
Наведене також підтверджує, що діюче в Україні пенсійне законодавство визначає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території рф або на підприємстві, зареєстрованому на території рф після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в рф. Тобто існує гарантія врахування страхового (трудового) стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Згідно зі ст.2 федерального закону рф № 173-фз від 17.12.2001 «Про трудові пенсії в російській федерації» страховий стаж - врахована при визначенні права на трудову пенсію сумарна тривалість періодів роботи і (або) іншої діяльності, протягом яких сплачувалися страхові внески до пенсійного фонду російської федерації, а також інших періодів, які зараховуються до страхового стажу.
Відповідно до ч.1 ст.10 цього федерального закону до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території російської федерації особами, вказаними в частині першій статті 3 даного федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до пенсійного фонду російської федерації.
З наведеного слідує, що як законодавством України, так і законодавством рф, передбачено зарахування періоду трудової діяльності до страхового стажу при умові сплати страхових внесків до пенсійного фонду тієї країни, на території якої здійснювалась така діяльність.
Судом установлено, що у довідках про заробітну плату, виданих Представництвом ПАТ “НК” Роснафта”, від 29.12.2017 за № Д-73, № Д-73/1, № Д-73/2, зазначені суми заробітної плати, періоди роботи, а також є посилання на те, що такі видані на підставі особових рахунків.
Так, довідки від 29.12.2017 за № Д-73, № Д-73/1, № Д-73/2, видані Представництвом ПАТ “НК” Роснафта” для обчислення пенсії позивача, містять відомості про заробітну плату позивача за період його роботи у ПАТ “НК” Роснафта” з 1989 по 1998 рік (з розбивкою по місяцях).
У довідках указано первинні документи, на підставі яких вони видані - лицьові рахунки за 1989-1998 роки. У цих довідках також містяться відомості про нарахування внесків до пенсійного фонду рф.
Отже, вказані довідки відповідають формі, встановленій у додатку 1 до пункту 7 Порядку №22-1, в редакції, чинній на час їх видачі.
Разом з цим колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що неможливість проведення Пенсійним органом зустрічної перевірки щодо достовірності вказаних відомостей у довідці, а також сумніви останнього щодо обґрунтованості її видачі самі по собі не можуть мати негативні наслідки для особи та не можуть впливати на особисті права позивача щодо пенсійного забезпечення.
Відсутність можливості проведення перевірки не може позбавляти позивача його конституційного права на соціальний захист.
Щодо зазначення пенсійним органом у спірному рішенні про неможливість зарахування до стажу періоду роботи позивача з 01.01.1992 по 31.12.1998 у зв'язку з припиненням з 01.01.2023 участі Російської Федерації в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, колегія суддів зазначає таке.
Так, на час здійснення позивачем трудової діяльності у спірні періоди діяла Угода про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, укладена в тому числі між Україною та Російською Федерацією (в подальшому - Угода), відповідно до якої пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць Угоди здійснюється за нормами законодавства держави, на території якої вони проживають.
Метою Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань «відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди». Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Статтею 5 Угоди передбачається, що ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав-учасниць Угоди.
Згідно з ч. 2 ст. 6 Угоди для встановлення права на пенсію, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року за № 1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Державу галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року за № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 за № 376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.
За приписами ч. 2 ст. 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасників Угоди, що виникли у відповідності до положень даної Угоди, не втрачають своєї сили і в разі його виходу з Угоди держави-учасника, на території якого вони проживають.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов'язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.
За приписами ч. 1 ст. 25 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов'язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов'язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.
З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України, слід дійти висновку, що за особами, яким у період дії міжнародного договору була призначена пенсія з урахуванням норм такого міжнародного договору, зберігається право на її отримання, оскільки на момент припинення дії міжнародного договору вже існує захищене право особи на пенсійну виплату.
Враховуючи, що позивач набув трудовий стаж у той час, коли вказана Угода діяла, як зі сторони України, так і зі сторони Російської Федерації пенсійне право ОСОБА_1 як громадянина держави-учасника Угоди, що виникло відповідно до положень даної Угоди, не втратило своєї сили і в разі виходу з Угоди держави-учасника, а тому підстави для неврахування довідок про заробітну плату № Д-73/1, № Д-73/2 від 29.12.2017, виданих Представництвом ПАТ “НК” Роснафта”, відсутні.
Отже, враховуючи наведене, а також те, що факт роботи позивача підтверджується записами в трудовій книжці, які також безпосередньо кореспондуються із записами у довідках про заробітну плату, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач протиправно не врахував при обчисленні пенсії довідки про заробітну плату від 29.12.2017 за № Д-73, № Д-73/1, № Д-73/2, видані Представництвом ПАТ “НК” Роснафта”, а отже дії відповідача щодо відмови в прийнятті довідок про заробітну плату за період роботи позивача в ПАТ “НК” Роснафта” є протиправними.
Суд зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Позивач, як громадянин України, наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
З метою захисту порушених прав позивача суд першої інстанції правомірно визнав протиправним та скасував рішення ГУПФ України в Полтавській області від 26.09.2023 № 930020894917 та зобов'язав відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу з врахуванням довідок про заробітну плату від 29.12.2017 за № Д-73, № Д-73/1, № Д-73/2, виданих Представництвом ПАТ “НК” Роснафта”.
Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у повному обсязі є обґрунтованим і законним.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.
Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 у справі № 440/15732/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк В.Б. Русанова