26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 947/27191/21
провадження № 61-13259св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
Шиповича В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Відродження»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Громіка Р. Д., Сегеди С. М., Дришлюка А. І., від 31 травня 2023 року,
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Відродження» (далі - ТОВ «Відродження») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном.
2. Позовна заява мотивована тим, що ТОВ «Відродження» на прилюдних торгах набуло право власності на житловий будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , які до цього належали ОСОБА_1 .
3. У подальшому товариству стало відомо, що у спірному будинку проживають колишня дружина та діти ОСОБА_1 , який за вказаною адресою лише зареєстрований, оскільки подружжя понад десять років разом не проживає. У досудовому порядку спір не було вирішено, будь-яких угод щодо оренди спірного майна між сторонами не укладено. Наявна заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг.
4. Посилаючись на те, що відповідачі втратили право користування спірним будинком, ТОВ «Відродження» просило суд визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком, загальною площею
349,3 кв. м, та земельною ділянкою, площею 0,0543 га, кадастровий номер 5110136900:27:011:0261, за адресою: АДРЕСА_1 , зняти відповідачів з реєстраційного обліку та виселити без надання іншого житла.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
5. Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси, у складі судді
Огренич І. В., від 28 лютого 2022 року позов задоволено.
Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 такими, що втратили право користування житловим будинком, загальною площею 349,3 кв. м, та земельною ділянкою
площею 0,0543 га, кадастровий номер 5110136900:27:011:0261, за адресою:
АДРЕСА_1 .
Знято ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з реєстраційного обліку за адресою:
АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 з житлового будинку по
АДРЕСА_1 .
6. Суд першої інстанції вказав, що зі зміною власника нерухомого майна відповідачі втратили право користування спірним будинком та підлягають виселенню.
Інформація про перегляд заочного рішення
7. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 07 вересня 2022 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2022 року визнано неподаною та повернуто заявнику з усіма доданими до неї документами.
8. Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 04 жовтня 2022 року заяву ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення Київського райсуду м. Одеси від 28 лютого 2022 року залишено без задоволення.
Короткий зміст оскаржуваної постанови апеляційного суду
9. Постановою Одеського апеляційного суду від 31 травня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2022 року залишено без змін.
10. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що зі зміною власника нерухомого майна відповідачі втратили право користування спірним будинком та підлягають виселенню.
11. Водночас, відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо придбання іпотечного майна за особисті кошти позичальника, колегія суддів наголосила, що у справі № 947/21254/19 апеляційним та касаційним судом у постановах
від 30 березня 2021 року та 22 червня 2022 року встановлено факт придбання ОСОБА_1 іпотечного майна за кредитні кошти.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12. У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 31 травня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
13. 29 серпня 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 31 травня 2023 року.
14. Ухвалою Верховного Суду від 25 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження, витребувано із суду першої інстанції матеріали справи, які у жовтні 2023 року надійшли до Верховного Суду.
15. Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
16. Підставою касаційного оскарження судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 05 червня 2019 року у справі № 643/18788/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12729/15-ц, у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 200/3911/19-ц, у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
17. Крім того, вказує на порушення норм процесуального права та наявність передбачених пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підстав для скасування оскаржуваного судового рішення (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
18. Зауважує, що апеляційний суд не надав належної оцінки доводам щодо набуття житлового будинку ще до отримання кредиту.
19. Вважає, що апеляційний суд встановив обставини справи на підставі недопустимих доказів, оскільки помилково послався на судові рішення у справі № 947/21254/19, якими встановлено лише факт отримання кредитних коштів під іпотеку земельної ділянки та житлового будинку, а не те, що за кредитні кошти було придбано спірне нерухоме майно. Натомість виселення відповідачів без надання іншого житлового приміщення, за умови придбання спірного майна не за кредитні кошти, не відповідає вимогам закону.
20. Звертає увагу на те, що після ухвалення рішення суду набрав чинності Закон України № 2120-IX від 15 березня 2022 року, яким розділ VI «Прикінцеві положення» Закону України «Про іпотеку» доповнено пунктом 52 про те, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.
Інформація щодо подання відзиву на касаційну скаргу
21. 18 жовтня 2023 року представник ТОВ «Відродження» - адвокат
Савенко Г. С. подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, доводи якого не можуть бути враховані касаційним судом, оскільки відзив подано з пропуском строку, визначеного в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
22. Колегією суддів не встановлено підстав для продовження строку на подання відзиву.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23. 25 січня 2018 року Київським районним судом м. Одеса прийнято рішення у справі № 520/6543/14-ц, яким позов ТОВ «ОТП Факторинг Україна» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № PML 500/098/2007, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. 13 липня 2007 року та зареєстрованим в реєстрі під номером 12524, а саме: земельну ділянку, площею 0,0543 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що складається в цілому з одного житлового будинку з каміння літ. «А», житловою площею 116,4 кв. м., загальною площею 349,3 кв. м., та № 1, 2 - огорожа, розташованих на земельній ділянці, площею 543 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 шляхом продажу цього майна на електронних торгах за початковою ціною 5 877 842 грн з метою задоволення вимог
ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в загальній сумі 8 069 066 грн за кредитним договором № МL-500/098/2007 від 13 липня 2007 року.
24. На виконання вказаного рішення суду видані та пред'явлені до виконання виконавчі листи, а 27 лютого 2019 року відкрито виконавче провадження.
25. 29 травня 2020 року на електронному майданчику ДП «Сетам» за лотом № 377010 реалізовано предмет іпотеки: житловий будинок, загальною
площею 349,3 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,0543 га, за адресою:
АДРЕСА_1 . Переможець торгів - ТОВ «Відродження».
26. 04 червня 2020 року ТОВ «Відродження» у повному обсязі виконало свої зобов'язання щодо оплати вартості придбаного на електронних торгах за лотом № 377010 нерухомого майна.
27. 15 червня 2020 року приватним виконавцем Колечко Д. М. оформлено акт про реалізацію предмета іпотеки.
28. 23 вересня 2020 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Іллічовою Н. А. видано свідоцтво про те, що ТОВ «Відродження» є власником вказаного майна, зареєстровано право власності.
29. 14 липня та 23 липня 2021 року ТОВ «Відродження» відповідачам було направлено вимоги про виселення та зняття з реєстраційного обліку, які залишено без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
30. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
31. Згідно із частинами першою-другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
32. Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
33. У розглядуваній справі ОСОБА_1 оскаржує постанову Одеського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, зокрема з посиланням на те, що виселення відповідачів можливе лише з наданням іншого постійного житла, оскільки спірне нерухоме майно набуте не за рахунок кредитних коштів.
34. Надаючи оцінку доводам касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
35. Статтею 41 Конституції України установлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
36. Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
37. Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенції) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
38. Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
39. Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
40. Законодавчою належною нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є стаття 109 ЖК України, в частині першій якої передбачені підстави виселення.
41. Відповідно до частини другої статті 109 ЖК України громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене в рішенні суду.
42. Отже, частиною другою статті 109 ЖК України встановлено загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення.
43. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення.
44. Гарантія надання іншого постійного житлового приміщення поширюється на осіб, для яких житло, з якого вони підлягають виселенню у зв'язку із зверненням стягнення на предмет іпотеки, є єдиним об'єктом житлової нерухомості, що перебуває у їхній власності або користуванні.
45. За наявності в особи у власності іншого (інших) об'єкта житлової нерухомості, яким вона має право безперешкодно користуватись, така особа може підлягати виселенню з іпотечного житла без надання іншого житлового приміщення, оскільки така особа в результаті виселення не стає безхатченком, у неї немає потреби у забезпеченні житлом. Отже, немає підстав уважати, що на таку особу буде покладено надмірний тягар.
46. Інше тлумачення положень частини другої статті 109 ЖК України допускало б покладення індивідуального надмірного тягаря на іпотекодержателя (нового власника), могло б поставити його у набагато гірше становище порівняно з особою, яка підлягає виселенню, і свідчило би про порушення справедливого балансу між правами учасників спору.
47. До таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 грудня
2021 року у справі № 209/2032/14-ц, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 06 вересня 2023 року у справі
№ 496/5343/18, від 04 жовтня 2023 року у справі № 125/1144/21,
від 22 листопада 2023 року у справі № 363/4471/21.
48. За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
49. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
50. Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.
51. Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.
52. Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «Відродження» наголошувало, що ОСОБА_1 за адресою спірного майна лише зареєстрований та не проживає більше десяти років.
53. Під час розгляду справи ОСОБА_1 ні в судах попередніх інстанцій, ні в касаційній скарзі не заперечував факту свого не проживання за адресою спірного будинку.
54. З акта державного виконавця від 14 вересня 2022 року при примусовому виконані виконавчого листа у справі № 947/27191/21 про виселення відповідачів вбачається, що ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 виселились зі спірного будинку самостійно.
55. Водночас державним виконавцем не встановлено факту проживання ОСОБА_1 у будинку за адресою:
АДРЕСА_1 , а виконавче провадження, яке стосувалось, у тому числі виселення ОСОБА_1 , постановою від 16 вересня 2022 року закінчено у зв'язку з виконанням виконавчого документа у повному обсязі.
56. Також ОСОБА_2 , звертаючись до суду із заявою про відстрочку виконання судового рішення та апеляційною скаргою, вказувала на порушення своїх та її дітей житлових прав, внаслідок їх виселення без надання іншого житла.
57. Наведене, з урахування принципу змагальності сторін та стандарту більшої переконливості, вказує на те, що ОСОБА_1 не використовував спірне житло для свого проживання та внаслідок його виселення зі спірного будинку не має потреби у забезпеченні іншим житлом.
58. З огляду на викладене,Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині, що заявлені до ОСОБА_1 , оскільки за встановлених обставин справи втручання у право ОСОБА_1 на користування спірним будинком з метою захисту права власності ТОВ «Відродження» є таким, що відбулось із легітимною метою та з дотриманням принципу пропорційності.
59. Виселення відповідача із спірного житла відповідає пропорційності в розумінні положень статті 8 Конвенції, адже ОСОБА_1 за обставин цієї справи не може бути визнаним таким, що потребує надання іншого житлового приміщення, укладаючи кредитний договір та передаючи будинок в іпотеку, заявник не міг сподіватися, що в разі невиконання умов кредитного договору він продовжуватиме використовувати предмет іпотеки без обмежень, тому в разі виселення із житла, яке на праві власності належить позивачеві, не будуть порушені законні сподівання відповідача.
60. Натомість неможливість позивача як власника повноцінно здійснювати свої правомочності щодо володіння, користування та розпорядження спірним нерухомим житлом, у тому числі через реєстрацію місця проживання у спірному будинку ОСОБА_1 , необхідно розцінювати як порушення прав позивача як власника майна у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
61. Посилання ОСОБА_1 на Закон України № 2120-IX
від 15 березня 2022 року, висновків апеляційного суду не спростовують, оскільки заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2022 року було виконано до подання апеляційної скарги та відкриття апеляційного провадження, а дії чи рішення державного виконавця під час виконання рішення суду не є предметом оцінки під час цього касаційного провадження.
62. За таких обставин, висновки апеляційного суду, який погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог заявлених до ОСОБА_1 , не суперечать висновкам, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня
2019 року у справі № 643/18788/15-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі
№ 753/12729/15-ц, у постанові Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 200/3911/19-ц, у постановах Верховного Суду України від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, на які заявник посилається у касаційній скарзі.
63. Водночас, колегія суддів погоджується з доводами касаційної скарги щодо помилкового посилання апеляційного суду на те, що судовими рішеннями у справі № 947/21254/19 встановлено факт придбання ОСОБА_1 спірного іпотечного майна за рахунок кредитних коштів, оскільки такі висновки апеляційного суду не узгоджуються зі змістом судових рішень у вказаній справі, якими встановлено лише факт отримання кредитних коштів під іпотеку земельної ділянки та житлового будинку.
64. Таким чином постанова апеляційного суду підлягає зміні шляхом виключення з її мотивувальної частини висновків щодо придбання ОСОБА_1 спірного іпотечного майна за кредитні кошти.
65. Відповідно до частин першої, третьої, четвертої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
66. Зважаючи на викладене, Верховний Суд, переглянувши постанову апеляційного суду в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги та зміну мотивів постанови апеляційного суду.
67. Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
68. Окрім ОСОБА_1 , інші відповідачі постанову Одеського апеляційного суду від 31 травня 2023 року в касаційному порядку не оскаржують, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в частині задоволення позову щодо цих відповідачів, справа касаційним судом не переглядається.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Постанову Одеського апеляційного суду від 31 травня 2023 року змінити, виключивши з її мотивувальної частини висновки щодо придбання ОСОБА_1 спірного іпотечного майна за кредитні кошти.
3. В іншій частині постанову Одеського апеляційного суду від 31 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович