Ухвала
20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 757/6236/23-ц
провадження № 61-8152ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року у справі за заявою ОСОБА_1 про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, заінтересована особа: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
29 травня 2024 року ОСОБА_1 через засоби поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Вказана касаційна скарга подана до Верховного Суду з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження і ОСОБА_1 заявляє клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення.
В обґрунтування заявник вказує, що 18 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на оскаржене судове рішення, проте ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року зазначену касаційну скаргу повернуто особі, яка її подала.
Касаційний суд вважає за необхідне зазначити, що процесуальний строк, зокрема строк на апеляційне оскарження, у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об'єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Вказаний висновок викладений Верховним Судом в постанові від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21 (провадження № К/990/17155/23).
Слід зазначити, що під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.
Основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду, а з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення ЄСПЛ від 4 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції»).
Касаційний суд вважає, що, з урахуванням встановлених обставин, ОСОБА_1 на засадах верховенства права необхідно забезпечити доступ до незалежного і безстороннього вирішення спору за встановленою процедурою.
Водночас касаційний суд враховує, що ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, яку повернуто ухвалою Верховного Суду від 16 травня 2024 року, у встановлений законодавством строк; з повторним зверненням з касаційною скаргою не зволікала.
Розглянувши клопотання, касаційний суд дійшов висновку, що вказані заявником причини пропуску строку на касаційне оскарження судового рішення свідчать про пропуск процесуального строку з поважних причин.
Встановлені обставини є підставою для задоволення клопотання і поновлення ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.
Проте касаційне провадження не може бути відкрито з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 6 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено клопотання особи, яка подає скаргу.
Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій у відповідній частині і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1-6 частини першої цієї статті (стаття 409 ЦПК України).
У клопотанні, зазначеному в касаційній скарзі заявник, зокрема, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.
Проте, у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження заявник просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.
При цьому, постановою Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 березня 2023 року залишено без змін.
Таке клопотання заявника не відповідає статті 409 ЦПК України, тому потребує уточнення.
Таким чином, ОСОБА_1 має подати до суду нову редакцію касаційної скарги із уточненням викладеного у ній клопотанням. Таке клопотання має бути викладено відповідно до повноважень суду касаційної інстанції з урахуванням положень статті 409 ЦПК України.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судових рішень пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено висновок щодо застосування норми права, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржених судових рішень сформованій практиці у подібних правовідносинах.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 2 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу для касаційного оскарження судових рішень.
Вказаний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вимогам закону.
Заявник узагальнено посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою.
Підставою касаційного оскарження постанови Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року заявник визначає пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, а саме: суд не дослідив зібрані у справі докази; суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Проте посилання заявника про те, що суд не дослідив зібрані у справі докази, як на підставу касаційного оскарження судового рішення не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки ОСОБА_1 у касаційній скарзі не заявлено підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Водночас заявник не зазначає, яке клопотання (заяву) суд необґрунтовано відхилив.
Разом з тим, у касаційній скарзі ОСОБА_1 вживає зневажливі висловлювання, які не притаманні для написання ділових документів, відображають зневажливе ставлення заявника до судової гілки влади, а також надає зневажливу, іронічну оцінку процесуальних дій та рішень у справі, яка не стосується прав, свобод та інтересів ні заявника, ні інших учасників справи.
Учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу (пункт 1 частини другої статті 43 ЦПК України).
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, та надати копії цієї скарги з доданими до неї матеріалами відповідно до кількості учасників справи.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до підпункту 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір справляється у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви в розмірі оспорюваної суми.
Разом з касаційною скаргою, заявник подала до Верховного Суду клопотання про звільнення або відстрочення сплати судового збору, яке обґрунтоване тим, що вона у скрутному майновому стані, має інвалідність, є членом малозабезпеченої сім'ї, доходів не має та з метою доступу до правосуддя просить звільнити або відстрочити їй сплату судового збору. До клопотання додає копії відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору станом на 30 квітня 2024 року та повідомлення Сколівського районного центру зайнятості від 09 листопада 2016 року, в якому зазначено, що в період перебування на обліку в державній службі зайнятості ОСОБА_1 отримувала пенсію. Правовою підставою для задоволення клопотання ОСОБА_1 визначає підпункт г) пункту 2 частини першої статті 8 та пункт 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір».
Статтею 129 Конституції України однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Відповідно до змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
За змістом статті 136 ЦПК України єдиною підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати є врахування судом майнового стану сторони і особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно зі статтею 12 ЦПК України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умови, якщо розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті (частина друга статті 8 Закону України «Про судовий збір»).
З аналізу статті 8 Закону України «Про судовий збір» чітко вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, які не зазначені в статті 5 вказаного Закону, або у справах із предметом спору, не охопленим статтею 5, є правом, а не обов'язком суду, навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених статтею 8 Закону України «Про судовий збір», вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Умови, визначені у пункті 1 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб.
Відповідно до підпункту г) пункту 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: позивачами є, зокрема, члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Водночас ОСОБА_1 в цій справі виступає у статусі заявника, а не позивача.
Також обставини, зазначені ОСОБА_1 , не є безумовними підставами для звільнення або відстрочення сплати судового збору, оскільки заявником не надано суду касаційної інстанції доказів на підтвердження її реального майнового стану, який перешкоджає заявнику виконати вимоги законодавства щодо оплати поданої касаційної скарги судовим збором.
Крім того, ОСОБА_1 звернулась з заявою про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, тому пункт 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» в цьому випадку не підлягає застосуванню.
Заявником не доведено обставин, які б свідчили про наявність достатніх підстав для звільнення або відстрочення сплати судового збору.
Тому зазначене клопотання ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Варто зазначити, що відмова у задоволенні клопотання про звільнення або відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги не може вважатися обмеженням доступу до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній на час подання заяви, за подання до суду заяви у справах окремого провадження фізичною особо ставка судового збору становила 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду касаційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до касаційної скарги на рішення суду розмір судового збору становить 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2024 року становить 2 684 грн.
За таких обставин за подання касаційної скарги заявнику необхідно сплатити судовий збір у розмірі 1 073,60 грн (2 684*0,2*200%) або надати документ, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Судовий збір за подання касаційної скарги має бути зараховано за платіжними реквізитами: отримувач коштів - ГУК у місті Києві/Печерський район/22030102, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) - UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до пункту 2 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає касаційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта (для фізичних осіб - громадян України), номери засобів зв'язку, адреса електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету.
Проте заявником не зазначено відповідних відомостей щодо наявності або відсутності у неї електронного кабінету.
За таких обставин заявнику необхідно подати до Верховного Суду виправлену касаційну скаргу, оформлену у відповідності до вимог статті 392 ЦПК України, та надати копії цієї скарги з доданими до неї матеріалами відповідно до кількості учасників справи.
Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про звільнення або відстрочення сплати судового збору.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 лютого 2024 року залишити без руху.
Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.
У разі невиконання у встановлений судом строк вимог цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко