Постанова
Іменем України
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 2-2527/08
провадження № 61-9922св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 ,
відповідач - Виконавчий комітет Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - Дніпровська міська рада,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Дніпровської міської ради на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів Барильської А. П., Зайцевої С. А., Максюти Ж. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради про визнання права власності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що домоволодіння АДРЕСА_1 належало ОСОБА_3 . Разом з ним проживали ОСОБА_4 (дружина), ОСОБА_5 (син), ОСОБА_1 (син), який є позивачем. ОСОБА_5 проживав у домоволодінні до самої смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивач проживав і на момент подання позовної заяви.
Позивач вказував на те, що після смерті батьків та брата він залишився єдиним спадкоємцем будинку.
Також зазначав, що у березні 1991 року Бабушкінською районною у місті Дніпропетровську радою прийнято рішення № 418, яким анульовано правовстановлюючі документи та технічну документацію на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2008 року у справі № 2а-421/08 визнано недійсним згадане рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради № 418 про анулювання правовстановлюючих документів та технічної документації в частині домоволодіння АДРЕСА_1 .
Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 просив суд визнати за ним право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення
Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 13 червня 2008 року, ухваленим у складі судді Єлісєєвої Т. Ю., позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 у порядку спадкування право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач є єдиним спадкоємцем ОСОБА_3 , який був власником домоволодіння АДРЕСА_1 , а правовстановлюючі документи на ім'я ОСОБА_3 відновлені на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2008 року.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, у грудні 2018 року Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу, у якій також просила поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 лютого 2019 року справу повернуто до суду першої інстанції для усунення недоліків.
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2019 року виправлено описку у рішенні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2008 року. Постановлено у вступній та резолютивній частинах рішення правильне найменування відповідача вважати - Виконавчий комітет Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради.
Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2019 року стягнуто з Виконавчого комітету Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 700,00 грн.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року поновлено Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2008 року. Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2008 року залишено без руху та надано скаржнику строк для усунення недоліків.
Поновляючи Дніпровській міській раді строк на апеляційне оскарження заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2008 року, апеляційний суд виходив із того, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню як пропущений заявником із поважних причин, оскільки Дніпровська міська рада не брала участі у справі та отримала копію оскаржуваного рішення 05 грудня 2018 року.
При цьому апеляційний суд керувався положеннями ЦПК України в редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, а саме частиною першої статті 294 ЦПК України та частиною першою статті 127 ЦПК України.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 29 жовтня 2019 року клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Кім Г. В. про залучення правонаступника у справі задоволено, залучено до участі у справі ОСОБА_2 як правонаступника позивача ОСОБА_1 у цій справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 адвоката Кім Г. В. про закриття апеляційного провадження у справі.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради задоволено, заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2008 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 , правонаступником якого є ОСОБА_2 , відмовлено.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що членам сім'ї позивача замість будинку, що знаходився в зоні зсуву, з житлового фонду, який належить до комунальної власності, виділено інше нерухоме майно (квартиру), а тому ОСОБА_3 не мав права на поновлення правовстановлюючих документів і технічної документації на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів № 418 прийнято 27 березня 1992 року, а не 27 березня 2002 року, а суд першої інстанції в своєму рішенні посилався на судове рішення, в основі якого лежить неіснуюче рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради.
Суд першої інстанції ухвалив рішення, яким вирішив питання про права та обов'язки Дніпровської міської ради як представницького органу територіальної громади м. Дніпра, яка не залучена до участі у справі. Оскільки позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача, вирішення цього спору в цілому (враховуючи специфіку спірних правовідносин) без залучення у встановленому процесуальним законом порядку всіх заінтересованих осіб є передчасним.
Позивач не надав суду належних та допустимих доказів порушення його прав, свобод чи інтересів, а саме підтвердження звернення до нотаріальної контори з отриманням відмови у вчиненні нотаріальної дії, що є підставою для звернення до суду з цим позовом.
Короткий зміст постанови суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 19 червня 2019 року, ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 05 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 10 грудня 2019 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Постанову суду касаційної інстанції мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції не перевірив належним чином доводів Дніпровської міської ради про поважність причин пропуску строку (більше 10 років) на апеляційне оскарження рішення місцевого суду та не вирішував питання про залишення апеляційної скарги без руху з підстав, передбачених частиною третьою статті 357 ЦПК України.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 травня 2022 року апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2008 року залишено без руху, постановлено надати докази на підтвердження причин тривалого пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2022 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2008 року. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що наведені причини пропуску строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки вони фактично є аналогічними причинам, які були зазначені у клопотанні про поновлення строку, поданому разом із апеляційною скаргою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
04 липня 2023 року Дніпровська міська рада звернулася до Верховного суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року та направити справу до суду для продовження її розгляду.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у справі, порушив норми процесуального права та позбавив Дніпровську міську раду доступу до правосуддя, оскільки невиконання судом апеляційної інстанції законодавчо закріплених, обов'язкових повноважень щодо перегляду рішень суду першої інстанції нівелює можливість поновлення порушених прав та обмежує право доступу до суду.
Звертає увагу, що Дніпровська міська рада як особа, яка є зацікавленою у поданні апеляційної скарги та справедливого прийняття рішення у цій справі, вчинила всі можливі та залежні від неї дії, цілком використала наявні засоби та можливості, передбачені законодавством України, діяла вчасно та в належний спосіб, не допускала затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Зазначає, що Дніпровська міська рада не була залучена до розгляду цієї справи, а оскаржуване рішення суду першої інстанції отримала 05 грудня 2018 року. З урахуванням положень статті 297 ЦПК України апеляційну скаргу було подано 17 грудня 2018 року, тобто в межах строку, встановленого цивільним процесуальним законом, чинним на час прийняття оскаржуваного рішення.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
ОСОБА_2 не скористалася своїм правом подати до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 липня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_9., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 24 липня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України.
21 серпня 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
У зв'язку з відставкою судді Верховного Суду ОСОБА_9. на підставі службової записки секретаря Першої судової палати Луспеника Д. Д. 23 серпня 2023 року у касаційному провадженні № 61-9922св23 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено Сердюка В. В. , суддями, які входять до складу колегії, визначено ОСОБА_6. , Фаловську І. М.
У зв'язку з відставкою судді Верховного Суду ОСОБА_6. на підставі службової записки судді Сердюка В. В. у касаційному провадженні № 61-9922св23 18 червня 2024 року здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено Сердюка В. В. , суддями, які входять до складу колегії, визначено Карпенко С. О. , Фаловську І. М.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 27 червня 1990 року Виконавчим комітетом Бабушкінської районної ради народних депутатів прийнято рішення № 562 «Про затвердження списків житлових будинків, розташованих на зсувних ділянках у зонах можливого обвалення схилів балок та ярів Красноповстанченської балки», яким затверджено списки будинків, що знаходяться у зсувній зоні, зокрема будинок АДРЕСА_1 .
За змістом додатку до вказаного рішення власником будинку АДРЕСА_1 був ОСОБА_3 , з яким проживали його дружина ОСОБА_4 та син ОСОБА_5 .
27 березня 1992 року Виконавчим комітетом Бабушкінської районної ради народних депутатів прийнято рішення № 418 «Про анулювання документації на домоволодіння», яким анульовано правовстановлюючу та технічну документацію на домоволодіння, зокрема на будинок АДРЕСА_1 .
30 липня 1993 року на підставі розпорядження Виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради ОСОБА_4 та ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_2 .
Із матеріалів справи відомо, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2008 року у справі № 2а-421/08 позов ОСОБА_1 до Бабушкінської у м. Дніпропетровську ради задоволено, визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради від 27 березня 2002 року № 418 в частині домоволодіння АДРЕСА_1 .
Згідно з листом Шевченківської (Бабушкінської) районної у місті Дніпрі ради від 31 січня 2017 року 27 березня 2002 року засідання Виконавчого комітету Бабушкінської районної у місті Дніпропетровську ради не проводилося, рішення виконавчого комітету, датовані 27 березня 2002 року, відсутні.
ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_1 , після смерті якого відкрилась спадщина.
На підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 22 жовтня 2019 року дружина спадкодавця ОСОБА_2 набула право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 , що розташоване на земельній ділянці Дніпровської міської ради, площею 0,0635, кадастровий номер 1210100000:02:303:0079.
У вказаному свідоцтві зазначено, що документом, що підтверджує право власності спадкодавця на згадане домоволодіння є: рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2008 року, справа № 2-2527/08, зареєстроване в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно 14 вересня 2008 року; витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий 14 вересня 2008 року за № 20221664 Комунальним підприємством «Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської обласної ради, реєстраційний номер: 24694487.
Також встановлено, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 02 грудня 2009 року № 297/52 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку» надано дозвіл Управлінню Держкомзему у м. Дніпропетровськ на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, громадянам м. Дніпропетровська згідно з додатком.
Визначено, що розмір земельної ділянки, яка передається безоплатно громадянину у власність, має максимально відповідати нормам, визначених статтею 121 ЗК України, тобто 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, крім випадків, коли розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим.
У додатку до рішення міської ради від 02 грудня 2009 року № 297/52 вказаний перелік земельних ділянок, щодо яких готуються проекти рішень виконавчого комітету та міської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Під номером 595 вказано - ОСОБА_1 та зазначено адресу земельної ділянки: АДРЕСА_1 .
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування (стаття 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
За таких обставин органи місцевого самоврядування у правовідносинах, які зачіпають право комунальної власності територіальної громади, діють як її представники та можуть звертатися до суду з метою захисту прав та інтересів територіальної громади, яку вони представляють.
Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).
Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18) вказано, що «загальновизнане положення про дію цивільних процесуальних норм у часі передбачає, що незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовуються той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що «відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц). ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним до судових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією Кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».
При цьому у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду також зазначено, що позивачка ініціювала спір про визнання права власності на земельну ділянку комунальної власності територіальної громади міста Львова. Ця ділянка, якою, за твердженням позивачки, користувався її батько, після його смерті нібито не ввійшла до складу спадкового майна. Міськрада діє у спірних матеріальних правовідносинах як представник інтересів власника земельної ділянки - відповідної територіальної громади. Але такого власника позивачка відповідачем не визначила. Територіальна громада міста Львова не брала участі у справі (не була її стороною), але щодо неї суд вирішив питання про її право власності. Тобто вона є стороною ініційованого позивачкою спору. Відповідачами визначені філія Центру державного земельну кадастру та територіальний орган Державного агентства земельних ресурсів України, які є неналежними за вимогою позивачки. Ні міськрада, ні інший орган місцевого самоврядування Львова не були залученими до участі у справі. З огляду на вказане для визначення межі строку на апеляційне оскарження абзац третій частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції Закону № 4176-V незастосовний. Перебіг строку на апеляційне оскарження судового рішення від 07 серпня 2009 року для територіальної громади міста Львова розпочався згідно з матеріалами справи з моменту отримання копії цього рішення 03 вересня 2018 року. А 02 жовтня 2018 року Львівська міська рада подала таку скаргу. Тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано поновив їй строк на апеляційне оскарження з метою захисту прав та інтересів територіальної громади Львова.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати наданих процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (ALIMENTARIA SANDERS S.A. V. SPAIN, № 11681/85, § 35, ЄСПЛ, від 07 липня 1989 року).
ЄСПЛ зауважив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого
є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання (MPP GOLUB v. UKRAINE, № 6778/05, ЄСПЛ, від 18 жовтня 2005 року).
Норми, які регулюють строки подання скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Заінтересовані особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (PERETYAKA AND SHEREMETYEV v. UKRAINE, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21 грудня 2010 року).
Відповідно до частини другої статті 358 ЦПК України незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Із матеріалів справи відомо, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 02 грудня 2009 року № 297/52 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку» надано дозвіл Управлінню Держкомзему у м. Дніпропетровськ на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, громадянам м. Дніпропетровська згідно з додатком. Визначено, що розмір земельної ділянки, яка передається безоплатно громадянину у власність має максимально відповідати нормам, визначених статтею 121 ЗК України, тобто 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, крім випадків, коли розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим.
У додатку до рішення міської ради від 02 грудня 2009 року № 297/52 вказаний перелік земельних ділянок, щодо яких готуються проекти рішень виконавчого комітету та міської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку. Під номером 595 вказано - ОСОБА_1 та зазначено адресу земельної ділянки: АДРЕСА_1 .
У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ зробив висновок про те, що в разі, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не є переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).
Одним з основоположних аспектів верховенства права є вимога щодо юридичної визначеності, згідно з якою у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII). Юридична визначеність вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти росії» (Ryabykh v. russia), заява № 52854/99, п. 52, ЄСПЛ 2003-IX).
Встановивши, що Дніпровська міська рада подала апеляційну скаргу 17 грудня 2018 року, тобто після спливу 10 (десяти) років з дня складення повного тексту судового рішення, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження.
Такого висновку апеляційний суд дійшов на підставі того, що, приймаючи рішення від 02 грудня 2009 року № 297/52 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку» та надаючи дозвіл Управлінню Держкомзему у м. Дніпропетровськ на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, громадянам м. Дніпропетровська згідно з додатком, у тому числі й ОСОБА_1 , Дніпровська міська рада була належним чином обізнана про визнання за ОСОБА_1 права власності на домоволодіння АДРЕСА_1 .
Дніпровська міська рада, подаючи апеляційну скаргу разом із клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилалася на те, що рішенням Дніпропетровської міської ради від 02 грудня 2009 року № 297/52 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку» надано дозвіл Управлінню Держкомзему у м. Дніпропетровськ на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, громадянам м. Дніпропетровська згідно з додатком, у тому числі й ОСОБА_1 .
У додатку до рішення Дніпропетровської міської ради від 02 грудня 2009 року № 297/52 зазначено перелік земельних ділянок, щодо яких готуються проекти рішень виконавчого комітету та міської ради про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів. Які посвідчують право на земельну ділянку. Під номером 595 вказано - ОСОБА_1 та зазначено адресу земельної ділянки - АДРЕСА_1 .
Апеляційний суд встановив, що наведені причини пропуску строку на апеляційне оскарження не можуть бути визнані поважними, оскільки вони фактично є аналогічними причинам, які були зазначені у клопотанні про поновлення строку, поданому разом з апеляційною скаргою, яка ухвалою від 03 травня 2022 року була залишена без руху у зв'язку з необхідністю надання апеляційному суду доказів поважності причин тривалого пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення.
Дніпровська міська рада, приймаючи рішення від 02 грудня 2009 року № 297/52 «Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку», надала ОСОБА_1 дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку на АДРЕСА_1 .
Крім того, цим рішенням Дніпропетровської міської ради від 02 грудня 2009 року № 297/52 визначено, що передання земельної ділянки здійснюється для будівництва та обслуговування житлових будинків та споруд на підставі статті 121 ЗК України.
Наведене свідчить про те, що Дніпровська міська рада з 02 грудня 2009 року була обізнана про порушення її прав, однак з апеляційною скаргою до суду апеляційної інстанції звернулася лише 17 грудня 2018 року, тобто після спливу 10 (десяти) років з дня складення повного тексту судового рішення.
Колегія суддів Верховного суду погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції.
Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника із висновком суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи. При цьому згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд ураховує, що, як неодноразово вказував ЄСПЛ, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що апеляційний суд, належним чином з'ясувавши коли саме заявнику стало відомо про наявність заочного рішення, вмотивовано відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 червня 2008 року.
Виходячи з наведеного, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року - залишенню без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк С. О. Карпенко І. М. Фаловська