26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 2-1850/11
провадження № 61-5722св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д.,
суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
треті особи: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року у складі судді Юрківа О. Р. та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року у складі колегії суддів: Ванівського О. М.,Цяцяка Р. П., Шеремети Н. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2004 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , треті особи: Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, Львівська міська рада, про встановлення порядку користування земельною ділянкою.
Позовну заяву обґрунтувала тим, що відповідно до свідоцтва про право власності на будівлі від 06 серпня 1954 року № 1578 домоволодіння на АДРЕСА_1 повністю належало ОСОБА_9 . Надалі ОСОБА_9 продала 1/2 частини будинку ОСОБА_10 04 червня 1959 року співвласники будинку уклали між собою договір конкретного користування будинком, згідно з яким до ОСОБА_9 перейшла частина будинку, яка складається з чотирьох кімнат на другому поверсі та однієї кухні на першому. Тобто співвласники фактично досягли згоди щодо належності кожному з них конкретної частки в будинку і ОСОБА_9 залишилися всі приміщення на другому поверсі.
Відповідно до рішення Львівської міської ради депутатів трудящих від 22 березня 1954 року № 390 за будинком АДРЕСА_1 , що знаходиться в особистому користуванні ОСОБА_9 , залишено в користуванні присадибну ділянку площею 1 450,00 кв. м.
22 листопада 1972 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_9 продала їй 1/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Перед укладенням цього договору ОСОБА_9 звернулась з письмовою заявою до нотаріальної контори, яка в подальшому посвідчила договір. У цій заяві ОСОБА_9 вказала про те, що вона хоче оформити договір купівлі-продажу належних їй на праві власності 2-х кімнат і коридору на другому поверсі жилого будинку АДРЕСА_1 , вказаних на поверховому плані МБТІ від 03 вересня 1970 року під № 1-6, площею 11,00 кв. м, № 1-7, площею 3,80 кв. м, № 1-8, площею 13,80 кв. м з відповідною частиною горища і підвалу.
ОСОБА_2 зазначала, що з 1972 року (з моменту придбання майна) вона проживала та використовувала саме вказані кімнати та приміщення будинку.
Переконувала, що співвласники домоволодіння згоди щодо порядку користування вказаною спірною земельною ділянкою досягнути не змогли.
З огляду на викладене, з урахуванням неодноразових заяв про збільшення позовних вимог та письмових пояснень від 10 грудня 2021 року, 26 серпня 2022 року , ОСОБА_2 остаточно просила суд визначити порядок користування земельною ділянкою домоволодіння на АДРЕСА_1 (фактичною площею 1 778,00 кв. м) відповідно до варіанту № 2 висновку експерта, виготовленого за результатами проведеної додаткової земельно-технічної експертизи від 28 грудня 2019 року № 178/18-22, згідно з яким: співвласнику 41/100 частин домоволодіння - ОСОБА_3 виділити одну ділянку площею 674,48 кв. м; співвласнику 295/1000 частин домоволодіння - ОСОБА_2 виділити дві ділянки площами 152,52 кв. м та 300,99 кв. м; співвласнику 295/1000 частин домоволодіння - ОСОБА_8 виділити три ділянки площами 109,67 кв. м, 125,18 кв. м, 223,16 кв. м.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка не надала правовстановлюючих документів, якими підтверджується право користування співвласниками будинку АДРЕСА_1 земельною ділянкою площею 1 778,00 кв. м, а до повноважень суду не належить право виділення/надання земельної ділянки користувачам, шляхом встановлення порядку користування нею між співвласниками будинковолодіння в більших розмірах.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року залишено без задоволення, а рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року - без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи цей спір, встановивши обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дослідивши наявні у справі докази, дав їм належну правову оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не впливають на його законність.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи
У квітні 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити вимоги її позову.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 23 травня 2019 року у справі № 922/3707/17, від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 497/1137/17 та постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявниця посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:
- дійшли помилкових висновків про відсутність виникнення у позивачки права власності на відповідну частину будинку АДРЕСА_1 , оскільки набуття права власності позивачки на відповідну частину будинку підтверджується договором купівлі-продажу, а також рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 грудня 2011 року, яким позивачці було визначено конкретні приміщення, якими вона має право користуватись;
- не звернули увагу на те, що Львівська міська рада протягом останніх 50 років не заявляла жодних претензій до співвласників будинку АДРЕСА_1 щодо площі чи меж земельної ділянки, яка фактично перебуває у їхньому спільному користуванні;
- проігнорували те, що предметом судового розгляду у цій справі не є вимоги про визнання права власності, про поділ чи визначення меж земельної ділянки в натурі, а лише вимоги про визнання порядку користування земельною ділянкою, оскільки співвласники будинку не можуть вирішити це питання у позасудовий спосіб;
- не звернули увагу на наявну у матеріалах справи довідку від 04 лютого 2004 року № 3/144, видану Обласним комунальним бюро технічної інвентаризації, якою підтверджується фактичне користування співвласниками будинку земельною ділянкою площею 1845,15 кв. м;
- не надали належної оцінки висновку експерта від 28 грудня 2019 року № 1178/18-22 за наслідками проведення повторної земельно-технічної експертизи.
Також у квітні 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду звернення, в якому просила долучити копії документів до матеріалів справи. Вказане звернення задоволенню не підлягає з огляду на те, що вирішення питання про дослідження та долучення доказів виходить за межі компетенції суду касаційної інстанції, визначеної в частині першій статті 400 ЦПК України.
У листопаді 2023 року до Верховного Суду надійшли заяви ОСОБА_1 про зупинення провадження до вступу правонаступника, які обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. На підтвердження факту її смерті заявниця надала суду копію свідоцтва про смерть, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 09 жовтня 2023 року серії НОМЕР_1 . Також, на підтвердження того, що ОСОБА_2 є її матір'ю заявниці надала свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 13 липня 1979 року.
У травні 2024 року до Верховного Суду засобами поштового зв'язку надійшла заява ОСОБА_1 про залучення її до участі у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та поновлення касаційного провадження у справі № 2-1850/11.
Станом на момент розгляду справи відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 21 квітня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Галицького районного суду м. Львова матеріали справи № 2-1850/11; надано учасникам справи строк для подання відзиву.
У травні 2023 року матеріали справи № 2-1850/11 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2023 року заяви ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі № 2?1850/11 задоволено. Касаційне провадження у справі № 2?1850/11 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року зупинено до вирішення питання про залучення до участі у справі правонаступників позивачки ОСОБА_2 .
Ухвалою Верховного Суду від 20 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою Верховного Суду від 26 червня 2024 року заяву ОСОБА_1 про поновлення касаційного провадження та залучення її до участі у справі як правонаступника позивачки задоволено.
Поновлено касаційне провадження у справі № 2?1850/11 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року.
Залучено правонаступника позивачки ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_1 до участі у справі № 2?1850/11.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Фактичні обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі договору купівлі-продажу між ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , кожній з 09 липня 1958 року належала 1/2 ідеальної частки будинку (під літ. «А-2») АДРЕСА_1 . Договір посвідчений Львівським міжміським бюро технічної інвентаризації 29 липня 1958 року у реєстрі № 10-7201 (довідка ЛМБТІ від 30 липня 1958 року № 283).
Згідно з рішенням Виконкому Львівської міської Ради депутатів трудящих від 22 березня 1954 року № 390 за будинком АДРЕСА_1 було закріплено в користування земельну присадибну ділянку площею 1450,0 кв. м.
Після укладення та реєстрації договору купівлі-продажу ідеальної 1/2 частки будинку АДРЕСА_1 відбулося виникнення спільної часткової власності на будівлю та відбувся первинний поділ присадибної земельної ділянки між співвласниками ОСОБА_11 та ОСОБА_10 по 1/2 частки кожній.
З 1958 року і до своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ОСОБА_10 користувалася ідеальною часткою присадибної ділянки площею 725,00 кв. м. Надалі зазначеною присадибною земельною користувався спадкоємець ОСОБА_10 - ОСОБА_3
27 вересня 2016 року ОСОБА_3 прийняла спадщину за заповітом, згідно з яким ОСОБА_10 заповіла їй все своє майно.
Частиною присадибної земельної ділянки, яка була в користуванні ОСОБА_11 користувалися ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу 1/4 частки будинку АДРЕСА_1 (під літ. «А-2»), посвідченого Третьою Львівською державною нотаріальною конторою від 22 листопада 1972 року № 9720, та ОСОБА_10 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/4 частки будинку (під літ. «А-2»), виданого Третьою Львівською державною нотаріальною конторою від 15 квітня 1977 року № 4950.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 27 грудня 2011 року у справі № 2-1/2011 р., залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 22 жовтня 2012 року, позов ОСОБА_10 до ОСОБА_10 , ОСОБА_2 про виділ частки в натурі, усунення перешкод в користуванні приміщенням та виселення задоволено. Виділено ОСОБА_10 в натурі належну їй частку у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_10 право власності на приміщення кухні площею 17,7 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 1-1, житлової кімнати площею 17,6 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 2-2, житлової кімнати площею 12,6 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 2-3, житлової кімнати площею 12,7 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 2-4, комори площею 16,5 кв. м, позначене на поверховому плані літ. «V» та на приміщення частини комори площею 8,9 кв. м, позначене на поверховому плані літ. «VІ», що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_10 та ОСОБА_2 право спільної часткової власності в рівних частках (по 1/2) на приміщення житлової кімнати площею 14,1 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 1-3; житлової кімнати площею 12,7 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 1-5; житлової кімнати площею 13,2 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 3-2; житлової кімнати площею 14,4 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 3-3, коридору площею 2,3 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 1-2, комори площею 1,6 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 1-4, коридору площею 4,0 кв. м., позначене на поверховому плані літ. 3-1, сходової клітки площею 11,2 кв. м, позначене на поверховому плані літ. «ІХ», сходової клітки площею 11,5 кв. м, позначене на поверховому плані літ. «Х», сходової клітки площею 5,5 кв. м, позначене на поверховому плані літ. «ІІ», комори площею 4,4 кв. м, позначене на поверховому плані літ. «І», частину приміщення комори площею 14,1 (4,9 + 9,2) кв. м, позначене на поверховому плані літ. «VІ», приміщення коридору, позначене на поверховому плані літ. «ІІІ», та комори, позначене на поверховому плані літ. «ІV» (об'єднані), площею 16,8 кв. м, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 . Стягнуто з ОСОБА_10 на користь ОСОБА_10 грошову компенсацію в розмірі 41,746 грн.
Зобов'язано ОСОБА_10 не чинити ОСОБА_10 перешкод у користуванні приміщенням кухні, позначеної на поверховому плані літ. «1-1» площею 17,7 кв. м, що знаходиться на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 .
Виселено ОСОБА_10 з приміщення кухні, позначеної на поверховому плані літ. 1-1 площею 17,7 кв. м, що знаходиться на першому поверсі будинку АДРЕСА_1 .
Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_10 , ОСОБА_10 про встановлення порядку користування спільною частковою власністю задоволено.
Виділено в користування ОСОБА_2 приміщення житлової кімнати площею 13,2 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 3-2, житлової кімнати площею 14,4 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 3-3, коридору площею 4,0 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 3-1, сходової клітки площею 5,5 кв. м, позначене на поверховому плані літ. «ІІ», комори площею 4,4 кв. м, позначене на поверховому плані літерою І, частину приміщення комори площею 14,1 (4,9 + 9,2) кв. м, позначене на поверховому плані літ. «VІ», що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 .
Виділено в користування ОСОБА_10 приміщення житлової кімнати площею 14,1 кв. м., позначене на поверховому плані літ. 1-3, житлової кімнати площею 12,7 кв. м., позначене на поверховому плані літ. 1-5, коридору площею 2,3 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 1-2, комори площею 1,6 кв. м, позначене на поверховому плані літ. 1-4, приміщення коридору, позначене на поверховому плані літ. «ІІ», та комори, позначене на поверховому плані літ. «ІV» (об'єднані), площею 16,8 кв. м, що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 .
Приміщення сходової клітки площею 11,2 кв. м, позначене на поверховому плані літ. «ІХ», та сходової клітки площею 11,5 кв. м, позначене на поверховому плані літ. «Х», що знаходяться в будинку АДРЕСА_1 , залишено в спільному користуванні ОСОБА_10 та ОСОБА_2 .
У задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_10 , ОСОБА_2 про виділ в натурі належної їй частки у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 та стягнення грошової компенсації відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2013 року відмовлено ОСОБА_10 у відкритті касаційного провадження на рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 грудня 2011 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 22 жовтня 2012 року.
Зміст рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 грудня 2011 року свідчить про те, що ОСОБА_10 належить 1/2 ідеальної частки у праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 09 липня 1958 року, укладеного між нею та ОСОБА_11 та нотаріально посвідченого державним нотаріусом Другої львівської державної нотаріальної контори, та довідки Львівського МБТІ від 30 липня 1958 року про реєстрацію права власності.
ОСОБА_2 належить право власності на 1/4 ідеальної частки у будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 22 листопада 1972 року, укладеного з ОСОБА_11 та нотаріально посвідченого державним нотаріусом Третьої львівської державної нотаріальної контори, та реєстраційного посвідчення від 30 грудня 1973 року, виданого Львівським МБТІ.
ОСОБА_10 належить право власності на 1/4 ідеальної частки будинку АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 15 квітня 1977 року, виданого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори, та реєстраційного посвідчення від 22 квітня 1977 року, виданого Львівським міжміським БТІ.
Ухвалою Галицького районного суд м. Львова від 09 листопада 2015 року роз'яснено рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 грудня 2011 року у справі № 2-1/2011 р. та вказано, що виділити ОСОБА_10 в натурі належні їй 41/100 частки на праві спільної часткової власності на будинок АДРЕСА_1 , визнати за ОСОБА_10 право власності на приміщення кухні площею 17,7 кв. м, позначеної на поверховому плані літ. 1-1, житлової кімнати площею 17,6 кв. м, позначеної на поверховому плані літ. 2-2, житлової кімнати площею 12,6 кв. м, позначеної на поверховому плані літ. 2-3, житлової кімнати площею 12,7 кв. м, позначеної на поверховому плані літ. 2-4, комори площею 16,5 кв. м, позначеної на поверховому плані літ. «V» та на приміщення частини комори площею 8,9 кв. м, позначеної на поверховому плані літ. «VI», що займають сумарну площу 86,0 кв. м і знаходяться в будинку АДРЕСА_1 .
Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 грудня 2011 року співвласниками ОСОБА_10 та ОСОБА_2 не виконане, їхні частки не зареєстровані відповідно до Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень і Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_10 , а її правонаступниками є ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , відповідно до долученої до матеріалів справи копії спадкової справи.
Відповідно до висновку експерта від 28 грудня 2019 року № 1178/18-22 на розгляд суду запропоновано три варіанти порядку користування земельною ділянкою на АДРЕСА_1 у відповідності до варіанту № 1 додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 06 липня 2010 року № 558, згідно якого вирішено питання технічної можливості поділу житлового будинку, та прийнято рішення Галицького районного суду м. Львова від 27 грудня 2011 року (додаток 2-4 до висновку та дослідницьку частину).
Згідно з варіантом № 1 порядку користування земельною ділянкою відповідно до реальних часток 41/100, 295/1000 та 295/1000, фактичною площею 1 778,00 кв. м., запропоновано: співвласнику 41/100 часток ( ОСОБА_3 ) - одну ділянку площею 674,48 кв. м (на додаткові № 2 відповідає червоному контуру); співвласнику 295/1000 часток ( ОСОБА_2 ) - дві ділянки, площами 108,03 кв. м та 345,48 кв. м (на додаткові № 2 відповідає зеленому контуру); співвласнику 295/1000 часток ( ОСОБА_8 ) - дві ділянки, площами 154,14 кв. м та 303,87 кв. м (на додаткові № 2 відповідає жовтому контуру).
Згідно з варіантом 2 порядку користування земельною ділянкою відповідно до реальних часток 41/100, 295/1000 та 295/1000, фактичною площею 1 778,00 кв. м. запропоновано: співвласнику 41/100 часток ( ОСОБА_3 ) - одну ділянку площею 674,48 кв. м. (на додаткові № 3 відповідає червоному контуру); співвласнику 295/1000 часток ( ОСОБА_2 ) - дві ділянки, площами 152,52 кв. м та 300,99 кв. м (на додаткові № 3 відповідає зеленому контуру); співвласнику 295/1000 часток ( ОСОБА_8 ) - три ділянки, площами 109,67 кв. м, 125,18 кв. м та 223,16 кв. м (на додаткові № 3 відповідає жовтому контуру).
Згідно з варіантом № 3 порядку користування земельною ділянкою відповідно до реальних часток 41/100, 295/1000 та 295/1000, фактичною площею 1 778,00 кв. м пропонується: співвласнику 41/100 часток ( ОСОБА_3 ) - одну ділянку площею 674,48 кв. м - (на додаткові № 4 відповідає червоному контуру); співвласнику 295/1000 часток ( ОСОБА_2 ) - дві ділянки, площами 131,72 кв. м та 321,79 кв. м (на додаткові № 4 відповідає зеленому контуру); співвласнику 295/1000 часток ( ОСОБА_8 ) - дві ділянки, площами 130,48 кв. м та 327,53 кв. м (на додаткові № 4 відповідає жовтому контуру).
Станом на день обстеження земельної ділянки експертом здійснено контрольні обміри фактичних меж земельної ділянки на АДРЕСА_1 із подальшою координатною прив'язкою існуючих будівель та споруд. У результаті геодезичного знімання встановлено, що станом на день проведення обмірів земельної ділянки на АДРЕСА_1 фактично наявно 0,1778 га (1778 кв. м, див. додаток № 7).
Тому, при розробці варіантів порядку користування, враховуючи частини житлового будинку (приміщення), які експерт виділив співвласникам житлового будинку, експертом у спільне користування для усіх співвласників виділено дві ділянки: перша з геометричними промірами 1,24 м, 5,96 м, 4,34 м, 7,21 м, 4,36 м, площею 31 кв. м, друга з геометричними промірами 3,62 м, 2,34 м, 2,06 м, 4,16 м, 1,00 м, площею 5,0 кв. м. (для обслуговування зовнішніх стін приміщень ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , та для проходу ОСОБА_2 ); у спільне користування ОСОБА_2 та ОСОБА_8 виділено земельну ділянку з геометричними промірами 4,00 м, 0,15 м, 10,71 м, 3,62 м, 1,00 м, 6,10 м, 1,24 м, 1,30 м, 6,10 м, 1,00 м, 10,06 м, 0,13 м, площею 71 кв. м; у спільне користування ОСОБА_3 та ОСОБА_8 - земельну ділянку з геометричними промірами 4,16 м, 2,06 м, 7,11 м, 5,96 м, 6,10 м, площею 38 кв. м; у спільне користування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 - земельну ділянку з геометричними промірами 3,40 м, 6,10 м, 1,30 м, 4,36 м, 5,21 м, 0,91 м, 9,56 м, 0,49 м, площею 47 кв. м. Для поточного ремонту та доглядом за зовнішніми стінами приміщень житлового будинку другого поверху, що виділені ОСОБА_2 , запропоновано із земельної ділянки, що пропонуються у користування ОСОБА_3 , доцільно, відповідно до положень статті 99 Земельного кодексу України, встановити земельний сервітут для ОСОБА_2 площею 3,30 кв. м.
Правове обґрунтування
Статтею 14 Конституції України передбачено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
За змістом статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Статтею 120 ЗК України визначено особливий правовий механізм переходу прав на земельну ділянку, який також пов'язаний з переходом права на будівлю і споруду, які розміщені на цій земельній ділянці.
Також стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.
Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди - у судовому порядку. Учасник спільної часткової власності на земельну ділянку має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної йому частки (стаття 88 ЗК України).
Загальні правила вирішення спорів щодо порядку володіння й користування земельною ділянкою застосовуються також у випадку, коли належний особам на праві спільної власності житловий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходиться в їх користуванні.
Порядок користування земельною ділянкою, на якій розташований належний співвласникам житловий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається, насамперед, їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, у зв'язку з чим при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або житловий будинок, слід брати до уваги цю угоду.
При вирішенні спору про встановлення порядку користування земельною ділянкою, визначаючи варіанти користування, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку.
Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування і розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку.
Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові у від 20 жовтня 2022 року в справі № 490/12243/16-ц (провадження № 61-20600св21).
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивачка не надала правовстановлюючих документів, якими підтверджується право користування співвласниками будинку АДРЕСА_1 земельною ділянкою площею 1 778,00 кв. м, а суд не має повноважень на виділення/надання земельної ділянки користувачам шляхом встановлення порядку користування нею між співвласниками будинковолодіння в більших розмірах.
Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17, постановах Верховного Суду від 23 травня 2019 року у справі № 922/3707/17, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 497/1137/17, є безпідставними з огляду на таке.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.
У постанові від 23 травня 2019 року у справі № 922/3707/17 за позовом про скасування свідоцтв про право власності та витребування майна, Верховний Суд, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову, дійшов висновку про те, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що саме він є власником спірного нерухомого майна.
У постанові від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 за позовом про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету селищної ради, Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи постанову апеляційного та змінюючи рішення суду першої інстанції, виходила із того, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що заявлені вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів належності йому суб'єктивного матеріального права, на захист якого він подав позов, на момент прийняття рішення, однак такий висновок не обґрунтований відповідними нормами права, тому рішення підлягає зміні. Натомість апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції.
У постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17 за позовом про визнання права власності на частину будівлі, Верховний Суд, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову, дійшов висновку про доведеність належними та допустимими доказами обставин, з якими чинне законодавство пов'язує визнання права власності на майно (частину будівлі), так і про доведеність факту порушення прав та інтересів позивача. Також судом установлено факт набуття позивачем права власності на спірне нерухоме майно та відсутність у нього обов'язків іпотекодавця за договорами іпотеки, на той час як укладання іпотечних договорів та подальша реєстрація переходу права власності на спірне нерухоме майно до Банку не припинили права власності у законного власника, а невизнання відповідачем права власності на предмет спору є підставою для задоволення позову.
У постанові від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15 за позовом про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, виходив із того, що судом апеляційної інстанції скасоване судове рішення, яке відповідає закону. Також Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскільки на момент прийняття оспорюваного рішення Одеської міської ради від 19 лютого 2013 року № 2875-V та укладання оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 12 червня 2016 року, ухвалою Верховного Суду України від 02 лютого 2011 року у справі за № 6-121св09 були скасовані ухвала Апеляційного суду Одеської області від 27 лютого 2009 року та рішення Київського районного суду міста Одеси від 24 листопада 2008 року у справі № 2-5896/08, якими було визнано за відповідачем право власності, зокрема, на автостоянку на 50 машиномісць, то витяг про державну реєстрацію прав, за відсутності правовстановлюючих документів, не міг підтверджувати наявність у відповідача будь-якого майнового права в силу положень пункту 3.11 та Додатку № 2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно.
У постанові від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц за позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання договору дарування недійсним та скасування його державної реєстрації, Верховний Суд, скасовуючи судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, виходив із того, що однією з обов'язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення судами під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким. Суди першої та апеляційної інстанцій у цій справі на вказане уваги не звернули, не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, що має суттєве значення для правильного вирішення спору, не надали належної правової оцінки доводам і доказам сторін та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
У постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 497/1137/17 за позовом про поділ житлового будинку в натурі, припинення права спільної часткової власності, вставлення порядку користування земельною ділянкою, Верховний Суд, скасовуючи постанову апеляційного суду про відмову у задоволенні позову та передаючи справу на новий розгляд, дійшов висновку про те, що посилання апеляційного суду на те, що при вирішенні питання про визначення порядку користування спірною земельною ділянкою зачіпаються права та інтереси третіх осіб, не є підставою для відмови у встановленні порядку користування спірною земельною ділянкою, так як у такому разі вирішується питання саме про права та інтереси співвласників житлового будинку, який розташований на спірній земельній ділянці. Апеляційний суд не врахував положень статей 88, 120 ЗК України, сукупний аналіз яких свідчить про те, що особа, яка набула право власності на частку у нерухомому майні, розташованому на земельній ділянці, має право отримати в своє користування частину земельної ділянки пропорційно розміру своєї частки у праві власності на будинок. У разі наявності між сторонами спору щодо порядку володіння і користування ділянкою такий порядок може визначатися судом. Також апеляційний суд не навів належного мотивування відхилення висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 146/2017, складеного 13 листопада 2017 року експертом приватного підприємства «Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень ім. Скибінського С. С.» Скибінською Т. М. у частині визначення порядку користування земельною ділянкою.
Натомість у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що позивачка не надала правовстановлюючих документів, якими підтверджується право користування співвласниками будинку АДРЕСА_1 земельною ділянкою площею 1 778,00 кв. м, а тому дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про встановлення порядку користування такої земельною ділянкою.
Отже, у наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справ та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про неврахування висновків судів касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.
Посилання у касаційній скарзі на те, що Львівська міська рада протягом останніх 50 років не заявляла жодних претензій до співвласників будинку АДРЕСА_1 щодо площі чи меж земельної ділянки, яка фактично перебуває у їхньому спільному користуванні, Верховний Суд відхиляє, оскільки вони не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог та не підтверджують факт правомірності використання співвласниками будинку АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 1 778,00 кв. м
Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-841цс16, від 01 листопада 2017 року у справі № 6-2454цс16, є необґрунтованими з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції та на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).
Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Тому, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відмови у задоволенні позову.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.
Щодо розподілу судових витрат
Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка є правонаступником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м. Львова від 01 листопада 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від 06 березня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков
Б. І. Гулько
Г. В. Коломієць
Р. А. Лідовець