26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 756/11050/21
провадження № 61-1670св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Южди Сергія Миколайовича на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року у складіколегії суддів: Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф., Мостової Г. І.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Миронюк Д. Д. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позовна заява мотивована тим, що 24 травня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір процентної позики № 23-05/18-ПП, за яким відповідач отримав від позивача в борг 1 043 200 грн, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) еквівалентно 40 000 доларів США. Отримання позичальником коштів підтверджується розпискою від 24 травня 2018 року.
За вказаним договором відповідач зобов'язався сплачувати проценти у розмірі 2,5 % щомісяця від суми позики, а також повернути позику протягом 6 (шести) календарних місяців з моменту передачі позикодавцем позичальнику позики та складання відповідної розписки.
Термін повернення позики настав, однак відповідач в повній мірі її не повернув і на час звернення до суду з позовом заборгованість складає 20 770,76 доларів США, з яких заборгованість за позикою - 19 694,18 доларів США та заборгованість за процентами - 1 076,58 доларів США.
Крім того, на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), з відповідача на користь позивача підлягають стягненню три проценти річних від простроченої суми у розмірі 2 156,06 доларів США, розрахунок яких здійснено за формулою: 3 % х суму боргу х кількість прострочених днів / 365.
Враховуючи викладене, представник ОСОБА_1 - адвокат Миронюк Д. Д. просив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором процентної позики у розмірі 20 770,76 доларів США, з яких заборгованість за позикою - 19 694,18 доларів США, заборгованість за процентами - 1 076,58 доларів США, а також три проценти річних від простроченої суми основного боргу - 2 156,06 доларів США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року у складі судді Ільєвої Т. Г. у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позика за договором була отримана в національній валюті України - гривні, тому і поверненню вона підлягала в гривні. За таких обставин доводи позивача щодо повернення коштів у доларах США є безпідставними, а розрахунок трьох процентів річних - необґрунтованим. Після вивчення позиції відповідача позивач не змінював та не уточнював свої вимоги, а суд позбавлений можливості виходити за межі позовних вимог.
Крім того, позивач не спростував доводів відповідача щодо виконання ним зобов'язань за договором позики.
Короткий зміст судового рішення апеляційного суду
Постановою Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Миронюка Д. Д. задоволено частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року в частині відмови у стягненні трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу скасовано й ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цієї позовної вимоги. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 три проценти річних від простроченої суми основного боргу у розмірі 37 397,47 грн. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року залишено без змін. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що предметом договору позики від 24 травня 2018 року є 1 043 200 грн з визначенням грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті у розмірі 40 000 доларів США.
Відповідачем було здійснено погашення заборгованості за вказаним договором, повернуто позивачу позику та проценти на загальну суму 45 500 доларів США.
При здійсненні розрахунку позивач не врахував, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (постанова Великої Палати Верховного Суду у справі № 149/1499/18 від 25 травня 2021 року).
За таких обставин апеляційний суд погодився з доводами відповідача про те, що з урахуванням строку користування позикою, позивач має право на отримання процентів за користування відповідачем позикою в межах шестимісячного строку, тобто до 24 листопада 2018 року.
За результатами проведених розрахунків апеляційним судом встановлено, що після сплати 15 березня 2019 року чергового платежу у відповідача перед позивачем залишився борг лише за тілом кредиту у розмірі 710 052,84 грн (26 577,32 доларів США), а всі платежі, які відбулися за період з 16 березня 2019 року по 24 червня 2021 року (останній платіж), були погашенням заборгованості за тілом позики і станом на 24 червня 2021 року відповідачем погашено заборгованість перед позивачемза договором процентної позики від 24 травня 2018 року № 23-05/18-ПП в повному обсязі. Тому апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості та процентів за договором.
Однак, не погоджуючись із розрахунком позивача щодо розміру трьох процентів річних, визначеною позивачем грошовою одиницею стягнення, суд першої інстанції не був позбавлений можливості самостійно визначити суми нарахувань, які підлягають стягненню.
Навівши відповідний розрахунок, апеляційним судом встановлено, що загальний розмір трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу за період з 24 листопада 2018 року до 24 червня 2021 року складає 37 397,47 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Поряд з цим, враховуючи відсутність в цій справі зустрічних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення із ОСОБА_1 надлишку сплачених на повернення позики грошових коштів, апеляційний суд вважав неможливим проведення взаємозаліку між сторонами, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду судом першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Южда С. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2022 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що апеляційний суд не врахував правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, а також - не дослідив зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду міста Києва.
10 січня 2024 року справа № 756/11050/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою ВерховногоСуду у складіколегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Южди С. М. мотивована тим, що встановивши переплату по зобов'язанням за договором позики в розмірі 66 807,50 грн, суд апеляційної інстанції не врахував вказану переплату при вирішенні питання про стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу, що призвело до можливості кредитором повторно отримати суму коштів, яку відповідач вже сплатив самостійно.
Судове рішення апеляційного суду ухвалено з порушенням принципу процесуальної економії, оскільки призводить до необхідності звернення відповідача до суду за захистом своїх прав щодо стягнення з позивача суми переплати в розмірі 66 807,50 грн.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені апеляційним судом
24 травня 2018 року між ОСОБА_1 як позикодавцем та ОСОБА_2 як позичальником було укладено договір процентної позики № 23-05/18-ПП, за умовами якого позикодавець передав у власність позичальнику грошові кошти у розмірі 1 043 200 грн, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ складає 40 000 доларів США.
Відповідно до пункту 2.2 договору позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за користування позикою в розмірі 2,5 % щомісяця від суми позики (або її частини, з урахуванням пункту 2.3 договору) до дня фактичного повернення позики.
У разі дострокового повернення частини позики проценти продовжують сплачуватися виходячи з неповерненої суми (пункт 2.3 договору).
Згідно з пунктом 3.2 договору підтвердженням надання позики позикодавцем є розписка, видана позичальником позикодавцю.
В пункті 4.1 договору сторони визначили, що позичальник зобов'язується повернути позикодавцю зазначену в пункті 2.1 цього договору позику протягом 6 (шести) календарних місяців з моменту передачі позикодавцем позичальнику позики та складення відповідної розписки, зазначеної в пункті 3.2 цього договору.
Отримання позичальником коштів у розмірі 1 043 200 грн, що в еквіваленті за офіційним курсом НБУ складає 40 000 доларів США, підтверджується розпискою від 24 травня 2018 року.
Отже, ураховуючи умови договору та положення статті 533 ЦК України, апеляційним судом встановлено, що предметом договору позики є 1 043 200 грн з визначенням грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті у розмірі 40 000 доларів США.
Сторонами визнано та не заперечується, що ОСОБА_2 на виконання умов договору процентної позики від 24 травня 2018 року № 23-05/18-ПП сплатив ОСОБА_1 : 05 липня 2018 року - 10 000 доларів США; 03 грудня 2018 року - 2 500 доларів США; 15 березня 2019 року - 5 000 доларів США; 27 серпня 2019 року - 1 500 доларів США; 25 листопада 2019 року - 3 000 доларів США; 17 липня 2020 року - 10 000 доларів США; 25 вересня 2020 року - 10 000 доларів США; 24 червня 2021 року - 3 500 доларів США.
Всього відповідачем повернуто позивачу позику та проценти за користування позикою на загальну суму 45 500 доларів США.
При цьому апеляційний суд врахував, що у відзиві на позовну заяву відповідач визнав, що повернення грошових коштів відбувалося саме у доларах США (а.с.89).
Оцінюючи розрахунок заборгованості, долучений позивачем до позовної заяви, апеляційний суд встановив, що такий розрахунок є неправильним та навів розрахунок заборгованості в доларах США з визначенням еквіваленту у гривні, оскільки предметом договору позики була саме валюта гривня але з визначенням доларового еквіваленту на день здійснення платежу, і такий порядок проведення розрахунку між сторонами ними не заперечувався та підтверджується розрахунками проведеними сторонами самостійно.
З огляду на те, що у період до 24 листопада 2018 року відповідачем було здійснено лише один платіж - 05 липня 2018 року у розмірі 10 000 доларів США, апеляційний суд зазначив, що позивач мав право стягувати спочатку проценти за користування позикою, а вже потім тіло кредиту (стаття 534 ЦК України), оскільки інший порядок зарахування грошових коштів сторонами договору не визначено.
На час внесення відповідачем платежу 05 липня 2018 року у розмірі 10 000 доларів США розмір процентів за позикою складав 2 000 доларів США (червень, липень 2018 року), що за офіційним курсом НБУ станом на 05 липня 2018 року становить 52 876 грн.
Відтак, з 10 000 доларів США (26,4380 грн - офіційний курс гривні до долара США) сплачених відповідачем позивачеві 05 липня 2018 року, 52 876 грн (2 000 доларів США) - проценти за користування позикою, а 211 504 грн (8 000 доларів США) - повернення тіла позики.
Після внесення відповідачем платежу 05 липня 2018 року залишок заборгованості за тілом позики складав 831 696 грн (31 458 доларів США). Отже, розмір процентів за період з 24 липня по 24 листопада 2018 року становить 83 169,60 грн (3 145,83 доларів США (2,5 % = 20 792,40 грн (786,46 доларів США х 4 місяці)).
Відповідач, здійснюючи на користь позивача платіж 03 грудня 2018 року у розмірі 2 500 доларів США (28,2228 грн - офіційний курс гривні до долара США), що складає 70 557 грн, сплатив їх як часткове погашення заборгованості за процентами у розмірі 83 169,60 грн. Оскільки розмір внесеного платежу був недостатній, тому відповідно до статті 534 ЦК України зараховувався на погашення відсотків у першу чергу.
Після внесення платежу 03 грудня 2018 року у відповідача залишився борг 12 612,60 грн (446,89 доларів США) за процентами (83 169,60 - 70 557 = 12 612,60), та 831 696 грн (29 468,94 доларів США) - за тілом позики.
Наступний платіж, здійснений відповідачем 15 березня 2019 року у розмірі 5 000 доларів США (26,7165 грн - офіційний курс гривні до долара США) - 133 582,50 грн, який відповідно слід зарахувати 12 612,60 грн (446,89 доларів США) на погашення процентів та 121 643,16 грн (4 553,11 доларів США) на погашення тіла кредиту (стаття 534 ЦК України).
Отже, апеляційний суд виходив з того, що після сплати 15 березня 2019 року чергового платежу у відповідача перед позивачем залишився борг лише за тілом кредиту у розмірі 710 052,84 грн (26 577,32 доларів США). Тому всі платежі, які відбулися за період з 16 березня 2019 року по 24 червня 2021 року (останній платіж), були погашенням заборгованості лише за тілом позики.
У період з 15 березня 2019 року по 24 червня 2021 року на виконання договору позики відповідачем на користь позивача було сплачено борг за тілом позики у загальному розмірі 28 000 доларів США, що еквівалентно 760 769,30 грн та перевищує розмір заборгованості на 50 716,46 грн (760 769,30 грн- 710 052,84 грн).
Відтак, за результатами проведених розрахунків апеляційним судом встановлено, що станом на 24 червня 2021 року відповідачем погашено заборгованість перед позивачем за договором процентної позики від 24 травня 2018 року № 23-05/18-ПП в повному обсязі.
Крім того, навівши відповідний розрахунок, апеляційний суд встановив, що загальний розмір трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу за період з 24 листопада 2018 рокудо 24 червня 2021 року складає 37 397,47 грн.
Враховуючи відсутність в цій справі зустрічних вимог ОСОБА_2 щодо стягнення із ОСОБА_1 надлишку сплачених на повернення позики грошових коштів, апеляційний суд вважав неможливим проведення взаємозаліку між сторонами, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду судом першої інстанції.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Южди С. М. підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягненнятрьох процентів річних від простроченої суми основного боргу, а тому в силу положень вищенаведеної частини першої статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом тільки в означеній частині.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно з частиною першою статті 367, частиною першою статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону рішення місцевого суду та оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідають.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
В постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13 (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 (провадження № 14-318цс18), викладено правові висновки про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За змістом положень статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (стаття 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватись визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є його порушенням.
Положеннями статті 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Зокрема, статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три процентирічних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вищенаведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
У справі, яка переглядається, апеляційний суд обґрунтовано виходив з того, що відповідач прострочив виконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк - протягом 6 (шести) календарних місяців з моменту передачі 24 травня 2018 року позикодавцем позичальнику позики, тобто до 24 листопада 2018 року. Тому позикодавець має право на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.
Разом з тим, встановивши, що 15 березня 2019 року відповідач повністю погасив заборгованість за процентами, а 24 червня 2021 року - за тілом позики і наявна переплата у розмірі 50 716,46 грн, апеляційний суд не звернув увагу на те, що нараховані на суму боргу три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання, а здійснена відповідачем переплата у розмірі 50 716,46 грн в повному обсязі покриває нараховані три проценти річних в сумі 37 397,47 грн, що свідчить про те, що зобов'язання за спірним договором позики припинилися на підставі статті 599 ЦК України 24 червня 2021 року, тобто в день остаточного погашення заборгованості.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22) зазначено, що за змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 ЦК України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті).
Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу (тобто вирішення одного спору у декількох судових справах в одній чи декількох судових юрисдикціях) є неприпустимим. Вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Подібні правові висновки викладено також в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, на яку послався заявник в касаційній скарзі.
У справі, яка переглядається, спосіб захисту у вигляді стягнення трьох процентів річних від простроченої суми, за умови наявності у відповідача переплати на суму, більшу від заявлених до стягнення трьох процентів річних, не призводить до відновлення порушених прав та інтересів позивача, натомість задоволення таких вимог призведе до необхідності звернення відповідача до суду за захистом своїх прав та інтересів, зокрема щодо стягнення з позивача суми переплати.
Отже, виходячи з обставин, встановлених судами в цій справі, а саме факту наявності у відповідача переплати на суму, більшу від заявлених до стягнення трьох процентів річних, вимоги позивача про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми є необґрунтованими.
У справі, яка переглядається, ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не застосували вищенаведені норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що призвело до неправильного вирішення справи.
З огляду на викладене в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу необхідно відмовити із вказаних вище правових підстав.
Рішення місцевого суду про відмову в задоволенні позову в означеній частині з наведених в ньому підстав не може бути залишене в силі, оскільки позов не підлягає задоволенню з інших правових підстав, викладених в цій постанові.
Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, то судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу та в частині розподілу судових витрат підлягають скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні позову, з наведених у мотивувальній частині цієї постанови підстав.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною першою статі 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
За подання касаційної скарги ОСОБА_2 сплатив судовий збір в розмірі 2 147,20 грн, які підлягають стягненню з позивача на його користь.
Керуючись статтями 141,400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Южди Сергія Миколайовича задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 02 лютого 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 20 листопада 2023 року в частині вирішення позовних вимогОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу та в частині розподілу судових витрат скасувати і ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми основного боргу відмовити з підстав, наведених у мотивувальній частині цієї постанови.
Стягнути із ОСОБА_1 та користь ОСОБА_2 2 147(дві тисячі сто сорок сім) грн 20 коп. судових витрат, понесених на сплату судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович