26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 490/10500/19
провадження № 61-9568св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тихоши Дмитра Васильовича на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 березня 2022 року у складі судді Черенкової Н. П. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів: Тищук Н. О., Кушнірової Т. Б., Шаманської Н. О.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми боргу за договором позики.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що20 квітня 2016 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого він надав у борг відповідачу 400 000 доларів США, строком на 12 місяців, а саме до 20 квітня 2017 року включно. У грошовому еквіваленті борг складає 9 432 000 грн. Факт передання відповідачу коштів підтверджується договором позики та актом приймання грошових коштів.
Посилаючись на невиконання позичальником умов договору, ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь основний борг у розмірі 9 432 000 грн та 857 140,27 грн - три проценти річних за порушення умов виконання договору.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 березня 2022 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики в розмірі 9 432 000 грн, три проценти річних - 752 751,12 грн, судовий збір у сумі 9 605 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважав доведеним факт укладення договору позики та передачу позикодавцем грошових коштів позичальнику, що підтверджено наданими стороною позивача та долученими до матеріалів справи оригіналів договору позики та акту передачі грошових коштів. Зменшуючи суму трьох процентів річних, суди врахували арифметичну помилку позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
28 червня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тихоша Д. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, а 21 липня 2023 року - уточнену касаційну скаргу на рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 березня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389, пункту 5 частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 521/15110/14, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14 тощо, а також - не дослідили зібрані у справі докази, розглянули справу за відсутності відповідача, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання, необґрунтовано відхилили клопотання сторони відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції і не розглянули заявлені клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. Крім того, заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування положень ЦПК України при поверненні оригіналу письмового доказу заявнику, яким у даній справі є оригінал договору позики.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Центрального районного суду міста Миколаєва.
30 серпня 2023 року справа № 490/10500/19 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 червня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Тихоши Д. В. мотивована тим, що матеріали справи не містить належних та допустимих доказів повідомлення відповідача або його представника про відкладення розгляду справи судом першої інстанції на 25 березня 2022 року, натомість 25 березня 2022 року судом було прийнято ухвалу про продовження розгляду справи за відсутності сторони відповідача.
Зважаючи на той факт, що відповідач об'єктивно був позбавлений можливості на прибуття в суд першої інстанції для надання своїх експериментальних зразків підпису, судом було відмовлено у клопотанні про проведення комплексної судової почеркознавчої експертизи шляхом залишення клопотання без розгляду, оцінивши його як зловживання процесуальним правом.
Таким чином відповідача у незаконний спосіб було обмежено у процесуальних правах доведення своєї правової позиції, щодо відсутності факту укладення спірного договору позики.
В суді першої інстанції різними представниками ОСОБА_2 заявлялися клопотання про проведення судової експертизи, а саме 02 грудня 2020 року, 19 лютого 2021 року та 16 лютого 2022 року. Ці клопотання містять різне обґрунтування та різний перелік питань, запропонованих на вирішення експерту. Жодне із зазначених клопотань сторони відповідача не було розглянуто, натомість 17 лютого 2022 року місцевий суд задовольнив клопотання сторони позивача про долучення до матеріалів справи оригіналів доказів, а 25 березня 2022 року, не повідомивши інших учасників про наявність в матеріалах справи нових доказів, судом було постановлено ухвалу про залишення без розгляду клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Іванського А. Й. про призначення комплексної судової експертизи.
Апеляційний суд також не звернув увагу на допущені судом першої інстанції порушення, належним чином не перевірив та не дав оцінки таким порушенням.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 14 березня 2023 року клопотання представника відповідача про призначення комплексної почеркознавчої технічної експертизи було задоволено частково та призначено судову почеркознавчу експертизу.
Після проведення вказаної експертизи 19 травня 2023 року апеляційний суд поновив провадження у справі та призначив її розгляд на 30 травня 2023 року. При цьому суд апеляційної інстанції не вжив заходів щодо інформування сторони відповідача про поновлення провадження у справі, внаслідок чого сторона відповідача не мала можливості належним чином дослідити висновок експерта, складений за результатами проведення судової експертизи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Пугаченко С. Ю. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, за умовами якого позивач надав у борг відповідачу 400 000 доларів США, строком на 12 місяців, а саме до 20 квітня 2017 року включно.
Факт передачі відповідачу коштів підтверджується договором позики та актом приймання грошових коштів.
У грошовому еквіваленті борг складає 9 432 000 грн.
Пунктом 3.2 договору визначено, що у випадку неповернення у визначений строк позиченої суми, позичальник сплачує позикодавцю три проценти річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України.
За період з 21 квітня 2017 року по день пред'явлення позову - 17 грудня 2019 року (971 день) сума трьох процентів річних складає 752 751,12 грн.
Однак, в розрахунку трьох процентів річних позивач припустився арифметичної помилки, вказавши загальну суму 857 140,27 грн.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини першої статті 411 ЦПК України передбачено, що судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
Згідно з пунктами 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Тихоши Д. В. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, є договори та інші правочини.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом частини першої статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, тобто суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.
Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що за договором позики та актом приймання грошових коштів позивач надав у борг відповідачу 400 000 доларів США, строком на 12 місяців, а саме до 20 квітня 2017 року включно, однак ОСОБА_2 не виконав належним чином своїх зобов'язань, позику не повернув, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 9 432 000 грн, а також відповідно до статті 625 ЦК України три проценти річних від простроченої суми за період з 21 квітня 2017 року по день пред'явлення позову у розмірі 752 751,12 грн.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні та обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Тихоши Д. В. не містить доводів на спростування наведеного позивачем розрахунку заборгованості та висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо її стягнення з позичальника на користь позикодавця, а Верховним Судом не встановлено передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України правових підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі № 521/15110/14, від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14 тощо є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
Доводи касаційної скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Тихоши Д. В. про те, що матеріали справи не містить належних та допустимих доказів повідомлення відповідача або його представника про відкладення розгляду справи судом першої інстанції на 25 березня 2022 року, а апеляційний суд взагалі не перевірив чи був відповідач повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не заслуговують на увагу з огляду на таке.
Відповідно до частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V цього Кодексу.
В касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Тихоша Д. В. не зазначив, що перешкодило відповідачу реалізувати свої процесуальні права, спростувати висновки суду першої інстанції по суті спору, додати до апеляційної скарги відповідні докази, заявити клопотання тощо.
Отже, розгляд судом першої інстанції справи за відсутності відповідача, не є підставою для скасування рішення, оскільки цей недолік був усунений апеляційним судом, який вирішив справу за апеляційною скаргою сторони відповідача, належним чином повідомивши учасників справи про місце, дату і час судового засідання. Тобто відповідач мав можливість реалізувати всі свої процесуальні права.
За клопотанням представника відповідача ОСОБА_3 , з урахуванням клопотань інших представників відповідача, які вони заявляли в суді першої інстанції, апеляційним судом була призначена судова почеркознавча експертиза, яка була доручена експертам Миколаївського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. На вирішення експерта поставлено питання: Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 в графі «позичальник» на всіх сторінках договору позики грошових коштів (між фізичними особами) від 20 квітня 2016 року тією особою, від імені якої він зазначений. У розпорядження експерта були надані матеріали цивільної справи № 490/10500-19, де об'єктами дослідження є: оригінал договору позики грошових коштів (між фізичними особами) від 20 квітня 2016 року, вільні зразки підпису відповідача ОСОБА_2 - договір найму (оренди) транспортного засобу від 16 вересня 2011 року, договір найму приміщення № 27 від 20 травня 2015 року, податкова декларація платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за 2017 рік, податкова декларація платника єдиного податку фізичної особи - підприємця за 2018 рік.
За наслідками проведення вказаної експертизи складено висновок експерта від 04 травня 2023 року, згідно з яким підписи у графах «позичальник» на всіх сторінках договору позики грошових коштів (між фізичними особами) від 20 квітня 2016 року виконані ОСОБА_2 .
Отже, аргументи касаційної скарги про те, що судом було відмовлено у клопотанні про проведення комплексної судової почеркознавчої експертизи, внаслідок чого відповідача у незаконний спосіб було обмежено у процесуальних правах доведення своєї правової позиції, щодо відсутності факту укладення спірного договору позики, є неспроможними.
Зі змісту підстави оскарження судових рішень у справі, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі вказаної норми, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язковому дослідженню підлягає також питання необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.
Такі правові висновки викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 березня 2021 року у справі № 461/2321/20.
Враховуючи викладене, заявлена в касаційній скарзі підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України, є необґрунтованою.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тихоши Дмитра Васильовича залишити без задоволення.
Рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 25 березня 2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 30 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. В. Білоконь
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович