Справа № 457/1460/20 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В.І.
Провадження № 22-ц/811/690/23 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.
27 червня 2024 року м. Львів
Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Ванівського О.М.,
суддів: Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.,
розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ФОП ОСОБА_1 - адвоката Ткачука Тараса Анатолійовича на рішення Трускавецького районного суду Львівської області від 15 вересня 2022 року та додаткове рішення Трускавецького районного суду Львівської області від 02 лютого 2023 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,-
В грудні 2020 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Трускавецького міського суду Львівської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що між ним та ОСОБА_2 був укладений договір про інформаційне обслуговування. За умовами договору Замовник зобов'язаний оплатити послуги Виконавця в розмірі 5% від вартості об'єкта нерухомості, якщо у замовника виникнуть відносини права власності, що визначений у Акті огляду об'єкта нерухомості. Оскільки вартість об'єкта нерухомості, який придбавався відповідачем становила 75 000 доларів США, то послуги Виконавця - 3 750 доларів США, що станом на 04 вересня 2020 року становило 103 840,50 грн. Зазначав, що ним було виконано обов'язки згідно договору в той час, коли відповідачем не було виконано свій обов'язок по оплаті послуг. Тому просив стягнути з ОСОБА_2 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 суму заборгованості в розмірі 103 840,50 грн.
Рішенням Трускавецького районного суду Львівської області від 15 вересня 2022 року в задоволенні позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - відмовлено.
Додатковим рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 02 лютого 2023 року стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 24 850 гривень (двадцять чотири тисячі вісімсот п'ятдесят) грн., витрат понесених на професійну правничу допомогу.
Рішення та додаткове рішення суду оскаржив представник ФОП ОСОБА_1 - адвокат Ткачук Тарас Анатолійович.
Вважає, що рішення суду прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Покликається на те, що предметом розгляду у справі є взаємовідносини між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 при виконанні договору про інформаційне обслуговування № 0762. Під час проведених судових засідань було встановлено, що сторони не заперечують факту укладення такого договору з зазначеними у ньому взаємними зобов'язаннями. Також було встановлено, що з боку ОСОБА_1 у наданні послуг приймала участь ОСОБА_3 , з якою Позивач заключив договір про надання послуг (виконання робіт) від 01 серпня 2020 року, де остання зобов'язувалася виконувати обов'язки помічника ріелтора. Факт наявності вищезазначених відносин не заперечувався жодної із сторін, а також був підтверджений самою ОСОБА_3 , яка була допитана як свідок.
Звертає увагу на те, що позивач не міг надати документи, які витребовувалися експертом на виконання технічної експертизи, оскільки такі документи неможливо було ідентифікувати серед інших наявних у позивача документів.
Що стосується апеляційної скарги на додаткове рішення, то покликається на те, що про наявність заяви про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу він дізнався лише з ухвали Львівського апеляційного суду від 12.12.2022 року, а сама заява до позивача чи його представника не надходила. Також вказує на те, що відповідачем не було надано попереднього (орієнтованого) розрахунку суми судових витрат, які відповідач очікує понести у зв'язку з розглядом справи, що позбавляє його можливості їх подальшого стягнення.
Просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Просить додаткове рішення суду скасувати та відмовити в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов'язків має право на справедливий судовий розгляд.
В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідають зазначеним вимогам.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем по справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення витрат на правову допомогу, суд першої інстанції виходив з реальності надання послуг адвокатом.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.
Матеріалами справи та судом встановлено, що 15 вересня 2020 року між сторонами було укладено договір про інформаційне обслуговування № 0762, згідно якого замовник надає виконавцю право здійснити інформаційне обслуговування отримання в оренду (найм, користування) об'єкта нерухомості та/або якщо у замовника виникнуть відносини права власності, замовник зобов'язується прийняти надані послуги та оплатити їх у розмірі та на умовах визначених договором.
За умовами п.3.1 договору про інформаційне обслуговування від 15 вересня 2020 року №0762 замовник зобов'язаний оплатити послуги виконавця в розмірі 100% від місячної вартості об'єкта у випадку виникнення відносин з користування об'єктом, вказаної у Акті огляду об'єкта нерухомості та/або 5% від вартості об'єкта, якщо у замовника виникнуть відносини права власності визначеної у Акті огляду об'єкта нерухомості, який є невід'ємною частиною договору.
25 серпня 2020 року ОСОБА_2 направила позивачу письмове повідомлення про відмову від договору з проханням надати акт про надані їй станом на 25.08.2020 року послуги.
20 вересня 2020 року фізична особи-підприємець ОСОБА_1 надіслав ОСОБА_2 лист, в якому містився рахунок - фактура №4920 від 04.09.2020 року на оплату інформаційного обслуговування відповідно до Договору на суму 101 071 грн. та два примірники підписаного Позивачем акту наданих послуг від 04.09.2020 року на таку ж суму.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 цього Кодексу).
Частиною 1 ст.638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.525,526,530 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст.611 ЦК України).
Відповідно до положень ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
У відповідності до ст.. 902 ЦКУ України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.
Згідно з ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно Акту огляду об'єкта нерухомості від 17 серпня 2020 року відповідно до договору № 0862 від 15 серпня 2020 року, замовнику ОСОБА_2 ОСОБА_1 надано послуги огляду об'єкта нерухомості за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість якої складала 75 000 доларів.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 підписала акти огляду об'єктів нерухомості, які були надані їй третьою особою ОСОБА_3 та які були складені від імені ОСОБА_1 . Позивач безпосередньо відповідачу жодних послуг не надавав і інформацію про огляд квартир ОСОБА_2 надавала ОСОБА_3 .
Позивачем по справі надано суду договір про надання послуг від 01 серпня 2020 року укладеного між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , як замовником, та ОСОБА_3 , як виконавцем, що зобов'язується виконувати обов'язки помічника ріелтора.
Під час допиту як свідка в судовому засіданні ОСОБА_3 не змогла вказати чи укладався між нею та Позивачем будь-який цивільно-правовий договір, відтак у ОСОБА_2 виникли підстави вважати, що договір між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 (копію якого було надано Позивачем) було підписано (фактично укладено) не 01.08.2020 року, а значно пізніше і лише з метою надання його суду як доказу існування між ними відносин. Для з?ясування цих обставин, а саме факту існування між Позивачем та ОСОБА_3 відносин на момент організації останньою огляду Відповідачкою квартири, що має значення для справи, судом, за клопотанням Відповідачки було призначено проведення технічної експертизи документів - договору про надання послуг (виконання робіт) від 01.08.2020р. між Позивачем та ОСОБА_3 .
На вирішення технічної експертизи поставлено наступні питання: 1) у який період часу був виготовлений (надрукований) договір про надання послуг (виконання робіт) від 01 серпня 2020 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .? 2) у який період часу був виконаний рукописний текст (цифри та підписи) на договорі про надання послуг (виконання робіт) від 01 серпня 2020 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .? 3) чи виконаний рукописний текст (цифри та підписи) на договорі про надання послуг (виконання робіт) від 01 серпня 2020 року між ФОП ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у той час, яким датований цей документ - 01 серпня 2020 року?.
Відповідно до ст. 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з?ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Враховуючи те, що фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 не було надано експертам необхідних для проведення експертизи документів, суд першої інстанції об'єктивно визнав факт відсутності між Позивачем та ОСОБА_3 будь - яких цивільно - правових відносин на момент організації останньою огляду ОСОБА_2 квартири, для з'ясування якого і була призначена експертиза.
Відтак відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що позивачем по справі не надано суду належних та допустимих доказів того, що ФОП ОСОБА_1 особисто надавав послуги за договором про інформаційне обслуговування, а також докази того, що між ним та ОСОБА_3 існували цивільно - правові відносини на момент надання послуг ОСОБА_2 .
Що стосується додаткового рішення суду, то слід вказати наступне.
Відповідно до ч.1 ст. 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв?язку із розглядом справи подається стороною разом з першою заявою по суті спору.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву вказувала, що докази витрат на професійну правничу допомогу будуть подані нею протягом 5 днів після ухвалення рішення по справі.
Порядок розподілу судових витрат врегульовано статтею 141 ЦПК України. Зокрема, згідно з частиною 8 цієї статті, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв?язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п?яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином для розподілу судових витрат сторона повинна подати лише докази таких витрат до закінчення судових дебатів у справі або протягом п?яти днів після ухвалення рішення суду. При цьому подання доказів витрат протягом п?яти днів після ухвалення рішення суду можливе лише, якщо стороною буде зроблено про це заяву до закінчення судових дебатів у справі.
ОСОБА_2 зробила заяву про те, що докази витрат на професійну правничу допомогу, які вона має сплатити у зв?язку з розглядом справи будуть подані нею суду протягом п?яти днів після ухвалення рішення у справі, безпосередньо у своєму відзиві на позовну заяву. Крім цього таку ж заяву зробив представник Відповідачки - адвокат Дякон Б.Р. у судовому засіданні 15.09.2022 року до закінчення судових дебатів у справі, де також був присутній представник Позивача - адвокат Ткачук Т.А.
Докази судових витрат Відповідачки на професійну правничу допомогу були надані суду 16.09.2022р. Копії цих доказів також було надіслано позивачу поштою.
Таким чином ФОП ОСОБА_1 було відомо, що суд вирішуватиме питання про розподіл судових витрат, він отримав докази таких витрат, однак не скористався правом надати свої заперечення стосовно розміру чи складу витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу.
Наведені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, та особистого тлумачення апелянтом норм закону.
З огляду на наведене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову.
Порушень норм матеріального або процесуального права, які могли б призвести до скасування рішення суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Приймаючи рішення колегія суддів враховує усталену практику Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів, де мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, але його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29).
Національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії»(Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Керуючись ст.ст.367,368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382-384,389 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу фізичної особи підприємця ОСОБА_1 - адвоката Ткачука Тараса Анатолійовича - залишити без задоволення.
Рішення Трускавецького районного суду Львівської області від 15 вересня 2022 року та додаткове рішення Трускавецького районного суду Львівської області від 02 лютого 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27.06.2024 року.
Головуючий: Ванівський О.М.
Судді: Цяцяк Р.П.
Шеремета Н.О.