справа №755/1510/24 Головуючий у І інстанції - Галаган В.І.
апеляційне провадження №22-ц/824/10063/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
25 червня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, -
установив:
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності.
В обґрунтування позову зазначила, що спірна квартира АДРЕСА_1 належала на праві власності ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Сторони спадщину отримали в рівних частинах, тобто по 1/3 частині кожен із сторін даного спору.
Після відкриття спадщини між спадкоємцями склались неприязні стосунки через неможливість спільно володіти та користуватись спадщиною, оскільки відповідач ОСОБА_2 одноособово здавала в оренду квартиру, залишаючи собі всю суму орендної плати.
З цієї причини, а також у зв'язку з тим, що відповідач ОСОБА_2 не давала їй ключі від спірної квартири, то вона вимушена була звертатись до поліції.
Наразі відносини між сторонами спору залишаються конфліктними, тому вона вимушена звернутись з даним позовом до суду.
Просила суд, стягнути з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на її користь в рівних частинах грошову компенсацію вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , тобто в розмірі 720332 грн.
Припинити з дня отримання нею грошової компенсації вартості 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 її право на 1/3 частину у праві спільної часткової власності на вказану квартиру та відшкодувати судові витрати.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року в задоволенні зазначеного вище позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку, оскільки вважає рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що ОСОБА_2 не давала їй ключі від спірної квартири, і вона особисто та через свого представника доньку ОСОБА_5 зверталась до поліції з відповідними заявами.
Співвідповідач ОСОБА_3 взагалі ніякої участі в утриманні спірної сумісної власності не приймає та не бажає цього робити у майбутньому.
Таким чином, єдиним способом у повній мірі реалізувати своє право власності на 1/3 частину спірної квартири є виділ частки із спільного майна у спосіб одержання від відповідачів грошової компенсації вартості її частки.
Вважає безпідставне посилання суду першої інстанції на відсутність у неї доказів того, що відповідачі спроможні сплатити їй грошову компенсацію і така виплата не буде для них надмірним тягарем, та вважає помилкове застосування норм права, що містяться у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі №6-2925цс15.
Просила суд, скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 подала відзив, в обґрунтування якого зазначила, що позивач не довела її фінансову спроможність для сплати 360166 грн. грошової компенсації.
У справі відсутні об'єктивні дані про її дохід, а задоволення позову у вказаній частині призведе до порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, бо вона не давала згоду викупити у позивача її частку у праві спільної часткової власності на майно та виплатити їй компенсацію за цю частку.
Відсутність коштів зумовить примусове виконання рішення, а примушування її до викупу у позивачки її частки є порушенням її прав, оскільки законодавство не передбачає набуття права власності у примусовому порядку.
Вказує, що висновки Верховного Суду на які посилається позивач в своїй апеляційній скарзі не є релевантними та не стосуються випадку, що розглядається, висновки щодо застосування норм права формувались судом за інших фактичних обставин справи.
Наголошує, що виплата позивачу компенсації за її частку у праві спільної часткової власності на майно становитиме для неї надмірний тягар, суперечить вимогам ст. 319 ЦК України, принципу пропорційності та порушує баланс приватних інтересів.
Просила суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , тобто по 1/3 частині кожному, що підтверджено Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 06 грудня 2023 року та витягом з Державного реєстру права власності на нерухоме майно.
За даними технічного паспорту від 27 листопада 2023 року квартира АДРЕСА_1 розташована на 2-му поверсі, загальною площею 62,2 кв.м., житловою площею 40,5 кв.м., має три окремі житлові кімнати площею: 14,7 кв.м., 14,8 кв.м., 11,0 кв.м.
Згідно Висновку експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №14-12/2023 від 25 січня 2024 року, ринкова вартість 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 станом на дату оцінки становить 720332 грн.; провести виділ в натурі 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 з дотриманням вимог Державних будівельних норм та вимог нормативно-правових актів в галузі будівництва технічно неможливо.
Крім того, позивачем долучено до матеріалів справи листи Дніпровського Управління поліції ГУ НП у м. Києві від 07 серпня 2023 року, 12 січня 2024 року, 15 січня 2024 року за зверненнями ОСОБА_1 з приводу можливих протиправних дій.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів того, що відповідачі спроможні сплатити їй грошову компенсацію за її частку в квартирі, а відсутність у відповідачів коштів може призвести до примусового виконання рішення суду шляхом продажу квартири і, відповідно, позбавлення відповідачів права власності на дане житло, в той час як відповідачі не давали згоду викупити у позивача її частку у праві власності, а примушувати їх до цього є також порушенням прав відповідачів, оскільки законодавством не передбачено можливості набуття права власності у примусовому порядку, виплата компенсації частки позивача становитиме для відповідачів надмірний тягар.
З висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, оскільки вони не ґрунтуються на матеріалах справи, а також не узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановленому законом.
Відповідно до частин 1, 2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами 1-3 ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними.
Відповідно до частин 1, 3 ст. 364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється.
Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
Позивач звернулась до суду з даним позовом, в якому вказувала, що між спадкоємцями склались неприязні стосунки через неможливість спільно володіти та користуватись спадщиною, відповідачіодноосібно використовують квартиру, поділ майна в натурі неможливий, домовленостей щодо одержання позивачем матеріальної компенсації за частку у квартирі не досягнуто, а тому, на підставі ст. 364 ЦК України, просила стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних частинах грошову компенсацію вартості 1/3 частини квартири.
Так, підставою для відмови у задоволенні позову суд вказав, що позивачкою не було надано доказів спроможності у відповідачів сплати їй грошову компенсацію, і така виплата не буде для них надмірним тягарем.
Такий висновок суду першої інстанції зроблений з урахуванням висновків викладених у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі №6-2925цс15.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у постанові Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі №6-2925цс15 зазначено, що при розгляді справ, у яких заявляються вимоги одного зі співвласників щодо отримання від інших співвласників грошової компенсації вартості його частки, виділ якої є неможливим, суди, зокрема мають встановити чи спроможні інші співвласники виплатити позивачу компенсацію в рахунок визнання за ними права власності на спільне майно та чи не становитиме це для них надмірний тягар.
Разом з тим, з приводу цього Верховний Суд в ухвалі від 15 січня 2020 року у справі №521/2993/13-ц зазначив, що позиція висловлена Верховним Судом України про те, що при вирішенні спорів про стягнення компенсації належної власникові частки у спільному майні повинна враховуватись спроможність зобов'язаної до сплати компенсації особи, якій спільне майно залишається у власність і користування, сплатити таку компенсацію, фактично позбавляє власника як на володіння своєю власністю, так і на компенсацію своєї частки при встановлені судом, що частка не може бути виділена в натурі, що на думку колегії суддів є порушенням статті 1 Протоколу.
При цьому закон не передбачає такої підстави для позбавлення власника своєї власності, як сама по собі неспроможність співвласників, у власності та користуванні яких залишається спільне майно, сплатити компенсацію, та, що це є для них надмірним тягарем.
За таких обставин, об'єкт спільної власності може бути відчужено з компенсацією кожному власнику його частки, що є прикладом дотримання балансу інтересів усіх співвласників.
За системним аналізом зазначених норм міжнародного права та національного законодавства, власник може бути позбавлений права власності або його компенсації лише якщо такий захід буде визначено пропорційним визначеним при вирішені спору цілями, та таке позбавлення буде основане на законі та мати суспільний та публічний інтерес.
При цьому в залежності від обставин справи суди не позбавляються права на застосування принципу пропорційності, якщо у власника який виділяється існує інше житло або інша подібна власність, та його інтереси на користування або володіння спірною власність є меншими, чим інтереси протилежної сторони.
Однак, не спроможність відповідача за своїм матеріальним станом до сплати компенсації іншому власнику, що визначено Верховним Судом України як надмірний тягар, сама по собі не може бути підставою для відмови у сплаті такої компенсації.
На думку колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, для правовідносин між фізичними особами співвласниками майна про поділ його в натурі або стягненні компенсації, таке поняття як «неспроможність до сплати компенсації» або «надмірний тягар» не може бути застосовано, а підлягає застосуванню принцип пропорційності інтересів усіх співвласників на володіння і користування спільним майном, або отримання справедливої компенсації частки у цьому майні.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №209/3085/20 зазначено, що висновок апеляційного суду про те, що стягнення на користь позивачки компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності на майно подружжя становитиме для відповідача надмірний тягар, є хибним, і суперечитиме принципу пропорційності та порушуватиме баланс приватних інтересів.
Тому задля ефективного захисту прав кожного зі співвласників неподільних речей і забезпечення єдності судової практики щодо застосування приписів частини другої статті 364 ЦК України Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого у постановах Верховного Суду України від 13 січня 2016 року у справі № 6-2925цс15 і Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2019 року у справі № 371/1369/15-ц і робить ряд нових важливих правових висновків, а саме: Підтвердження платоспроможності відповідача законодавство України не вимагає.
Така платоспроможність не має значення для вирішення спору, у якому про припинення своєї частки у праві спільної сумісної власності на неподільну річ та отримання відповідної компенсації на свою користь просить позивач.
У разі задоволення цього позову відповідач стає одноосібним власником речі, тому його не можна вважати неплатоспроможним.
Більше того, якщо для задоволення позову про стягнення коштів суд мав би враховувати платоспроможність відповідача на час розгляду справи, то стягнення у судовому порядку багатьох боргів було б неможливим саме з цієї причини; У спорі, в якому особа просить суд припинити її (а не відповідача) право власності на частку у праві спільної сумісної власності подружжя на майно та виплатити грошову компенсацію вартості цієї частки, нема потреби в отриманні згоди відповідача на таке припинення права позивача, а також у внесенні відповідачем суми компенсації на депозитний рахунок суду; факт відсутності у відповідача коштів для одномоментної виплати компенсації позивачеві сам по собі не може бути ознакою надмірності тягаря з такої виплати.
Якщо у цього відповідача будуть відсутні кошти, зокрема регулярні доходи, для реального виконання рішення суду, за яким на користь позивача треба виплатити компенсацію, то під час виконавчого провадження виконавець може звернути стягнення на майно відповідача, у тому числі на присуджену йому річ (стаття 56 Закону України «Про виконавче провадження»).
Виручені від реалізації кошти спрямовуються на задоволення вимог стягувача, сплату виконавчого збору, відшкодування витрат виконавчого провадження тощо.
При цьому, таке стягнення не призведе до порушення права відповідача на мирне володіння його майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції), зокрема внаслідок нібито примусового набуття права власності на майно і відсутності згоди на виплату компенсації позивачці.
Більше того, суд не позбавляє відповідача його частки у праві на це спільне майно, а через рішення про стягнення з останнього відповідної компенсації збалансовує інтереси двох співвласників, які не дійшли згоди щодо долі неподільної речі.
Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , тобто по 1/3 частині кожному.
У матеріалах справи наявний висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №14-12/2023 від 25 січня 2024 року, ринкова вартість 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 станом на дату оцінки становить 720332 грн.
Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За змістом ч. 1 ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні (ст. 110 ЦПК України).
Встановивши, що висновком експерта №14-12/2023 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 25 січня 2024 року, відсутня технічна можливість розподілити квартиру АДРЕСА_1 відповідно до часток співвласників по 1/3 частці, колегія суддів вважає, що наявна можливість стягнення з відповідачів на користь позивача грошової компенсації 1/3 частки у квартирі в рівних частинах у розмірі по 360166 грн. з кожного, з припиненням права спільної часткової власності позивача на частку у квартирі з моменту отримання грошової компенсації, що буде відповідати засадам справедливості, добросовісності та розумності, а також інтересам сторін.
Заперечення відповідача, щодо неналежності, як доказу висновку експерта №14-12/2023 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 25 січня 2024 року є безпідставними, оскільки відповідач на спростування висновку експертизи не заявляв клопотання про призначення додаткової або повторної судової експертизи.
Доказів на підтвердження іншої вартості вказаного майна матеріали справи не містять. відповідачами не спростовано та не надано доказів на підтвердження іншої вартості спірного майна.
Також колегія суддів вважає необґрунтованими заперечення відповідача ОСОБА_2 щодо відсутності у неї коштів для виплати компенсації позивачу, оскільки у зв'язку із задоволенням цього позову вона стає власником 1/2 частки спірної квартири, тому її не можна вважати неплатоспроможною.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року винесено з неповним з'ясуванням обставин справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, а тому рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 141 ЦПК України).
За положенням ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Як вбачається із матеріалів справи, згідно висновку експертизи №14-12/2023 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 25 січня 2024 року ціна позову у даній справі становить 720332 грн.
Таким чином, при зверненні до суду із позовом підлягав сплаті судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 7203,32 грн.
При зверненні із апеляційною скаргою, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги, а саме 10804,98 грн. (7203,32 х 150%).
Виходячи з цього, колегія суддів дійшла висновку, що за результатом апеляційного розгляду з відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню 9004,20 грн. судового збору з кожного за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції.
Крім того, матеріалами справи встановлено, що при зверненні до суду із позовом та в апеляційній скарзі ОСОБА_1 заявила про стягнення в рівних частинах з відповідачів всі судові витрати пов'язані з розглядом даної справи.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначила, що витрат на професійну правничу допомогу у суді першої та апеляційної інстанції становлять 60000 грн. (24000 грн. за складання позовної заяви, 24000 грн. за складання апеляційної скарги, 2000 грн. за складання двох адвокатських запитів та 10000 грн. за складання висновку експерта.).
До Київського апеляційного суду було надано додаткову угоду №1 до договору про надання професійної правничої допомоги №16 від 19 червня 2023 року та акт №1 в якому відображено найменування роботи/послуг адвоката, кількість витрачених годин адвоката, ціна за годину роботи адвоката та загальна сума вартості виконаних робіт адвоката.
Відповідно до положень ч. 1 , п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно із ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Таким чином, обов'язковою умовою для вирішення питання про стягнення судових витрат має бути відповідна про це заява сторони, зроблена або подана до судових дебатів у справі.
У ЦПК України закріплено вимогу для кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи (ст. 134 ЦПК України).
Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на ст. 134 ЦПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому слід зауважити, що поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Як встановлено апеляційним судом та підтверджується матеріалами справи, у суді першої інстанції позивач в позовній заяві просила стягнути з відповідачів в рівних частинах всі судові витрати пов'язані з розглядом справи, однак вона не містила попереднього розрахунку суми судових витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За змістом ч. 1 ст. 44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Таким чином, зважаючи на те, що ОСОБА_1 , в суді першої інстанції, не подала попереднього розрахунку суми судових витрат на правничу допомогу разом з першою заявою по суті спору, якою є позовна заява, вимога про відшкодування цих судових витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції задоволенню не підлягає.
При перегляді справи в апеляційному порядку, першою заявою по суті спору, була апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року.
Позивач також надала докази понесення нею витрат на правничу допомогу у розмірі 24000 грн. (за складання апеляційної скарги) за розгляд її апеляційної скарги на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року.
Матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі просили відмовити у задоволенні таких витрат та/або зменшити їх розмір, які позивач понесла за перегляд даної справи в суді апеляційної інстанції.
Клопотань чи заперечень від відповідачів, щодо витрат на правову допомогу у суді апеляційної інстанції матеріали справи також не містять.
З огляду на вищезазначене, оскільки витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції доведені, колегія суддів дійшла висновку про стягнення по 12000 грн. (24000 : 2) витрат на професійну правничу допомогу з кожного з відповідачів на користь позивача.
Також колегія суддів вважає за належне стягнути з відповідачів витрати на проведення експертизи, у розмірі по 5000 грн. з кожного з відповідачів (10000 : 2), які підтверджені квитанцією №115 від 18 грудня 2024 року.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 березня 2024 року скасувати і постановити по справі нове судове рішення про задоволення позову.
Припинити права власності ОСОБА_1 на 1\3 частині квартири АДРЕСА_1 загальною площею 62,2 кв.м. з них житловою 40,5 кв.м.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості 1\3 частини квартири АДРЕСА_1 загальною площею 62,2 кв.м. з них житловою 40,5 кв.м. в рівних частинах по 360 166 гривень з кожного.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору по 9 004,20 гривень з кожного.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі по 12000,00 грн з кожного та витрати на проведення експертизи у розмірі по 5000,00 грн з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 27 червня 2024 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба