Справа №760/28608/21 2-а/760/493/24
26 червня 2024 року м. Київ
Солом'янський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Ішуніної Л. М.,
за участю секретаря судового засідання Отруби В. В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора 3 батальйону 7 роти Управління патрульної поліції в м. Києві старшого лейтенанта поліції Щербини М. С., Управління патрульної поліції в місті Києві про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, в якому просив скасувати постанову серії ЕАО №4921959 від 19 жовтня 2021 року про накладення на нього адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, а також стягнути понесені судові витрати.
Позовні вимоги мотивує тим, що 19 жовтня 2021 року відносно нього винесено постанову серії ЕАО №4921959 про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. За змістом вказаної постанови 19 жовтня 2021 року о 02 год. 41 хв. в місті Києві по вул. Стеценка, 15/1 він, керуючи транспортним засобом, не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті праворуч на заправочну станцію ANP, чим порушив п. 9.2.б ПДР - порушення попереджувальних сигналів при зміні напрямку руху.
Позивач зазначає, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, оскільки вона не відповідає вимогам закону та є необґрунтованою. Зазначає, що правил дорожнього руху не порушував. Перед поворотом на заправку увімкнув відповідний світловий покажчик повороту, а заїхавши на територію заправки був зупинений співробітниками поліції. Клопотання позивача про ознайомлення з доказами порушення інспектор залишив без задоволення мотивуючи тим, що все сам бачив. Окрім того, до постанови не долучено жодних належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення. У зв'язку з вищевикладеним, позивач звернувся до суду з указаним позовом.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 02 листопада 2021 року вищевказану позовну заву було залишено без руху.
На виконання зазначеної ухвали 10 листопада 2021 року позивачем надано до суду уточнену позовну заяву, в якій визначено коло учасників відповідно до вимог чинного законодавства.
Ухвалою Солом'янського районного суду міста Києва від 11 листопада 2021 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідно до статей 162, 163 КАС України відповідачу був наданий строк для надання суду відзиву на позовну заяву, а позивачу - для надання відповіді на відзив.
22 листопада 2021 року позивач подав клопотання про стягнення з Департаменту патрульної поліції на його користь сплачений штраф у розмірі 1 020 грн та судового збору.
12 березня 2022 року до суду надійшов відзив відповідача - Департаменту патрульної поліції, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позову, посилаючись на те, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.
Вказав, що позивач в порушення п.9.2.б ПДР не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при перестроюванні. Таким чином, на вимогу поліцейського, позивач здійснив зупинку транспортного засобу, у відповідності до п. 1 та п. 3 статті 35 Закону України «Про національну поліцію». Відтак, Інспектор 19 жовтня 2021 року, здійснюючи патрулювання Шевченківського району міста Києва, безпосередньо став свідком вчинення позивачем вищезазначеного адміністративного правопорушення.
Оцінивши докази у справі про адміністративне правопорушення за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, врахувавши значність вчиненого правопорушення, заслухавши пояснення позивача, Інспектор, керуючись законом та правосвідомістю, виніс оскаржувану постанову. Враховуючи викладене, інспектор діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, що визначений чинним законодавством, а постанова винесена з дотриманням всіх вимог, встановлених КУпАП та Інструкцією, тому представник просила відмовити в задоволенні позову.
Також, відповідач просив відмовити в задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу (правову) допомогу, оскільки стороною позивача не надано документів на підтвердження таких витрат відповідно до частини п'ятої статті 134 КАС України.
Клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи не надходило.
У зв'язку з тим, що розгляд справи відбувається в порядку спрощеного позовного провадження, особи, які беруть участь у справі не викликались та відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України, якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1.1 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР України) ці правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на цих ПДР України.
Судом установлено, що відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАО №4921959 від 19 жовтня 2021 року, позивач ОСОБА_1 , 19 жовтня 2021 року о 02-41 год., у м. Києві по вул. Стеценка, 15/1, керуючи транспортним засобом Lexus LS 460, номерний знак НОМЕР_1 , не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті праворуч на заправочну станцію ANP, чим порушив пункт 9.2.б ПДР України, за що передбачена адміністративна відповідальність за частиною другою статті 122 КУпАП.
Відповідно до вказаної постанови на позивача накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.
Вбачається, що постанова у справі про адміністративне правопорушення серії ЕАО №4921959 від 19 жовтня 2021 року складена інспектором Управління патрульної поліції в м. Київ Щербиною М. С.
Пунктом 11 частини першої статті 23 Закону України від 02 липня 2015 року "Про Національну поліцію" визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі - ПДР України).
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Крім того, у п. 1.5 ПДР, вказано, що дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Відповідно до п.9.1 ПДР, попереджувальними сигналами є:
а) сигнали, що подаються світловими покажчиками повороту або рукою;
б) звукові сигнали;
в) перемикання світла фар;
г) увімкнення ближнього світла фар у світлу пору доби;
ґ) увімкнення аварійної сигналізації, сигналів гальмування, ліхтаря заднього ходу, розпізнавального знака автопоїзда;
д) увімкнення проблискового маячка оранжевого кольору.
Підпункт «б» п. 9.2. ПДР визначає обов'язок водія подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
За частиною другою статті 122 КУпАП, зокрема, порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, тягне за собою накладення штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно зі статтею 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
За змістом статей 10, 11 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити.
Разом з тим, позивач заперечує вчинення ним адміністративного правопорушення та зазначає, що здійснив рух транспортним засобом з дотриманням ПДР.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, поясненнями свідків.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, законодавець встановлює презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржується, тобто повідомлені позивачем обставини справи про рішення, дії чи бездіяльність відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки відповідач не спростує їх.
Правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року по справі №201/12431/16-а, від 23 жовтня 2018 року по справі №743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі №524/5536/17.
Однак, відповідачем не виконано обов'язку щодо збирання належних та допустимих доказів, що встановлюють вчинення позивачем адміністративного правопорушення, винність позивача в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, суду надано не було.
Підставою для винесення оскаржуваної постанови, відповідно до її змісту, слугувало те, що позивач не подав сигнал світловим покажчиком повороту відповідного напрямку при повороті праворуч на заправочну станцію ANP, однак, з матеріалів справи вбачається, що будь-яких доказів, поданих відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем правил дорожнього руху, що свідчили б про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП, крім оскаржуваної постанови відповідачем не надано.
Поряд з цим, постанова серії ЕАО №4921959 від 19 жовтня 2021 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить жодних посилань на будь-які докази вчинення позивачем правопорушення.
Крім того, суд звертає увагу, що постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути беззаперечним доказом вчинення цією особою адміністративного проступку, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Така правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17.
В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Рішення суб'єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Згідно із частиною третьою статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за доцільне скасувати постанову серії ЕАО №4921959 від 19 жовтня 2021 року у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , а провадження у справі закрити.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
У зв'язку з задоволенням позову та відповідно до вищенаведених норм чинного законодавства, на користь позивача підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 454 грн.
Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу (правову) допомогу в розмірі 1 500 грн, суд зазначає наступне.
Згідно із пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями частин першої-п'ятої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесення позивачем витрат на правничу допомогу ним надано до суду: договір про надання правової допомоги від 20 жовтня 2021 року, акт про надану правову допомогу №1 від 25 жовтня 2021 року, квитанцію від 21 жовтня 2021 року.
За пунктом 1 Договору про надання правової допомоги, адвокат прийняв на себе зобов'язання надати правову клієнту з питань оскарження постанови серії ЕАО №4921959 від 19 жовтня 2021 року, а позивач зобов'язався оплатити замовлення у порядку та строки обумовлені сторонами. Пунктом 3.1 договору визначено, що розмір винагороди (гонорару) адвоката визначається за згодою сторін та встановлюється в акті про надану правову допомогу, який є невід'ємною частиною цього договору.
Як встановлено з акта про надану правову допомогу №1 від 25 жовтня 2021 року позивачу надано наступні послуги: ознайомлення та аналіз постанови, заслуховування клієнта щодо обставин події, надання консультації та роз'яснень; підготовка адміністративного позову, копіювання додатків до позовної заяви та оформлення всіх екземплярів позову; на загальну суму 1 500 грн.
Сплата коштів підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 21 жовтня 2021 року.
Таким чином, оплата позивачем судових витрат, пов'язаних із витратами на професійну правничу допомогу, підтверджена належними та допустимими доказами.
Частинами шостою-сьомою статті 134 КАС України встановлено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідач у поданому до суду відзиві заперечував проти стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу, посилаючись на те, що ним не надано всіх документів, передбачених частиною п'ятою статті 134 КАС України, якою визначається співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії»(Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за статтею 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19.
Враховуючи викладене, беручи до уваги, що позов задоволено у повному обсязі, суд, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що заявлена представником позивача сума є співмірною із складністю справи, виконаними адвокатом роботами (наданими послугами; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому приходить до висновку, що відшкодуванню за рахунок Департаменту патрульної поліції, з урахуванням заперечень останнього, на користь позивача підлягає 1 500 грн.
Щодо клопотання позивача про стягнення сплаченого штрафу, то суд роз'яснює, що у разі скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, сплачений за такою постановою штраф стає помилково сплаченим та підлягає поверненню у порядку встановленому наказом від 03 вересня 2013 року № 787, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25 вересня 2013 року за № 1650/24182, яким затверджено «Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів».
Відповідно до цього Порядку, орган, що контролює справляння надходжень бюджету складає та надає подання безпосередньо позивачу, який у свою чергу, після отримання останнього, звертається з особистою заявою про повернення коштів до органу Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету.
На підставі викладеного та керуючись статтями 5-7, 9, 72, 77, 90, 132, 134, 229, 241-247, 250, 256, 262, 286, 293, 295 КАС України
Адміністративний позов задовольнити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії ЕАО №4921959 від 19 жовтня 2021 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції судовий збір у розмірі 454 грн та витрати на правничу (правову) допомогу в розмірі 1 500 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 ;
відповідач: Департамент патрульної поліції, ЄДРПОУ 40108646, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3.
Суддя Л. М. Ішуніна