ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
21 вересня 2010 року № 2а-11443/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Келеберди В.І. при секретарі судового засідання Віруцькій О. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України
до Київської міської ради
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Арго-Сервіс"
про визнання протиправним та скасування Рішення від 10.07.2003р. №638/798 в частині
Обставини справи:
Заступник прокурора міста Києва звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської міської ради, третя особа Товариство з обмеженою відповідальністю „Арго-Сервіс” з вимогами про визнання протиправним та скасування п. 31 рішення Київської міської ради від 10.07.2003 № 638/798 "Про надання та вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею".
В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилається на те, що пунктом 31 рішення № 638/798 від 10.07.2003 року порушуються права Кабінету Міністрів України як розпорядника земель державної власності та стверджує, що даний пункт рішення № 638/798 від 10.07.2003 року прийнятий Відповідачем всупереч вимог чинного законодавства України та з перевищенням власних повноважень, так як право розпоряджатися землями водних об'єктів загальнодержавного значення, до яких на його думку належить спірна земельна ділянка, належить КМУ, а не Київській міській раді.
Кабінет Міністрів України просив позов задовольнити, підтримуючи обгрунтування представника Заступника прокурора міста Києва.
Київська міська рада проти позову заперечувала, так як на думку її представника озеро Видубичі як водний об'єкт знаходиться у межах міста Києва і не є водним об'єктом загальнодержавного значення, просила відмовити у позові.
Третя особа ТОВ «Арго-Сервіс»проти позову заперечувала в зв'язку з недоведеністю прокурором та позивачем позовних вимог та їх необґрунтованістю нормами матеріального права України, в зв'язку з чим просила відмовити у позові.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Пунктом 31 рішення Київської міської ради № 638/798 від 10.07.2003 року затверджено проект відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю „Арго-Сервіс” для будівництва, експлуатації та обслуговування ремонтно - відстойного пункту катерів, човнів і автостоянки автомобілів на Набережно-Печерській дорозі, 4-а у Печерському районі міста Києва; передано Товариству з обмеженою відповідальністю „Арго-Сервіс” у довгострокову оренду на 25 років земельну ділянку площею 0,43 га (в тому числі водної акваторії -0,15 га) для будівництва, експлуатації та обслуговування ремонтно -відстойного пункту катерів, човнів і автостоянки автомобілів на Набережно-Печерській дорозі, 4-а у Печерському районі міста Києва за рахунок земель міської забудови.
Згідно частини 1 статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.
Стаття 3 Земельного кодексу України зазначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.
Згідно частини 3 статті 2 Водного кодексу України земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.
Згідно статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Статтею 13 Земельного кодексу України визначені повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин, до яких зокрема належить право розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.
До відання Кабінету Міністрів України у галузі управління і контролю за використанням і охороню вод та відтворенням водних ресурсів, відповідно до пункту другого частини першої статті 14 Водного кодексу України належать землі під водними об'єктами загальнодержавного значення.
Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.
Статтею 5 Водного кодексу України встановлений вичерпний перелік водних об'єктів, які належать до водних об'єктів загальнодержавного та місцевого значення.
В силу статті 5 Водного кодексу України до водних об'єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води та територіальне море; підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; водні об'єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
Отже, водний об'єкт набуває статусу загального державного значення виключно за наявності таких ознак:
1) це озеро, водосховище, річка чи канал;
2) розташований на території біль як однієї області;
3) притоки всіх порядків такого водного об'єкта.
Стаття 5 Водного кодексу України не відносить до водних об'єктів загальнодержавного значення затоки.
Єдиним доказом, на який в обґрунтування своїх позовних вимог прокурор та позивач посилаються у позовній заяві та у судовому засіданні, є лист ЦГО МНС України від 03.12.2009 №1-06/-1931, в якому зазначається, що за наявними у ЦГО матеріалами водний об'єкт «Озеро Видубичі»у місті Києві з'єднується протокою з річкою Дніпро.
Таким чином, цим листом підтверджується, що Озеро Видубичі є озером.
Висновок, який міститься у даному листі (зокрема, про те, що відповідно до гідрологічного словника (автор ОСОБА_1), 1974) даний водний об'єкт не може називатися озером, а є затокою Дніпра) зроблений не на підставі нормативного правового акту України, а на підставі словника, який є точкою зору його автора, яка не є обов'язковою для державних органів та установ України та суду.
Зроблені у цьому листі висновки є суперечними, так як за змістом даного листа згідно наявних у ЦГО матеріалів існує водний об'єкт «Озеро Видубичі», який знаходиться в місті Києві, і в той же час як згідно гідрологічного словника цей водний об'єкт «Озеро Видубичі»не може називатися озером.
Відомості вищезазначеного гідрологічного словника вступають у протиріччя з наявними у ЦГО матеріалами, згідно з якими існує водний об'єкт «Озеро Видубичі»у м.Києві.
Враховуючи цю суперечливість, адміністративний суд виходить з наявних у ЦГО матеріалів, згідно з якими підтверджується існування такого водного об'єкту, як озеро Видубичі.
Доказів того, що згідно наявних у ЦГО МНС України або іншого державного органу, який діє в межах своїх повноважень та до компетенції якого належить визначення цього питання, матеріалів спірний водний об'єкт є затокою Видубичі, або затокою під якоюсь іншою назвою, ні позивачем, ні прокурором не надано.
Будь-яких доказів того, що озеро Видубичі є затокою як водний об'єкт загальнодержавного значення, або є водним об'єктом загальнодержавного значення, ні позивачем, ні прокурором не надано, а тому ними ця обставина не доведена.
Оскільки у зазначеному листі ЦГО МНС України зазначається, що водний об'єкт «Озеро Видубичі»знаходиться в місті Києві, це доводить той факт, що згідно ст.5 Водного кодексу України цей водний об'єкт (озеро Видубичі) не є водним об'єктом загальнодержавного значення, а є водним об'єктом місцевого значення.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що лист ЦГО МНС України від 03.12.2009 №1-06/-1931 підтверджує безпідставність та необґрунтованість позову, в зв'язку з чим не може слугувати підставою для задоволення позову.
Слід також врахувати, що відповідними державними органами, які діяли в межах своєї компетенції та на виконання своїх функцій, визначених Конституцією та Законами України, неодноразово проводились перевірки законності передачі третій особі спірної земельної ділянки згідно з оспорюваного п.31 рішення Київської міської ради № 638/798 від 10.07.2003 року, і жодного разу жодних порушень законодавства України не було встановлено, навпаки, підтверджувалось законність оспорюваного п.31 даного рішення.
Зокрема, Прокуратурою міста Києва у 2006 році проводилась перевірка з приводу порушень вимог чинного законодавства при наданні в користування земельної ділянки ТОВ „Арго-Сервіс” по вул. Набережно-Печерська, 4-а в місті Києві загальною площею 0,4343 га для будівництва та обслуговування ремонтно-відстійного пункту катерів, човнів і автостоянки автомобілів та з інших питань.
У листі № 07/4-785вих. від 01.11.2006 року Прокуратура міста Києва зазначила, що проект відведення вказаної земельної ділянки погоджено в установленому порядку контролюючими органами міста відповідно до вимог статті 123 Земельного кодексу України, що підтверджується позитивним висновком державної землевпорядної експертизи № 4479 від 13.06.2003 року, а тому відсутні підстави для вжиття заходів прокурорського реагування (копія листа № 07/4-785вих. від 01.11.2006 року додається).
Таким чином, листом Прокуратури міста Києва № 07/4-785вих. від 01.11.2006 року підтверджується відсутність порушення законодавства Київською міською радою при прийнятті п.31 рішення № 638/798 від 10.07.2003 року.
Державна інспекція з контролю за використанням і охороною земель у місті Києві (Держземінспекція у м. Києві) у листі № 093824/0600 від 15.12.2009 року вказала про те, що відповідно до мапи м. Києва, водойма, що межує з вул. Набережно-Печерська, 4А є озером „Видубицьке”.
Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) „Про передачу на баланс та закріплення за КП „Плесо” водних об'єктів та оформлення земель водного фонду міста Києва” № 111 від 04.02.2009 року, згідно якого внутрішні водні об'єкти міста Києва, в тому числі озеро „Видубицьке” (Печерський район), передано на баланс КП „Плесо”.
Таким чином, вищезазначеними розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 111 від 04.02.2009 року та листом № 093824/0600 від 15.12.2009 Держземінспекції у м. Києві також доводиться, що озеро Видубицьке є озером.
Відповідно до частини другої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Господарським судом міста Києва розглядалась справа № 11/45 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю „Арго-Сервіс”.
Рішенням Господарського суду міста Києва № 11/45 від 14.05.2010 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2010 року встановлено, що:
право розпорядження земельними ділянками, які знаходяться в межах міста Києва, належить Київській міській раді, оскільки розмежування земель державної і комунальної власності у місті Києві не проведено, не встановлено і не визначено в натурі (на місцевості) межі земельних ділянок державної і комунальної власності (сторінка 4 абзац 8 рішення № 11/45 від 14.05.2010 року);
озеро Видубичі є водним об'єктом місцевого значення, а тому Київська міська рада діяла в межах повноважень та мала право розпоряджатись земельною ділянкою площею 0, 43 га на Набережно -Печерській дорозі, 4-а у Печерському районі міста Києва та надавати її в орендне користування Товариству з обмеженою відповідальністю „Арго-Сервіс” (сторінка 5 абзац 12 рішення № 11/45 від 14.05.2010 року).
Беручи до уваги, що названі обставини були раніше встановлені судовим рішенням в господарській справі, яке набрало законної сили, ці обставини мають преюдиційне значення та не підлягають доказуванню в даній адміністративній справі.
Частиною 1 статті 11 КАСУ визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Прокурор та позивач не довели, що озеро Видубичі є водним об'єктом загальнодержавного значення, а також не довели, що Київська міська рада, розпоряджаючись земельною ділянкою площею 0, 43 га на Набережно -Печерській дорозі, 4-а у Печерському районі міста Києва та надаючи її в орендне користування Товариству з обмеженою відповідальністю „Арго-Сервіс” згідно з оспорюваним рішенням, діяла незаконно, не в межах своїх повноважень, всупереч чинного законодавства.
Статтею 25 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні” передбачено, що міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
До виключної компетенції сільської, селищної, міської ради, згідно пункту 34 частини першої статті 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні”, віднесено вирішення питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до статті 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Відповідно до пункту „а”, „в” частини першої статті 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради належить зокрема, розпорядження землями територіальних громад міста та надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.
Згідно пункту 12 Розділу Х Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
У зв'язку з тим, що у місті Києві не проведено розмежування земель державної та комунальної власності, не встановлено і не визначено в натурі (на місцевості) межі земельних ділянок державної та комунальної власності, згідно пункту 12 Розділу Х Земельного кодексу України право розпорядження земельними ділянками, в тому числі і надання їх в оренду, які знаходяться в межах міста Києва належить Київській міській раді.
Земельна ділянка, яка надана в оренду згідно спірного рішення Київської міської ради № 638/798 від 10.07.2003 року, знаходиться за адресою вул. Набережно-Печерська, 4-а в місті Києві, що підтверджує її знаходження в межах міста Києва.
За таких обставин, рішення Київської міської ради № 638/798 від 10.07.2003 року є законним та винесено в межах повноважень, які визначені пунктом 12 Розділу Х Земельного кодексу України.
Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи зазначене вище, пункт 31 рішення Київської міської ради № 638/798 від 10.07.2009 року прийнятий відповідачем в межах його повноважень та у спосіб, передбачений чинним законодавством, в тому числі Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», Земельним кодексом України та Конституцією України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, протилежне позивачем та прокурором не доведено.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Позивач достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, суду не надав.
За таких обставин позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі.
Постанова набирає законної у порядку, визначеному ст.254 КАС України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.
Суддя В. І. Келеберда
Дата складенння тексту рішення у повному обсязі - 27.09.2010