ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
09 вересня 2010 року 14:13 № 2а-11646/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Клочкова Н.В. при секретарі судового засідання Попадин О.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Представництва "Сікофін Лімітед"
до Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва
про визнання недійсною першої податкової вимоги від 13.07.2010р. №1/1797, визнання недійсним податкового повідомлення-рішення від 24 березня 2010 року № 0000172200/0 та податкового повідомлення-рішення від 02 червня 2010 року № 0000172200/1
за участю представників сторін:
представники позивача - Матвійчук В.В., Єрохович А.М.
відповідач - Чирва Д.О.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 15 березня 2010 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У липні 2010 року Представництво «Сікофін Лімітед»(далі -позивач) звернулося до суду з позовом про скасування першої податкової вимоги Державної податкової інспекції у Оболонському районі м. Києва (далі -ДПІ у Оболонському районі м. Києва або відповідач) від 13.07.2010р. №1/1797.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.08.2010р. відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті.
Представником позивача неодноразово збільшувались позовні вимоги. В остаточному варіанті збільшених позовних вимог позивач просив визнати недійсними першу податкову вимогу від 13.07.2010 р. №1/1797 та податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010р. №0000172200/0 та податкове повідомлення-рішення 02.06.2010 р. №№0000172200/1.
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивачем не було отримано у строк, встановлений Законом України від 21.12.2000р. №2181-ІІІ “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” зі змінами та доповненнями (далі -Закон України №2181) рішення про результати розгляду скарги, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення та перша податкова вимога є такими, що підлягають скасуванню. Окрім цього, позивач вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення винесене з порушенням Законів України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», «Про плату за землю», «Про державну податкову службу в Україні", відтак підлягають визнанню недійсними.
Представник відповідача проти позову заперечив, вважає, що відповідачем строк на надання рішення про результати розгляду скарги дотримано, а позивачем порушено ст.14 Закону України «Про плату за землю" та п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008р. №944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», а тому податкове повідомлення - рішення від 24.03.2010р. №0000172200/0 та податкове повідомлення-рішення від 02.06.2010 р. №0000172200/1, перша податкова вимога від 13.07.2010 р. №1/1797 є правомірними та такими, що винесені у відповідності з вимогами чинного законодавства.
В судовому засіданні 09 вересня 2010 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва проведено планову виїзну перевірку, якою встановлено порушення позивачем ст.14 Закону України «Про плату за землю»та п. 2 Рішення Київської міської ради від 25.12.2008р. №944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», в результаті того, що розмір зобов'язання з земельного податку Представництва «Сікофін Лімітед», зазначений платником податку у розрахунку земельного податку та сплачений позивачем є меншим, ніж визначено за результатами перевірки, оскільки підприємством не враховано вимоги п. 2 Рішення Київської міської Ради від 25.12.2008р. №944/944 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві».
За результатами вказаної перевірки ДПІ у Оболонському районі м. Києва складено акт від 13.03.2010р. №109-22-2-26601843 від 13.03.2010р., на підставі висновків якого, ДПІ у Оболонському районі м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010р. №0000172200/0. Вказаним податковим повідомленням-рішенням позивачу визначене податкове зобов'язання по земельному податку з юридичних осіб в розмірі 249 963 грн. 74 коп. ( з них: за основним зобов'язанням -166 642 грн. 49 коп.; за штрафними (фінансовими) санкціями -83 321 грн. 25 коп.).
Не погоджуючись з податковим повідомленням-рішенням від 24.03.2010р. №0000172200/0, позивач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши до ДПІ у Оболонському районі м. Києва скаргу.
Рішенням від 08 квітня 2010 року № 8439/10/25-008 ДПІ у Оболонському районі м. Києва був продовжений строк розгляду скарги позивача до 04 червня 2010 року включно.
09 липня 2010 року Позивачем було отримано конверт (відправник ДПІ у Оболонському районі м. Києва), який містив чисті аркуші паперу, про що складено акт, за участі наступних осіб - начальником охорони офісного центру, в якому знаходиться позивач, Ткаченко В.М., директором офісного центру ТОВ "Софія Девелопмент" Булах О.М., директором позивача Єрохович А.М. (копія в матеріалах справи). Відповідачем достовірність вказаного акту не заперечувалась та під сумнів не ставилась.
У зв'язку з тим, що станом на 09.07.2010р. позивачем не було отримано рішення про результати розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010р. №0000172200/0, а отримано лише конверт з чистими аркушами паперу. Позивач звернувся до ДПІ у Оболонському районі м. Києва з заявою від 09.07.2010р. з проханням роз'яснити причини не надіслання позивачу рішення про результати розгляду його первинної скарги.
Станом на дату судового розгляду справи, відповідачем не надано належних доказів на підтвердження факту направлення позивачу рішення про результати розгляду скарги та не надано відповідь на лист позивача від 09.07.2010 р.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши письмові докази по справі, аналізуючи наведені доводи та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд вважає що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Пунктом 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві" передбачено, що з 01.04.2009 плата за земельні ділянки (крім земель, які використовуються державними та комунальними підприємствами, установами, організаціями для ведення лісового господарства, для водогосподарських потреб, та земель, зайнятих зеленими насадженнями загального користування, житловим фондом, об'єктами інженерно-транспортної інфраструктури, крім присадибних і садових земельних ділянок, а також визначених Київською міською радою земельних ділянок, які використовуються підприємствами, що забезпечують життєдіяльність міста, та земельних ділянок, щодо яких Київською міською радою прийняті рішення про їх передачу у власність або в користування, але документи, що посвідчують права на такі земельні ділянки, незареєстровані), які використовуються суб'єктами господарської діяльності, але право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), справляється в розмірі мінімальної орендної плати за земельні ділянки, встановленої статтею 21 Закону України «Про оренду землі».
Відповідно до п.п. 34, 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються відповідно до закону питання регулювання земельних відносин, а також затверджуються відповідно до закону ставки земельного податку, розмірів плати за користування природними ресурсами, що є у власності відповідних територіальних громад, з огляду на наступне.
З аналізу п. 35 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні" видно, що орган місцевого самоврядування вирішує питання затвердження ставки земельного податку відповідно до закону, тобто у порядку та в межах, встановлених нормами спеціального закону у сфері оподаткування.
Спеціальними законами, які регулюють суспільні відносини у сфері обрахування та сплати земельного податку є Закон України «Про систему оподаткування», який відповідно до преамбули визначає принципи побудови системи оподаткування в Україні, податки і збори (обов'язкові платежі) до бюджетів та до державних цільових фондів, а також права, обов'язки і відповідальність платників, а також Закон України «Про плату за землю», преамбулою якого встановлено, що цей Закон визначає розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку.
Відповідно до змісту п. 8 ч. 1 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування" земельний податок належить до загальнодержавних податків та зборів, а ч. 2 ст. 14 цього ж закону передбачено, що загальнодержавні податки і збори (обов'язкові платежі) встановлюються Верховною Радою України і справляються на всій території України.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 2 Закону України «Про плату за землю»використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розміри податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначаються до її встановлення в порядку, визначеному цим Законом. Власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю»ставки земельного податку, порядок обчислення і сплати земельного податку не можуть встановлюватись або змінюватись іншими законодавчими актами, крім цього Закону. Зміни і доповнення до цього Закону вносяться не пізніше ніж за три місяці до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року.
З системного аналізу п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про плату за землю»вбачається, що повноваження щодо встановлення ставок земельного податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю». Натомість, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері регулювання суспільних відносин щодо обрахування та сплати земельного податку відповідно до змісту ч. 5 ст. 7 Закону України «Про плату за землю" належить диференціація та затвердження ставок земельного податку за земельні ділянки в межах ставок такого податку, встановлених Законом України «Про плату за землю».
Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю" ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком земельних ділянок, зазначених у частинах п'ятій - десятій цієї статті та частині другій статті 6 цього Закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.
Враховуючи, що відповідно до положень спеціальних законів у сфері сплати земельного податку повноваження щодо встановлення ставок такого податку, як загальнодержавного обов'язкового платежу, належить до виключних повноважень Верховної Ради України та може реалізовуватись лише у вигляді внесення відповідних змін до Закону України «Про плату за землю», суд приходить до висновку, що п. 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві», яким встановлюються підвищені ставки земельного податку, не відповідає ч.ч. 1, 2 ст. 2, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», п. 8 ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», а тому при визначенні ставки земельного податку, який підлягає сплаті суб'єктами господарської діяльності при використанні земельних ділянок, право власності на які або право оренди яких в установленому законодавством порядку не оформлено (не переоформлено), застосуванню відповідно до ч. 4 ст. 9 КАС України підлягає ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю».
Як видно з матеріалів справи, позивач сплатив земельний податок за ставкою, встановленою ч. 1 ст. 7 Закону України «Про плату за землю», у повному обсязі, що представником відповідача у судовому засіданні не заперечувалось.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про систему оподаткування»ставки податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами відповідно до законів України про оподаткування і не змінюються протягом бюджетного року, за винятком випадків, пов'язаних із застосуванням антидемпінгових, компенсаційних і спеціальних заходів відповідно до законів України.
З огляду на те, що згідно з п. 2 Рішення Київської міської ради №944/944 від 25.12.2008 «Про врегулювання питання користування земельними ділянками в місті Києві" підвищена ставка земельного податку вводилась з 01.04.2009, тобто змінювалась протягом одного бюджетного року, суд приходить до висновку про порушення Київською міською радою ч. 1 ст. 7 Закону України «Про систему оподаткування»під час прийняття відповідного рішення.
Згідно Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11 грудня 1996 р. N 29 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 грудня 1996 р. Києві" підвищена N 723/1748, яке є обов'язковим для органів державної податкової служби встановлено:
“У разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або органів державної податкової служби, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і органу державної податкової служби, рішення приймається на користь платника податків.”
За таких обставин, при наявності множинного трактування обов'язку позивача щодо визначення розміру земельного податку, підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень у відповідача були відсутні.
Судом також враховується, що відповідно до пп. 4.4.1 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" у разі коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
Окрім цього задовольняючи позов, суд виходить з того, що при направлення податковим органом першої податкової вимоги платнику податків був відсутній факт узгодження податкового зобов'язання та факт несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов'язання, а отже перша податкова вимога прийнята ДПІ у Оболонському районі м. Києва в порушення норм Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
У відповідності до п.п. 6.2.1. п. 6.2. ст. 6 Закону України №2181, у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.
Відповідно до пп. "а" пп. 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону України №2181 - перша податкова вимога надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк.
Згідно пункту 1.3 статті 1 вказаного Закону податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.
Відповідно до пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Згідно з підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" податкове зобов'язання платника податків, нараховане контролюючим органом відповідно до пунктів 4.2 та 4.3 статті 4 цього Закону, вважається узгодженим у день отримання платником податків податкового повідомлення, за винятком випадків, визначених підпунктом 5.2.2 цього пункту.
Відповідно до підпункту 5.2.2. пункту 5.2 статті 5 вказаного Закону у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган невірно визначив суму податкового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству з питань оподаткування або виходить за межі його компетенції, встановленої законом, такий платник податків має право звернутися до контролюючого органу із скаргою про перегляд цього рішення, яка подається у письмовій формі та може супроводжуватися документами, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати.
Контролюючий орган зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом двадцяти календарних днів від дня отримання скарги платника податків на його адресу поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.
Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.
Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Порядку направлення органами державної податкової служби України податкових повідомлень платникам податків та рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 21 червня 2001 року № 253, Згідно з пунктом 5.3 Порядку у разі подання платником податків скарги щодо визначеного в податковому повідомленні податкового зобов'язання з дотриманням вимог Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11 грудня 1996 року № 29, структурний підрозділ, який склав таке податкове повідомлення, у день отримання скарги (інформації про подання повторної скарги) уносить відповідні дані до реєстру податкових повідомлень.
Після закінчення розгляду скарги структурний підрозділ, який склав таке податкове повідомлення, підшиває другий примірник вмотивованого рішення за скаргою платника податків, у тому числі рішення про продовження терміну розгляду скарги, або рішення про податковий компроміс до справи платника податків поряд з корінцем податкового повідомлення, що оскаржувалося, та: а) у разі часткового скасування раніше прийнятого рішення про нарахування суми податкового зобов'язання складає та направляє платнику податків згідно із зазначеним Порядком нове податкове повідомлення, при цьому раніше надіслане податкове повідомлення вважається відкликаним; б) у разі збільшення податковим органом суми податкового зобов'язання за результатами розгляду скарги платника податків складає та направляє платнику податків згідно із зазначеним Порядком окреме податкове повідомлення на суму збільшення податкового зобов'язання, при цьому раніше надіслане податкове повідомлення не відкликається.
З метою доведення до платника податків граничного строку сплати податкового зобов'язання, зазначеного в раніше надісланому податковому повідомленні (у разі, якщо сума податкового зобов'язання за результатами розгляду скарги збільшується або залишається без змін, а раніше надіслане податкове повідомлення не відкликається), податковим органом складається та надсилається (вручається) платнику податків податкове повідомлення, яке має номер первинного податкового повідомлення, при цьому через дріб проставляється номер скарги, щодо якої воно складене (1 - для першої, 2 - для другої тощо), крім того, таке податкове повідомлення містить новий граничний термін сплати податкового зобов'язання.
Відповідно до пункту 11 Положення про порядок подання та розгляду скарг платників податків органами державної податкової служби, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 11 грудня 1996 року № 29, якщо вмотивоване рішення за скаргою (заявою) платника податків не надсилається платнику податків протягом двадцятиденного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника органу державної податкової служби (або його заступника), така скарга (заява) вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга (заява) вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника органу державної податкової служби (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення двадцятиденного строку
Як свідчать фактичні обставини справи, відсутні належні докази того, що ДПІ у Оболонському районі м. Києва направляло позивачу рішення про результати розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010р. №0000172200/0. З наданих відповідачем копій повідомлення про вручення поштового відправлення та фіскального чеку не вбачається факт направлення позивачеві результатів розгляду скарги. Крім цього, доводи відповідача про направлення документації позивачу 03.06.2010 р. спростовуються наявним у матеріалах справи актом про вміст конверту. Інші докази, на підтвердження факту направлення документації позивачу відповідачем не надано, зокрема не надано суду супровідний лист, з яким, за твердженням відповідача, направлялось рішення про результати розгляду скарги та податкове повідомлення-рішення від 02.06.2010 р.
Так, у відповідності до пункту 2 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 р., надання послуг поштового зв'язку квитанція є лише розрахунковим документом, що видається відправникові з додержанням вимог Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»та підтверджує надання певної поштової послуги. Єдиним документом, що підтверджує факт надіслання поштового відправлення з визначеним вмістом, є опис вкладення, оформлений відповідно до пункту 61 Правил надання послуг поштового зв'язку.
Крім цього, відповідач стверджував, що разом з рішенням про результати розгляду скарги на податкове повідомлення-рішення від 24.03.2010р. №0000172200/0 позивачеві направлялось податкове повідомлення-рішення від 02.06.2010р. №№0000172200/1. Проте, на момент звернення до суду позивачу не було відомо про факт винесення податкового повідомлення-рішення від 02.06.2010р. №№0000172200/1, про що свідчить відсутність позовної вимоги щодо його оскарження у первісній редакції позовної заяви. Позивачем збільшено позовні вимоги щодо скасування вказаного податкового повідомлення-рішення лише 09 вересня 2010 р., після того, як відповідачем в судовому засіданні було вказано про існування такого рішення.
Вказані обставини також підтверджують доводи позивача про те, що лист відповідача, направлений на адресу позивача містив саме чисті аркуші, а не рішення про результати розгляду справи, податкове повідомлення рішення та супровідний лист. При цьому, супровідний лист, на який посилався відповідач так і не був наданий суду. Також відповідачем в судовому засіданні вказано, що йому не відомо про існування відповіді на лист позивача, який отримано відповідачем 09.07.2010 р. вих. № 09-07/2010, хоча позивач саме цим листом повідомив відповідача про факт надходження конверту з чистими аркушами та просив надати відповідь на раніше подану заяву. Проте, на момент розгляду справи в суді, відповідь на вказаний лист не надана відповідачем.
На підставі викладеного, враховуючи факт сплати земельного податку позивачем на підставі Закону «Про плату за землю»у повному обсязі, наявність множинного трактування норми Закону та норми рішення Київської міської ради, відсутність належних доказів направлення відповідачем рішення про результати розгляду скарги (супровідного листа, опису вкладення), наявність належних доказів (акт про вміст конверту), що підтверджують направлення позивачу відповідачем конверту з чистими аркушами, наявність інших, вищеописаних доказів, що також підтверджують позицію позивача та спростовують доводи відповідача, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 69-71, 97, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва -
1. Позовні вимоги Представництва «Сікофін Лімітед»задовольнити повністю.
2. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 24 березня 2010 року №0000172200/0, винесене Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва щодо Представництва “Сікофін Лімітед”.
3. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 02 червня 2010 року №0000172200/1, винесене Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва щодо Представництва “Сікофін Лімітед”.
4. Визнати недійсною першу податкову вимогу від 13.07.2010р. №1/1797. винесену Державною податковою інспекцією у Оболонському районі м. Києва щодо Представництва “Сікофін Лімітед”.
Постанова набирає сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, зі змінами та доповненнями. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення.
Суддя Н.В. Клочкова
Повний текст постанови виготовлено -13.09.2010 р.