28 травня 2024 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 755/11386/21
номер провадження: 22-ц/824/2093/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2023 року у складі судді Винниченко Л.М., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини,
У липні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини.
Позовна заява мотивована тим, що позивач з відповідачкою перебували у шлюбі з 30 серпня 2003 року по 27 березня 2015 року, від якого вони мають сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 березня 2015 року шлюб між сторонами розірвано, після чого позивач з відповідачкою примирилися та почали жити разом. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилась донька ОСОБА_4 . Вказував, що пізніше стосунки між ними не склалися та вони почали жити окремо, а діти залишилися проживати з відповідачкою у належній йому на праві власності квартирі АДРЕСА_1 .
Зазначав, що з квітня 2021 року відповідачка почала перешкоджати йому у побаченнях з дочкою ОСОБА_4 , в присутності дитини поводилась агресивно, била автомобіль, з кулаками нападала на нього та забороняла йому спілкуватися з дочкою.
Вказував, що до 09 червня 2021 року він разом з відповідачкою дійшли згоди щодо порядку спілкування з їх спільними дітьми, він мав можливість бачитися з дочкою ОСОБА_4 , приймати участь у її вихованні та разом проводити час, а також домовилися про те, що діти будуть проживати у місті Києві. Проте 10 червня 2021 року відповідачка, не повідомивши позивача, забрала дітей та поїхала у невідомому напрямку разом зі своїм співмешканцем. З того часу позивач не бачив дітей та не спілкувався з ними, оскільки відповідачка заблокувала телефонні контакти, соціальні мережі, адресу місця знаходження дітей не повідомила. У зв'язку з цим, позивач звертався до правоохоронних органів та до служби у справах дітей.
Стверджував, що у нього з дочкою ОСОБА_4 сильний емоційний зв'язок, а тому впевнений, що дитина страждає через відсутність їх спілкування, він хвилюється про психоемоційний стан дитини. Вказував, що у місті Києві його діти були забезпечені усім необхідним для нормального розвитку та проживання. Він відповідальний батько, бажає регулярно спілкуватися зі своїми дітьми і приймати участь у їх вихованні. Натомість відповідачка перешкоджає йому в цьому.
З огляду на наведене, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 22 листопада 2021 року, позивач ОСОБА_2 просив:
зобов'язати відповідачку ОСОБА_5 усунути перешкоди для його спілкування з дочкою ОСОБА_4 ;
визначити наступний порядок його участі у вихованні дитини у вигляді систематичних особистих, без обов'язкової присутності матері ОСОБА_5 , побачень з дочкою ОСОБА_4 за місцем фактичного його проживання або на його розсуд, з наступною періодичністю, чергуючи:
будні дні з 09 год 00 хв. до 22 год 00 хв. понеділка та з 09 год 00 хв. до 22 год 00 хв. середи за місцем фактичного проживання батька або на його розсуд;
вихідні дні з п'ятниці 18 год 00 хв. до неділі 21 год 00 хв за місцем фактичного проживання батька або на його розсуд;
в літній період для відпочинку та оздоровлення - два місяці, в зимовий, осінній, весняний періоди - по два тижні;
всі офіційні святкові дні, його день народження та день народження доньки за місцем фактичного проживання батька або на його розсуд; необмежене спілкування з дитиною ОСОБА_6 засобами телефонного, електронного та іншого засобів зв'язку;
зобов'язати відповідачку повідомляти його про намір від'їзду, термін та місце перебування доньки ОСОБА_4 в межах території України шляхом письмового повідомлення (особисто вручити повідомлення або надіслати цінним листом з описом та повідомленням) не пізніше ніж за 10 днів перед поїздкою в межах території України.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2023 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкоди у спілкуванні з дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Визначено спосіб участі ОСОБА_2 у спілкуванні та вихованні малолітньої доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , шляхом:
- спілкування з дитиною щосереди з 15:00 до 18:00 та щосуботи з 11:00 до 18:00 без присутності матері дитини ОСОБА_1
- спілкування з дитиною для її привітання у день народження дитини, Новій рік та Різдво щорічно;
- необмеженого спілкування з дитиною засобами телефонного, електронного та поштового зв'язку з урахуванням розпорядку дня дитини для нічного відпочинку та зайнятості дитини у зв'язку з відвідуванням гуртків, секцій, навчанням тощо.
У іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що батькоОСОБА_2 та мати ОСОБА_1 мають рівні права та обов'язки щодо їх малолітньої дочки ОСОБА_4 , а тому, виходячи з принципу рівності батьків у реалізації їх права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, бажання позивача проводити більше часу разом з донькою і спілкування між батьком та дитиною не перешкоджає її нормальному розвитку, але виникли непорозуміння щодо врегулювання питання з приводу побачень батька з дочкою. Тому з урахуванням віку, стану здоров'я дитини та поведінки сторін, між якими виникають конфлікти, з урахуванням інтересів дитини ОСОБА_4 , для якої спілкування з батьком є необхідним для гармонійного розвитку, та беручи до уваги той факт, що дитина не зустрічалася із батьком протягом тривалого часу і для відновлення спілкування з дитиною, налагодження психологічного контакту потрібен певний час, суд дійшов висновку про визначення способу участі позивача у спілкуванні та вихованні доньки шляхом: спілкування з дитиною щосереди з 15:00 до 18:00 та щосуботи з 11:00 до 18:00 без присутності матері дитини ОСОБА_1 ; спілкування з дитиною для її привітання у день народження дитини, Новій рік та Різдво щорічно; необмеженого спілкування з дитиною засобами телефонного, електронного та поштового зв'язку з урахуванням розпорядку дня дитини для нічного відпочинку та зайнятості дитини у зв'язку з відвідуванням гуртків, секцій, навчанням тощо.
Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням розвитку та потреб дитини, її вікових змін, ставлення до батька, позивач не позбавлений у майбутньому права на зміну встановленого судом способу участі у вихованні малолітньої доньки, що буде відповідати, насамперед, якнайкращим інтересам дитини.
Разом з тим, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідачки повідомляти позивача про намір від'їзду, термін та місце перебування дочки ОСОБА_4 в межах території України шляхом письмового повідомлення (особисто вручити повідомлення або надіслати цінним листом з описом та повідомленням) не пізніше ніж за 10 днів перед поїздкою в межах території України, оскільки визначений позивачем такий спосіб захисту порушених прав не ґрунтується на нормах сімейного законодавства України.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 повністю, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована тим, що протиправна і шкідлива для психічного розвитку дітей поведінка ОСОБА_2 стала підставою прийнятого відповідачкою разом з дітьми рішення про створення нової сім'ї з ОСОБА_7 та зміну постійного місця проживання з міста Києва на місто Одесу.
Вказує, що судом першої інстанції безпідставно взято до уваги надані позивачем документи, яки були подані з порушенням процесуального законодавства. Позивачем не наведено підстав, які об'єктивно перешкоджали йому подати їх разом із позовною заявою.
Також вказує, що позивач не надав суду належних доказів про те, що вона забороняє дитині спілкуватись з позивачем по телефону, як це визначив доцільним в інтересах дитини орган опіки та піклування. Зазначає, що дочка ОСОБА_4 сама натискає на завершення дзвінка після того як бачить, що телефонує позивач, і говорить йому, що вона не хоче з ним говорити, просить його їй не телефонувати.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Самчук М.В. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує щодо задоволення апеляційної скарги та вказує, що відповідачкою не зазначено конкретних порушень, які допустив суд першої інстанції та які саме докази суд прийняв неправомірно. Зазначає, що відповідачкою не надано доказів на підтвердження своїх заперечень проти позову. Також відповідачкою не було подано відзиву на позовну заяву та не висловлено своєї позиції щодо заявленого позову. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Треті особи: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, Служба у справах дітей Одеської міської ради, Орган опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради, не скористалися своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, врахувавши доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з ч.ч. 2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч.3 ст.11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі ст.12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до ч.1 ст.18, ч.1 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (ч.1 ст.9 Конвенції про права дитини).
Принцип додержання найкращих інтересів дитини також закладений і в Гаазькій конвенції. Неповернення дитини до країни проживання іноді може бути виправдане в силу об'єктивних причин, які відповідають інтересам дитини, на які вказують передбачені у цій конвенції виключення, зокрема у випадку серйозного ризику того, що повернення дитини завдасть їй фізичної чи психічної шкоди.
Згідно з ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини).
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 30 серпня 2003 року, який було розірвано рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 березня 2015 року.
Від даного шлюбу сторони мають неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також позивач та відповідачка є батьками малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні № 6359835 від 12 червня 2021 року та довідок про реєстрацію місця проживання особи від 01 липня 2021 року, слідує, що позивач ОСОБА_2 , відповідачка ОСОБА_5 та їх діти: ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_2 .
Судом першої інстанції встановлено, що вказана квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності позивачу ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 22 травня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко І.С. та зареєстрованого в реєстрі за № 2872.
Станом на 19 травня 2021 року за вищевказаною адресою фактично проживали відповідачка ОСОБА_5 та діти сторін у справі, що підтверджується актом №13 обстеження умов проживання дитини від 19 травня 2021 року, складений працівниками Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначав, що 10 червня 2021 року відповідачка, не повідомивши його, забрала дітей та поїхала зі своїм співмешканцем у невідомому напрямку, у зв'язку з чим він розшукував дітей. Вказував, що відповідачка перешкоджає йому у спілкуванні з дітьми. На підтвердження цих обставин ОСОБА_2 посилався на покази свідків, надав суду письмові докази, скріншоти електронного листування, скріншоти історії вихідних дзвінків на номер телефону НОМЕР_2 .
Так, судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 звертався до органів поліції, де надав письмове пояснення від 10 червня 2021 року про те, що він проживає у місті Бровари із дружиною ОСОБА_9 10 червня 2021 року він приїхав за адресою проживання його колишньої дружини ОСОБА_5 і їх спільних малолітніх дітей ОСОБА_8 та ОСОБА_10 . Проте у квартирі нікого не було, в дитячому садочку дочки також не було. У зв'язку з цим, він просив встановити місце проживання його малолітніх дітей.
15 червня 2021 року ОСОБА_2 надав пояснення дільничному офіцеру поліції Солом'янського управління поліції ГУ НП в місті Києві, оформлене протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, про те, що 10 червня 2021 року його колишня дружина ОСОБА_5 разом із їх спільними дітьми виїхала з квартири проживання за адресою: АДРЕСА_2 , у невідомому напрямку, документи із садочку та школи забрала, на зв'язок не виходить, де знаходяться діти невідомо, поспілкуватися із ними неможливо.
Також зі змісту талона-повідомлення єдиного обліку № 23067 про прийняття і реєстрацію заяви (повідомлення) про кримінальне правопорушення та іншу подію, слідує, що 04 липня 2021 року від ОСОБА_2 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_3 , надійшла заява з проханням виявити нову адресу його колишньої дружини ОСОБА_5 , яка разом з дітьми невідомо куди поїхала та не дає бачитися і спілкуватися із дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Крім того, 10 червня 2021 року ОСОБА_2 звернувся до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації з проханням визначити йому час спілкування з дітьми: ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , оскільки ОСОБА_5 перешкоджає їхньому спілкуванню.
Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації надала відповідь від 24 червня 2021 року № 103008-2464 про те, що зі слів ОСОБА_5 вона разом з дітьми виїхала за межі Києва, адресу проживання повідомити відмовилася, на засідання комісії з питань захисту прав дитини прибути відмовилася.
Також судом першої інстанції встановлено, що працівниками Служби у справах дітей Броварської міської ради складено акт № 375 від 29 червня 2021 року обстеження умов проживання за заявою позивача з метою підготовки висновку про участь у вихованні малолітньої доньки, відповідно до якого проведено огляд квартири АДРЕСА_4 , у якій проживають позивач ОСОБА_2 та ОСОБА_9 , та за результатом бесіди і проведеного обстеження житла встановлено створення належних умов для дитини у сім'ї батька.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з положеннями ч.ч. 1-3 ст. 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Підстави та порядок судового вирішення спору про участь у вихованні дитини того з батьків, хто проживає окремо від неї, визначено ст.159 СК України.
Так, відповідно висновку Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо участі батька у вихованні дитини від 15 вересня 2021 року № 103/7569/41/3, ОСОБА_5 разом з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 10 червня 2021 року виїхали за межі міста Києва. Мати з дітьми проживають за адресою: АДРЕСА_5 , у зв'язку з чим орган опіки та піклування не має правових підстав для призначення ОСОБА_2 годин спілкування з малолітньою донькою ОСОБА_4 .
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, проаналізувавши зібрані у справі докази в їх сукупності, характер спірних правовідносин, та, враховуючи звернення позивача до органу опіки та піклування з приводу визначення способів участі у спілкуванні з дитиною, його звернення до поліції, дійшов правильного висновку про доведеність порушення відповідачкою прав позивача ОСОБА_2 на спілкування з донькою ОСОБА_4 , та, відповідно, про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 в частині зобов'язання ОСОБА_1 не чинити позивачу перешкод у спілкуванні з дитиною.
При цьому, судом першої інстанції вірно враховано, що при відсутності відповідного судового рішення ОСОБА_2 фактично позбавлений можливості звернутися до виконавчої служби з питання контролю за додержанням відповідачкою умов постановленого рішення.
З наведених підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що позивач не надав суду належних доказів того, що відповідачка забороняє дитині спілкуватись з позивачем.
Відповідно висновку органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення способів участі батька у вихованні і спілкуванні з малолітньою дочкою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , № 01-05-3/270 від 16 грудня 2022 року, орган опіки та піклування вважає недоцільними зустрічі батька ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_4 та визначено способи участі батька у вихованні малолітньої доньки шляхом встановлення спілкування в телефонному режимі (м.т. НОМЕР_4), за допомогою відеозв'язку 2 рази на місяць, враховуючи розпорядок дня та бажання дитини, на протязі року, до налагодження сприятливих умов.
У вказаному висновку органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради зазначено, що ОСОБА_5 проживає разом з дітьми ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_5 . Згідно пояснень ОСОБА_5 , під час проживання в шлюбі з ОСОБА_2 вона потерпала разом з сином ОСОБА_8 , 2006 року народження, від домашнього насильства з боку ОСОБА_2 , який принижував, ображав, бив її у присутності дитини, вимушена була ночувати у сусідів. Відповідно до листа відділу поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 1 від 30 червня 2021 року № 60/3-8491, ОСОБА_5 зустрічам з батьком ОСОБА_2 ніколи не перешкоджала. Протягом всього часу після розлучення з ОСОБА_2 , останній, маючи іншу сім'ю та, проживаючи в іншому місці, контролював, створював морально-психологічний тиск, ображав та принижував її у присутності їх спільних дітей та її матері похилого віку. За даним фактом ОСОБА_5 зверталась до поліції, в органи опіки та піклування, соціальну службу міста Києва. Після того, як ОСОБА_5 почала проживати з ОСОБА_7 , ситуація тільки загострилась, ОСОБА_2 у будь - який час, без попередження, міг забрати до себе доньку ОСОБА_13 , яка після повернення від батька перебувала у збудженому стані. ОСОБА_5 зверталась за допомогою до психологів. Відповідно до висновку психолога Одеського обласного центру медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім'ї від 12 серпня 2021 року № 02/20 з'ясовано, що в процесі попередньої бесіди з дітьми: ОСОБА_11 , 2006 року народження, та ОСОБА_12 , 2016 року народження, було виявлено наявність в житті дітей ряду психотравмуючих ситуацій, пов'язаних з конфліктними відносинами між батьками. Характеристику, яку дівчинка дає батьку - це «злий». В тесті малюнків «Моя сім'я» дівчинка батька у склад сім'ї не включила. Враховуючи ніжний вік дитини, необхідно оберігати її від психотравмуючих ситуацій, як в стані постійного стресу виявлена вірогідність невротичного розвитку особистості. Згідно висновку психолога Черурної О.Є. , зустрічі батька ОСОБА_2 суперечать інтересам виховання дітей, а також посилює їх психічний стан, що може в подальшому привести до порушення соціальної адаптації. Згідно заяви від 14 грудня 2022 року ОСОБА_2 повідомив, що знаходиться на службі в зоні бойових дій та не може бути присутнім на засіданні комісії, але його вимоги щодо графіку спілкування з малолітньою донькою не змінилися. Він зазначив, що хоче спілкуватися зі своїми дітьми, але ОСОБА_5 перешкоджає спілкуванню та налаштовує дітей проти нього. Постановою Суворовського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2021 року у справі № 523/13158/21 ОСОБА_2 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП. ОСОБА_5 проти зустрічей доньки з батьком, оскільки вони будуть погано впливати на емоційний стан ОСОБА_10 .
З матеріалів справи вбачається, що у суді першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_15 , ОСОБА_9 та ОСОБА_16 .
Так, свідок ОСОБА_15 показав, що знає сторін у справі з 2001 року та є хрещеним батьком їх старшого сина ОСОБА_8 , з позивачем та відповідачкою періодично спілкується. Конфліктів між сторонами він не бачив. Про те, що відповідачка забороняє ОСОБА_2 зустрічатися з дочкою знає зі слів позивача. Коли ОСОБА_8 був підлітком він з позивачем та ОСОБА_8 неодноразово їздили на футбол, в ліс по гриби, ходили в сауну, на той час стосунки між позивачем та його сином були дуже гарні. Також він бачив спілкування позивача з ОСОБА_6 , позивач любить своїх дітей.
Свідок ОСОБА_9 , яка є дружиною позивача, пояснила, що діти сторін у справі приїжджали до них додому. Вони всі разом проводили час, відвідували атракціони, виставки, ходили на дитячий майданчик. Найбільше у них знаходилась ОСОБА_17 з 2019 року по літо 2021 року, залишалась на декілька днів. Стосунки у позивача з його дітьми були гарні, теплі. Між дочкою ОСОБА_6 та її батьком був тісний емоційний зв'язок. ОСОБА_6 говорила, що хоче жити з батьком, але через це її мама буде ображатися. До квітня 2021 року все було добре, дитина до них приходила, також спілкувались з ОСОБА_6 по телефону, позивач відводив або забирав дитину з садочка. У подальшому відповідачка почала заперечувати зустрічам батька з донькою, особисто їй телефонувала та говорила, що позивач не має права бачитися з дітьми, бо з ними не живе та щоб до них не приходив. Чоловік відповідачки ОСОБА_18 сказав, щоб позивач до них не з'являвся та дітей буде бачити лише з його дозволу. Коли відповідачка вивезла дітей у невідомому напрямку та заблокувала телефонний зв'язок, позивач розшукував своїх дітей. Останні півроку відповідачка, посилаючись на заборону зустрічам за висновком органу опіки, надає лише 2-3 секунди для спілкування з дитиною по телефону. Чоловік відповідачки провокував позивача, погрожував фізичною розправою. У жовтні 2021 року у приміщенні суду в місті Одесі відповідачка та ОСОБА_18 напали на неї, завдали фізичних ушкоджень, через що вона знімала побої та порушене кримінальне провадження.
Свідок ОСОБА_16 засвідчила, що вона була сусідкою сторін у справі, знає їх з 2008 року з того часу коли вони заселилися у їхній будинок, мешкали на одній площадці. Коли позивач почав проживати окремо від відповідачки, то приходив до дітей, любив їх та повністю забезпечував дітей. Дитина ОСОБА_17 дуже дорожила своїм батьком, постійно бігла до нього, як побачить, з позивачем весь час гуляла, не хотіла його залишати. У квітні 2021 відповідачка категорично заперечувала щоб позивач взяв ОСОБА_13 на вихідні, бо у нього буде дитина від іншої жінки. У червні 2021 року відповідачка з дітьми зникла. Позивач відповідальний батько, турбувався за дітей. Бійок між сторонами ніколи не було, під час їх спільного проживання лише бувало, що вони сварилися, як подружжя. У травні 2021 року відповідачка просила її підписатись у заяві до соціальної служби про те, що позивач до дітей не з'являється та не забезпечує дітей, на що вона відмовилась.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з даними медичної довідки про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів 2 серії ААН № 175684, яка була дійсна до 30 червня 2023 року, та сертифікату про проходження профілактичного наркологічного огляду, який був дійсний до 30 червня 2023 року, психіатричні та наркологічні протипоказання до виконання роботи за професію менеджер зі збуту у ОСОБА_2 не виявлено.
Відповідно до довідки МВС України серії ААА №1113173 ОСОБА_2 на території України станом 02 липня 2021 року до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не мав та в розшуку не перебував.
Також судом першої інстанції встановлено, що позивач за місцем роботи, а саме: у приватному підприємстві «СВ-імпекс КО» у період з 01 січня 2011 року по 31 серпня 2020 року; у товаристві з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Лідер смаку» з лютого 2021 року, а також за місцем проживання у місті Бровари - ТОВ «Комфорт-Т2» - характеризується позитивно.
Крім того, встановлено, що відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_5 від 10 травня 2022 року № 638, позивач ОСОБА_2 з 10 травня 2022 року призваний на військову службу під час мобілізації, в особливий період та направлений для проходження служби до військової частини НОМЕР_3 . ОСОБА_2 за виконання військового та службового обов'язку під час захисту державного суверенітету, територіальної цілісності України від збройної агресії російської федерації нагороджений трьома грамотами та нагрудним знаком «За зразкову службу».
За вимогами ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Частини 6 ст. 19 СК України визначено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Отже, оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, керуючись приписами ч.6 ст.19 СК України, вірно не погодився з висновком органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 грудня 2022 року № 01-05-3/270 про недоцільність визначення зустрічей ОСОБА_2 з малолітньою ОСОБА_4 , оскільки цей висновок органу опіки та піклування не в повному обсязі ґрунтується на повній і достовірній інформації про усі фактичні обставини, які можуть мати істотне значення при вирішенні питання щодо участі одного з батьків у вихованні дитини.
Судом першої інстанції правильно враховано, що відновлення відносин та емоційний контакт малолітньої ОСОБА_4 з її батьком повинно переважати та превалювати над бажанням інших осіб обмежити дитину від зустрічей з батьком (див. правову позицію Верховного Суду в постанові від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16-ц).
Також судом першої інстанції вірно прийнято до уваги, що за повідомленням Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 13 квітня 2022 року № 01-05-8/99, на засіданні комісії з питань захисту прав дітей Суворовської районної адміністрації 19 серпня 2021 року було розглянуте питання, що стосується предмету спору у цій справі, на якому прийняте рішення про недоцільність визначення способу участі батька у вихованні доньки і перенесено розгляд цього питання на три місяці. Сторонам (батькам) рекомендовано пройти курс медіації та надано час для роботи дитячого психолога з малолітньою ОСОБА_4 , 2016 року народження.
Установлено, що висновок органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради датований 16 грудня 2022 року, я кому міститься посилання на висновок дитячого психолога Чепурної О.С. , який складався 12 серпня 2021 року, тобто бесіда з дітьми проводилась більш ніж за рік до складення висновку.
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що за інформацією Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 10 січня 2023 року № 01-05-1/6, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 не проходили рекомендовану медіацію. ОСОБА_5 повідомила, що вона разом з дочкою зверталася до центру соціальних служб, але батько дитини ОСОБА_2 відмовив у наданні згоди на роботу психолога з дочкою. Працівниками Служби у справах дітей Одеської міської ради до пакету документів, які розглядалися на комісії, не надавався акт обстеження місця проживання ОСОБА_5 за період з вересня 2021 року по грудень 2022 року. Фахівцями із соціальної роботи ВСР ЦСС ОМР у Суворовському районі не надавався акт оцінки потреб ОСОБА_20 та ОСОБА_3 за період з вересня 2021 року по грудень 2022 року.
Сторона позивача заперечує факт звернення відповідачки до ОСОБА_2 щодо надання його згоди для роботи психолога з дитиною ОСОБА_6 та жодних доказів на підтвердження обставин відмови позивача у наданні такої згоди суду не надано.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що висновок органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 грудня 2022 року № 01-05-3/270 був прийнятий без психологічного обстеження дитини на час його складання, без обстеження умов проживання та без спілкування з дитиною ОСОБА_4 .
Також зі змісту вказаного висновку органу опіки та піклування Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради від 16 грудня 2022 року № 01-05-3/270 вбачається, що у ньому міститься посилання на постанову Суворовського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2021 року у справі № 523/13158/21, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 23 листопада 2021 року, відповідно до якої ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 170 грн 00 коп.
Однак, як вірно враховано судом першої інстанції, вказана постанова Суворовського районного суду міста Одеси від 28 вересня 2021 року у справі № 523/13158/21 про визнання ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, у межах даного спору не є підставою для відмови у позові ОСОБА_2 , оскільки подія щодо домашнього насильства відбулася між сторонами при намаганні позивача побачити дітей. Крім того, цією постановою суду не підтверджено факту негативної поведінки ОСОБА_2 по відношенню до дитини.
Отже, врахувавши, що батькоОСОБА_2 та мати ОСОБА_1 мають рівні права та обов'язки щодо їх малолітньої дочки ОСОБА_4 та приймаючи до уваги принцип рівності батьків у реалізації їх права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, бажання позивача проводити більше часу разом з донькою й спілкування між батьком та дитиною не перешкоджає нормальному розвитку дитини, але виникли непорозуміння щодо врегулювання питання з приводу побачень батька з дочкою, а також з урахуванням інтересів дитини ОСОБА_4 , для якої спілкування з батьком є необхідним для гармонійного розвитку, та беручи до уваги той факт, що дитина не зустрічалася із батьком протягом тривалого часу і що для відновлення спілкування з дитиною, налагодження психологічного контакту потрібен певний час, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позову частково та визначення способу участі позивача у спілкуванні та вихованні з дочкою шляхом: спілкування з дитиною щосереди з 15:00 до 18:00 та щосуботи з 11:00 до 18:00 без присутності матері дитини ОСОБА_1 ; спілкування з дитиною для її привітання у день народження дитини, Новій рік та Різдво щорічно; необмеженого спілкування з дитиною засобами телефонного, електронного та поштового зв'язку з урахуванням розпорядку дня дитини для нічного відпочинку та зайнятості дитини у зв'язку з відвідуванням гуртків, секцій, навчанням тощо.
Апеляційний суд вважає, що всупереч доводів апеляційної скарги, визначений судом першої інстанції спосіб та графік участі позивача у спілкуванні та вихованні дочки, враховує якнайкращі інтереси дитини, відповідає принципами рівності прав та обов'язків батьків щодо участі у спілкуванні та вихованні дитини та завданням цивільного судочинства, які превалюють на усіма іншими міркування в судовому процесі (ст.3 ЦПК України).
Доводи апеляційної скарги про те, що саме протиправна і шкідлива для психічного розвитку дітей поведінка ОСОБА_2 стала підставою для прийнятого відповідачкою рішення про переїзд з Києва до Одеси, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки, по-перше, відповідачкою не надано достатніх доказів причинно-наслідкового зв'язку між діями і поведінкою позивача та її рішенням про переїзд в інше місто, а по-друге, прийняття тим із батьків з ким проживає дитина рішення про зміну місця проживання не повинно позбавляти іншого збатьків гарантованого законом правабрати участь у виховані та спілкуванніз дитиною.
Інші доводи апеляційної скарги також відхиляються апеляційним судом, оскільки вони не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі батька у вихованні дитини.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 12 липня 2023 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний тест постанови складений 14 червня 2024 року.
Головуючий
Судді: