28 травня 2024 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 369/6650/23
номер провадження: 22-ц/824/7695/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Дмитра Миколайовича на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2023 року та на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2024 року у складі судді Пінкевич Н.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування майна (грошових коштів) шляхом стягнення грошових коштів,
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням заяви про зміну підставі позову від 20 червня 2023 року (а.с.54-60), просив витребувати майно (грошові кошти) шляхом стягнення із ОСОБА_2 на свою користь грошові кошти у розмірі 14 914,20 доларів США.
Позовна заява мотивована тим, що 24 червня 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу кватири АДРЕСА_1 . Продаж квартири вчинено за погодженням сторін в розмірі 401 400 грн 00 коп., що станом на день укладення договору становило 15 085,80 доларів США. Зазначав, що при посвідченні договору всі розрахунки між сторонами були проведені.
Вказував, що 24 січня 2021 року відповідач ОСОБА_2 склав розписку про те, що він, як покупець, повністю розрахувався з продавцем ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , у нього відсутні будь-які претензії, грошові кошти отримав в розмірі 30 000 дол. США за вищевказану квартиру.
Оскільки жодних договірних відносин між сторонами не існувало, у договорі вартість майна продавцем визначена в розмірі 15 085,80 дол. США, в розписці від 24 січня 2021 року вказана сума 30 000 доларів США, а тому грошові кошти в розмірі 14 914,20 доларів США підлягають витребуванню з відповідача шляхом стягнення цих коштів.
Зазначав, що він вже звертався з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів на підставі ст.1212 ЦК України, але постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 рокуу справі №369/11794/21 у зазначеному позові відмовлено. Вказував, що ОСОБА_2 отримав від нього грошові кошти в розмірі 30 000 доларів США за квартиру. Тому ця обставина має преюдиціальне значення для розгляду справи та не підлягає доказуванню при розгляді цієї справи. У добровільному порядку відповідач грошові кошти не повертає, його вимога залишилась без жодного реагування зі сторони відповідача, тому вважає своє право порушеним та таким, що підлягає судовому захисту.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що саме по собі підтвердження факту отримання грошових коштів відповідачем від позивача не може бути підставою для їх стягнення. Позивач добровільно та послідовно, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, передав кошти відповідачу, знаючи, що між ними відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок), та за відсутності доказів договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідача. При цьому позивач не обґрунтував індивідуалізацію майна, яке просить витребувати. Звертаючись з позовом про витребування майна, позивачем не конкретизовано яким чином грошові кошти є індивідуально визначеною річчю. За таких обставин, суд дійшов висновку, що витребування грошових коштів не відповідає можливому способу захисту прав позивача.
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2024 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Пухальської Н.С. задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн 00 коп.
У задоволенні решті вимог заяви відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 01 грудня 2023 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Д.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що станом на час укладання договору відповідач не мав жодного відношення до вказаної вище квартири, не був її власником, та фактично незаконно 24 січня 2021 року отримав від позивача грошові кошти в сумі 30 000 доларів США.
Вказує, що позивач є власником грошових коштів, які були отримані відповідачем, що підтверджується самою розпискою, оскільки відповідач отримав безпосередньо від позивача грошові кошти. Крім того, обставини того, що саме відповідач отримав від позивача грошові кошти встановлені в постанові Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у справі №369/11794/21.
Зазначає, що грошові кошти мають індивідуально визначені ознаки, в розписці вказано суму та валюту грошових коштів (30 000 доларів США).
Указує, що відповідач не є добросовісним набувачем, оскільки знав, що заволодів грошовими коштами, які належать позивачу, незаконно, оскільки не мав жодного відношення до квартири, тобто не було прав на отримання грошових коштів за квартиру.
Також, не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції від 25 січня 2024 року, представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Д.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 грн 00 коп., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу мотивована безпідставністю вимог позовної заяви, та тим, що позивач, подаючи позов, намагався ініціювати обхід остаточного рішення суду, що суперечить завданню цивільного судочинства та є зловживанням процесуальними правами. Проте, вважаючи свої права порушеними, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, що є гарантованим його правом та не може вважатися зловживанням процесуальними правами.
Вказує, що з урахуванням предмету спору, складності справи та характеру спірних правовідносин, вказана відповідачем вартість є завищеною та не відповідає принципам дійсності, розумності та є по своїй суті спробою збагатитися за рахунок стягнення цих витрат.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Пухальська Н.С. подала відзив на апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 01 грудня 2023 року, в якому вказує, що позивач, який наділений правом розпоряджатись своїм майном, в тому числі і грошовими коштами, добровільно та за власною волею передав відповідачу відповідні грошові кошти у власність. А відтак, грошові кошти вибули з володіння позивача з його свідомої волі та були передані позивачем у власність відповідача добровільно та послідовно. Тому твердження скаржника про те, що суд першої інстанції не врахував того, що позивач є власником грошових коштів, які були отримані відповідачем, що підтверджується самою розпискою, оскільки відповідач отримав безпосередньо від позивача грошові кошти, є безпідставними.
Також представник ОСОБА_2 - адвокат Пухальська Н.С. подала відзив на апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції від 25 січня 2024 року, в якому заперечує щодо її задоволення, та вказує, що позивач мав надати обґрунтування чому саме заявлені відповідачем витрати на правову допомогу не відповідають критеріям розумності, співмірності та справедливості з наданням відповідних доказів. Проте цього здійснено не було. Водночас вважає, що заява ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції підлягала задоволенню у повному обсязі та з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000 грн 00 коп.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції від 01 грудня 2023 року та додаткового рішення цього ж суду від 25 січня 2024 року, в межах доводів та вимог апеляційних скарг, враховуючи доводи, наведені у відзивах на апеляційні скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 01 грудня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 січня 2024 року, ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг цих висновків не спростовують.
Відповідно до положень ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до приписів ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 червня 2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 , яка складається з трьох житлових кімнат, загальною площею 80,2 кв.м, житловою площею 42,7 кв.м.
Згідно з п.3 договору, продаж квартири вчинено за 401 400 грн 00 коп., яку продавець ОСОБА_3 отримала від покупця повністю до посвідчення даного договору. Продавець заявляла, що розрахунок з нею проведено у повному обсязі (станом на дату укладення договору 24 червня 2020 року офіційний курс долара США становив 26,6078 гривень за 1 долар США).
Із наданої суду першої інстанції розписки, складеної 24 січня 2021 року відповідачем ОСОБА_2 вбачається, що ОСОБА_2 зі свої сторони не має претензій до ОСОБА_1 з приводу укладення договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Покупець розрахувався з ним в повному обсязі, а також з продавцем ОСОБА_3 - 30 000 доларів США.
Також встановлено, що станом на час укладення договору та написання розписки про отримання коштів ОСОБА_2 не мав жодного відношення до вказаної вище квартири, не був її власником.
Згідно з копією претензії від 17 квітня 2023 року та копіями інформації Укрпошти про відправлення з оголошеною цінністю, адвокат Кравець Д.О., який діяв від імені позивача, надсилав на адресу ОСОБА_2 вимогу щодо повернення грошових коштів у сумі 14 914,20 доларів США.
Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, якою передбачено, що встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановити їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
Частиною 1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику суду як джерело права. У преамбулі та статті 6 параграфу 1 Конвенції, рішенні Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також рішенні Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №306/192/14-ц.
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (див. постанову Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 916/1041/17).
Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу, навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Отже, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (див. постанову Верховного Суду від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17).
З матеріалів справи вбачається, що у серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом про стягнення коштів, вказавши, що він повністю розрахувався з продавцем ОСОБА_3 , а в подальшому відповідач ОСОБА_2 почав вимагати від нього додаткових грошових коштів за купівлю-продаж вказаної вище квартири. Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2022 року у справі №369/11794/21 позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 14 914,20 доларів США та судовий збір у розмірі 4 085грн 95 коп.
Постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у справі № 369/11794/21 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 03 листопада 2022 року скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів (а.с.11-14).
Цією постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у справі № 369/11794/21 встановлено, що спірні кошти отримані відповідачем ОСОБА_2 без достатніх правових підстав, проте не врахував, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок) для передачі коштів, проте здійснює таку передачу, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Встановлено, що позивач добровільно та послідовно, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, передав кошти відповідачу, знаючи, що між ними відсутнє зобов'язання (відсутній обов'язок), та за відсутності доказів договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідача. Тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки останній вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків, що у свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів.
Відтак ці обставини встановлені у справі № 369/11794/21 є преюдиційно встановленими та не можуть бути поставлені під сумнів чи переоцінку.
З наведених підстав апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що відповідач 24 січня 2021 року незаконно отримав від позивача грошові кошти в сумі 30 000 доларів США, оскільки таке твердження ставить піл сумнів обставини встановлені постановою Київського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у справі № 369/11794/21, яка набрала законної, що суперечить принципу преюдиційності.
У суді першої інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Кравець Д.М. наголошував, що позивач передав грошові кошти, оскільки відповідач ОСОБА_2 йому погрожував, і він ці погрози сприйняв як реальну загрозу для свого життя.
Однак будь-яких доказів на підтвердження таких обставин позивач суду не надав. Зокрема, не надано доказів, що позивач звертався до правоохоронних органів із заявами щодо неправомірної поведінки відповідача, а у відповідності до положень ст.ст.12, 81 ЦПК України доказування та, відповідно, рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не надав доказів неправомірної поведінки ОСОБА_2 як підставу для задоволення вимог про стягнення таких коштів.
Також відповідно до ст.41 Конституції України, ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Положеннями ст. 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст.387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому ст.400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
За вимогами ст.181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.
Ураховуючи специфіку речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18; пункт 90)).
Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч.1 ст.317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні. Тому власник не втрачає право володіння нерухомим майном у зв'язку з державною реєстрацією права власності за іншою особою, якщо остання не набула права власності. Натомість ця особа внаслідок реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає фактичним володільцем останнього, але не набуває право володіння, допоки право власності зберігається за попереднім володільцем. Отже, володіння нерухомим майном, яке посвідчує державна реєстрація права власності, може бути правомірним або неправомірним (законним або незаконним). Тоді як право володіння, якщо воно існує, неправомірним (незаконним) бути не може (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21; пункти 65-67); від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20; пункт 92)).
У даній справі предметом дослідження є питання, чи можливо витребувати в порядку ст.388 ЦК України грошові кошти, які позивач передав відповідачу (володільцю) добровільно та послідовно, за відсутності будь-якої помилки.
Верховний Суд у постанові від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18) та у постанові від 18 листопада 2020 року у справі № 694/1726/18 (провадження № 61-18004св19) підтримав усталену практику Верховного Суду України про те, що судовому порядку на підставі ч.1 ст.388 ЦК України можна витребувати лише індивідуально визначене майно.
Згідно з (абз.1) ч.1 ст.184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 жовтня 2018 року у справі № 612/553/15-ц (провадження № 61-22051св18) вказано, що індивідуалізація речі - це надання певній речі (або ж наявність у неї) відмінних властивостей (рис чи характеристик), що дозволяють у необхідних випадках виділити її з числа подібних. Можливо виокремити три групи речей, визначених індивідуальними ознаками: унікальні речі, тобто єдині у своєму роді; речі, що відрізняються від подібних особливими позначеннями чи характеристиками; речі, індивідуалізовані в процесі вибору або відбору.
Індивідуально визначені речі - це речі, які відрізняються від інших за індивідуальними ознаками: 1) виділені із загальної маси речей такого роду; 2) єдині у своєму роді; 3) відрізняються від інших за кількома ознаками.
Індивідуально визначені речі, виступаючи об?єктом правовідношення, не можуть бути замінені - сторони мають на увазі конкретну річ, визначену індивідуальними ознаками (фасон, колір, номер), за допомогою яких виникає можливість виділити її з ряду інших таких же речей. Речі, не виділені до визначеного моменту з ряду аналогічних речей, можуть бути індивідуалізовані шляхом відбору або в процесі їх використання.
У випадку загибелі індивідуально визначеної речі боржник звільняється від обов?язку передати її кредитору, але зобов?язаний виплатити грошову компенсацію.
Якщо предметом зобов?язання виступає індивідуально визначена річ, яка є в натурі, то кредитор вправі вимагати саме цю річ (ст.760 ЦК України) і боржник не вправі замінити її грошовою компенсацією без згоди на те кредитора.
Відповідно до ст.192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Системний аналіз чинного законодавства свідчить про те, що у цивільному праві гроші належать до родових, замінних речей. Загибель грошових знаків у боржника не звільняє його від обов'язку сплатити кредитору належну грошову суму. Боржник має право погасити грошима майновий борг, якщо інше не встановлено законом чи договором. Гроші не можуть бути витребувані від добросовісного набувача, навіть якщо вони були вкрадені у власника чи загублені ним. Гроші, що обертаються у готівковій формі, є об'єктом речових прав, яким властиві ознаки родових і подільних речей. Родовий характер грошей полягає в тому, що розмір грошової суми визначається у цивільному обороті не кількістю грошових знаків, а сумою виражених у цих знаках грошових одиниць (їх номінал).
Таким чином, грошові кошти не є індивідуально визначеним майном, а можуть бути лише еквівалентом такого майна при стягненні відповідної компенсації. Номінально грошові кошти по своїй правовій природі не можуть бути витребувані судовому порядку на підставі ч.1 ст.388 ЦК України.
Відтак доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Д.М. про те, що грошові кошти мають індивідуально визначені ознаки (в розписці вказано суму та валюту грошових коштів), не приймаються апеляційним судом, оскільки ґрунтуються на невірному тлумаченні вимог чинного законодавства й усталеної практики Верховного Суду.
Отже, установивши, що позивач добровільно та послідовно, за відсутності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, передав кошти відповідачу, а також приймаючи до уваги, що грошові кошти не є індивідуально визначеною річчю, суд першої інстанції, дотримуючись принципу змагальності сторін, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про витребування майна (грошових коштів) шляхом стягнення із ОСОБА_2 на його користь 14 914,20 доларів США, із застосування правового механізму ст.ст. 387, 388, 1212 ЦК України.
Інші доводи та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах, яким судом надана належна правова оцінка.
Також колегія суддів погоджується із додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2024 року, згідно з яким частково задоволено заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Пухальської Н.С. та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 10 000 грн 00 коп., з таких підстав.
Згідно з приписами ч.1ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або які дії треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
06 грудня 2023 року, тобто протягом п'яти днів з дня ухвалення оскаржуваного рішення суду на адресу суду першої інстанції надійшла заява від представника ОСОБА_4 - адвоката Пухальської Н.С. про ухвалення додаткового рішення, в якій вона просила стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн 00 коп.
Згідно зі ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.133 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до п.п.1, 2 ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною 8 ст.141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч.4 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, а також у постановах Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/7586/19, від 12 січня 2022 року у справі № 750/10242/20.
21 грудня 2023 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Д.М. надійшли заперечення проти заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000 грн 00 коп. Адвокат Кравець Д.М. вказував, що з урахуванням предмету спору, складності справи та характеру спірних правовідносин, вказана вартість є завищеною та не відповідає принципам дійсності, розумності та є по своїй суті спробою збагатитися за рахунок стягнення цих витрат. Просив суд відмовити у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн 00 коп. у справі № 369/6650/23. Зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5 000 грн 00 коп.
З матеріалів справи вбачається, що 09 лютого 2022 року між адвокатом Пухальською Н.С. (адвокат) та ОСОБА_2 (клієнт) було укладено договір про надання правової допомоги №09/02, предметом якого є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (п. 1.1 договору).
Згідно з п.2.1.1 договору адвокат зобов'язується надати правову допомогу, в тому числі за окремими дорученнями клієнта.
У відповідності до п. 2.3.1 договору клієнт зобов'язаний сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строки погоджені між ними.
Пунктом 4.2 договору визначено, що гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформлюється додатковою угодою до цього договору.
Зі справи видно, що відповідно до додаткової угоди №2 до договору про надання правової допомоги 09/02 від 20 травня 2023 року, акту приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги (наданих послуг) від 04 грудня 2023 року адвокатом Пухальською Н.С. та ОСОБА_2 було погоджено вартість наданих послуг.
Так, згідно детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом згідно договору про надання правової допомоги 09/02 від 09 лютого 2023 року та додаткової угоди №2 від 20 травня 2023 року, адвокатом детально було описано надані послуги відповідачу. Адвокат Пухальська Н.С. надала ОСОБА_2 послуги щодо правового аналізу спірних правовідносин, підготовки та направлення відзиву, підготовка та направлення додаткових прояснень, участь у трьох судових засіданнях. Загальна тривалість роботи адвоката 10 годин. Вартість виконаних робіт 30 000 грн 00 коп. (а.с.101).
Відповідно до прибуткового касового ордера №04/12 від 04 грудня 2023 року адвокатом Пухальською Н.С. від ОСОБА_2 було прийнято грошові кошти у розмірі 30 000 грн 00 коп. на підставі договору про надання правової допомоги №09/02 від 09 лютого 2022 року; додаткової угоди №2 від 20 травня 2023 року; акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 04 грудня 2023 року.
Колегія суддів вважає, що враховуючи складність справи та обсяг виконаної адвокатом роботи, приймаючи до уваги принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, а також з урахуванням заперечень відповідача щодо неспівмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу наданим послугам, суду першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення зави представника відповідача та стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 грн 00 коп.
Доводи апеляційної скарги про те, що стягнута судом першої інстанції сума витрат на правову допомогу є завищеною та не відповідає принципам дійсності, розумності, зводяться до незгоди та переоцінки правильних висновків суду першої інстанції.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 січня 2024 року є законними і обґрунтованими, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому ці рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення, оскільки доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст.374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Кравця Дмитра Миколайовича, залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 грудня 2023 року залишити без змін.
Додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 14 червня 2024 року.
Головуючий
Судді: