28 травня 2024 року місто Київ
єдиний унікальний номер справи: 761/24384/18
номер провадження: 22-ц/824/1398/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Верланова С.М. (суддя - доповідач),
суддів: Невідомої Т.О., Нежури В.А.,
за участю секретаря - Мазурок О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року у складі судді Кондратенко О.О., у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,
У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 , відповідно до договору купівлі - продажу від 24 листопада 2017 року. Після придбання вищезазначеної квартири ОСОБА_2 одразу вселилась до квартири та постійно в ній проживає. Однак, колишній власник квартири - ОСОБА_1 та член його сім'ї ОСОБА_3 після продажу квартири з реєстраційного обліку не знялись, продовжують бути зареєстрованими. Наголошувала, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у належній ОСОБА_2 квартирі АДРЕСА_1 не проживають без поважних причин, оплату за користування квартирою не здійснюють, особистих речей у квартирі не залишали. Вказані обставини позбавляють позивачку можливості розпоряджатися належним їй майном.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_2 просила визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 04 лютого 2019 року про виправлення описки, позов ОСОБА_2 задоволено.
Визнано ОСОБА_1 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .
Рішення суду мотивоване тим, що сукупність наявних у справі доказів дає підстави для висновку, що факт реєстрації відповідачів порушує права позивачки, як власника спірної квартири. Витрат на житлово-комунальні послуги відповідачі не несуть, своїх речей в квартирі не зберігають. Позивачка не бажає, щоб відповідачі були зареєстровані у квартирі, яка належить їй на праві приватної власності. До то ж відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не є членами сім'ї власника квартири.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 08 листопада 2023 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка С.С. про перегляд заочного рішення - відмовлено.
Не погоджуючись із заочним рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С.С. подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що наразі в суді наявний судовий спір про витребування квартири, з якої позивачка просить суд виселити скаржника. Вказує, що в провадженні Київського апеляційного суду перебуває справа № 761/26620/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 грудня 2022 рок у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «Кей-Колект», ОСОБА_4 , третя особа: державний реєстратор Філії комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у місті Київ Донський Я.С., в якому ОСОБА_1 просить: визнати дії державного реєстратора Філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у місті Києві Донського Я.С. щодо проведення 25 жовтня 2017 року державної реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект» незаконними; визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у місті Києві Донського Я.С., індексний номер: 37784795 від 26 жовтня 2017 року, згідно з яким 16 січня 2019 року внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 23032234 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Кей-Колект»; скасувати запис про право власності № 23032234 на квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1389893480000, за ТОВ «Кей-Колект»; витребувати у ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1389893480000.
На думку скаржника вказані обставини свідчать про те, що у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , позивач у цій справі ОСОБА_2 втратить право звертатися до суду із вимогою про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
Вказує, що право власності на квартиру було набуто ТОВ «Кей Колект» (попередній власник) у порядку звернення стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла. Так, належна позивачу квартира, надана в забезпечення кредиту в іноземній валюті; у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа квартири не перевищує 140 кв.м. Таким чином, квартира, на яку було звернуто стягнення, підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Зважаючи на викладене, вважає, що у даному випадку відбулося примусове стягнення зазначеного майна без згоди власника, незважаючи на заборону, встановлену Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Зазначає, що із предмету кредитних договорів, які були укладені заявником, не вбачається, що грошові кошти, надані банком, надавалися йому на покупку нерухомого майна, а квартира, яка була предметом іпотеки, придбана за рахунок кредиту банку. Враховуючи той факт, що спірна квартира не була придбана за кредитні кошти, вважати спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідачі не підлягають.
Крім того, вказує, що позивачка, всупереч вимог ст.40 Закону України «Про іпотеку», не зверталась до відповідача з письмовими вимогами про звільнення квартири або про усунення перешкод у користуванні.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Міньковська А.В. подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Вказує, що на момент ухвалення судового рішення спору між сторонами не існувало. Також зазначає, що судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_2 на момент ухвалення судового рішення є власником вказаного нерухомого майна, а факт реєстрації відповідачів порушує права позивачки, як власника квартири. Витрат на житлово-комунальні послуги відповідачі не несуть, своїх речей в квартирі не зберігають, позивачка не бажає щоб відповідачі були зареєстровані у квартирі, яка належить їй на праві приватної власності, відповідачі не є членами сім'ї власника квартири.
Крім того, у відзиві адвокат Міньковська А.В. також просить застосувати до ОСОБА_1 заходи процесуального примусу у вигляді штрафу від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, посилаючись на те, що відповідач свідомо вводить суд в оману з метою перешкоджання правосуддю (безпідставно вказує, що квартира придбана за кредитні кошти), тому на підставі п.2 ч.1 ст148 ЦПК України до нього мають бути застосовані заходи процесуального примусу у вигляді штрафу.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С.С. подав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якому вказує, що спірна квартира не була придбана за кредитні кошти, вважати спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і виселенню з такої квартири без надання іншого житлового приміщення, відповідачі не підлягають.
Відповідачка ОСОБА_3 не скористалась своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційні скарги, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направила.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до положень ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу та відповіді на відзив, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, ухвалене із додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг цих висновків не спростовують.
Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24 листопада 2017 року між ТОВ «Кей-Колект» та ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу квартири, на підставі якого ОСОБА_2 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чуловським В.А. та зареєстрований в реєстрі за №27505.
Станом на час ухвалення оскаржуваного заочного рішення суду квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
З витягу з Реєстру територіальної громади міста Києва вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 з 22 листопада 2011 року, ОСОБА_3 з 21 вересня 2016 року. Також в цій квартирі зареєстрована позивачка у справі ОСОБА_2 з 21 липня 2018 року по даний час.
Судом першої інстанції встановлено, позивачка користується вищезазначеною квартирою, несе витрати по її утриманню, відповідачі в квартирі не проживають та не є родичами власника квартири.
За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з положеннями ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Частиною 1 ст.316 ЦК України визначено, що право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб
Згідно із ч.1 ст.317 ЦК України власнику майна належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст.328 ЦК України право власності на нерухоме майно набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За приписами ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положеннями ст.391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 квітня2023 року у справі № 127/35357/21 (провадження № 61-7601св22).
У відповідності до вимог ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Не проживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб в судовому порядку такими, що втратили права користування ним (ст. 72 ЖК УРСР, ст. 405 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Цей Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, а положення ст.7 цього Закону правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не проживають за місцем реєстрації з поважних причин, як і даних про те, що їм чинилися перешкоди у проживанні в квартирі, суду не надано.
Сукупність наявних у справі доказів свідчать про те, що факт реєстрації відповідачів порушує права позивачки, як власника квартири.
Відповідачі не несуть витрати на житлово-комунальні послуги, своїх речей в квартирі не зберігають.
У той же час позивачка, як новий власник спірної квартири, не бажає щоб відповідачі були зареєстровані у цій квартирі.
При цьому відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не є членами сім'ї власника квартири ОСОБА_2 .
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, про навність правових підстав для визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_3 такими, що втратили право користування жилим приміщенням квартирою АДРЕСА_1 .
Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка всупереч вимог ст.40 Закону України «Про іпотеку» не зверталась до відповідача з письмовими вимогами про звільнення квартири або про усунення перешкод у користуванні, відхиляються апеляційним судом, оскільки ґрунтуються на невірному тлумаченні скаржником норм матеріального права.
Так, відповідно до ч.1, 2 ст.40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Вказана норма закону передбачає обов'язково письмове всіх мешканців добровільно звільнити житло виключно в тому випадку, якщо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання.
У даному ж випадку ОСОБА_2 звернулась до суду з даним позовом як власник спірної квартири АДРЕСА_1 відповідно до чинного договору купівлі - продажу від 24 листопада 2017 року, не в порядку звернення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», а реалізуючи передбачені Конституцією України та ЦК України права на усунення перешкод у здійсненні права власності.
Посилання в апеляційній скарзі на те, що наразі наявний судовий спір про витребування квартири, з якої позивачка просить суд виселити відповідачів, а тому, на думку представника скаржника, у випадку задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , позивачка ОСОБА_2 втратить право звертатися до суду із вимогою про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, колегія суддів не приймає до уваги з таких підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з ч.3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (ч.1 ст. 367 ЦПК України).
Як зазначалося вище, станом на час ухвалення оскаржуваного заочного рішення суду квартира АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності і в межах даного судового провадження таке право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру не оспорюється.
Тому з урахуванням передбачених ст.367 ЦПК України меж розгляду справи у Київського апеляційного суду під час перевірки законності й обґрунтованості заочного рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року відсутні правові підстави для перевірки законності набуття ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Крім того, з наведених вище обставин представник ОСОБА_1 - адвокат Бабенко С.С. не звертався до суду апеляційної інстанції із клопотанням про зупинення провадження у справі на підставі п.6 ч.1 ст.251 ЦПК України.
З цих же підстав колегія суддів також не приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що попереднім власником спірної квартири ТОВ «Кей Колект» було набуто право власності на неї з порушенням вимог Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 рокує законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Що стосується клопотання адвоката Міньковської А.В. у відзиві на апеляційну скаргу про застосування до ОСОБА_1 заходів процесуального примусу у вигляді штрафу від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб на підставі п.2 ч.1 ст148 ЦПК України, то колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення.
Так, відповідно до п.2 ч.1 ст.148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0,3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадку зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
У даній справі колегія суддів не встановила передбачених п.2 ч.1 ст.148 ЦПК України підстав для накладення на ОСОБА_1 штрафу, оскільки в його процесуальних діях не виявлено зловживання процесуальними правами чи вчинення інших дій або бездіяльності з метою перешкоджання судочинству.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що накладення на учасника справи штрафу з підстав, передбачених п.2 ч.1 ст.148 ЦПК України, є правом, а не обов'язком суду.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бабенка Сергія Сергійовича залишити без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2018 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складений 14 червня 2024 року.
Головуючий
Судді: