Справа № 320/15110/23 Головуючий у 1 інстанції: Лисенко В.І.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
18 червня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Ключковича В.Ю.
За участю секретаря Заміхановської Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Міністерства освіти і науки України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Заступника Генерального прокурора до Міністерства освіти і науки України, третя особа - Фонд державного майна України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -
Заступник Генерального прокурора звернувся до суду з позовом до Міністерства освіти і науки України (далі - МОН), третя особа - Фонд державного майна України (далі - ФДМ України), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України у частині невиконання вимог п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна», а саме неоприлюднення на власному офіційному вебсайті договорів, на підставі яких треті особи мають право користуватися державним майном, органом управління якого воно є, включаючи договори безоплатного користування, договором про спільну діяльність та договори позички, у місячний строк з дати набрання чинності цією постановою;
- зобов'язати Міністерство освіти і науки України виконати вимоги п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" та оприлюднити на власному офіційному вебсайті договори, передбачені пп.3 цієї постанови, а також інші цивільно-правові договори, на підставі яких треті особи мають право користуватися державним майном, органом управління якого є Міністерство освіти і науки України, включаючи договори безоплатного користування, договором про спільну діяльність та договори позички.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства освіти і науки України у частині невиконання вимог п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна", а саме неоприлюднення на власному офіційному вебсайті договорів, на підставі яких треті особи мають право користуватися державним майном, органом управління якого воно є, включаючи договори безоплатного користування, договором про спільну діяльність та договори позички, у місячний строк з дати набрання чинності цією постановою. Зобов'язано Міністерство освіти і науки України виконати вимоги п.6 постанови Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна" та оприлюднити на власному офіційному вебсайті договори, передбачені пп п.3 цієї постанови, а також інші цивільно-правові договори, на підставі яких треті особи мають право користуватися державним майном, органом управління якого є Міністерство освіти і науки України, включаючи договори безоплатного користування, договором про спільну діяльність та договори позички.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Міністерство освіти і науки України звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що МОН не є розпорядником інформації щодо фактично укладених договорів між балансоутримувачами, регіональними відділеннями Фонду державного майна України та орендарями, а як орган управління, при зверненні балансоутримувачів щодо надання погодження на укладення, продовження та внесення змін до договорів оренди, розглядає питання на Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, надає пропозиції щодо погодження або відмови на укладення, продовження та внесення змін до таких договорів оренди, та повідомляє балансоутримувача про прийняте рішення. Також, апелянт вважає, що заявлення позовних вимог у даній справі в інтересах держави (в особі заступника Генерального прокурора в інтересах держави як самостійного позивача) до неї самої (в особі Міністерства освіти і науки України) не відповідає чинному процесуальному законодавству України, адже позивач і відповідач не можуть збігатися, оскільки такий збіг унеможливлює наявність спору. Крім того, апелянт посилається на порушення шестимісячного строку звернення до суду з позовом.
29 квітня 2024 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від Заступника Генерального прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за інформацією з Реєстру суб'єктів освітньої діяльності, який розміщено на офіційному сайті МОН, серед закладів освіти, які перебувають у сфері управління МОН, щонайменше 330 фахових коледжів, 140 закладів професійно-технічної освіти, 340 закладів вищої освіти, тобто загалом понад 800 навчальних закладів, які перебувають у сфері управління МОН.
За наслідками вивчення офіційного вебсайту МОН, Офісом Генерального прокурора з'ясовано, що МОН частково оприлюднено деякі договори, на підставі яких треті особи мають право користуватись майном закладів освіти, що перебувають у сфері його управління, - п'ять договорів, та розміщено неповний перелік відомостей про договори про передання права на експлуатацію, передбачені преамбулою Закону України «Про оренду державного та комунального майна», договори, передбачені ч. 3 ст. 2 цього Закону, інші цивільно-правові договори, на підставі яких треті особи мають право користування (доступу) державним або комунальним майном, включаючи договори безоплатного користування, договори про спільну діяльність та договори позички, укладені до введення в дію цього Закону (далі - перелік).
Незважаючи на вказівку в назві переліку на повний спектр договорів, на підставі яких треті особи мають право користуватись майном державних навчальних закладів, там зазначені лише договори оренди.
Так, перелік містить інформацію про 798 договорів оренди, хоча, за інформацією ФДМУ, розміщеною на його офіційному сайті їх укладено понад 3900.
31 серпня 2022 року Офісом Генерального прокурора направлено до МОН та ФДМ України листи № 24/2/1-620 вих.22 та № 24/2/1-619 вих.22 з інформацією про виявлені порушення та запитом про надання відомостей підтверджувальних документів щодо виконання МОН вимог п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483.
У листі МОН від 12.09.2022 № 1/10559-22 зазначено, що МОН не є розпорядником інформації про фактично укладені договори між балансоутримувачами, регіональними відділеннями ФДМ України та орендарями, а з метою виконання вимог п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483 до керівників закладів вищої освіти, підприємств, установ, організацій направлено доручення про оприлюднення на власних офіційних вебсайтах договорів, на підставі яких треті особи мають право користуватися державним майном.
20 вересня 2022 року Офіс Генерального прокурора звернувся з листом № 24/2/1-38559-(59496вих-22) до Кабінету Міністрів України та повторним листом № 24/2 38559-22 (59495вих-22) до МОН з вимогами вжити у межах визначених законодавством повноважень заходів, спрямованих на припинення протиправної бездіяльності МОН України.
13 квітня 2023 року Офісом Генерального прокурора направлено до МОН України листа №24/2/1-38559-22 (29384вих-23), у якому повідомлено про звернення до суду з відповідним позовом, у відповіді на який, МОН листом від 04.05.2023 № 1/6271-23 зауважило, що ним вжито ряд заходів на виконання п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 03 червня 2020 року № 483.
Вважаючи, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо неоприлюднення на власному офіційному вебсайті договорів, на підставі яких треті особи мають право користуватися державним майном, органом управління якого воно є, включаючи договори безоплатного користування, договором про спільну діяльність та договори позички, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Тобто, Конституція України визначає дві обов'язкові вимоги для виникнення у прокурора права на представництво інтересів держави: доведення, що обставини звернення є виключним випадком і здійснення представництва в порядку, визначеному законом.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України «Про прокуратуру», на прокуратуру покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України; 3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» врегульоване питання представництва інтересів громадянина або держави в суді, відповідно до частини 1 якої, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
За приписами частини 2 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом 4 цієї частини.
Частиною 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу.
Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Виключно з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, прокурор має право отримувати інформацію, яка на законних підставах належить цьому суб'єкту, витребовувати та отримувати від нього матеріали та їх копії.
У разі відсутності суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина або представництва інтересів держави у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:
1) витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб'єктів, у порядку, визначеному законом;
2) отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою.
У відповідності до частини 6 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: 1) звертатися до суду з позовом (заявою, поданням); 2) вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження; 3) ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи; 4) брати участь у розгляді справи; 5) подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; 6) брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; 7) з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.
Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».
У Рішенні від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» навів мотиви, згідно з якими інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Ці висновки Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене цим Судом розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, застосованого у статті 23 Закону України «Про прокуратуру».
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави» особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а та інших.
Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи звернення до суду з позовом, Заступник Генерального прокурора вказав, що МОН, допускаючи бездіяльність у частині оприлюднення договорів, на підставі яких треті особи мають право користуватися майном державних закладів освіти, порушує права громадян України на освіту та доступ до інформації, гарантовані ст. ст. 34, 53 Конституції України, що беззаперечно свідчить про порушення інтересів держави.
Слід зазначити, що законодавством України не визначено органу, який би міг у межах наданих повноважень виявити та оскаржити в судовому порядку бездіяльність МОН, вжити інших заходів для її припинення.
Як вказав Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 380/12654/23, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє (бездіє) або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, саме прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії (бездіяльність), що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.07.2022 у справі №910/5201/19.
Враховуючи вищезазначене, доводи апелянта відсутність підстав для звернення Заступника Генерального прокурора до суду з даним позовом та доводи про те, що один орган державної влади не може звертатися до суду з позовом до іншого органу, адже це означатиме позов держави до неї самої, є необґрунтованими.
З приводу наявності чи відсутності бездіяльності відповідача щодо неоприлюднення на власному офіційному вебсайті договорів, на підставі яких треті особи мають право користуватися державним майном, органом управління якого воно є, включаючи договори безоплатного користування, договором про спільну діяльність та договори позички, слід зазначити наступне.
З метою врегулювання правових, економічних та організаційних відносини, пов'язаних з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнових відносин між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим прийнято Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX.
Відповідно до частини 2 статті 5 вищевказаного Закону, порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду (далі - Порядок передачі майна в оренду) визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією.
На виконання вимог частини другої статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 483 «Деякі питання оренди державного та комунального майна», яка набрала чинності 17.06.2020 та якою затверджено Порядок передачі в оренду державного та комунального майна (далі - Постанова № 483).
В силу вимог пункту 6 Постанови №483, балансоутримувачам та уповноваженим органам управління державного і комунального майна у місячний строк з дати набрання чинності цією постановою:
- оприлюднити на власних офіційних веб-сайтах договори, передбачені підпунктом 3 пункту 3 цієї постанови, а також інші цивільно-правові договори, на підставі яких треті особи мають право користування державним або комунальним майном, включаючи договори безоплатного користування, договори про спільну діяльність та договори позички;
- подати Фонду державного майна (органам, уповноваженим представницькими органами місцевого самоврядування) інформацію щодо таких договорів в обсязі згідно з додатком 2 до цієї постанови.
Таким чином, уповноважені державні органи як органи управління цим майном повинні були оприлюднити такі договори не пізніше ніж 17.07.2020.
Постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2014 року № 630 затверджено Положення про Міністерство освіти і науки України (далі - Положення №630).
Пунктом 1 Положення №630 визначено, що Міністерство освіти і науки України (МОН) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.
Згідно підпунктів 59, 89 пункту 4 Положення №630, основними завданнями МОН є:
- за дорученням і в межах, встановлених Кабінетом Міністрів України, реалізує права і обов'язки уповноваженого органу стосовно заснованих державою закладів вищої освіти;
- здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.
В силу вимог пункту 5 Положення №630, МОН з метою організації своєї діяльності, зокрема, контролює діяльність підприємств, установ та організацій, що належать до сфери його управління, організовує планово-фінансову роботу в апараті МОН, на підприємствах, в установах та організаціях, що належать до сфери його управління, здійснює контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів.
Враховуючи вищезазначене, МОН є органом управління майном, яке належить державним навчальним закладам, що перебувають у сфері його управління, який зобов'язаний дотримуватись встановленого законодавством правового режиму використання цього майна.
В Україні створена та функціонує розгалужена мережа державних навчальних закладів, відомості про які розміщені у відкритому доступі в Реєстрі суб'єктів освітньої діяльності (сайт «registry.edbo.gov.ua» - Єдина державна електронна база з питань освіти, посилання на який є на офіційному сайті МОН) (далі - Реєстр).
Згідно позовної заяви, за інформацією з Реєстру, серед закладів освіти, які перебувають у сфері управління МОН, щонайменше 330 фахових коледжів, 140 закладів професійно-технічної освіти, 340 закладів вищої освіти, тобто загалом понад 800 навчальних закладів, які перебувають у сфері управління МОН (повний перелік таких закладів наведено у відкритому Реєстрі суб'єктів освітньої діяльності, який розміщено на офіційному сайті МОН).
Вказані освітні установи наділені державою майном, у тому числі будівлями, спорудами, цілісними майновими комплексами, окремим індивідуально визначеним майном, земельними ділянками, майновими правами тощо для забезпечення отримання громадянами освіти належної якості, що гарантовано ст. 53 Конституції України.
Правовий режим такого майна, особливості та підстави його використання третіми особами закріплені в Законах України «Про освіту», «Про вищу освіту», «Про професійну (професійно-технічну) освіту», «Про оренду державного і комунального майна», «Про управління об'єктами державної власності», постанові КМУ № 483, інших нормативно-правових актах.
Так, у позовній заяві Заступник Генерального прокурора вказує, що за результатами ознайомлення з офіційним вебсайтом МОН та інформацією, наданою ФДМ України, МОН допускається протиправна бездіяльність у частині оприлюднення вказаних вище договорів та інформації про них, а також повного та своєчасного подання відповідної інформації до ФДМ України.
Слід зазначити, що відповідачем не заперечується неоприлюднення в повному обсязі на власному офіційному вебсайті договорів, на підставі яких треті особи мають право користуватися державним майном, органом управління якого воно є, включаючи договори безоплатного користування, договором про спільну діяльність та договори позички.
Разом з тим, відповідач стверджує, що не є розпорядником інформації щодо фактично укладених договорів між балансоутримувачами, регіональними відділеннями ФДМ України та орендарями.
Відповідач вказує, що він, як орган управління, при зверненні балансоутримувачів щодо надання погодження на укладення, продовження та внесення змін до договорів оренди, розглядає питання на Комісії з майнових питань підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, надає пропозиції щодо погодження або відмови на укладення, продовження та внесення змін до таких договорів оренди, та повідомляє балансоутримувача про прийняте рішення.
З даного приводу, слід зазначити наступне.
Згідно статті 62 Закону України «Про освіту», до органів управління у сфері освіти належать, зокрема, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади у сфері освіти, державні органи, яким підпорядковані заклади освіти.
За приписами статті 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності», управління об'єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних із володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.
Суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема, міністерства.
Положеннями пунктів 1, 20, 30, 31, 32 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» встановлено, що уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань: ведуть облік об'єктів державної власності, що перебувають у їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об'єктів; погоджують підприємствам, установам, організаціям, що належать до сфери їх управління, а також господарським товариствам, у статутному капіталі яких частка держави перевищує 50 %, повноваження з управління корпоративними правами держави яких він здійснює, договори про спільну діяльність, договори комісії, доручення та управління майном, зміни до них та контролюють виконання умов цих договорів; надають орендодавцям об'єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі; контролюють виконання орендарями інвестиційних і технічних програм розвитку орендованих об'єктів державної власності, якщо такі передбачені договором оренди; організовують контроль за використанням орендованого державного майна.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що МОН, згідно з покладеними на нього повноваженнями, зобов'язане володіти (мати у розпорядженні) повною інформацією щодо об'єктів державної власності, які перебувають у його управлінні, та здійснювати контроль за ефективністю їх використання. Тобто, інформація про те, ким та в яких цілях використовується державне майно, має бути у володінні та розпорядженні МОН, незалежно від того, чи є МОН однією зі сторін укладеного правочину.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та пункту 6 Постанови № 483, уповноважений орган управління державним майном зобов'язаний у місячний строк з дати набрання чинності цією постановою (17.06.2020) оприлюднити на власних офіційних вебсайтах такі договори: про передання права на експлуатацію; зберігання, якщо місцем зберігання майна третьої особи є індивідуально визначене нерухоме майно державної або комунальної власності; безоплатного користування; про спільну діяльність; позички; інші цивільно-правові договори, на підставі яких треті особи мають право користуватися державним або комунальним майном.
Отже, цією нормою для МОН встановлено обов'язок оприлюднити конкретно визначений об'єм інформації та документів, а також передбачено строк вчинення таких дій - 17.07.2020.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, МОН такий обов'язок в повному обсязі не виконано. Неповну інформацію надано лише 02.03.2021, після нагадування ФДМ України листом від 21.02.2021. При цьому, перелік указаних договорів, на підставі яких треті особи використовують майно державних навчальних закладів, неповний та не містить, зокрема, договорів, чинних станом на 31.01.2020, як передбачено нормами Постанови № 483.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
В апеляційній скарзі МОН зауважує, що частину інформації про договори воно оприлюднило на власному вебсайті в період з 04.05.2023 до 05.03.2024, а отримати іншу частину інформації немає можливості, оскільки, частина закладів освіти перебуває на тимчасово окупованій території України або території бойових дій, також, закладів освіти перебуває в стані реорганізації.
Тобто, з вищевказаного вбачається, що МОН вже фактично виконує оскаржуване ним рішення суду першої інстанції.
Доводи апелянта про пропуск строку звернення до суду з позовом колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, в даному випадку відповідачем допущена триваюча бездіяльність, яка і стала підставою для звернення до суду з цим позовом.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог Заступника Генерального прокурора та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Міністерства освіти і науки України залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Ключкович В.Ю.
Повний текст постанови виготовлено 19.06.2024 р.