П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
18 червня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/35504/23
Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.,
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Домусчі С.Д.
суддів: Семенюка Г.В., Шляхтицького О.І.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення від 09.11.2023 №155150001657 про відмову у призначенні пенсії, зобов'язання призначити та виплачувати пенсію за вислугу років, відповідно до пункту "е" ст. 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ, починаючи з 02.11.2023,
Позивач, ОСОБА_1 звернулась з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просила суд:
- -визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.11.2023 №155150001657 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 02.11.2023.
В обґрунтування позову вказувала, що в оскаржуваному рішенні Відповідач вказав, що згідно положень пунктів 2-1, 16 розділу XV Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (надалі - Закон №1058-IV) в редакції Закону України від 03.11.2017 №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (надалі - Закон №2148-VIII) право на пенсію за вислугу років мають особи, які на день набрання чинності Законом №2148 (станом на 11.10.2017) мають вислугу років та стаж, передбачений статтями 52, 54, та 55 Закону №1788-XII.
Позивач вважає таку підставу відмови такою, що не ґрунтується на приписах закону, оскільки відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання призначити пенсію - задоволений повністю.
Визнане протиправним та скасоване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 09.11.2023 №155150001657 про відмову у призначенні пенсії за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити та виплачувати пенсію за вислугу років ОСОБА_1 , відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення", починаючи з 02.11.2023.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три гривні) грн. 60 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, судом не було враховано, що позивач не має достатнього стажу роботи за спеціальністю, передбаченою п. «е» ст. 55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» та не має права виходу на пенсію за вислугою років відповідно до п. «е» ст. 55 вказаного Закону.
Позивач своїм процесуальним правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Апеляційний суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд встановив, що 02.11.2023 ОСОБА_1 звернулася із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-XII) через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України.
Заява позивача про призначення пенсії була розглянута за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатом якої прийнято рішення від 09.11.2023 №155150001657 про відмову в призначенні пенсії за вислугу років.
У рішенні зазначено, що загальний страховий стаж позивача становить 36 років 02 місяці.
Відповідач визначив, що спеціальний стаж позивача складає 05 місяців (станом на 11.10.2017) та зазначив, що до спеціального стажу роботи не зараховано період роботи фармацевтом у Миколаївській обласній виробничій аптечній базі з 26.02.1991 по 12.01.1999 та період роботи фармацевтом з 15.01.1999 по 26.12.2011 у Любашівській центральній райлікарні, період роботи з 26.12.2011 по 17.12.2012 в ПП "АКС", період роботи з 18.12.2012 по 26.04.2013 в ПП "ТІРА" та період роботи з 03.05.2013 по 10.10.2017 у ТОВ "САНАФАРМ", оскільки відсутні документи, що позивач працювала фармацевтом в закладах зазначених у Постанові Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (надалі - Постанова №909) та не зазначено структурний підрозділ.
Також відповідачем зазначено, що не можливо визначити накази та дати наказів в трудовій книжці на переведення заявниці на посаду, яка не дає права на призначення пенсії за вислугу років.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведена правомірність оскаржуваного рішення.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд дійшов такого висновку.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (набрав чинності 11.10.12017) доповнено пунктом 2-1 розділ XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV. Відповідно до пункту 2-1 розділу Прикінцеві положення Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачених статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Частиною першою статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема, працівники освіти, охорони здоров'я, а також соціального забезпечення, які в будинках-інтернатах для престарілих та інвалідів і спеціальних службах безпосередньо зайняті обслуговуванням пенсіонерів та інвалідів, відповідно до пункту «е» статті 55.
Пунктом «е» частини першої статті 55 вказаного Закону було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.
Право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесені зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і; доповнено абзацами дванадцятим-двадцять п'ятим.
Пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати:
з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;
з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;
з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;
з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;
з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;
з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;
з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;
з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців;
з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення, які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку:
50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року;
50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року;
51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року;
51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року;
52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року;
52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року;
53 роки - які народилися з 1 січня 1969 року по 30 червня 1969 року;
53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969 року;
54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року;
54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року;
55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Суд першої інстанції вірно врахував, що з прийняттям Закону №213-VIII було підвищено, зокрема, спеціальний стаж, необхідний для виходу на пенсію, для категорій працівників, визначених пунктами «д», «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, а Закон №911-VIII встановив раніше не передбачений законодавством вік виходу на пенсію для окремих категорій громадян, а саме: 55 років - для працівників освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення (пункт «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ) за переліком, що затверджується у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XIIзі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.
За приписами пункту «е» частини першої статті 55 Закону №1788-ХІІ, в редакції, яка після рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 №2-р/2019 відновлена, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Суд першої інстанції вірно взяв до уваги, що Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення від 04.06.2019 №2-р/2019, яким визнав неконституційними положення пункту «а» статті 54, положення статті 55 Закону №1788-ХІІ (зі змінами, внесеними Законами №213-VIII, №911-VIII), якими було встановлено обмеження щодо віку та стажу при призначенні пенсії за вислугу років, вказав, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Позиція Конституційного Суду України, викладена в цьому рішенні, полягає в тому, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років. Мета призначення пенсії за вислугу років - забезпечити потрібні умови життя особам, робота яких пов'язана зі швидкою втратою професійних навичок (працездатності), що може настати до досягнення цими особами віку, потрібного для набуття права на пенсію за віком. Призначення пенсії за вислугу років є додатковою соціальною гарантією для осіб, які в особливих умовах виконували певні професійні функції. Конституційний Суд України вважає, що при запровадженні юридичного регулювання, за яким окремим працівникам освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення встановлено додатковий віковий критерій виходу на пенсію - 50 та 55 років, як додаткову умову для призначення пенсії за вислугу років, законодавець не мав об'єктивних підстав.
Відповідно до статті 51 Закону №1788-ХІІ, пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
У зазначеній нормі йдеться про роботи, які мають безпосередній вплив на здоров'я працівника і можуть призвести до втрати професійної працездатності (здатності виконувати роботу за професією) до настання віку, що дає право на пенсію за віком, а отже, до неможливості ефективно виконувати роботу без шкоди для власного здоров'я і безпеки оточуючих.
Конституційний Суд України дійшов висновку, що втрата професійної працездатності або придатності не пов'язана з досягненням працівником певного віку, тому не може бути умовою для призначення пенсії за вислугу років.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пунктах «е», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ - 55 років, нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини третьої статті 22, статті 46 Основного Закону України.
За висновками Конституційного Суду України, внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної Законом №1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ.
Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ вбачається, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Положення Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відтак, Конституційний Суд України визнав зазначені зміни неконституційними, та ці норми втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 04 червня 2019 року.
Суд першої інстанції вірно врахував, що на день звернення позивача до відповідача 2 пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники охорони здоров'я та соціального забезпечення, незалежно від віку, при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років, що дає право на призначення даного виду пенсії.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як встановив суд першої інстанції, стаж роботи позивача на посаді фармацевта з 15.01.1999 по 26.12.2011 у Любашівській центральній райлікарні підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років.
Також до спеціального трудового стажу для призначення пенсії позивачу не було враховано періоди роботи позивача з 26.12.2011 по 17.12.2012 у ПП "АКС", з 18.12.2012 по 26.04.2013 в ПП "ТІРА" та з 03.05.2013 по 10.10.2017 у ТОВ "САНАФАРМ".
Вказаний період підлягає зарахуванню з огляду на наступне.
Як зазначалось вище, визначення поняття "заклад охорони здоров'я" міститься у статті 3 Закону №2108-XII, згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Отже, посада позивача - фармацевт належить до визначених розділом 2 Переліку №909 посад провізорів, фармацевтів, лаборантів, що надає право на пільгову пенсію.
Апелянтом зазначений факт не заперечується.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28.10.2002 №385 "Про затвердження переліку закладів охорони здоров'я, лікарських, провізорських посад та посад молодших спеціалістів з фармацевтичною освітою у закладах охорони здоров'я" (далі - Перелік №385) затверджено Перелік провізорських посад у закладах охорони здоров'я. Згідно із цим переліком, до провізорських посад належать посади керівників фармацевтичних (аптечних) закладів та їхні заступники, зокрема завідувач, директор, начальник.
Пунктом 3 Переліку №385 затверджені фармацевтичні (аптечні) заклади, до яких віднесені: аптека, аптечна база (склад), база (склад) медичної техніки, база спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна), контрольно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин (медичної техніки, медичної оптики).
Водночас, відповідно до пункту 16 пояснень до цього Переліку №385 аптека - заклад охорони здоров'я, основним завданням якого є забезпечення населення, закладів охорони здоров'я, підприємств, установ і організацій лікарськими засобами і виробами медичного призначення.
У чинній редакції частини 5 статті 16 Закону №2801-XII установлено добровільне проходження закладами охорони здоров'я акредитації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Також передбачено, що не підлягають обов'язковій акредитації аптечні заклади. Акредитація аптечних закладів може здійснюватися на добровільних засадах.
Таким чином, установлений частиною першою статті 9 Закону України від 04 квітня 1996 року №123/96-ВР "Про лікарські засоби" порядок торгівлі лікарськими засобами, як і наведене в статті 3 Закону №2801-XII визначення поняття "заклад охорони здоров'я", також пов'язує здійснення оптової, роздрібної торгівлі лікарськими засобами на території України підприємствами, установами, організаціями та ФОП виключно з отриманням ліцензії, яка має видаватися в порядку, встановленому законодавством, а не з отриманням ще й акредитаційного сертифіката.
З системного аналізу наведених правових норм можна дійти висновку про те, що особа, яка працювала на посаді фармацевта в аптеці, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з п. "е" статті 55 Закону №1788-XII.
Аналогічна правова позиція викладена і в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі №492/446/15-а, від 25 вересня 2018 року у справі №355/632/17, від 29.01.2019 у справі №344/8122/17, від 29 січня 2020 року у справі №492/448/15-а.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктами 1, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Із положень пунктів 20, 23, 24 Порядку №637 випливає, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Поряд з цим, витягом з ЄДР підтверджується, що видами діяльності ПП - "АКС" є, зокрема, роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (основний вид) та оптова торгівля фармацевтичними товарами. Також наявна ліцензія на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами ПП "АКС" серії АБ №599706.
Витягом з ЄДР також підтверджується, що видами діяльності ПП - "ТІРА" є, зокрема, роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (основний вид) та оптова торгівля фармацевтичними товарами. Також наявна ліцензія на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами ПП "ТІРА" серії АБ №579187.
Також витягом з ЄДР підтверджується, що видами діяльності ТОВ - "САНАФАРМ" є, зокрема, роздрібна торгівля фармацевтичними товарами в спеціалізованих магазинах (основний вид) та оптова торгівля фармацевтичними товарами. Також наявна ліцензія на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами ТОВ "САНАФАРМ" серії АБ №598486.
Як вже зазначалось вище, відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
При цьому, у трудовій книжці позивача зазначені, зокрема періоди роботи:
з 26.12.2011 по 17.12.2012 в ПП "АКС" на посаді фармацевта (записи № 12, 13);
з 18.12.2012 по 26.04.2023 в ПП "ТІРА" на посаді фармацевта (записи № 14, 15)№
з 03.05.2013 по 10.10.2017 в ТОВ "САНАФАРМ" на посаді фармацевта (записи №16, 17, 18).
За змістом розділу 2 Переліку, що затверджується Постановою №909 до закладів і установ охорони здоров'я відносяться, серед іншого, аптеки, аптечні кіоски, аптечні магазини, контрольно-аналітичні лабораторії.
Право на набуття пенсії за вислугою років, передбаченої пунктом "е" статті 55 Закону №1788-ХІІ, пов'язане не лише з місцем роботи - закладом охорони здоров'я, в даному випадку - аптека, а й з посадою, яку обіймає працівник, у випадку, що розглядається - провізор, фармацевт (незалежно від найменування посади).
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у справі №492/446/15-а щодо припинення виплати особі пенсії, у зв'язку з неврахуванням до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоду роботи особи у в аптеці, яка державної акредитації закладу охорони здоров'я із видачею відповідного сертифікату не проходила.
За наслідками розгляду вказаної справи, Велика Палата у постанові від 29.08.2018 року відступила від викладеного у постанові Верховного Суду України від 17.09.2013 року у справі №21-241а13 правового висновку, про те, що до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, зараховується, зокрема, робота на посадах провізорів, фармацевтів у аптеках, які офіційно набули статусу закладу охорони здоров'я на підставі державної акредитації, та дійшла висновку, що з 13.06.2015 (у зв'язку з внесенням змін до ст. 16 Основ законодавства України про охорону здоров'я" від 09.04.2015 №326-VIII, що набрали чинності 14.05.2015р. та введені в дію 13.06.2015р.) законодавство України покращило становище для всіх осіб, які працюють в аптечних закладах на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років на пільгових умовах, незалежно від наявності державної акредитації такого закладу, і з цього дня стаж роботи на відповідних посадах зараховується до спеціального стажу, необхідного для призначення такої пенсії.
Велика Палата дійшла висновку, що ситуація у справі №492/446/15-а, є подібною до ситуації аптечних закладів, які з 13.06.2015 не проходили державну акредитацію і працівники яких, незважаючи на відсутність такої акредитації, отримали право на включення стажу роботи у цих закладах до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років. Віднесення стажу роботи до спеціального, який дає право на пенсію за вислугу років, лише за ознакою наявності державної акредитації аптечного закладу, яка з 13.06.2015 стала добровільною, має дискримінаційний характер, оскільки без об'єктивного та розумного обґрунтування передбачає поводження у різний спосіб з особами, які перебувають у відносно схожих ситуаціях, - працювали чи працюють в неакредитованих аптечних закладах.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на викладене, при розгляді заяви відповідачем помилково не враховано відомостей, що визначають право на пенсію за вислугу років, для підтвердження трудового стажу, а тому спірні періоди роботи позивача з 26.12.2011 по 17.12.2012 (11 місяців 22 дні), 18.12.2012 по 26.04.2013 (04 місяці 09 днів) та з 03.05.2013 по 10.10.2017 (4 роки 05 місяців 08 днів) повинні бути зарахованими до спеціального стажу, який дає право на пенсію за вислугу років.
Таким чином, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність у позивача права на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» частини першої статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII.
Доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до незгоди з оскаржуваним судовим рішенням.
Доводи апеляційної скарги не містять належних та обґрунтованих міркувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції.
У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки судом першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.
Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, внаслідок чого апеляційна скарга залишається без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2-12, 72-78, 242, 257, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі №420/35504/23 - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, за наявності яких постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 18.06.2024
Суддя-доповідач С.Д. Домусчі
Судді Г.В. Семенюк О.І. Шляхтицький