21 травня 2024 року місто Київ
справа № 367/1215/22
апеляційне провадження № 22-ц/824/9197/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Ірпінського міського суду Київської області у складі судді Кравчук Ю.В. від 5 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного податкового університету, Міністерства фінансів України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Державного податкового університету, Міністерства фінансів України про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позов мотивовано тим, що відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 року № 1202-р "Про утворення Державного податкового університету" та наказу Міністерства фінансів України від 1 листопада 2021 року № 574 "Деякі питання утворення Державного податкового університету", Університет державної фіскальної служби України розпочав процес реорганізації шляхом приєднання до Державного податкового університету.
Наказом Університету державної фіскальної служби № 717-к "Про попередження щодо запланованого звільнення працівників", листа-звернення в.о. ректора Державного податкового університету Валентини Унинець -Ходаківської від 12 листопада 2021 року "Про звільнення в порядку переведення працівників з Університету державної фіскальної служби України в Державний податковий університет" 29 листопада 2021 року позивачу було надано попередження про звільнення із займаної посади проректора з науково-педагогічної роботи та інфраструктури на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату та запропоновано посаду - професора кафедри публічного права, з якою вона не погодилась, оскільки така посада не є рівнозначною тій, яку вона обіймала до цього моменту.
21 грудня 2022 року позивач написала заяву про скорочення терміну попередження про звільнення, оскільки зрозуміла, що жодних пропозицій щодо посади не отримає.
На підставі наказу Університету державної фіскальної служби України від 04 січня 2022 року № 2-к "Про звільнення працівників університету ДФС України" її звільнено з посади проректора з науково-педагогічної роботи та інфраструктури УДФСУ на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України у зв'язку зі скорочення штату працівників з 17 січня 2022 року.
Вважає вказаний наказ незаконним, оскільки за весь період з часу повідомлення про наступне вивільнення і до самого звільнення, а саме - з 29 листопада 2021 року по 17 січня 2022 року, роботодавцем всупереч вимогам чинного трудового законодавства, так і не було запропоновано інших посад, які були створені в Державному податковому університеті. Разом з тим, відповідно до штатного розпису Державного податкового університету є аналогічна посада, яка за змістом передбачає виконання функцій за попередньою посадою - проректор з економіки та розвитку інфраструктури, яка залишається вакантною, оскільки виконання обов'язків за новоствореною посадою покладено на помічника ректора ОСОБА_3 , який має нижчий рівень кваліфікації та менший досвід роботи, а також вона має переважне право на залишення на роботі, оскільки має більш високу кваліфікацію і продуктивність праці.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просила суд визнати протиправним та скасувати наказ Університету державної фіскальної служби України від 04 січня 2022 року № 2-к та поновити її на посаді проректора з науково-педагогічної роботи та інфраструктури. Стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
РішеннямІрпінського міського суду Київської області від 5 лютого 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд виходив із того, що при звільненні позивача роботодавцем дотримано норми статей 42, 49-2 КЗпП України: у двомісячний строк попереджено про майбутнє звільнення, запропоновано посаду, яку вона може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, з якою вона не погодилась, а 21 грудня 2021 року звернулась з заявою щодо скорочення строку попередження про звільнення, виявивши свою волю на припинення трудового договору за пункту 1 частини 1 статтті 40 КЗпП України з 17 січня 2022 року.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та її узагальнені доводи
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Скаржник зазначає, що за встановлених у справі обставин відсутні підстави для висновку, що відповідач належним чином виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування позивача, оскільки не запропонував їй всі наявні вакантні посади відповідно до штатного розпису, у якому була наявна і посада проректора з економіки та розвитку інфраструктури, яку б могла зайняти позивач, яка має високу кваліфікацію, а отже мала переважне право залишення на роботі. Проте відповідач, не надав доказів того, що ним було зроблено порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
У відзивах на апеляційну скаргу відповідач Міністерство фінансів України, Державний податковий університет просять у задоволенні апеляційної скарги відмовити в повному обсязі, посилаючись на безпідставність доводів позивача.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов.
Представник Міністерства фінансів України - Снісаренко К.С. в суді апеляційної інстанції заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Представник Державного податкового університету - Берестень В.В. в судове засідання не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки попередній представник ОСОБА_4 не передав йому матеріали справи.
Розглянувши подане клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки представником не надано доказів на підтвердження його доводів. З метою дотримання розумних строків розгляду даної справи, відсутністю об'єктивних обставин для відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції визнав за можливе провести розгляд справи у відсутність нез'явившихся осіб.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що наказом № 275-к від 18 травня 2021 року ОСОБА_1 була призначена на посаду проректора з науково - педагогічної роботи та інфраструктури Університету державної фіскальної служби України з 20 травня 2021 року.
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 6 жовтня 2021 року № 1202-р "Про утворення Державного податкового університету" та наказу Міністерства фінансів України від 1 листопада 2021 року № 574 "Деякі питання утворення Державного податкового університету" було прийнято рішення про утворення Державного податкового університету з віднесенням його до сфери управління Міністерства фінансів України та реорганізації Університету державної фіскальної служби України шляхом приєднання до Державного податкового університету.
Згідно з наказом від 12 листопада 2021 року № 717-к Університету державної фіскальної служби України "Про попередження щодо запланованого звільнення працівників" Головою комісії з реорганізації Університету державної фіскальної служби України було попереджено всіх працівників про заплановане звільнення у зв'язку з реорганізацією Університету шляхом приєднання до Державного податкового університету та одночасно запропоновано переведення на посади відповідно до Штатного розпису Державного податкового університету, в тому числі і проректору науково - педагогічної роботи та інфраструктури Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_1 .
Відповідно до наказу № 3 від 18 листопада 2021 року "Про ведення в дію штатного розпису" відповідно до пункту 3.7 статуту Державного податкового університету, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 1 листопада 2021 № 574 введено в дію 4 листопада 2021 року штатний розпис Державного податкового університету на 2021 рік та штатний розпис Науково-дослідного інституту фінансової політики Державного податкового університету на 2021 рік.
Штатним розписом Державного податкового університету на 2021 рік, затвердженого 4 листопада 2021 року, передбачено посади, в тому числі: професора кафедри публічного права, проректора з економіки та розвитку інфраструктури.
Відповідно до додатку до наказу від 12 листопада 2021 року № 717-к "Про попередження щодо запланованого звільнення працівників" ОСОБА_1 29 листопада 2021 року було попереджено про звільнення із займаної посади проректора з науково-педагогічної роботи та інфраструктури через два місяці з моменту ознайомлення з даним попередженням відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України; згідно зі статтею 44 КЗпП України буде виплачена вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; запропоновано подальшу роботу в порядку переведення в Державному податковому університеті на посаді професора кафедри публічного права.
ОСОБА_1 із запропонованою посадою не погодилася.
Штатним розписом Державного податкового університету на 2021 рік передбачено посаду проректора з економіки та розвитку інфраструктури, яка за своїми функціональними та кваліфікаційними категоріями відповідно до посадової інструкції, є відмінною від посади проректора з науково - педагогічної роботи та інфраструктури, яку займала позивач в Університеті державної фіскальної служби України.
ОСОБА_1 звернулася до Голови комісії з реорганізації Університету державної фіскальної служби України ОСОБА_5 із заявою від 21 грудня 2021
року у якій просила скоротити їй термін попередження про наступне звільнення та звільнити із займаної посади з 17 січня 2022 року.
Наказом Університету державної фіскальної служби України від 4 січня 2022 року № 2-к проректору з науково - педагогічної роботи та інфраструктури ОСОБА_1 скорочено термін попередження про звільнення та звільнено 17 січня 2022 року у зв'язку зі скороченням чисельності штату працівників на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже, трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв'язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.
Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.
Згідно з частиною 2 статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.
Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, провадження № 61-312св17, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, провадження № 61-1214св18, від 30 вересня 2021 року у справі № 462/1930/19, провадження № 61-1981св20, суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов'язаний тільки з'ясувати наявність підстав для звільнення.
Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України необхідно з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини 2 статті 40, частини 3 статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Встановивши, що в Університеті державної фіскальної служби України дійсно відбулась реорганізація шляхом приєднання вказаного університету до Державного податкового університету, у якому відповідно до штатного розпису відсутня посада проректора з науково-педагогічної роботи та інфраструктури, яку обіймала позивач в Університеті державної фіскальної служби України, суд повно та всебічно дослідив обставини щодо наявності на підприємстві вакантних посад для пропозиції вивільнюваному працівнику ОСОБА_1 , перевірив вказані обставини доказами, які оцінив на предмет належності, достатності та достовірності кожен окремо й у взаємозв'язку.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
Позивач є доктором юридичних наук, професором кафедри конституційного та адміністративного права, кандидатом економічних наук, доцентом, старшим науковим співробітником, а також має 22-річний стаж наукової роботи та роботи у сфері підготовки кадрів у вищій школі; 20-річний досвід роботи у сфері оподаткування, фінансового права, формування доходів та розподілу видатків бюджетів різних рівнів; 14-річний досвід роботи на керівній посаді, взаємодії з державними і контролюючими органами; 9-річний досвід планування; управління фінансовими і людськими ресурсами та договірної роботи; 5-річний досвід контрольно-перевірочної роботи.
29 листопада 2021 року ОСОБА_1 було запропоновано вакантну посаду професора кафедри публічного права, враховуючи її освіту, кваліфікацію, науковий ступінь, вчене звання, досвід тощо, обійняти яку, позивач не погодилась.
У постанові від 14 червня 2022 року у справі № 465/7570/18 (провадження № 61-11631св21) Верховний Суд зазначив, що правила статті 42 КЗпП України щодо врахування переважного права залишення на роботі, підлягають застосуванню, якщо відбувається часткове (не повне) скорочення рівнозначних (однотипних) посад, тобто частина посад скорочується, частина - ні, що дає можливість порівняти кваліфікацію та продуктивність праці працівників на рівнозначних (однотипних) посадах, які підлягають скороченню. У такому випадку переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам із урахування інших підстав, перелічених у частині другій статті 42 КЗпП України.
Подібні висновки Верховного Суду містяться і у постановах постанові від 16 серпня 2023 року у справі № 128/392/22, 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, від 19серпня 2020 року у справі № 334/4326/17.
Отже, переважне право на залишення на роботі не є абсолютним та має розглядатися роботодавцем у випадках:
- якщо на посаді, яка скорочується та видаляється зі штатного розпису перебуває двоє чи більше працівників;
- якщо у штатному розписі наявна посада, яка за своєю суттю є аналогічною посаді, яка підлягає скороченню.
Встановлено, що посада проректора з науково-педагогічної роботи та інфраструктури, яку обіймала позивач в Університеті державної фіскальної служби України була єдиною в університеті, та штатним розписом Державного податкового університету передбачена не була.
Посада проректора з економіки та розвитку інфраструктури, яку могла б обійняти позивач, як вона про це зазначає, за своєю суттю не є аналогічною скороченій посаді проректора з науково-педагогічної роботи та інфраструктури, оскільки не є науково-педагогічною, не передбачає безпосередньої участі в освітньому та навчальному процесі, її основні завдання та обов'язки стосуються фінансово-економічної та господарської діяльності та розробки механізмів їх реалізації.
Отож, оскільки скорочена посада проректора з науково-педагогічної роботи та інфраструктури, яку обіймала позивач, була єдиною, то відсутні підстави для оцінки застосування переважного права позивача залишення на роботі відповідно до статті 42 КЗпП України.
Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Доказів того, що на підприємстві була вакантна посада чи робота за відповідною професією чи спеціальністю, чи інша вакантна робота, або відповідачем було приховано інформацію про наявність всіх інших посад з часу попередження позивача про її звільнення, суду не надано.
З матеріалів справи убачається, що позивач претендувала лише на одну конкретно визначену посаду - проректора з економіки та розвитку інфраструктури, яку фактично займав тимчасово виконуючий обов'язки ОСОБА_3 . За встановлених судом обставин, з якими погоджується і колегія суддів, посада проректора з економіки та розвитку інфраструктури не могла бути запропонована позивачу.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що заява позивача від 21 грудня 2021 року про скорочення їй терміну попередження про наступне звільнення та прохання звільнити її з займаної посади з 17 січня 2022 року, є свідченням певного волевиявлення стосовно подальших дій. Зокрема, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що після звільнення, ОСОБА_1 працевлаштувалась в Полтавський університет економіки і торгівлі на посаду професора закладу вищої освіти кафедри правознавства (том ІІ а.с. 47).
Отже, з 21 грудня 2021 року у відповідача був відсутній обов'язок пропонувати позивачу всі інші вакантні посади (інша робота), які могли б з'явитися після вказаної дати, оскільки вчинення таких дій попри бажання заявника порушувало б її законні права та інтереси.
За таких обставин немає підстав вважати, що роботодавець не дотримався вимог статті 49-2 КЗпП України при вивільненні ОСОБА_1 .
На підставі викладеного, висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального права, по суті вирішеного спору є правильними, законними та обґрунтованими, доводи апеляційної скарги яких не спростовують, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 5 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Судді: