4 червня 2024 року місто Київ
справа № 752/456/18
апеляційне провадження № 22-ц/824/85/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Головачова Я.В.,
суддів: Нежури В.А., Невідомої Т.О.,
за участю секретаря судового засідання: Осінчук Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва у складі судді Колдіної О.О. від 19 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравцов Олександр Олександрович, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію,
Короткий зміст обставин справи
У січні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка С.А., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравцов О.О., Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію.
Позов обґрунтовано тим, що 14 серпня 2008 року між ТОВ "Наталі" № 528" та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлової будівлі - складу (літ. В), загальною площею 195 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що складає 49/100 частини від майнового комплексу загальною площею 396 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі указаного договору, 26 серпня 2008 року позивачка зареєструвала за собою право власності в КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації".
6 листопада 2013 року запис про право власності ОСОБА_2 на зазначене приміщене внесено державним реєстратором Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відповідно до технічного паспорту склад складається з двох приміщень площею 133,9 кв.м та 61,1 кв.м.
В подальшому, позивачці стало відомо, що 19 жовтня 2017 року невідомі особи незаконно зайняли приміщення площею 133,9 кв.м, що належить їй на праві власності, посилаючись на договори дарування від 19 липня 2017 року, відповідно до яких ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 по частині нежитлової будівлі загальною площею 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивачка зазначає, що ОСОБА_1 набула право власності на зазначене приміщення на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті її матері ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності якої на спірне приміщення підтверджувалось свідоцтвом про право власності, виданим Головним управлінням житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації 18 серпня 1998 року.
Однак, як вважає позивачка, таке свідоцтво є підробним, оскільки на момент його видачі Головне управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації вже було реорганізовано і приміщення за літ. А не входять до складу майнового комплексу за адресою: АДРЕСА_1 .
Оскільки ОСОБА_5 не була власником об'єкта нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 ., а свідоцтво про право власності від 18 серпня 1998 року є підробленим, що не було перевірено належним чином приватним нотаріусом Михайленком С.А., ОСОБА_1 не мала права на спадкування цього майна, тому наявні підстави для визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, яке видано ОСОБА_1 17 травня 2017 року, та скасування рішення про державну реєстрацію такого права.
Також, позивачка посилалась на недійсність правочинів, укладених ОСОБА_1 щодо дарування приміщення під літ. А за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки фактично такого об'єкта не існує, а дані приміщення є складовою складських приміщень, що належать їй на праві власності, тому вказані обставини є підставою для скасування рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Посилаючись на викладене, з урахуванням зміни предмету позову, ОСОБА_2 просила суд: визнати недійсним свідоцтво Головного управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації від 18 серпня 1998 року, серії КП № 010001728 про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю площею 132,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1765, видане приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу
Михайленко С.А., відповідно до якого, ОСОБА_1 є спадкоємцем нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського нотаріального округу Михайленка С.А. від 17 травня 2017 року про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 20438949, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1249617980361; витребувати на свою користь з володіння ОСОБА_4 , нерухоме майно, яким остання володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 146, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_4 частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнати недійсним зазначений договір; витребувати на свою користь з володіння ОСОБА_3 нерухоме майно, яким останній володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, посвідченого 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнати недійсним зазначений договір; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О.О., номер 36210151 від 19 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ., номер запису про право власності - 21458302 від 19 липня 2017 року; скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О.О. номер 36211884 від 19 липня 2017 року про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на частину нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 21459941 від 19 липня 2017 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано недійсним свідоцтво Головного управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації від 18 серпня 1998 року серії КП № 010001728 про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю, площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, зареєстроване в реєстрі за № 1765, видане приватним нотаріусом Михайленком С.А., відповідно до якого, ОСОБА_1 є спадкоємцем нежитлової будівлі загальною площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 . Скасовано рішення приватного нотаріуса Михайленка С.А. від 17 травня 2017 року про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю, загальною площею 132,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 20438949 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказаний об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1249617980361. Витребувано на користь ОСОБА_2 з володіння ОСОБА_4 нерухоме майно, яким остання володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, що посвідчено 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрований в
реєстрі за № 146, відповідно до якого, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_4 частину нежитлової будівлі, від загальної площі 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недійсним зазначений договір. Витребувано на користь ОСОБА_2 з володіння ОСОБА_3 нерухоме майно, яким останній володіє на підставі договору дарування від 19 липня 2017 року, що посвідчений 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О., зареєстрований в реєстрі за № 150, відповідно до якого, ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , визнано недійсним зазначений договір. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О.О. від 19 липня 2017 року, індексний номер 36210151, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також запис номер 21458302 від 19 липня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказане нерухоме майно. Скасовано рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О.О. від 19 липня 2017 року, індексний номер 36211884, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також запис - номер 21459941 від 19 липня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_5 не набувала у встановлений законом спосіб права власності на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 132,6 кв.м, відповідно таке право не могло бути успадковане ОСОБА_1 , що є підставою для визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_5 на зазначену нежитлову будівлю від 18 серпня 1998 року, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_1 є спадкоємцем указаної нежитлової будівлі, та скасування рішення приватного нотаріуса Михайленка С.А. про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на цю нежитлову будівлю від 17 травня 2017 року. Оскільки під час судового розгляду встановлено відсутність у ОСОБА_1 права власності на спірне майно у порядку спадкування, то укладені у подальшому нею правочини, а саме договори дарування від 19 липня 2017 року, відповідно до яких ОСОБА_3 та ОСОБА_4 набули право власності на частину кожний спірного приміщення, є недійсними. У зв'язку із цим, суд вважав, що з незаконного володіння ОСОБА_4 та ОСОБА_3 підлягає витребуванню указане нерухоме майно на користь ОСОБА_2 , на підставі статей 387, 388 ЦК України.
Не погоджуючись з ухваленим судовим рішенням, ОСОБА_4 , ОСОБА_3 подали апеляційні скарги на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року
Короткий зміст постанов апеляційного та касаційного судів
Постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_4 , ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року - без змін.
Постановою Верховного Суду від 6 березня 2024 касаційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про визнання недійсним свідоцтва Головного управління житлового господарства та майна Київської міської державної адміністрації від 18 серпня 1998 року серії КП № 010001728 про право власності ОСОБА_5 на нежитлову будівлю площею 132,6 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 травня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_1 є спадкоємцем нежитлової будівлі загальною площею 132,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування рішення приватного нотаріуса Михайленка С.А. від 17 травня 2017 про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на нежитлову будівлю загальною площею 132,6 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , номер запису про право власності - 20438949 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказаний об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1249617980361; визнання недійсним договору дарування від 19 липня 2017 року, що посвідчений 19 липня 2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравцовим О.О. і зареєстрований в реєстрі за № 146, відповідно до якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_4 частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кравцова О.О. від 19 липня 2017 року, індексний номер 36210151, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на частину нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а також запису номер 21458302 від 19 липня 2017 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на вказане нерухоме майно, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_2 про витребування на її користь з володіння ОСОБА_4 частини нежитлової будівлі від загальної площі 132,6 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , залишено без змін.
Надходження та короткий зміст вимог апеляційної скарги
19 квітня 2023 року, не погоджуючись з рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 зазначає, що відповідно до договорів дарування, укладених між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , ОСОБА_3 від 19 липня 2017 року, відповідачам належить на праві власності нежитлова будівля загальною площею 132,6 кв.м., розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Таким чином, нерухомість позивача розташована за іншою адресою та площа нежитлової будівлі відповідачів і позивача має різницю в 62,4 кв.м.
На думку скаржниці, ОСОБА_2 ніколи не була власником нежитлової будівлі, загальною площею 132,6 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .Посилання позивачки на підробку свідоцтва про право власності на нежитлову будівлю від 18 серпня 1998 року є необґрунтованими, оскільки матеріали справи не містять доказів підробки цього документа. Факт підробки може бути доведений лише відповідною експертизою. Крім того, вважає, що застосування судом першої інстанції віндикації є неналежним способом захисту, оскільки позивачка не була власником спірного майна.
Надходження справи та процесуальні дії, вчинені судом апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 20 червня 2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 13 липня 2023 року справу призначено до судового розгляду у судовому засіданні на 12 вересня 2023 року.
4 вересня 2023 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов лист Верховного Суду про витребування матеріалів справи для розгляду касаційної скарги ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року.
7 вересня 2023 року матеріали справи № 752/456/18 передані до Верховного Суду.
28 березня 2024 року на адресу Київського апеляційного суду повернуті матеріали справи № 752/456/18.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 зазначає про безпідставність її доводів, рішення суду вважає законним і обґрунтованим.
Інші учасники справи не скористалися своїм правом подання відзиву на апеляційну скаргу.
Позиція учасників справи, які з'явилися в судове засідання
Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_6 в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Представник ОСОБА_4 - ОСОБА_7 в суд апеляційної інстанції не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із проведенням невідкладних слідчих дій по кримінальному провадженню його клієнта.
Розглянувши подане клопотання, колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки представником не надано жодних доказів на підтвердження його участі у невідкладних слідчих діях. З метою дотримання розумних строків розгляду даної
справи, відсутністю об'єктивних обставин для відкладення розгляду справи, суд апеляційної інстанції визнав за можливе провести розгляд справи у відсутність представника ОСОБА_4 - ОСОБА_7 .
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином. З урахуванням положень частини 2 статті 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.
Позиція суду апеляційної інстанції
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційне провадження підлягає закриттю.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Мушта проти України" (пункт 37-38) зазначено: "право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані".
Виходячи з приписів статей 55, 129 Конституції України, застосування та користування правами на судовий захист, апеляційний перегляд справи здійснюється у випадках та в порядку, встановлених законом. Тобто реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення, ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм, в даному випадку - ЦПК України.
Так згідно з частиною 1 статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 370 ЦПК України, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає її за правилами цієї глави.
Суд апеляційної інстанції розглядає скаргу, вказану в частині першій цієї статті, в межах доводів, які не розглядалися під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи (частина 4 статті 370 ЦПК України).
Частиною 5 статті 370 ЦПК України передбачено, що суд відмовляє у відкритті провадження за апеляційною скаргою, поданою відповідно до частини першої цієї статті,
якщо суд розглянув наведені у ній доводи під час апеляційного розгляду справи за апеляційною скаргою іншої особи.
Метою встановлення цього правила є надання можливості стороні після розгляду справи в апеляційному порядку оскаржити рішення суду першої інстанції, яким, як вона вважає, порушені її права, а її доводи не були враховані при розгляді апеляційної скарги іншої сторони.
Суть апеляційного провадження полягає у перевірці законності та обґрунтованості рішень суду першої інстанції, які не набули законної сили, що є способом усунення помилок, допущених судом першої інстанції.
Розгляд апеляційної скарги в порядку статті 370 ЦПК України передбачає перевірку законності судового рішення за наслідками розгляду попередньої апеляційної скарги.
Тотожність висновків, викладених у первісній постанові суду апеляційної інстанції, тим мотивам, що їх викладено особою, яка подає апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України, визначається шляхом логічного співставлення відповідних аргументів та їх змістовним співпадінням. При цьому, аналізуючи та співставляючи зміст відповідних аргументів, суду апеляційної інстанції слід виходити також зі змісту міжнародних зобов'язань України, зокрема, змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка, серед іншого, передбачає повагу до судового рішення, що набрало законної сили, та не допускати задоволення апеляційної скарги, поданої згідно зі статтею 370 ЦПК України з підстав, які за своїм матеріально-правовим навантаженням не є суттєвими для вирішення конкретного спору.
Невідповідність (неповнота) мотивів постанови суду апеляційної інстанції поданій апеляційній скарзі надає апелянту право оскаржити відповідне судове рішення суду апеляційної інстанції до суду касаційної інстанції у встановлених законом випадках. При цьому, таке порушення не обмежує іншу особу, яка має право подати апеляційну скаргу згідно зі статтею 370 ЦПК України, просити суд апеляційної інстанції розглянути відповідні мотиви, що їх викладено у апеляційній скарзі первісного апелянта і які не було належно розглянуто судом апеляційної інстанції під час розгляду первісної апеляційної скарги/скарг.
Аналогічне правило діє і у тому випадку, якщо судове рішення суду апеляційної інстанції містить опис аргументів первісного скаржника в описовій частині власного судового рішення, але не містить висновків суду апеляційної інстанції як результату судового розгляду таких аргументів.
Аналогічний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 910/25520/13.
З матеріалів справи убачається, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 (том IV а.с. 239-243) є ідентичними доводам апеляційних скарг ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , про що свідчить їх зміст (том ІІІ а.с. 186-191, 202-207), яким суд апеляційної інстанції надав аргументовану оцінку у постанові від 11 квітня 2023 року (том IV а.с. 205-217).
При цьому колегія суддів враховує, що рішення суду першої інстанції від 19 березня 2021 року та постанова суду апеляційної інстанції від 11 квітня 2023 року були предметом розгляду Верховним Судом, який 6 березня 2024 року прийняв остаточне рішення у спірних правовідносинах, надавши, в тому числі, правову оцінку доводам касаційної скарги ОСОБА_4 , які по суті є тотожними доводам апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Отже, доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_1 , вже були предметом апеляційного розгляду за апеляційними скаргами інших учасників справи - співвідповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , яким судом надано належну оцінку.
Згідно з частиною 5 статті 370 ЦПК України підстави для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року були відсутні.
Відмова у відкритті апеляційного провадження та закриття апеляційного провадження по своїй суті мають наслідком припинення розгляду справи.
Враховуючи те, що наведені вище обставини встановлені після відкриття апеляційного провадження, а також те, що процесуальним законом не передбачено повторного перегляду тих самих доводів за скаргою іншої особи, колегія суддів вважає, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 підлягає закриттю.
Керуючись статтями 367, 370, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 19 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Михайленка Сергія Анатолійовича, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кравцов Олександр Олександрович, Департамент з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації, про визнання недійсними свідоцтв про право на спадщину та договорів дарування, скасування рішень про державну реєстрацію, - закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.
Головуючий Судді: