[1]
27 травня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_5 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України, на 60 днів, тобто до 24 травня 2024 року включно, без визначення розміру застави,
за участі сторін провадження:
захисника ОСОБА_5 ,
обвинуваченого ОСОБА_6 (в режимі ВКЗ з ДУ "Київський слідчий ізолятор"),
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року продовжено строк тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України,на 60 днів, тобто до 24 травня 2024 року включно, без визначення розміру застави.
Рішення суду мотивовано тим, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень, проти основ національної безпеки в умовах воєнного стану, за найтяжче з яких, у разі визнання його вини, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна, кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачується ОСОБА_6 мають досить високий ступінь суспільної небезпеки, наявність якої, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи обвинуваченого та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права обвинувачених, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства, а тому з метою забезпечення участі обвинуваченого в розгляді кримінального провадження, суд вважає необхідним продовжити для обвинуваченого ОСОБА_6 строк дії заходу забезпечення кримінального провадження, оскільки застосування більш м'яких запобіжних заходів, не забезпечить дотримання обвинуваченим процесуальних обов'язків під час судового розгляду.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року в частині продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою та постановити в цій частині нову ухвалу, якою відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_6 .
Захисник вважає, що ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року про продовження ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою була постановлена з істотними порушеннями вимог Конституції України, кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, висновки слідчого судді, викладені в ухвалі не відповідають фактичним обставинам справи, що згідно з положеннями ст. 409 КПК України, є підставами для скасування судового рішення судом апеляційної інстанції, оскільки такі порушення призвели до ухвалення незаконного, необґрунтованого та несправедливого судового рішення.
Захисник звертає увагу на порушення правил підсудності при постановленій ухвали Шевченківського районного суду м. Києва про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_6 .
Апелянт вважає, що Шевченківський районний суду м. Києва повинен був передати кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 № 22024000000000216 до іншого суду, не починаючи судового розгляду, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 34 КПК, відповідно до якої кримінальне провадження передається на розгляд іншого суду, якщо до початку судового розгляду виявилося, що кримінальне провадження надійшло до суду з порушенням правил підсудності.
На вказані обставини сторона захисту звертала увагу суду, однак судом вказані доводи без наведення причин до уваги взято не було.
Окрім того, апелянт звертає увагу на те, що строк дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_6 згідно з ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року закінчувався 27 березня 2024 року. Відтак, убачається, що рішення про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 мав право приймати виключно слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва за умови звернення до нього з відповідним поданням стороною обвинувачення.
Щодо невідповідності клопотання про продовження строку тримання під вартою вимогам КПК та недоведеність обставин, які зазначені в обвинувальному акті захисник зазначає, що матеріали справи №761/10841/24 таких матеріалів не містять. Прокурором не подано жодного доказу, що підтверджував би викладені в обвинувальному акті та клопотанні про продовження строку запобіжного заходу обставини справи та ризики, передбачені ст. 177 КПК України.
Щодо відсутності доказів можливих спроб ОСОБА_6 переховуватися від суду захисник зазначає, що цього ризику не існує, підтверджуючих даних, щоб свідчили про наміри чи підготовку ОСОБА_6 здійснити спроби переховування від суду стороною обвинувачення не надано.
Попередня поведінка ОСОБА_6 говорить про інше, зокрема, після вчинення за версією обвинувачення дій (останній епізод було вчинено в серпні 2022 року), ОСОБА_6 не здійснював будь-яких спроб переховуватися, виїхати за кордон чи навіть просто змінити відоме усьому його оточенню, а також правоохоронним органам єдине місце постійного проживання, хоча реально мав для цього усі можливості. Факт його затримання співробітниками поліції саме за місцем його постійного проживання підтверджує вказані вище тези.
ОСОБА_6 проживає за вказаною адресою разом з дружиною, що свідчить про його міцні соціальні зв'язки за місцем його проживання, а також він є людиною спокійною та врівноваженою, законослухняною. До адміністративної чи кримінальної відповідальності раніше не притягувався, не судимий. Проходив службу в органах безпеки, нагороджений відзнаками.
Окрім того, безумовно однією з обставин, яка має враховуватись судом при оцінці ризику переховування, є суворість покарання, яке загрожує особі у випадку визнання її винною, проте, сама по собі тяжкість покарання, не є самостійною і достатньою підставою для встановлення ризику втечі. Така обставина має значення лише у сукупності з іншими релевантними факторами.
У зв'язку з цим твердження сторони обвинувачення про наявність обґрунтованих мотивів наявності ризику переховування ОСОБА_6 від суду захисник вважає безпідставним.
Щодо наявності доказів можливих спроб ОСОБА_6 знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення захисник вказує на те, що знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, ОСОБА_6 не може, оскільки всі докази стороною обвинувачення вже зібрані, зокрема у ОСОБА_6 під час обшуку його житла 28 вересня 2023 року.
Окрім того, захисник звертає увагу на те, що викриття можливої злочинної діяльності злочинної організації (агентурної мережі), в якій за версією слідства брав участь ОСОБА_6 , була здійснена правоохоронними органами півроку тому, але спроб з боку ОСОБА_6 незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні, вчинити інше правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачується, правоохоронними органами не зафіксовано, жодних доказів таких дій з боку ОСОБА_6 стороною обвинувачення не надано.
Щодо відсутності обґрунтованих доказів у вчиненні ОСОБА_6 кримінального правопорушення захисник вказує на таке.
З аналізу матеріалів кримінального провадження, а саме тексту обвинувального акту, клопотання про продовження запобіжного заходу вбачається, що вони не містять достатніх доказів для обвинувачення ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, що йому інкримінуються, які б поза розумним сумнівом свідчили про обґрунтованість підозри, та могли переконати неупередженого спостерігача, що підзахисним можливо вчинено злочин.
З урахуванням наведеного вище, на думку захисника, стороною обвинувачення не доведено наявності обґрунтованої підозри, а також в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 178 КПК України наявності вагомих доказів причетності підзахисного до вчинення інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Щодо відсутності доказів того, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, то стороною обвинувачення не надано жодного обґрунтування того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не може запобігти наведеним в клопотанні ризикам.
Таким чином, клопотання про продовження застосування запобіжного заходу стосовно ОСОБА_6 не було вмотивованим та як наслідок не повинно було підлягати задоволенню.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника до задоволення не підлягає, виходячи з таких підстав.
Висновок викладений в ухвалі Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року щодо підстав для продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 ґрунтується на матеріалах провадження та відповідає вимогам закону.
Так суд, розглядаючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 , врахував наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу згідно з вимогами ст. 178 КПК України.
Наведені в ухвалі ризики щодо можливості обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих, продовжити вчиняти кримінальні правопорушення, ґрунтується на досліджених у суді матеріалах кримінального провадження оскільки, як вважає суд, ризики, що були підставою для застосування цього запобіжного заходу, не зменшилися та не перестали існувати.
Доводи захисника про те, що прокурором не подано жодного доказу, існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України,зокрема, переховування від суду, незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, вчинення іншого кримінального правопорушення чи продовження кримінального правопорушення, у якому він обвинувачується, знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, то такі доводи є безпідставними.
Так, прокурор у клопотанні посилаючись на існування ризику переховування від суду зазначив, що обвинувачений ОСОБА_6 перетинав державний кордон України, має стійкі зв'язки на території Російської Федерації, обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавлення волі, а тому усвідомлюючи тяжкість покарання, ОСОБА_6 , може виїхати на тимчасово окуповану територію або територію Російської Федерації та переховуватися від суду.
Окрім того, прокурор посилаючись на те, що ОСОБА_6 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, вказує на те, що на даний час не встановлено всіх речей (речових доказів) та документів, які зберегли на собі сліди кримінального правопорушення та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин кримінального правопорушення, а тому перебуваючи не під вартою обвинувачений ОСОБА_6 може знищити або сховати вказані матеріальні об'єкти та документи, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Що стосується ризику незаконного впливу на свідків, прокурор у своєму клопотанні зазначає, що обвинувачений ОСОБА_6 може продовжувати протиправну діяльність, спрямовану на схиляння свідків до відмови від дачі правдивих показань у кримінальному провадженні. Окрім того, позаяк злочин, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 мав триваючий характер та наразі встановлюються свідки вчинення кримінального провадження, відтак є підстави вважати, що обвинувачений в подальшому знаючи про таких осіб, може як у спосіб погроз, підкупу, психологічного впливу, так і в інший спосіб незаконно впливати на них.
Окрім того, прокурор зазначає, що на даний час не встановлені усі спільники ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, яким останній може повідомити про факт виявлення їх злочинної діяльності та обставини, які стали відомі йому в ході проведення досудового розслідування, що унеможливить притягнення до кримінальної відповідальності всіх винних осіб, а тому існує ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Також прокурор вказує, що злочинна діяльність ОСОБА_6 була спрямована на вчинення злочину проти національної безпеки України, а тому перебуваючи на волі, може продовжити вчинення кримінального правопорушення, у якому обвинувачується.
Під час досудового розслідування, в тому числі, шляхом проведення слідчих та інших процесуальних дій, отримано докази того, що з високим ступенем ймовірності обвинувачений ОСОБА_6 , у разі застосування більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, може вчинити дії, які містять ризики, передбачені ст. 177 КПК України, та розпочати їх вчинення.
Отже, прокурором наведені обставини, які, на думку сторони обвинувачення, унеможливлюють застосування до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
Що стосується доводів захисника про відсутність доказів можливих спроб ОСОБА_6 переховування від суду, оскільки він не здійснював будь-яких спроб переховуватися, виїхати за кордон чи навіть просто змінити відоме усьому його оточенню є неспроможними, оскільки з клопотання прокурора убачається, що обвинувачений перетинав державний кордон України та має стійкі зв'язки на території Російської Федерації.
Доводи захисника про відсутність ризику переховування від суду, з огляду на те, що він має міцні соціальні зв'язки, то колегія суддів, вважає такі доводи безпідставними, оскільки наявність у обвинуваченого постійного місця проживання та дружними не нівелюють ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема, переховування від суду.
Що стосується доводів захисника про недоведеність пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення, то колегія суддів звертає увагу на те, що на стадії судового розгляду кримінального провадження суд позбавлений можливості давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки судом розглядається обвинувальний акт, у якому викладені фактичні обставини кримінального провадження, які потребують перевірки на предмет доведеності чи недоведеності висунутого обвинувачення.
Щодо відсутності доказів про обґрунтованість підозри, інкримінованої обвинуваченому, то колегія суддів зауважує, що питання обґрунтованості підозри було предметом розгляду при обранні запобіжного заходу, а при продовженні строку дії запобіжного заходу суд перевірив обставини щодо наявності підстав для продовження строку дії запобіжного заходу.
Посилання захисника на те, що стороною обвинувачення не надано жодного обґрунтування того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою, не може запобігти наведеним в клопотанні ризикам є безпідставними, оскільки у своєму клопотанні прокурор посилаючись на положення ч. 6 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437 - 442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Окрім того, прокурор зазначив, що відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановлені: ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 17В цього Кодексу, має право не визначати розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109- 114-1, 258-258-5, 260, 261, 437 - 442 Кримінального кодексу України.
Суд, розглянувши клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою, врахував доводи прокурора та вважав за необхідне не визначати розмір застави при постановленні ухвали про продовження для ОСОБА_6 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки він обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 111 КК України
Доводи захисника про порушення судом порядку розгляду клопотання прокурора про обрання обвинуваченому запобіжного заходу у виді тримання під вартою з підстав порушення правил підсудності, є необґрунтованими.
Як убачається з копії матеріалів кримінального провадження, 22 березня 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва з Офісу Генерального прокурора надійшов обвинувальний акт з відповідними додатками у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України, відомості щодо якого внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22024000000000216 від 07 березня 2024 року та переданий для розгляду головуючому судді ОСОБА_9 , тобто в провадженні судді обвинувальний акт перебував на законних підставах.
За змістом ч. 3 ст. 315 КПК України під час підготовчого судового засідання суд за клопотанням учасників судового провадження має право обрати, змінити чи скасувати заходи забезпечення кримінального провадження, в тому числі запобіжний захід, обраний щодо обвинуваченого. Таке клопотання, як зазначалось вище, вирішується з урахуванням правил, передбачених Розділом II КПК України, яким передбачено, зокрема, і порядок подачі, розгляду клопотань про застосування та продовження запобіжних заходів.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що, направляючи обвинувальний акт до Київського апеляційного суду для для вирішення питання про звернення з відповідним поданням до колегії суддів Верховного суду для вирішення питання визначення підсудності в межах юрисдикції різних апеляційних судів, суд мав повноваження вирішувати клопотання сторони обвинувачення про продовження дії заходу забезпечення кримінального провадження.
Що стосується доводів захисника про те, що строк дії запобіжного заходу стосовно ОСОБА_6 згідно з ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 20 лютого 2024 року закінчувався 27 березня 2024 року, відтак рішення про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_6 мав право приймати виключно слідчий суддя Шевченківського районного суду м. Києва є безпідставними, оскільки слідчий суддя має право вирішувати такі питання до надходження до суду обвинуваченого акту, а у цьому кримінальному провадженні обвинувальний акт надійшов до суду 22 березня 2024 року, тобто до закінчення строку дії обраного ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Під час вирішення клопотання прокурора про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою, суд врахував тяжкість злочинів, які інкримінуються обвинуваченому, покарання, яке загрожує у разі доведеності вини, ризики, передбачені ст. 177 КПК України і дійшов до обґрунтованого висновку про те, що жоден інший запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, на даній стадії судового процесу не зможе запобігти вказаним ризикам, передбаченим ч.1 ст.177 КПК України і не забезпечить належної поведінки обвинуваченого виконання ним своїх процесуальних обов'язків.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо необхідності задоволення клопотання прокурора, оскільки ним доведено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше обмеження прав ОСОБА_6 перебувати на волі і таке рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Отже, ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування немає.
Керуючись ст. 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 26 березня 2024 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 111, ч. 2 ст. 111 КК України,на 60 днів, тобто до 24 травня 2024 року включно, без визначення розміру застави, залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
Ухвалу апеляційного суду оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 761/10841/24
Провадження №11-кп/824/3813/2024
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_10
Доповідач ОСОБА_1