Справа 11-кп/824/2053/2024 Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_1
12 червня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора, потерпілого ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року щодо ОСОБА_7 у кримінальному провадженні №12021100000000473,
Вироком Шевченківського районного суду міста Києва від 09 серпня 2023 року
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, маючого на утриманні малолітню дитину, працюючого директором ТОВ «БЛК Транс Буд», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання за ч. 1 ст. 135 КК України - у виді позбавлення волі строком 1 рік; за ч. 2 ст. 286 КК України - у виді позбавлення волі строком 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком 3 роки. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено ОСОБА_7 покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком 3 роки. На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи. Відмовлено у цивільному позові ОСОБА_9 до ОСОБА_7 . Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Судом визнано доведеним, що ОСОБА_7 07.06.2021 близько 22 год. 04 хв., будучи позбавленим права керування транспортними засобами відповідної категорії постановою судді Деснянського районного суду м. Києва від 06.02.2019 на 3 роки за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, належних висновків для себе не зробив, керуючи технічно справним автомобілем марки «Audi A5», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись проїзною частиною вул. Пухівської у м. Києві, порушуючи швидкісний режим, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її зміни, та при виникненні небезпеки для руху у вигляді появи пішохода ОСОБА_9 , який, тримаючи велосипед в руках, перетинав проїзну частину справа наліво, якого він спроможній був завчасно виявити, вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, але внаслідок руху зі швидкістю 83.16 км/год +/- 3.32 км/год, не зміг зупинити керований ним транспортний засіб до лінії руху пішохода, внаслідок чого поблизу буд. АДРЕСА_2 здійснив наїзд на ОСОБА_9 , заподіявши йому згідно судово-медичної експертизи №042-1230-2021тяжкі тілесні ушкодження.
Порушення ОСОБА_7 вимог п. 1.5, підпункту «а» п. 2.1, підпункту «б» п. 2.3 та п. 12.4 Правил дорожнього руху України знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками.
Таким чином ОСОБА_7 своїми умисними діями вчинив кримінальне правопорушення, передбачена ч. 2 ст. 286 КК України: порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому ОСОБА_9 тяжке тілесне ушкодження.
Крім того, ОСОБА_7 , усвідомлюючи, що він вчинив дорожньо-транспортну пригоду, в результаті якої потерпілий ОСОБА_9 опинився в небезпечному для життя стані та позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадності, порушуючи вимоги підпунктів «а», «б», «г», «д» та «е» п. 2.10 Правил дорожнього руху України, будучи зобов'язаним і маючи можливість надати потерпілому необхідну допомогу, викликати швидку медичну допомогу, звернутися за допомогою до сторонніх осіб та/або відвести потерпілого до найближчого лікувального закладу, а також врахувати, що дорожньо-транспортна пригода відбулась у темну пору доби, у місці з невисокою вірогідністю появи сторонніх осіб, які могли би надати допомогу потерпілому, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків для потерпілого, завідомо залишив без допомоги останнього на місці дорожньо-транспортної пригоди у небезпечному для життя стані, якого він сам поставив у небезпечний для життя стан.
Таким чином, кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 135 КК України: завідоме залишення без допомоги потерпілого ОСОБА_9 , який перебував в небезпечному для життя стані і позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
В апеляційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи, доведеність винності обвинуваченого та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 , порушує питання про скасування вироку Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості та просить ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_7 визнати винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання за ч. 1 ст. 135 КК України - у виді позбавлення волі строком 2 років; за ч. 2 ст. 286 КК України - у виді позбавлення волі строком 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки.
Обвинувачений ОСОБА_7 та потерпілий ОСОБА_9 подали аналогічні за змістом апеляційні скарги, в яких просили вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року змінити в частині призначеного покарання у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість та пом'якшити призначене ОСОБА_7 покарання: за ч. 1 ст. 135 КК України - у виді позбавлення волі строком на 1 рік, за ч. 2 ст. 286 КК України - у виді позбавлення волі строком на 4 роки без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_7 від відбування покарання з випробовуванням з іспитовим строком 3 роки. На підставі ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_7 обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації, повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Потерпілий ОСОБА_9 повідомлений про день та час розгляду справи, до суду апеляційної інстанції не з'явився, подав заяву про проведення судового розгляду у його відсутність.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора та заперечував проти задоволення апеляційний скарг обвинуваечного та потерпілого; захисника та обвинуваченого, які підтримали свою та апеляційну скрагу поетрпілого та заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора , вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, провівши судові дебати, вислухавши останнє слово обвинуваченого, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню.
Згідно з вимогами ст. 404 КПК України вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, встановлених судом, є правильним, обґрунтованим, і в цій частині ніким по справі не оспорюється.
З огляду на доведеність винності вірною є й кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження; за ч. 1 ст. 135 КК України як завідоме залишення без допомоги потерпілого, який перебував в небезпечному для життя стані і позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого в небезпечний для життя стан.
Разом з цим, доводи апеляційної скарги прокурора щодо невідповідності призначеного покарання особі обвинуваченого заслуговують на увагу.
Згідно ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
Статтею 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання в межах санкції статті Особливої частини КК України, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як убачається з вироку, суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, врахував ступінь тяжкості кримінальних правопорушень, особу винного, який раніше не судимий, притягався до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст. 130 КУпАП, не одружений, має на утриманні малолітню дитину, на обліку у лікарів-нарколога та психіатра не перебуває; відшкодував потерпілому моральну та матеріальну шкоду у повному обсязі, на даний час допомагає сім'ї потерпілого, щиро розкаявся, після вчинення вказаних правопорушень до адміністративної та кримінальної відповідальності не притягувався; відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Однак, на переконання колегії суддів, висновок суду першої інстанції про можливість звільнення обвинуваченого ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням є необґрунтованими, з огляду на те, що ОСОБА_7 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами відповідної категорії постановою судді Деснянського районного суду м. Києва від 06.02.2021 на 3 роки за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, тобто обвинувачений раніше неодноразово притягався до адміністративної відповідальності за порушення ПДР України, що свідчить про те, що належних висновків він для себе не зробив, вчинив кримінальне правопорушення у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, об'єктом якого є безпека дорожнього руху, здоров'я і життя громадян. А окрім того, суд не врахував конкретні обставини справи, зокрема те, що ОСОБА_7 після вчиненого ним ДТП, залишив потерпілого у небезпеці.
Також, на переконання колегії суддів, є обґрунтованими доводи прокурора щодо необхідності призначення ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135 КК України більш суворого покарання.
Отже, достатніх підстав, які дозволяли би обґрунтовано і законно застосувати положення ст. 75 КК України та звільнити обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, під час апеляційного розгляду кримінального провадження колегією суддів не встановлено.
Тобто рішення суду першої інстанції про звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням є необґрунтованим.
З огляду на викладене, зокрема те, що ОСОБА_7 неодноразово рішенням суду позбавлявся права керування транспортними засобами, колегія суддів також не вбачає підстав для не призначення ОСОБА_7 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, як про це просять обвинувачений та потерпілий у своїх апеляційних скаргах, позаяк ними не наведено беззаперечних доводів щодо наявності обставин, що були би підставами для задоволення їхніх апеляційний скарг.
Також слід зазанчити, що, враховуючи об'єкт кримінального правопорушенняза ч. 2 ст. 286 КК України, думка потерпілого щодо виду і розміру покарання, призначеного обвинуваченому, вирішального значення не має.
За таких обставин, апеляційний суд уважає, що викладені судом першої інстанції обставини у своїй сукупності не дають підстави для висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання та його звільнення від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, а відтак доводи у цій частині обґрунтовані.
Визначення ОСОБА_7 остаточного покарання у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, з призначенням додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на певний строк, буде таким, що відповідатиме меті покарання у розумінні ст. 50 КК України.
Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Враховуючи наведене, вирок суду першої інстанції в часитині призначеного ОСОБА_7 покарання підлягає скасуванню на підставі ст. 413 КПК України у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого з ухваленням судом апеляційної інстанції нового вироку, за яким обвинувачений має реально відбувати покарання.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 413, 418, 420, 615 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги обвинуваченого та потерпілого залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити.
Вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 09 серпня 2023 року щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК України, скасувати в частині призначеного покарання.
Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 135 КК України призначити покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки; за ч. 2 ст. 286 КК України - у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права керування транспортним засобами строком на 3 роки.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначити ОСОБА_7 покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами 3 роки.
Строк покарання ОСОБА_7 обчислювати з моменту його затримання в порядку звернення вироку до виконання.
В іншій частині вирок щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
Вирок Київського апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення.
Судді: ______________ ______________ _______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4